ДЕРЕВО, ЯКЕ ВИВОЗЯТЬ ІЗ КАРПАТ, – ЦЕ ЗО­ЛО­ТО. ПРО­ДА­ЮТЬ НА ДРОВА

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Єв­ро­па. там за­кін­чу­є­ться текст і фо­то: Окса­на КНЯЖИК

ДЛЯ ІН­СТРУ­МЕН­ТІВ СТРАДІВАРІ СМЕРЕКУ ЗАКУПЛЯЛИ В УКРАЇНІ

ВПЕР­ШЕ ЛІ­РУ ПО­ЧУВ У ДИ­ТИН­СТВІ. Ма­ма при­ве­ла ме­не у фі­лар­мо­нію, ко­ли грав ко­бзар і лір­ник Ва­силь Не­че­па. За­пам’ятав енер­ге­ти­ку зву­ку. Вдру­ге по­ба­чив ін­стру­мент сту­ден­том у май­стра з Бу­ков­ця (се­ло у Вер­хо­вин­сько­му ра­йо­ні на Іва­но-Фран­ків­щи­ні. – Кра­ї­на) Ми­хай­ла Та­фій­чу­ка. По­чав шу­ка­ти, щоб со­бі ку­пи­ти. Але для ме­не то­ді лі­ра ко­шту­ва­ла ду­же ба­га­то. Ви­рі­шив, раз я – скуль­птор, то спро­бую зро­би­ти з де­ре­ва. Мав зра­зок – друг то­ді якраз по­зи­чив ста­ру лі­ру і вчив­ся на ній гра­ти, а кум-ко­валь знав ню­ан­си ро­бо­ти з ма­те­рі­а­лом і мав по­трі­бні ін­стру­мен­ти.

РО­БИВ ПЕР­ШУ ЛІ­РУ НА ПОДОБУ СКУЛЬ­ПТУ­РИ: ви­дов­ба­на з су­ціль­но­го шма­тка де­ре­ва. За та­кою те­хно­ло­гі­єю ви­го­тов­ля­ли ста­ро­світ­ські бан­ду­ри й ко­бзи. Ни­жню де­ку змай­стру­вав із гру­ші – до­мо­ви­ли­ся з дру­гом, аби нам у Шев­чен­ків­сько­му гаю роз­пи­ля­ли по­ва­ле­не дерево. На верх­ню де­ку вда­ло­ся ді­ста­ти гро­мо­ви­цю – смереку, в яку вда­ри­ла бли­скав­ка. Це один із най­кра­щих ма­те­рі­а­лів для му­зи­чних ін­стру­мен­тів. Під кі­нець ро­бо­ти му­чи­ли дум­ки: якою зро­би­ти ру­чку. Кла­си­чний ва­рі­ант – у ви­гля­ді лі­те­ри S, а хо­ті­ло­ся чо­гось ін­шо­го. З ци­ми роз­ду­ма­ми за­снув. Про­ки­нув­ся з чі­тким уяв­ле­н­ням, що ру­чка по­вин­на бу­ти у фор­мі спі­ра­лі. В той час якраз чи­тав лі­те­ра­ту­ру про фі­зи­чні кон­це­пції. Се­ред них є та­ка, що з во­ди мо­жна до­бу­ва­ти енер­гію за до­по­мо­гою спі­ра­лі, що за­кру­чу­є­ться все­ре­ди­ну. Крім то­го, це один із най­древ­ні­ших сим­во­лів ча­су і Сон­ця. Ідея ви­яви­ла­ся вда­лою. Ру­чка-спі­раль має чу­до­вий ви­гляд і гі­пно­ти­зує, ко­ли ди­ви­ти­ся на її рух.

НА ПЕР­ШУ ЛІ­РУ ПІШЛО БЛИЗЬ­КО ДВОХ ІЗ ПОЛОВИНОЮ РО­КІВ. По­ки ро­бив, на неї зна­йшов­ся по­ку­пець. Та, ко­ли по­ди-

вив­ся ін­стру­мент, від­мо­вив­ся бра­ти. Ви­йшла не над­то по­ту­жна за зву­ком. Від­дав її дру­го­ві. По­тім ство­рив для ньо­го кра­щу. А ту за­брав со­бі.

