Викладачі казали: поїдеш на війну і здохнеш. А я доводив собі, що маю поїхати і не здохнути

ГРУ­ПА АН­ДРІЯ ВЕРХОГЛЯДА ЗАХОПИЛА ПО­ЗИ­ЦІЮ БО­ЙО­ВИ­КІВ В АВ­ДІ­ЇВ­СЬКІЙ ПРОМ­ЗО­НІ

Krayina - - ЛЮДИ ТА РЕЧІ - текст: Ана­то­лій ГАЄВСЬКИЙ

Я РІС У НОВОГРАДІ-ВОЛИНСЬКОМУ, БА­ТЬКІВ­ЩИ­НІ 30-Ї ОМБР, із 30 одно­кла­сни­ків 15 бу­ли ді­тьми вій­сько­во­слу­жбов­ців. Ким я міг ста­ти?

МА­МА ВІДМОВЛЯЛА ВСТУПАТИ НА ВІЙ­СЬКО­ВО­ГО, КА­ЗА­ЛА: ”Іди в ду­хов­ну се­мі­на­рію. Свя­ще­ни­ки на ”Ле­ксу­сах” їздять”. А я хо­тів пі­хо­тної ро­ман­ти­ки. Мав роз­ра­ху­нок: за­кін­чу ака­де­мію, тре­ба бу­де нор­маль­но себе по­ка­за­ти, ви­вчи­ти іно­зем­ну мо­ву, по­тра­пи­ти в ми­ро­твор­чу мі­сію. Хо­ті­ло­ся по­їзди­ти сві­том, зре­штою – заробити на квар­ти­ру.

ЗА ПІВТОРА РО­КУ ПОЧАЛАСЯ ВІЙ­НА. Пер­ші ви­пу­скни­ки ака­де­мії пі­шли на фронт. У трав­ні-черв­ні 2014-го ро­та по­че­сної вар­ти по­ча­ла зу­стрі­ча­ти бор­ти із за­ги­бли­ми. Бу­ли дні, коли на па­ри не хо­ди­ли, постійно при­лі­та­ли бор­ти. Ро­ман­тизм зник. ВИКЛАДАЧІ КАЗАЛИ: ТИ ПОЇДЕШ НА ВІЙНУ І ЗДОХНЕШ. А я доводив собі, що маю поїхати і не здохнути.

ПСИХОЛОГІЮ ВИ­КЛА­ДАВ ПОЛКОВНИК БОЙКО. ПИТАВ: ”Що ти бу­деш ро­би­ти пі­сля вій­ни?” Ти роз­по­від­а­єш, а він: ”Ні, в те­бе не бу­де ніг і сця­ти­ме­шся під себе, по­няв?” І ти по­чи­на­єш ду­ма­ти, як ви­жи­ти. То­му не з дівчатами до но­чі переписуєшся, а ще раз перечитуєш книж­ку з тактики. День у день я го­ту­вав­ся до вій­ни.

ЗА­КІН­ЧИВ АКА­ДЕ­МІЮ З ВІДЗНАКОЮ І БУВ ШОСТИМ У РЕЙ

ТИНГУ. Мав мо­жли­вість оби­ра­ти мі­сце слу­жби. Пі­шов у 72-гу ОМБр. На­чаль­ник стро­йо­вої ча­сти­ни у Бі­лій Цер­кві гля­нув на нас, мо­ло­дих, і ка­же: ”У вас гро­ші є?” Ми кив­ну­ли. ”На за­лі­зни­чно­му вок­за­лі ку­пуй­те кви­тки у Вол­но­ва­ху, вас там че­ка­ють”. Зрадів, що від­прав­ля­ють на фронт. Ду­мав, якщо за­ли­шать у Бі­лій Цер­кві, то бу­ду ло­хом – ми пі­сля ви­пу­ску зі­дзво­ню­ва­ли­ся, хто де.

