”Смо­тре­ли на зве­зду и ду­ма­ли, что быть Мо­скве взя­той ка­за­че­ством”

ГЕТЬ­МАН ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ ПОБИВ ВОЄВОДУ ЦАРЯ

Krayina - - ІСТОР ІЯ - текст: Оле­ксандр ГАНДЗІЙ

”ПОЛКОВНИК-САМОЗВАНЕЦЬ ЯРОШ СУ­МА ОГОЛОСИВ ПРО ПІДГОТОВКУ ПОХОДУ НА МОСКВУ. При­кри­ва­ю­чись ви­ко­на­н­ням вій­сько­во­го обов’яз­ку пе­ред ко­ро­лем Вла­ди­сла­вом, він по­гра­бу­вав мі­сце­ві се­ла. Ви­ма­гав в управ­ля­ю­чо­го Ва­ле­рі­а­на Хру­шлин­сько­го та мі­щан Ро­же­ва на­да­ти квар­ти­ри, фу­раж і да­рун­ки для йо­го пол­ку. Мі­сте­чко взя­ли штур­мом. Ба­га­тьох ме­шкан­ців по­би­ли і ска­лі­чи­ли. Де­яких із мо­сту ки­да­ли в Здвиж”, – пи­ше 25 сер­пня 1618 ро­ку під­ста­ро­сті жи­то­мир­сько­му Пе­тро­ві Жа­ров­сько­му по­мі­щи­ця Га­ле­на Лоз­ко про на­пад на її во­ло­ді­н­ня в те­пе­рі­шньо­му Ма­ка­рів­сько­му ра­йо­ні на Ки­їв­щи­ні. На­ве­сні то­го ро­ку по українських зем­лях ого­ло­шу­ють про на­бір до вій­ська, яке має ви­ру­ши­ти на Москву. Йо­го ор­га­ні­зо­вує поль­ський ко­ро­ле­вич 23-рі­чний Владислав. Хо­че по­вер­ну­ти собі ко­ро­ну, яку отримав ві­сім ро­ків то­му. То­ді ра­зом із за­по­різь­ки­ми ко­за­ка­ми, ві­ді­брав мо­сков­ський трон у са­мо­зван­ця Лже­дми­трія ІІ. Але че­рез ка­то­ли­цький фа­на­тизм 1612-го бо­я­ри ви­гна­ли йо­го. До­по­мог­ти ко­ро­ле­ви­чу по­го­джу­є­ться геть­ман 36-рі­чний Петро Конашевич-Сагайдачний. Він обі­цяє при­ве­сти 20 тис. ко­за­ків. Уза­мін хо­че отри­ма­ти пра­во українців на пра­во­слав­ну ві­ру. Бо пі­сля Лю­блін­ської унії 1596-го во­но бу­ло обме­же­не. Іще про­сить, щоб шля­хта ви­зна­ла ко­за­цькі во­ло­ді­н­ня, не на­па­да­ла на са­ди­би й не пе­ре­слі­ду­ва­ла ро­ди­чів.

У трав­ні 1618 ро­ку 5 тис. ко­за­ків на чо­лі з геть­ма­ном вхо­дять >

> до Ки­є­ва на по­стій. Ча­сти­на вій­ська вже ви­йшла в на­прям­ку Москви. Ре­шту – до­зби­ру­ють.

Вій­ську Са­гай­да­чно­го в Ки­є­ві на­да­ють жи­тло та про­до­воль­ство. Мі­ща­ни бе­ру­ться від­ре­мон­ту­ва­ти гар­ма­ти й за­без­пе­чи­ти їх боє­при­па­са­ми. За­ку­по­ву­ють 650 кг по­ро­ху і біль­ше то­ни свин­цю. Мі­сце­ві майстри ви­го­тов­ля­ють пе­тар­ди для під­ри­ву фор­те­чних му­рів – шкі­ря­ні ру­ка­ви за­пов­не­ні по­ро­хом.