СВОЇ ЛІ­РИ НЕ ПІДПИСУЮ ПІД КРИ­ШКОЮ, ЯК БІЛЬ­ШІСТЬ МАЙ­СТРІВ. Мої ін­стру­мен­ти впі­зна­ють за ру­чкою. За­раз її на­віть ко­пі­ю­ють ін­ші ви­ро­бни­ки.

ЛІ­РА МАЄ БІЛЬШ НІЖ ТИСЯЧОЛІТНЮ ІСТО­РІЮ. На пер­ших при цер­квах гра­ли мо­на­хи. По­тім за­мість них по­ча­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ор­ган, а лі­ра пі­шла в на­род.

На­зва ”лі­ра” – за­галь­на. Май­же ко­жна кра­ї­на в Єв­ро­пі має свій ва­рі­ант ко­лі­сної лі­ри і то­го, як во­на на­зи­ва­є­ться. В угорців це текеро, у шведів – верліра, у німців – драйляер, англійці ка­жуть ”хардігарді”. А в нас її ще на­зи­ва­ють ”реля”.

РА­НІ­ШЕ ЛІРНИКАМИ БУ­ЛИ ПЕ­РЕ­ВА­ЖНО НЕЗРЯЧІ, які че­рез не­мо­жли­вість за­ро­бля­ти ін­шим спосо­бом ішли в на­у­ку до та­ких же стар­ців. Ті їх учи­ли ду­хов­но­го чи ре­лі­гій­но­го ре­пер­ту­а­ру. Лір­ни­ки ма­ли свою іє­рар­хію та правила. Ко­жен цех по­кри­вав пев­ну гу­бер­нію. Го­лов­ний у ньо­му був пан­отець, який ви­рі­шу­вав усі пи­та­н­ня. За­раз це­хи по­чи­на­ють від­ро­джу­ва­ти­ся – вже є у Льво­ві, Ки­є­ві, Хар­ко­ві.

З ВО­ДИ МО­ЖНА ДО­БУ­ВА­ТИ ЕНЕР­ГІЮ ЗА ДО­ПО­МО­ГОЮ СПІ­РА­ЛІ, ЩО ЗА­КРУ­ЧУ­Є­ТЬСЯ ВСЕ­РЕ­ДИ­НУ

ЩОБ ЗРО­БИ­ТИ ЛІ­РУ, СТА­РИЙ ІН­СТРУ­МЕНТ ЯК ВЗІРЕЦЬ НЕСЛИ ДО СТОЛЯРА ЧИ БОНДАРЯ. Рід­ше – до май­стра му­зи­чних ін­стру­мен­тів. Та­ких бу­ло ма­ло, і їхня ро­бо­та до­ро­го ко­шту­ва­ла. То­чно лі­ри ні­хто не ко­пі­ю­вав, то­му не­ма одна­ко­вих – у ко­жної своя осо­бли­вість: фор­ма, кор­ба, роз­мір, кіль­кість кла­віш.

За ба­га­то ро­ків у скан­ди­нав­сько­го на­ро­дно­го ін­стру­мен­та ні­кель­хар­па по­сту­по­во з’яв­ля­ли­ся до­да­тко­ві кла­ві­ші і стру­ни. А в укра­їн­ської лі­ри як бу­ло три стру­ни, так і є. То­му ко­жну свою лі­ру на­ма­га­ю­ся вдо­ско­на­ли­ти – роз­ши­рюю зву­ко­ряд, за­мі­няю де­я­кі де­рев’яні ву­зли на ме­та­ле­ві чи син­те­ти­чні. У Фран­ції в XVIII сто­літ­ті від­бу­ла­ся ре­во­лю­ція в лі­ро­бу­ду­ван­ні – все ста­ло­ся че­рез мо­ду, гро­ші й ”кор­по­ра­ти­ви”. В той час се­ред вель­мож бу­ли по­пу­ляр­ні ко­стю­мо­ва­ні ба­ли, на яких во­ни пе­ре­одя­га­ли­ся у про­сто­лю­ди­нів і був по­трі­бен му­зи­чний су­про­від. Для цьо­го ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли на­ро­дні ін­стру­мен­ти. Аби зву­ча­ли кра­ще, їх да­ва­ли най­кра­щим май­страм для вдо­ско­на­ле­н­ня. То­ді лі­ра отри­ма­ла шість струн, кіль­кість кла­віш із 10–12 збіль­ши­ла­ся до 24. Му­зи­ку для неї по­ча­ли пи­са­ти най­кра­щі ком­по­зи­то­ри. Се­ред них був і Йо­зеф Гайдн.

