Успіх де­ко­му­ні­за­ції пов’яза­ний із пе­ре­мо­гою у війні

Krayina - - Т Е М А : Д Е КОМУ Н І ЗАЦІЯ - Пав­ло КАЗАРІН, текст: Ві­кто­рія МІЗЕРНА

– ЕСТЕТИЧНА І СИМВОЛІЧНА ДЕ­КО­МУ­НІ­ЗА­ЦІЯ ПРА­КТИ­ЧНО ЗАВЕРШЕНА,

– ка­же пу­блі­цист 35 ро­ків. – За­ли­ши­ло­ся пе­ре­йме­ну­ва­ти Дні­про­пе­тров­ську та Кі­ро­во­град­ську обла­сті. Це пи­та­н­ня ча­су. Бо змі­на то­по­ні­мів, які зга­ду­ють у Кон­сти­ту­ції, не­про­ста. Де­ко­му­ні­за­ція міст і ву­лиць від­бу­ла­ся. Україна повинна бу­ла прой­ти це пі­сля про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті. Ми не бу­ли го­то­ві. Бо ро­ком здо­бу­т­тя справ­жньої не­за­ле­жно­сті є не 1991 рік, а 2014-й.

Ба­га­то хто кри­ти­кує де­ко­му­ні­за­цію сим­во­лі­ки. Го­во­рить, що ця ре­фор­ма не на­стіль­ки прин­ци­по­ва по­рів­ня­но з ін­ши­ми ін­сти­ту­цій­ни­ми змі­на­ми. Її зна­че­н­ня не вар­то не­до­оці­ню­ва­ти. Це істо­рія про ко­ле­ктив­ний со­ці­аль­ний до­го­вір. Про те, що по­лі­ти­чна на­ція, яка жи­ве в цій кра­ї­ні, вва­жає нор­ма­тив­ним, а що – ні. Який істо­ри­чний спадок ви­знає сво­їм. Які дії пер­со­на­жів ми­ну­ло­го оці­нює як пра­виль­ні. Ми по­збу­ли­ся сві­то­гля­дно­го й ети­чно­го ди­со­нан­су, який су­про­во­джу­вав нас упро­довж що­най­мен­ше 23 ро­ків.

Що упу­сти­ли в цьо­му про­це­сі?

– Справ­жня де­ко­му­ні­за­ція має від­бу­ва­ти­ся не тіль­ки на рів­ні сим­во­лів, а й на рів­ні сві­до­мо­сті. Ве­ли­ка кіль­кість ра­дян­ських ата­ві­змів про­дов­жу­ють жи­ти в ко­ле­ктив­но­му не­сві­до­мо­му. Це пра­гне­н­ня ба­чи­ти в дер­жа­ві опі­ку­на й за­хи­сни­ка, який по­ви­нен ви­рі­шу­ва­ти на­ші про­бле­ми. Це не­го­тов­ність до са­мо­стій­но­сті й від­по­від­аль­но­сті. Мрія про пев­ний ру­биль­ник ща­стя: що при­йде­мо на ви­бор­чі діль­ни­ці, а на­сту­пно­го дня наш обра­нець за­ну­рить усіх в атмо­сфе­ру без­тур­бо­тно­го бла­га. Це все спад­щи­на уль­тра­цен­тра­лі­зо­ва­ної дер­жа­ви, яка пе­ре­би­ра­ла на себе весь кон­троль за про­сто­ром су­спіль­но­го жи­т­тя.

Ці ре­чі ви­ті­сня­ю­ться зна­чно дов­ше і скла­дні­ше, ніж та­бли­чки з іме­на­ми ра­дян­ських пар­тій­них ідо­лів.

Як уби­ти ко­му­ні­ста в собі?

– Де­які су­спіль­ства бу­ва­ють ін­фан­тиль­ні. Це пи­та­н­ня го­тов­но­сті від­по­від­а­ти за свої вчин­ки, при­йма­ти на­слід­ки сво­їх дій. Та­кож іде­ться про зда­тність розуміти при­чин­но-на­слід­ко­ві зв’яз­ки. У цьо­му сен­сі прощання з Радянським Союзом – це прощання з мрією про халяву, ро­зу­мі­н­ня, що тіль­ки ти го­спо­дар сво­го жи­т­тя. Якщо то­бі не по­до­ба­ю­ться об­ста­ви­ни, рі­вень зар­пла­ти, спро­буй змі­ни­ти щось у собі, сво­їй ква­лі­фі­ка­ції. Коли лю­ди­на при­пи­няє весь час шу­ка­ти вин­но­го, вжи­ва­ти най­більш силь­но­ді­ю­чий нар­ко­тик під назвою ”обра­за”, во­на до­ро­слі­шає. Та обра­за дає змо­гу лю­ди­ні роз­гу­лю­ва­ти в бі­ло­му паль­то й ди­ви­ти­ся зверх­ньо на ін­ших. На­че ре­шта – мер­зо­тни­ки й не­гі­дни­ки. Як тіль­ки ко­жен із нас при­пи­нить ду­ма­ти, що він – д’Ар­та­ньян, а всі нав­ко­ло – ні, це й бу­де одним із ета­пів до­ро­слі­ша­н­ня.

ПРОЩАННЯ З РАДЯНСЬКИМ СОЮЗОМ – ЦЕ ПРОЩАННЯ З МРІЄЮ ПРО ХАЛЯВУ

Коли можна бу­де ска­за­ти, що де­ко­му­ні­за­ція за­вер­ши­ла­ся?

– Коли по­лі­ти­ки, які екс­плу­а­ту­ють про­ра­дян­ську но­сталь­гію, не отри­ма­ють під­трим­ки на ви­бо­рах. Коли такий по­ря­док ден­ний ста­не від­вер­то мар­гі­наль­ним.

З ін­шо­го бо­ку успіх де­ко­му­ні­за­ції як від­мо­ви від ін­фан­тиль­но­сті зна­чною мі­рою пов’яза­ний із пе­ре­мо­гою Укра­ї­ни у війні. То­му що ви­сто­я­ти пе­ред та­ки­ми силь­ни­ми й си­стем­ни­ми за­гро­за­ми мо­же тіль­ки дер­жа­ва, гро­ма­дя­ни якої ма­ють ви­со­кий рі­вень сві­до­мо­сті. І ро­зу­мі­ють, що не­при­язнь до по­лі­ти­ка не має ве­сти до зни­ще­н­ня то­го ін­сти­ту­ту, який він очо­лює.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.