ПРИ­ЇХАВ НА ПЕРЕДОВУ. Бу­ла від­ли­га і дощ. По­ста­ви­ли чай. По нас ку­ле­ме­тник від­крив во­гонь. Я по­чув, як над го­ло­вою про­сви­сті­ла ку­ля і гіл­ки з де­ре­ва по­си­па­лись. Кіль­ка днів із ним во­ю­ва­ли. ДВА З ПО­ЛО­ВИ­НОЮ ТИ­ЖНІ ПРОБУЛИ У ВОЛНОВАСІ. Ме­ні зда­ва­ло­ся, що я вже ого-го на­во­ю­вав­ся. ГОТУВАЛИСЯ ДО МІЖ­НА­РО­ДНИХ НАВЧАНЬ RAPID TRIDENT. В ака­де­мії бу­ли ти­жні НАТО, ми їзди­ли на та­кі ви­шко­ли. А для біль­шо­сті у бри­га­ді то був но­вий до­свід. По­ка­за­ли аме­ри­кан­цям, що та­ке 72-га бри­га­да, Чор­ні За­по­рож­ці. Вони пе­дан­ти­чні, все має бу­ти чі­тко, за­хо­ди без­пе­ки. У нас го­лов­не – во­гне­вий на­тиск, рух впе­ред і пе­ре­мо­га. Вони жар­ту­ва­ли, що ми – бо­же­віль­ні, але від­зна­ча­ли хо­ро­ші результати.

У НАТОВЦІВ Є ЧО­ГО ПОВЧИТИСЯ – штур­мо­ві дії, за­чис­тка міст. Але не бо­ям у по­лі, коли в те­бе не­має ні­чо­го, крім 131 ЗІЛа 1964 ро­ку. Вони не ро­зу­мі­ють, як це: ви­ко­па­ти ко­тло­ван і зро­би­ти душ із 200 лі­тро­вої бо­чки від ма­сти­ла. >

НЕ З ДІВЧАТАМИ ДО НО­ЧІ ПЕРЕПИСУЄШСЯ, А ЩЕ РАЗ ПЕРЕЧИТУЄШ КНИЖ­КУ З ТАКТИКИ

ЗРАДІВ, ЩО ВІД­ПРАВ­ЛЯ­ЮТЬ НА ФРОНТ

У НАТОВЦІВ Є ЧО­ГО ПОВЧИТИСЯ – ШТУР­МО­ВІ ДІЇ, ЗА­ЧИС­ТКА МІСТ. АЛЕ НЕ БО­ЯМ У ПО­ЛІ, КОЛИ В ТЕ­БЕ НЕ­МАЄ НІ­ЧО­ГО, КРІМ 131 ЗІЛА 1964 РО­КУ

НА ВУ­ЛИ­ЦІ 27 ГРА­ДУ­СІВ МО­РО­ЗУ, А МИ В МО­КРИХ ФУТ­БОЛ­КАХ

”ГРАД” ВЛУПИВ КАСЕТУ І ПО­ЇХАВ. А САУ-ШКА НАС РОЗБИРАЛА ДВІ ГОДИНИ

ПІ­СЛЯ НАВЧАНЬ НАШ БАТАЛЬЙОН ВІД­ПРА­ВИ­ЛИ У КРАСНИЙ ЛИМАН, ДИ­ТЯ­ЧИЙ ТАБІР ”ОРЛЬОНОК”. То бу­ли най­кра­щі ча­си слу­жби. За­йма­ли­ся бо­йо­вою під­го­тов­кою. Ко­ман­дир під­роз­ді­лу скла­дав роз­клад за­нять. За­хо­тів стріль­би – зна­йшли кар’єр. Від­пра­цьо­ву­ва­ли на­ви­ки не ли­ше по сво­їй спе­ці­аль­но­сті. Ку­ле­ме­тник вчив­ся стрі­ля­ти з АГС, СПГ (ав­то­ма­ти­чний гр­ана­то­мет, про­ти­тан­ко­вий гр­ана­то­мет. – Кра­ї­на). Вдо­ско­на­лю­ва­ли та­кти­ку, ком­бі­ну­ва­ли бо­йо­вий до­свід. А по­тім нам ска­за­ли не роз­па­ко­ву­ва­ти ре­чі – ско­ро ви­їзд. За ти­ждень від­прав­ля­є­мо­ся на ”пром­ку”. Гля­нув на кар­ту і зро­зу­мів, що бу­дуть бли­жні бої в мі­сті.