МОЇ ІН­СТРУ­МЕН­ТИ КО­ШТУ­ЮТЬ УДВІ­ЧІ-ВТРИ­ЧІ ДЕ­ШЕВ­ШЕ, ніж єв­ро­пей­ських май­стрів, – щоб ко­жен міг со­бі до­зво­ли­ти. Для ме­не го­лов­не – ста­біль­на кон­стру­кція і вдо­ско­на­ле­н­ня ву­злів, які мо­жуть ство­рю­ва­ти проблеми при зву­чан­ні. То­му не ви­ко­ри­сто­вую ек­зо­ти­чних по­рід де­рев і не ро­блю до­ро­гих ін­кру­ста­цій.

Є вер­сія, що для ін­стру­мен­тів ве­ли­ких іта­лій­ських май­стрів – Страдіварі на­при­клад – закупляли смереку та явір в Україні. На ни­жню ча­сти­ну скри­пки тра­ди­цій­но йшов клен бол­гар­ський, а верх­ню ро­би­ли з на­шої сме­ре­ки. Дерево, яке вивозять із Карпат, – це зо­ло­то. Йо­го про­да­ють на дрова, а трі­со­чка на верх­ню де­ку лі­ри ко­штує 25–30 до­ла­рів. Я зна­йшов кіль­ка баз, де за ці­ною ма­те­рі­а­лу для ме­блів ку­пую дерево.

Ко­лись ви­ро­бляв еко­ін­стру­мен­ти – зна­хо­див ста­ре фор­те­пі­а­но і з ньо­го май­стру­вав кор­пус лі­ри. Що дав­ні­ше дерево, то ви­ра­зні­ший ви­хо­дить звук.

ЛІ­РА ПОДІБНА ДО ГІГРОМЕТРА. По її ко­ле­су, якщо во­но де­рев’яне, мо­жна ви­зна­ча­ти во­ло­гість. Ко­ли на дерево по­тра­пляє во­да, то в ньо­му роз­ши­рю­є­ться про­стір між во­ло­кна­ми. Ко­ле­со лі­ри де­фор­му­є­ться з кру­га в яй­це і дає не­рів­но­мір­ний звук. Лір­ни­ки зав­жди пе­ре­жи­ва­ють че­рез по­го­ду, бо не­ві­до­мо, як гра­ти­ме де­рев’яний ін­стру­мент.

НАЙ­БІЛЬ­ШЕ ЗА­ДО­ВО­ЛЕ­Н­НЯ МАЮ, КО­ЛИ НА НО­ВУ ЛІ­РУ СТАВ­ЛЮ СТРУ­НИ і чую її пер­ше зву­ча­н­ня. За­бу­ваю про все, кіль­ка го­дин граю. Але во­ни в ме­не не за­три­му­ю­ться – тіль­ки зро­блю, одра­зу за­би­ра­ють.

Де­я­кі клі­єн­ти кіль­ка мі­ся­ців сто­ять у чер­зі по ін­стру­мент. Аби зро­би­ти лі­ру, по­трі­бно від трьох-чо­ти­рьох ти­жнів до пів­ро­ку.

