ЧО­МУ ЛИ­ШЕ ДВІ ПІ­СНІ УКРА­ЇН­СЬКОЮ, А РЕШТА НЕДОСТОЙНОЮ СЬО­ГО­ДНІ­ШНЬО­ГО ДНЯ МО­ВОЮ?

ПІ­СНІ ГУР­ТУ ”ВА­ГО­НО­ВО­ЖА­ТЫЕ” НА­ЗИ­ВА­ЮТЬ ІН­ТЕ­ЛЕ­КТУ­АЛЬ­НОЮ ТАН­ЦЮ­ВАЛЬ­НОЮ МУ­ЗИ­КОЮ

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - текст: Іван СТО­ЛЯР­ЧУК

– Аль­бом ”Ре­фе­ренс” ми го­ту­ва­ли два ро­ки. Скла­да­є­ться з 10 син­глів. У ньо­му спле­ли­ся пе­ре­жи­ва­н­ня і від­чу­т­тя всіх ”ва­го­но­во­жа­тых”. Це 10 істо­рій про ко­жно­го з нас, – роз­по­від­ає со­ліст гур­ту Ан­тон Слєпаков

НА­ПИ­СА­ТИ ПІ­СНЮ УКРА­ЇН­СЬКОЮ – моя осо­би­ста ма­лень­ка пе­ре­мо­га. Ра­ні­ше не ви­хо­ди­ло й ду­ма­ти рі­дною мо­вою. Від­чу­вав без­по­мі­чність, що не мо­жу зв’яза­ти двох слів у по­е­ти­чній ма­не­рі. А тут, на хво­сті аль­бо­му, са­ме при­йшло. Текст ”Ве­а­ю­фром” пер­шо­му по­ка­зав то­ва­ри­шу, пи­сьмен­ни­ку Оле­ксан­дру Мі­хе­ду. По­про­сив йо­го не смі­я­ти­ся й не ки­да­ти в ме­не ка­мі­н­ня. Він ска­зав: ”Ду­же кру­то, ли­ше одну фра­зу я ви­ки­нув би”. А во­на й не зна­до­би­ла­ся, за фор­мою не ля­га­ла в пі­сню. Основ­на кри­ти­ка аль­бо­му – чо­му ли­ше дві пі­сні укра­їн­ською, а решта недостойною сьо­го­дні­шньо­го дня мо­вою? Як­би я був кон’юн­ктур­ни­ком, то найняв би пе­ре­кла­да­чів і зро­бив би укра­ї­но­мов­ни­ми ре­шту текс­тів.

РЯДОК ”МЫ ВНЕ ПО­ЛИ­ТИ­КИ” – про будь-ко­го. Не роз­ді­ляю су­спіль­ство на му­зи­кан­тів і ре­шту. Укра­їн­ські заробітчани в Ро­сії до­бре усвідомлюють – ку­ди їдуть, що ка­жуть, ро­блять. ”Ми – лю­ди ми­ру, в нас кре­дит” – не ді­а­гноз, ні. Опи­сую не кон­кре­тний ви­па­док. Це при­клад, як і чо­му це мо­же бу­ти. Знаю ба­га­тьох ро­зум­них, які пра­цю­ють у Ро­сії. Їм зда­є­ться, що тіль­ки там за­раз мо­жуть за­ро­би­ти. Не за­су­джую, але є ети­чно-мо­раль­на пло­щи­на. До­ки лю­ди­на не взя­ла­ся за зброю, не ці­лу­є­ться з те­ро­ри­ста­ми, все ін­ше – дис­ку­сій­не пи­та­н­ня. Для ме­не це і є мо­дель су­ча­сної де­мо­кра­тії.

ПИ­ШУ, КО­ЛИ ВЖЕ ФІ­ЗИ­ЧНО НЕ МО­ЖУ НЕ ВИСЛОВИТИСЯ на якусь те­му. Усі мої ком­по­зи­ції так з’яв­ля­ю­ться. Але най­бо­лю­чі­ша, най­пуль­су­ю­ча – ”Ве­а­ю­фром”.