Во­дять по­сла за со­бою, при­ку­тим лан­цю­гом до во­за

”ПРИШЕЛ ПАН САГАЙДАЧНЫЙ С ЧЕРКАССАМИ (ко­за­ки. – Кра­ї­на) И ЛИВНЫ ПРИСТУПОМ ВЗЯЛ. Кро­вь хри­сти­ан­скую про­лил, мно­го пра­во­слав­ных кре­стьян с же­на­ми и де­тьми по­сек не­по­вин­но. По­ру­га­нья учи­нил и хра­мы Бо­жия. Мно­гих жен и де­тей в плен пои­мал. Во­е­во­ду кня­зя Ни­ки­ту Чер­кас­ско­го на вылаз­ке взя­ли, а Пе­тра Да­ни­ло­ва – уби­ли. Ли­вен­цев, ко­то­рых в го­ро­де и в остро­ге за­ста­ли – всех по­би­ли”, – пи­ше ав­тор мо­сков­ської хро­ні­ки про за­хо­пле­н­ня укра­їн­ця­ми міста Лів­ни бі­ля Во­ро­не­жа.

Сагайдачний не став йо­го до­би­ва­ти

То­ді це бу­ла най­по­ту­жні­ша фор­те­ця в ре­гіо­ні. Збу­ду­ва­ли її для за­хи­сту мо­сков­ських зе­мель від та­тар. Місто Єлець Сагайдачний бе­ре з тре­тьої спро­би. Вда­ю­ться до хи­тро­щів. Бу­ду­ють пе­ре­сув­ні де­рев’яні ба­шти, які під­во­зять до стін фор­те­ці. По них за­ла­зять усе­ре­ди­ну. Їм чи­нять потужний опір. По­руч із во­ї­на­ми і мі­ща­на­ми від­би­ва­ю­ться чле­ни цар­сько­го по­соль­ства до Кри­му на чо­лі зі Сте­па­ном Хру­що­вим. Вони за­їха­ли в місто на ніч. Але тиск за­по­рож­ців силь­ні­ший. Се­ред за­хи­сни­ків по­чи­на­є­ться па­ні­ка. Во­є­во­да Ан­дрій По­лєв на­ма­га­є­ться вте­кти – стри­бає в рі­чку бі­ля фор­те­ці. Ко­за­ки ви­лов­лю­ють йо­го. >

> ”Елец был взят, по­то­му что во­е­во­де По­ле­ву ра­тное де­ло было не за обычай. Сагайдачный обма­нул его – скрыл в одном ме­сте за­са­ду, а сам с осталь­ными лю­дьми по­шел на при­ступ. Во­е­во­да вывел про­тив не­го все свое вой­ско, а за­са­да во­шла в го­род и овла­де­ла им”, – пи­ше істо­рик Сер­гій Со­лов­йов в ”Исто­рии Рос­сии с древ­ней­ших вре­мен” 1851 ро­ку.

Мі­ща­ни про­сять у геть­ма­на по­ща­ди. За це ви­да­ють цар­сько­го по­слан­ни­ка Хру­що­ва ра­зом із гро­ши­ма, які він віз до ха­на. Сагайдачний до­пи­тує йо­го, чи не має він ли­стів або до­ку­мен­тів. Ко­за­ки ка­ту­ють – при­пі­ка­ють за­лі­зом і ла­ма­ють ре­бра. По­тім во­дять по­сла за со­бою, при­ку­тим лан­цю­гом до во­за.

”Не­друг наш и ра­зо­ри­тель все­го на­ше­го ве­ли­ко­го цар­ствия поль­ский ко­роль умыслил на­ше Мо­сков­ское го­су­дар­ство ра­зо­рять. И за­по­рож­цев пол­ков­ни­ка Са­гай­да­шно­го он же со мно­ги­ми лю­дьми при­слал в на­ши го­ро­ды. При­шед­чи искра­дом (ра­пто­во. – Кра­ї­на), го­ро­ды и остро­ги со­жгли. За­хва­ти­ли по­сла на­ше­го Сте­па­на Хру­що­ва. Ка­зну взя­ли и хо­тят ид­ти по­до все на­ши го­ро­ды”, – роз­си­лає ли­сти сво­їм воє­во­дам мо­сков­ський цар Ми­хай­ло Ро­ма­нов.