В АВДІЇВЦІ Я ПОВОЮВАВ ЗО ДВА ТИ­ЖНІ І ХАПНУВ 20 ОСКОЛКІВ, ПРИЛЕТІВ СНАРЯД СПГ. Ма­мі те­ле­фо­ном ка­зав, що ”ту­плю” у Слов’ян­ську. Коли отя­мив­ся у Дні­прі, їй уже по­ві­до­ми­ли, що ме­не бор­том від­прав­лять до Льво­ва на опе­ра­цію. За мі­сяць ме­не під­ла­та­ли, взяв 30 днів на ре­а­бі­лі­та­цію. І 20 гру­дня вже був в Авдіївці. Зу­стрі­ли Но­вий рік, і роз­по­ча­ли­ся бої сі­чня 2017-го.

МИ СТО­Я­ЛИ НА ПОЗИЦІЇ ”ЦАРСЬКА ОХОТА”. У те­ро­ри­стів бу­ли позиції ”Ал­маз-1” ”Ал­маз-2” і ”Ал­маз-0”. ”Слов’ян” (Оле­ксандр Вдо­ви­чен­ко, під­пол­ков­ник ЗСУ, в той час ко­ман­дир пер­шо­го ба­таль­йо­ну 72ОМБр. – Кра­ї­на) ска­зав, що по­трі­бно вийти впе­ред, ви­ста­ви­ти ”се­крет” (при­хо­ва­на по­зи­ція для спо­сте­ре­же­н­ня. – Кра­ї­на). Опе­ра­ці­єю ке­ру­вав Ан­дрій Ки­зи­ло (по­зив­ний ”Орел”, ма­йор ЗСУ, Ге­рой Укра­ї­ни по­смер­тно. – Кра­ї­на). Він теж ви­пу­скник львів­ської ака­де­мії.

Я ЗІ­БРАВ ГРУ­ПУ З ДЕВ’ЯТИ ЛЮ­ДЕЙ. Одя­гне­ні в тер­мо­фут­бол­ки, бо по­трі­бно бу­ло по­сад­кою прой­ти ме­трів 250 у ма­скха­ла­ті, бро­не­жи­ле­ті, ка­сці та з бо­є­ко­пле­ктом. Це бу­ла моя пер­ша та­ка опе­ра­ція.

О П’ЯТІЙ РАН­КУ ВИ­ЙШЛИ, А ЗА ГО­ДИ­НУ ТЕРОРИСТИ ПО­ЧА­ЛИ ШТУРМ НА­ШИХ ПО­ЗИ­ЦІЙ. Пе­ре­си­ді­ли об­стріл. Оскіль­ки бу­ли на пе­ре­дньо­му краї, прийня­ли рі­ше­н­ня кон­тра­та­ку­ва­ти. Ви­йшли якраз по се­ре­ди­ні во­ро­жо­го ВОПа (взво­дний опор­ний пункт. – Кра­ї­на). Швид­ко зо­рі­єн­ту­ва­ли­ся. За­стри­бну­ли, обрі­за­ли зв’язок, зня­ли їхні МОН-ки (мі­ни. – Кра­ї­на), за­чи­сти­ли два блін­да­жи, за­ти­сну­ли бо­йо­ви­ків у тре­тьо­му, зне­шко­ди­ли їх і по­ві­си­ли пра­пор Укра­ї­ни. Трьох узя­ли в по­лон, двох лі­кві­ду­ва­ли, двоє вте­кли. Ба­чи­ли ві­део, де бо­йо­ви­ки по­ясню­ють, як вони втратили ”Ал­маз”: ”Укро­пов было 50 че­ло­век, мас­со­вое на­сту­пле­ние”.

