Пар­су­ни над сні­га­ми

Krayina - - КОЛОНКА -

ГАСЛА-СЛОГАНИ МАЙ­БУ­ТНІХ ПРЕЗИДЕНТІВ ПЛИВУТЬ СО­БІ СЕ­РЕД МІСЬКОЇ СУЄТИ,

НЕ ЗАЧІПАЮЧИ НІ ОКА, НІ СВІ­ДО­МО­СТІ

ВИБОРИ НАБЛИЖАЮТЬСЯ. ВСЕ БІЛЬ­ШЕ УЧА­СНИ­КІВ ПЕРЕГОНІВ

СПУРХУЮТЬ НА БІЛБОРДИ, ЯКИХ ТЕЖ РАЗ У РАЗ РЯСНІШАЄ. Он у ме­не під ві­кном, на клум­бі-кіль­ці, весь час щось з’яв­ля­є­ться – як не без­ли­кі ”на­сту­пний” та ”спра­ве­дли­ва”, так фан­та­сти­чні ”че­сні”, ко­трих ”біль­ше”, уосо­бле­ні хом’яку­ва­тим пол­ков­ни­ком у ци­віль­но­му. Чи не най­дов­ше ви­сів один внє­за­пний со­ці­а­ліст, він ще й за­раз на­ці­ля­є­ться ло­бом у сніг. ”На­гра­блен­ное вла­стью – вер­ну на­ро­ду!” – рве­ться бі­ло­бу­кве­ний сло­ган із ма­ли­но­во­го ре­во­лю­цій­но­го тла. Ко­лю­чі очі під на­ви­слим ло­бом-бал­ко­ном так пиль­но свер­длять не до кін­ця до­гра­бо­ва­ний на­род, що, зда­є­ться, ска­ну­ють м’яті грив­ні в люд­ських ки­ше­нях, і про­сто ми­мо­хіть по­чи­на­єш ві­ри­ти. Цей змо­же. ”N при­йде – по­ря­док бу­де!”, еге ж. А за­га­лом гасла-слогани май­бу­тніх президентів якісь роз­ми­ті, за­галь­ні. Пливуть со­бі се­ред міської суєти, не зачіпаючи ні ока, ні сві­до­мо­сті. ”Лю­ди пра­ці – осно­ва Укра­ї­ни”, ”Мы по­бе­дим!”, ”Пре­зи­дент – слу­га на­ро­ду”, ”Вла­да олі­гар­хів – це ко­ру­пція”. Ман­на ка­ша, роз­ма­за­на по чор­но­му сто­лу, як мо­вив Бе­ня Крик. І об­ті­чні фі­зії яки­хось пост­ком­со­моль­ців, про­но­зи­стих ме­не­дже­рів-гу­мо­ри­стів, у ко­трих очі бі­га­ють так, що й на біл­бор­до­вих зо­бра­же­н­нях, зда­є­ться, не зда­тні зав­мер­ти­спи­ни­ти­ся – ”змо­же­мо”, ка­жуть, ”по­бу­ду­є­мо успі­шну Укра­ї­ну”, ”кра­ї­на за­пра­цює”, а між ни­ми чем­ний дя­де­чко в ро­го­вих оку­ля­рах, тро­хи схо­жий на мікс Со­ро­са й Кіс­сен­дже­ра. ”Га­ран­тую по­ва­гу”, ка­же, ”компроміс – осно­ва єдності”, да-да-да. І вам на­ше по­ва­жа­н­ня, як мов­лять у Га­ли­чи­ні, але на­що бу­ло й ви­тра­ча­ти­ся на та­кий кре­а­тив? З кре­а­ти­вом уза­га­лі в хло­пців ту­го. Де­хто на­віть до пла­гі­а­ту вда­є­ться. Один із кан­ди­да­тів ма­ло то­го, що зов­ні – май­же то­чна ко­пія вже зга­ду­ва­но­го го­ло­мо­зо­го со­ці­а­лі­ста й теж очіль­ник яко­гось там со­ці­а­лі­сти­чно­го угру­по­ва­н­ня, в чи­їх кон­фе­сій­них від­мін­но­стях я вже за­плу­тав­ся. Так він ще й га­сло зли­зав у ко­лег – мов­ляв, ці­на на газ бу­де зни­же­на в чо­ти­ри ра­зи, га­ран­тую! Але це ж са­ме уже га­ран­ту­вав ін­ший кан­ди­дат, обі­ця­ю­чи, що­прав­да, зни­зи­ти тіль­ки вдві­чі. По­ря­дна жін­ка, в оку­ля­рах, ні­би вчи­тель­ка бі­ля до­шки, указ­ка ли­ши­ла­ся за ка­дром, ку­ти­ки губ ді­ткну­ті джо­кон­дів­ською усмі­шкою. Хі­ба та­ка збре­ше? Во­на вза­га­лі не вміє цьо­го. Во­на тіль­ки пра­цює. Пе­ре­ва­жно на пу­блі­ку, на сов­ко­во-пен­сій­ну ча­сти­ну якої впли­ває по­ту­жні­ше, ніж Вольф Мес­сі­нґ, Ка­шпі­ров­ський і Жи­ри­нов­ський ра­зом узя­ті. По­за­вчо­ра­шній день, за­дра­по­ва­ний у ”на­вий курс”, по­ки що дає фо­ру всім су­пер­ни­кам, на­віть іще одно­му по­тен­цій­но­му ”на­ро­дно­му пре­зи­ден­ту”, ко­тро­му ли­ша­є­ться хі­ба чу­ха­ти по­ти­ли­цю – п’ятір­нею чи ви­ла­ми, то вже на ви­бір.