ЩО СТАРІШЕ ДЕРЕВО, ТО ВИ­РА­ЗНІ­ШИЙ ВИ­ХО­ДИТЬ ЗВУК

ВВА­ЖАВ СЕ­БЕ ПРОФЕСІОНАЛОМ, ПО­КИ ПРА­ЦЮ­ВАВ ЛИ­ШЕ НА УКРА­ЇН­СЬКИЙ РИ­НОК. Як по­чав їзди­ти на збі­го­ви­ська май­стрів за кор­дон, зро­зу­мів, що ме­ні до сві­то­вих ще да­ле­ко. Їхні лі­ри на­ба­га­то скла­дні­ші, кра­ще оздо­бле­ні, з ку­пою те­хні­чних вдо­ско­на­лень. По­зна­йо­мив­ся з май­стра­ми з Поль­щі, Ан­глії, Ні­меч­чи­ни. Їхній до­свід – до­брий сти­мул для мо­єї фан­та­зії. Зав­жди ста­ра­юсь при­ду­му­ва­ти якісь но­ві під­хо­ди.

МОЇ ЛІ­РИ Є У САШКА ЛІР­НИ­КА, УКРА­ЇН­СЬКИХ ГУР­ТІВ LIRWAK, JORYJ KŁOC, КАНА, Torban, ЯРРА, The Doox, ка­над­сько­го ко­ле­кти­ву The Kubasonics, ли­тов­сько­го Obelija. Але іно­ді ін­стру­мен­ти ку­пу­ють і дру­зям на по­да­ру­нок.

Граю на ба­сі у фольк-гур­ті Lirwak – так на за­хо­ді Укра­ї­ни на­зи­ва­ли лір­ни­ків. Це своє­рі­дний altanative-electro-folk – еле­ктрон­ний про­ект, де лі­ра за­сем­пло­ва­на че­рез всі­ля­кі еле­ктрон­ні при­ла­ди і є фа­кти­чно син­те­за­то­ром.

ПОПУЛЯРИЗУЮ ЛІ­РУ ПО СВІ­ТУ. З дру­жи­ною то­рік бу­ли в Се­у­лі. Ко­рей­ців шо­ку­вав звук ін­стру­мен­та, пла­ка­ли під пі­сню ”Пли­ве ка­ча”. Не зна­ю­чи слів, во­ни від­чу­ва­ли енер­ге­ти­ку.

КА­ЖУТЬ, ДЕ ЗА­КІН­ЧУ­Є­ТЬСЯ КОЛІСНА ЛІ­РА – ЧАС ВІД ЧА­СУ ДО ЛЬВО­ВА ЗАЇЖДЖАЄ НІ­МЕ­ЦЬКИЙ МАЙ­СТЕР КУРТ РАЙХМАН. Я мав мо­жли­вість гра­ти на 500-лі­тній лі­рі з йо­го ко­ле­кції. Він ро­бить лі­ри з 1968 ро­ку, отри­мав ор­ден за від­ро­дже­н­ня ін­стру­мен­та. Крім май­стер­ні, має му­зей ко­лі­сної лі­ри і во­ли­нок. Зі­брав ве­ли­ку ко­ле­кцію, ор­га­ні­зо­вує за­галь­но­сві­то­вий фе­сти­валь, на який з’їжджа­ю­ться лір­ни­ки з усьо­го сві­ту. Ця мо­дель роз­ви­тку лі­ри ме­ні ду­же по­до­ба­є­ться. Не ба­чу в то­му бі­зне­су, бо та­кий рід­кі­сний ін­стру­мент не­ча­сто ці­ка­вить. Він не для ко­жної лю­ди­ни, як гі­та­ра при­мі­ром. В лі­рі ба­га­то дрі­бних на­ла­шту­вань. Щоб гра­ти на ній, по­трі­бне тер­пі­н­ня.

На сті­ні в май­стер­ні Гор­дія Ста­ру­ха ви­сять за­го­тов­ки для лір. Для ви­го­тов­ле­н­ня ін­стру­мен­тів ви­ко­ри­сто­вує явір і гру­шу. Най­кра­щим ма­те­рі­а­лом на­зи­ває смереку, в яку вда­ри­ла бли­скав­ка

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.