У МОЇЙ ГРУПІ ДВОЄ ХЛОПЦІВ ЗА­ГИ­НУ­ЛИ: Во­ло­ди­мир Баль­чен­ко і Дми­тро Овер­чен­ко. Це бу­ли мої пер­ші 200-ті. З ни­ми за­ги­нув і Ан­дрій Ки­зи­ло, він при­був зго­дом у групі під­трим­ки.

ВАЛЕНТИН ВАСИЛЮК БУВ ПОРАНЕНИЙ, РО­МАН ЧАЙКА – кон­ту­же­ний, а Ігор Убий­со­ба­ка обмо­ро­зив вка­зів­ний па­лець на пра­вій ру­ці. Йо­го від­пра­ви­ли в тил. Нас за­ли­ши­ло­ся на позиції троє: я, Фе­дір Ру­бан­ський і Ро­ман Юр­чен­ко. Це був ве­чір 29 сі­чня, а штурм ми по­ча­ли о п’ятій ран­ку. Пе­ре­даю, що взя­ли по­зи­цію. Нам ка­жуть – за­ли­шай­тесь і до­по­мо­жіть за­крі­пи­тись ін­шій групі. На ву­ли­ці 27 гра­ду­сів мо­ро­зу, а ми в мо­крих фут­бол­ках.

ЗА ПІВГОДИНИ ПОЧАВСЯ ВЖЕ КОНТРШТУРМ ТЕ­РО­РИ­СТІВ.

На мо­крі фут­бол­ки ми вже не зва­жа­ли. Два на­сту­пи бу­ли ха­о­ти­чні, ми їх від­би­ли. Тре­тій ор­га­ні­зо­ва­ні­ший: одна гру­па йшла по­сад­кою, а дру­га око­па­ми. Теж стри­ма­ли. А за півгодини нас по­ча­ли кри­ти мі­но­ме­ти, ар­ти­ле­рія 120 мі­лі­ме­трів, а зго­дом і 152.

”ГРАД” СТРІЛЯВ ДВІ­ЧІ, З КИЇВСЬКОГО РА­ЙО­НУ ДОНЕЦЬКА.

Я ви­йшов на ву­ли­цю і ба­чу не­бо ме­ре­хтить. По­ду­мав,

то га­лю­ци­на­ція – бо ніч не спав. Пер­ший па­кет терористи про­ма­хну­ли­ся, вда­ри­ли по сво­їх по­зи­ці­ях ”Ал­маз-1”. А другий – при­йшов то­чно по нас.

ТА ”ГРАД” ВЛУПИВ КАСЕТУ І ПО­ЇХАВ. А САУ-шка нас розбирала 2 години. САУ 152 – це най­стра­шні­ше. П’ятою то­чкою від­чу­ва­єш ви­хід сна­ря­да з гар­ма­ти, хви­ля та­ка ”б-б-вух”. > А за дві се­кун­ди ця ”ко­ро­ва” при­лі­тає. Ти при­ги­на­є­шся

> і на­ді­є­шся, що не в те­бе. Ба­чиш шма­тки зем­лі, що за­кри­ва­ють не­бо і па­да­ють. Злі­та­ли бри­ли мер­зло­го ґрун­ту.

САУ СТО­Я­ЛА В ЯСИНУВАТІЙ БІ­ЛЯ ДИТБУДИНКУ І СТРІЛЯЛА КО­ЖНІ 30 СЕКУНД. Ти кри­чиш у ра­діо­стан­цію: ”На­крий­те її, бл*дь!” А то­бі у відповідь: ”Не можемо, там ди­тя­чий бу­ди­нок”. Так три­ва­ло, до­ки в неї не за­кін­чив­ся боє­ком­плект.