Не­по­да­лік від Єль­ця Сагайдачний ста­вить табір. Від­прав­ляє у рейд до Ря­за­ні та її око­лиць 10-ти­ся­чне вій­сько на чо­лі з пол­ков­ни­ком Ми­хай­лом До­ро­шен­ком. Хо­че роз­сі­я­ти і пі­ді­рва­ти си­ли мо­ско­ви­тів. Із Ле­бе­дя­ні й Дан­ко­ва вті­ка­ють воє­во­ди, і жи­те­лі міст від­прав­ля­ють на­зу­стріч сво­їх по­слан­ців із ”по­вин­ною”. Ко­за­ки за­хо­плю­ють Ско­пин і Ряжськ. Зни­щу­ють нав­ко­ли­шні се­ла. До­ла­ють по 60–80 км за день.

Стає ві­до­мо про зра­ду двох са­пе­рів-французів

ПІ­СЛЯ СПУСТОШЕННЯ РЯЗАНЩИНИ КО­ЗА­КИ РУШАЮТЬ ДО МОСКВИ. Цар від­прав­ляє їм на­зу­стріч вій­сько воє­во­ди Гри­го­рія Вол­кон­сько­го. Ро­зра­хо­ву­ють зу­пи­ни­ти Са­гай­да­чно­го на рі­чці Ока. Але йо­го во­я­кам вда­є­ться пе­ре­хи­тру­ва­ти мо­ско­ви­тів і за­хо­пи­ти два плац­дар­ми – ви­ще і ниж­че за те­чі­єю від їхніх по­зи­цій. Вол­кон­ський, а за ним і стріль­ці ті­ка­ють.

Ко­за­ки зу­пи­ня­ю­ться бі­ля Дон­сько­го мо­на­сти­ря – те­пер у ме­жах Москви. Че­ка­ють на 5-ти­ся­чне вій­сько по­ля­ків, яке весь цей час три­ма­ло обло­гу Мо­жай­ська. За­вер­ши­ла­ся для них не­вда­ло.

”Бо­я­ре с вой­ском вышли было из Мо­сквы, чтоб во­с­пре­пят­ство­вать со­е­ди­не­нию ка­за­ков с ко­ро­ле­ви­чем. Но на мо­сков­ских лю­дей на­пал ужас ве­ли­кий. Они без бою пропу­сти­ли ге­тма­на ми­мо Мо­сквы в та­бо­ры к Вла­ди­сла­ву, – пи­ше Сер­гій Со­лов­йов у ”Исто­рии Рос­сии с древ­ней­ших вре­мен”. – Ужас мо­скви­чей уве­ли­чи­ла ко­ме­та, ко­то­рая го­ло­вою сто­я­ла над са­мым го­ро­дом. Царь и все люди смо­тре­ли на зве­зду и ду­ма­ли, что быть Мо­скве взя­той ка­за­че­ством”.

До Пе­тра Са­гай­да­чно­го на герць (дво­бій окре­мих во­ї­нів пе­ред го­лов­ною би­твою. – Кра­ї­на) ви­їжджає мо­сков­ський во­є­во­да Ва­силь Бу­тур­лін. ”Сагайдачний ви­рвав спи­са в Бу­тур­лі­на і рво­нув до ньо­го, – но­ту­вав у що­ден­ни­ку поль­ський ди­пло­мат Якуб Со- бе­ський. – По­тім бли­ска­ви­чно уда­рив йо­го бу­зди­га­ном (бо­йо­ва па­ли­ця. – Кра­ї­на). Йо­го він отримав від ко­ро­ле­ви­ча. Мо­ско­вит зва­лив­ся з ко­ня. Сагайдачний не став йо­го до­би­ва­ти. У цьо­му по­хо­ді він по­дав си­лу свід­чень своєї ви­зна­чної му­жно­сті”.