Є ще один кан­ди­дат, але я йо­го сам при­ду­мав. Ском­бі­ну­вав за го­го­лів­ським ме­то­дом, ну ото, зна­є­те: ”Еслі би гу­би Ні­ка­нор Іва­ни­ча да прі­ста­віть к но­су Іван Ку­зьмі­ча…” Так ось. Лю­ди­на, яку чо­мусь за­пов­зя­ли­ся ”мо­чи­ти” з усіх бо­ків, пра­ві й лі­ві, не ка­жу­чи про ЗМІ, які, зда­є­ться, злю­ту­ва­ли­ся в одно­стай­но­сті. ”Ко­ру­пціо­нер!” – кри­чать. ”Ба­ри­га!” – вто­ру­ють, усі ра­зом від­лу­ню­ю­чи за­по­рє­бри­ків­сько­му гу­ду. По­за тим, у цьо­го чо­ло­ві­ка є ре­зуль­тат, який пе­ре­кри­ває всі су­мар­ні не­га­ти­ви. Який? Бе­звіз, ар­мія, цер­ква – хі­ба ма­ло? ”Ан­ти­ка­цап­ська ко­а­лі­ція”, – до­дає По­дерв’ян­ський в остан­ньо­му ін­терв’ю, і тут пи­сьмен­ник-іро­ніст не жар­тує. Так, не ду­же хо­ро­ший бек­гра­унд, так – у пев­ні пе­рі­о­ди – пре­ва­лю­ва­н­ня змов над прин­ци­па­ми, те­хно­ло­гі­чно­сті над іде­о­ло­гі­чні­стю, за­ку­лі­сних ”тьо­рок” над роз­мо­вою з на­ро­дом. Ми­мо­во­лі зга­ду­є­ться ін­ший кан­ди­дат, в яко­го за пле­чи­ма і Май­дан (при­чо­му не по­ді­ум­ний, а ву­ли­чно-не­без­пе­чний), і фронт, і во­лон­тер­ство. Але по­ки що не­має ре­зуль­та­ту. То­му й ма­ри­ться чу­дер­на­цький син­тез: до си­стем­но­сті пер­шо­го до­да­є­ться без­ком­про­мі­сність дру­го­го, бі­зне­со­во-ді­ля­цьке ото­че­н­ня під­ко­ре­го­ву­є­ться й на­пов­ню­є­ться справ­де­шнім па­трі­о­ти­чним по­си­лом, пов­ня­ві що­ки бе­ру­ться му­жні­ми впа­ди­на­ми.

Ну ка­жу ж, чи­ста го­го­лів­щи­на. Фан­та­сма­го­рія тоб­то. А вза­га­лі – не­ма-не­ма та й по­ду­ма­єш: мо­же, щось во­но та­ке ко­лись і сфор­ма­ту­є­ться в ре­а­лі з Бо­жою по­міч­чю? Ну, хо­ча б ро­ків десь че­рез п’ять

ПО­РЯ­ДНА ЖІН­КА, В ОКУ­ЛЯ­РАХ, НІ­БИ ВЧИ­ТЕЛЬ­КА БІ­ЛЯ ДО­ШКИ, КУ­ТИ­КИ ГУБ ДІ­ТКНУ­ТІ ДЖО­КОН­ДІВ­СЬКОЮ УСМІ­ШКОЮ. ХІ­БА ТА­КА ЗБРЕ­ШЕ?

Пав­ло ВОЛЬВАЧ, пи­сьмен­ник

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.