Ко­ли кра­ї­на – у ста­ні вій­ни, ти не мо­жеш бу­ти спо­сте­рі­га­чем. Але по­ви­нен ма­ти хо­ло­дний ро­зум. Ко­ли емо­ції пе­ре­ма­га­ють, це не зав­жди до­бре. То­му аб­стра­гуй­ся яко­мо­га най­силь­ні­ше і фор­му­люй. Цьо­го прин­ци­пу до­три­му­вав­ся і в ком­по­зи­ці­ях ”Вос­ста­ние ва­тни­ков”, ”Про­грам­ма за­щи­ты сви­де­те­лей”, ”Хун­де­вас­сер хун­та”. І за зву­ча­н­ням, і за са­мо­і­ро­ні­чним по­си­лом ”Че­ло­ве­че­ские сла­бо­сти” – це гра, ве­се­ла лі­чил­ка про грі­хи су­ча­сної лю­ди­ни. Ми цю пі­сню на­віть зро­би­ли син­глом. Бу­ти в ро­лі мо­ра­лі­ста ме­ні див­но. ДЛЯ КО­ГОСЬ СВІДОМИЙ ВИ­БІР – зни­щу­ва­ти се­бе важ­ки­ми нар­ко­ти­ка­ми, ал­ко­го­лем, на­дмір­ним адре­на­лі­ном, стри­ба­ю­чи з мо­стів. Не лю­блю стан, ко­ли не мо­жу се­бе кон­тро­лю­ва­ти. З ал­ко­го­лем ве­се­ло якийсь час, але по­тім во­но ми­нає. І якщо на ду­ші туга, то під градусом накриває ще біль­ше. Зі спи­ску слаб­ко­стей у пі­сні най­сер­йо­зні­ша озна­ка ча­су – ґа­дже­ти. За­раз ча­сто не ба­чи­мо очей співрозмовника, бо втуплюється в те­ле­фон чи айпад. Я теж від­го­ро­джу­юсь, на­че­пив­ши на­ву­шни­ки. Не по­до­ба­є­ться що лу­нає нав­ко­ло: нав’язли­ва ре­кла­ма, ву­ли­чні свар­ки, шум ма­ши­ни. Ском­пі­лю­вав са­унд­трек сво­го дня і хо­джу. Але вар­то пам’ята­ти, що лю­дей, які жи­вуть від­го­ро­див­шись від ре­аль­но­го сві­ту, хтось спри­тний ду­же лег­ко мо­же ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти.

Ан­тон СЛЄПАКОВ

45 ро­ків, му­зи­кант

На­ро­див­ся­17ли­сто­па­да­1973ро­ку­вКи­є­ві.Ба­тько­пра­цю­вав­на­ла­го­джу­валь­ни­ком­ра­діо­апа­ра­ту­ри­на­за­во­ді”Ма­як”,ма­ти–стар­шим ла­бо­ран­том у По­лі­те­хні­чно­му ін­сти­ту­ті.

У Хер­сон­сько­му пе­да­го­гі­чно­му ін­сти­ту­ті ви­вчав ро­сій­ську фі­ло­ло­гію і лі­те­ра­ту­ру. По­ки­нув пі­сля че­твер­то­го кур­су. 1996-го пе­ре­їхав до Дні­пра. Був во­ка­лі­стом і ав­то­ром пі­сень аль­тер­на­тив­но­го гур­ту ”И Друг Мой Гру­зо­вик”. Ви­пу­сти­ли ві­сім сту­дій­них аль­бо­мів. 2007 ро­ку ство­рив сайд-про­ект ”Не­Гру­зо­ви­ки”.

2013-го в Ки­є­ві з гі­та­ри­стом хар­ків­ської гру­пи Lюk Ва­лен­ти­ном Па­ню­тою ство­ри­ли гурт ”ва­го­но­во­жа­тые”. За рік до ко­ле­кти­ву до­лу­чив­ся ко­ли­шній удар­ник до­не­цької гру­пи DOK Ста­ні­слав Іва­щен­ко. Гурт ство­рив са­унд­трек до укра­їн­сько­го ні­мо­го філь­му 1926 ро­ку ”Ор­дер на арешт”. Пер­ший аль­бом ”Вас­сер­ва­га” ви­йшов 2015-го. В ли­сто­па­ді цьо­го ро­ку пре­зен­ту­ва­ли дру­гу сту­дій­ну пла­тів­ку ”Ре­фе­ренс”. Пі­сля Революції гі­дно­сті спіл­ку­є­ться пе­ре­ва­жно укра­їн­ською.