Ко­за­ки вби­ва­ють вер­шни­ків-охо­рон­ців воє­во­ди. Ін­ші воє­на­чаль­ни­ки від­сту­па­ють за му­ри Крем­ля.

КО­МАН­ДИР ПОЛЬ­СЬКО­ГО ВІЙ­СЬКА ЯН ХОДКЕВИЧ І ГЕТЬ­МАН ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ БЕ­РУ­ТЬСЯ РОЗРОБЛЯТИ ПЛАН НІЧНОГО ШТУРМУ. По­мі­чник ко­ро­ле­ви­ча по­пе­ре­джає, щоб ко­за­ки не ді­я­ли на вла­сний роз­суд. По­бо­ю­є­ться, що втра­тить лав­ри за­во­йов­ни­ка Москви.

Поль­ські пі­хо­тин­ці ма­ють про­ру­ба­ти со­ки­ра­ми ні­ші у сті­нах бі­ля Ар­бат­ських во­ріт. Ту­ди са­пе­ри за­кла­ли б пе­тар­ди і пі­дір­ва­ли про­хід. Так са­мо ма­ли ді­я­ти і бі­ля Твер­ських во­ріт. Здій­сни­ти штурм пла­ну­ють 10 жов­тня. За пів­дня до по­ча­тку ата­ки Ход­ке­ви­чу стає ві­до­мо про зра­ду двох са­пе­рів-французів – Юрія Без­со­на і Яко­ва Бе­за. Вони пе­ре­хо­дять на бік мо­ско­ви­тів і роз­по­від­а­ють про план штурму. Ра­дять змі­цни­ти всі во­ро­та до­да­тко­ви­ми зру­ба­ми та зем­лею.

Ходкевич не змі­нює пла­ну на­сту­пу. О тре­тій но­чі за­по­рож­ці з бо­йо­ви­ми кри­ка­ми ки­да­ю­ться до стін Москви. Цим ма­ють спан­те­ли­чи­ти го­ро­дян. Але ті го­то­ві до обо­ро­ни. На­то­мість ко­за­ки ба­чать сві­жо­ви­ко­па­ний рів. Дра­би­ни че­рез ньо­го ви­яв­ля­ю­ться за­ко­ро­тки­ми, щоб ді­ста­ти вер­хів­ки му­ру.

О тре­тій но­чі за­по­рож­ці з бо­йо­ви­ми кри­ка­ми ки­да­ю­ться до стін Москви

До Твер­ських во­ріт пі­ді­йти не вда­є­ться че­рез по­стій­ний во­гонь. Бі­ля Ар­бат­ських – за­кла­да­ють ви­бу­хів­ку й під­ри­ва­ють пе­тар­ди. Але прой­ти че­рез про­лом во­я­ки не мо­жуть – мо­сков­ські стріль­ці ве­дуть без­пе­ре­стан­ний во­гонь. На сві­тан­ку штурм при­пи­ня­ють.

Обло­га три­ває до гру­дня. Ко­за­ки рей­ду­ють нав­ко­ло Москви та спу­сто­шу­ють зем­лі. Поль­сько­му уря­до­ві бра­кує гро­шей для про­дов­же­н­ня вій­ни. Ко­ро­ле­вич Владислав зрі­ка­є­ться пре­тен­зій на мо­сков­ський трон. 1 гру­дня 1618 ро­ку під­пи­сує з Мо­сквою Де­у­лін­ське пе­ре­мир’я. За ним Річ По­спо­ли­та отри­мує Смо­ленськ, Чер­ні­гів і Нов­го­род-Сі­вер­ський.

Кар­ти­ну ”Табір за­по­рож­ців” поль­ський ху­до­жник Юзеф Брандт на­пи­сав 1880 ро­ку

Герб По­буг, яким ко­ри­сту­вав­ся рід Пе­тра КонашевичаСагайдачного. Ві­до­мий із XIV сто­лі­т­тя у Ве­ли­ко­му кня­зів­стві Ли­тов­сько­му та Поль­щі

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.