ІЗ 31 СІ­ЧНЯ ПОСТІЙНО ЧЕРГУВАЛИ, ЗМІНЮЮЧИСЬ ЧЕ­РЕЗ ДОБУ. На по­ча­тку лю­то­го бої по­ча­ли за­ти­ха­ти. По­тім пі­дір­ва­ли Гі­ві (бо­йо­вик Ми­хай­ло Тол­стих, яко­го лі­кві­ду­ва­ли 8 лю­то­го 2017 ро­ку в Ма­кі­їв­ці. – Кра­ї­на), і все ста­бі­лі­зу­ва­ло­ся. У ма­ми 10 лю­то­го день на­ро­дже­н­ня, я те­ле­фо­ном її ві­тав, бу­ло ти­хо.

РО­БО­ТА МАЛОЮ ГРУПОЮ ПОКАЗАЛА СВОЮ ЕФЕКТИВНІСТЬ. На штурм пі­шло 10 хви­лин.

ЦЮ ВІЙНУ МИ ЗАСЛУЖИЛИ. Ма­є­мо по­сто­я­ти за не­за­ле­жність. КО­ЖЕН ДЕНЬ ДУМАЮ ПОКИНУТИ АР­МІЮ. Про­ки­да­юсь, во­юю, про­ду­мую опе­ра­ції: як спа­ли­ти во­ро­жий опор­ний пункт, під­би­ти їхню БМП. А тут ка­жуть: ”Сьо­го­дні при­їде ко­мі­сія пе­ре­ві­ря­ти стан збе­рі­га­н­ня про­ду­ктів”. У та­кі мо­мен­ти крию всі­ма ма­та­ми. Ро­блю та­бли­чку ”мі­сце при­йо­му їжі”, бір­ку ”схо­ви­ще”. Ко­мі­сія ди­ви­ться, ка­же, що все га­разд. Я в по­га­но­му на­строї ля­гаю спа­ти.

З КОЖНИМ РО­КОМ ”БУМАЖНІ” СТАЄ ВСЕ БІЛЬ­ШЕ. Це ме­ні не дає спо­кою. Якщо по­вер­та­ю­ться у бри­га­ди ”ста­ри­ки”, а мо­лодь іде з вій­ська – то щось не так у на­шо­му ко­ро­лів­стві. Отак два з по­ло­ви­ною ро­ки я по­си­лаю цю ар­мію, але не ки­даю.

ОДИНАДЦЯТИКЛАСНИК ПРИДУМАВ ПАПІР ІЗ ЛИСТЯ, отримав у США па­тент і гро­ші на впро­ва­дже­н­ня ідеї. От він ге­рой. А я про­сто ви­ко­ную свою ро­бо­ту.

ПРО­ДУ­МУЮ ОПЕ­РА­ЦІЇ: ЯК СПА­ЛИ­ТИ ВО­РО­ЖИЙ ОПОР­НИЙ ПУНКТ, ПІД­БИ­ТИ БМП. А ТУТ КА­ЖУТЬ: ”СЬО­ГО­ДНІ ПРИ­ЇДЕ КО­МІ­СІЯ ПЕ­РЕ­ВІ­РЯ­ТИ СТАН ЗБЕ­РІ­ГА­Н­НЯ ПРО­ДУ­КТІВ”

Лей­те­нант Зброй­них сил Ан­дрій Верхогляд си­дить на позиції ”Орел”. На­зи­ва­ла­ся ”Ал­маз”. Пе­ре­йме­ну­ва­ли за по­зив­ним за­ги­бло­го там ма­йо­ра Ан­дрія Ки­зи­ла. Зні­мок зро­бле­ний 5 лю­то­го 2017 ро­ку

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.