Жи­ве і пра­цює в Ки­є­ві

УКРА­ЇН­СЬКІ ЗАРОБІТЧАНИ В РО­СІЇ ДО­БРЕ УСВІДОМЛЮЮТЬ – КУ­ДИ ЇДУТЬ, ЩО КА­ЖУТЬ І РО­БЛЯТЬ

ЯКЩО НА ДУ­ШІ ТУГА, ТО ПІД ГРАДУСОМ НАКРИВАЄ ЩЕ БІЛЬ­ШЕ

ЧА­СТО НЕ БА­ЧИ­МО ОЧЕЙ СПІВРОЗМОВНИКА, БО ВТУПЛЮЄТЬСЯ В ТЕ­ЛЕ­ФОН ЧИ АЙПАД

РЕ­ЖИ­СЕР СЕР­ГІЙ ЛО­ЗНИ­ЦЯ НА ПРЕ­ЗЕН­ТА­ЦІЇ В КИ­Є­ВІ СВО­ГО ФІЛЬ­МУ ”ДОН­БАС” СКА­ЗАВ, що за­про­ва­див би зі стар­ших кла­сів пре­дмет ”фей­ко­ло­гія”. Це тре­ба, щоб лю­ди мо­гли ви­рі­зня­ти в без­кі­не­чно­му ін­фор­ма­цій­но­му по­то­ці бре­хню.

Хо­ча фей­ки з’яви­ли­ся ще до ін­тер­не­ту. Ди­кто­ри ра­дян­сько­го те­ле­ба­че­н­ня – із сер­йо­зним ви­гля­дом, у кра­ва­тці – ча­сто мо­ло­ли та­ку ахі­нею. Вже то­ді при­му­шу­ва­ли за­ду­му­ва­ти­ся: щось тут не­чи­сто.

ДЛЯ ПІ­СНІ ВА­ЖЛИ­ВЕ СЛО­ВО-КАР­КАС. Не мо­жу по­ясни­ти, як та­ке ви­ни­кає. Це мить: спа­ла­хує в го­ло­ві – і все. Так і на­зва ”ва­го­но­во­жа­тые” ви­ни­кла. Ішов со­ня­чним днем ву­ли­цею Дні­пра, по­руч – жо­дно­го трам­вая. А сло­во взя­ло і ша­ра­хну­ло. Якщо во­но є в ко­мір­ках пам’яті, то ко­лись ге­не­ра­тор ви­пад­ко­вих слів йо­го ви­ки­не.

МОЯ РО­БО­ТА ПОВ’ЯЗА­НА З ПУ­БЛІ­ЧНІ­СТЮ, але я до­сить не­впев­не­но по­чу­ва­ю­ся в на­тов­пі. Пі­ти на кон­церт чи фе­сти­валь, осо­бли­во як гля­дач, для ме­не ви­клик.

ОРИ­ГІ­НАЛЬ­НИМ БУ­ТИ СКЛА­ДНО. Це май­же не­мо­жли­во. На­віть ті, хто ка­же, що ти – та­кий, на­пев­но, не ба­чи­ли чо­гось по­ді­бно­го.

ТРО­ХИ СУМ­НО, що в нас мо­ло­ди­ми му­зи­кан­та­ми вва­жа­ють 30-рі­чних, які гра­ють ро­ків 10. Хо­ча є ці­ка­вий при­клад гур­ту ”По­шлая Мол­ли”. 20-лі­тні хло­пці ви­да­ють геть не­о­ри­гі­наль­не. Їх по­рів­ню­ють з Nirvana, яка бу­ла чверть сто­лі­т­тя то­му. Але їхній вік – справ­ді пе­ре­ва­га. Хо­чу, щоб хви­ля справ­ді мо­ло­дих ви­штов­ха­ла зі сце­ни й роз­то­пта­ла всіх ста­рих пень­ків, в то­му чи­слі й ме­не. У НА­ШІЙ ГРУ­ПІ – ТРОЄ МУ­ЗИ­КАН­ТІВ. 80 від­со­тків ма­те­рі­а­лу ство­рю­є­мо окре­мо один від одно­го. Мі­ся­ця­ми не ба­чи­мось. Ко­жен пра­цює у сво­є­му на­прям­ку. Ли­ше під час під­го­тов­ки но­вої про­гра­ми зу­стрі­ча­є­мось де­кіль­ка ра­зів на ти­ждень.

ІЗ ВІ­КОМ ЦІ­НУ­ЄШ ВЛА­СНИЙ ЧАС І ПРО­СТІР. На­ма­га­є­шся не зав­да­ва­ти ін­шим зай­во­го кло­по­ту. Бо, ко­ли в ко­ле­кти­ві зби­ра­ю­ться силь­ні осо­би­сто­сті з лі­дер­ськи­ми ам­бі­ці­я­ми, це ви­бу­хо­во й не­без­пе­чно.

НЕ СПРИ­ЙМАЮ СТЕ­РЕ­О­ТИ­ПУ, що еле­ктрон­на му­зи­ка без­ду­шна. Для ме­не ба­га­то гі­тар­но­го мейн­стрі­мо­во­го поп-ро­ку не те що ду­ші не має – аж су­до­мить, ко­ли чую по ра­діо. А є де­ся­тки гур­тів, які ви­ко­ри­сто­ву­ють сем­пли, і во­ни в ти­ся­чу ра­зів ви­бу­хо­ві­ші й жи­ві­ші. Це за­бо­бо­ни. Ко­ли у 1960-х з’яви­ли­ся гі­тар­ні під­си­лю­ва­чі, та­ку му­зи­ку теж вва­жа­ли не­при­ро­дною, по­рів­ня­но з кла­си­чною. Ще кіль­ка де­ся­ти­літь то­му в цій ча­сти­ні сві­ту фа­на­ти еле­ктро­ні­ки бу­ли справ­жні­ми ку­лі­бі­ни­ми. Са­мі кле­ї­ли ма­гні­тну стрі­чку, ро­би­ли зву­ко­ві пе­тлі, бо сем­пле­ри, сен­кве­сто­ри ко­шту­ва­ли ша­ле­них гро­шей. За­раз тіль­ки на­ві­же­ні про­фі ска­жуть: ”О, я чую де­ше­вий софт у тво­є­му тре­ку”. Не від­рі­зниш ком­по­зи­цію по­ча­тків­ця від тво­ру до­свід­че­но­го му­зи­кан­та.

ФЕЙ­КИ З’ЯВИ­ЛИ­СЯ ЩЕ ДО ІН­ТЕР­НЕ­ТУ

ПІ­СНІ ”ВА­ГО­НО­ВО­ЖА­ТЫХ” на­зи­ва­ють ін­те­ле­кту­аль­ною тан­цю­валь­ною му­зи­кою. Це прав­да. Під неї ба­га­то хто стри­бає, від­пу­скає якось се­бе фі­зи­чно. Зви­чай­но, в пов­но­му від­ри­ві по­слу­ха­ти всі текс­ти до ко­жної ко­ми не­мо­жли­во. Ме­ні ва­жли­во до­не­сти основ­ну дум­ку. А кон­церт – це не про­по­відь, не ле­кція, не по­е­ти­чний ве­чір. Для цьо­го в ме­не є ін­ші про­е­кти. На­віть якщо є мо­жли­вість, пи­шу тро­хи мен­ше текс­ту. Бо ро­зу­мію, що на­гро­ма­джую ку­пу сми­слів на оди­ни­цю ча­су, не мо­жу цьо­го не ро­би­ти. То­му ні­чо­го не маю про­ти, якщо лю­ди не слу­ха­ють текст, а про­сто ру­бля­ться.

ПО­ВЕР­НУ­ТИ­СЯ В РО­СІЮ З КОН­ЦЕР­ТА­МИ го­то­вий, тіль­ки ко­ли за­кін­чи­ться вій­на. Зда­є­ться, це пи­та­н­ня не най­ближ­чо­го ча­су, на жаль.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.