”Про­тя­гом ро­ку я не отри­му­вав зар­пла­ти від пе­тлю­рів­сько­го уря­ду. То­му лі­кві­ду­вав свою мі­сію”

100 РО­КІВ ТО­МУ УКРА­Ї­НА ВСТАНОВИЛА ДИПЛОМАТИЧНІ ВІД­НО­СИ­НИ З ЧЕХІЄЮ

Krayina - - ІСТОР ІЯ - Текст: Яро­слав ФАЙЗУЛІН, кан­ди­дат істо­ри­чних на­ук

”ГО­ЛОВ­НИМ МО­ЇМ ОБОВ’ЯЗКОМ БУ­ЛО ЗДО­БУ­ТИ ВИ­ЗНА­Н­НЯ У ЧЕХОСЛОВАЦЬКОГО УРЯ­ДУ Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки і Ди­ре­кто­рії як її вер­хов­ної вла­ди. Я по­ви­нен

Біль­шість на­се­ле­н­ня вва­жа­ли, що Ро­сія і Укра­ї­на – одне і те ж

був до­би­ти­ся до­по­мо­ги збро­єю для пе­тлю­рів­ської ар­мії. Укла­сти еко­но­мі­чні до­го­во­ри, під­го­ту­ва­ти по­лі­ти­чні умо­ви, спря­мо­ва­ні про­ти ра­дян­ської Ро­сії або ін­шої кра­ї­ни, що ве­ла бо­роть­бу з Укра­ї­ною або Че­хо­сло­вач­чи­ною”, – зга­ду­вав 1945 ро­ку ко­ли­шній го­ло­ва На­дзви­чай­ної ди­пло­ма­ти­чної мі­сії УНР у Пра­зі Ма­ксим Сла­вин­ський. Че­хо­сло­вач­чи­на про­го­ло­си­ла не­за­ле­жність на­при­кін­ці жов­тня 1918-го – пі­сля роз­па­ду Ав­стро-Угор­ської ім­пе­рії. На по­ча­тку 1919 ро­ку прем’єр-мі­ністр то­ді­шньо­го укра­їн­сько­го уря­ду Во­ло­ди­мир Че­хів­ський до­ру­чає гро­мад­сько­му і по­лі­ти­чно­му ді­я­че­ві Ма­кси­му Сла­вин­сько­му вста­но­ви­ти дипломатичні зв’яз­ки з кра­ї­ною. Той осо­би­сто знає пре­зи­ден­та Че­хо­сло­вач­чи­ни То­ма­ша Ма­са­ри­ка. Во­ни по­зна­йо­ми­лись 1911-го в Пе­тер­бур­зі. Про­фе­сор Празь­ко­го уні­вер­си­те­ту при­їжджав до ро­сій­ської сто­ли­ці з ле­кці­я­ми. Сла­вин­ський то­ді пра­цю­вав ре­да­кто­ром мі­сце­вих ви­дань і в йо­го квар­ти­рі То­маш Ма­са­рик зу­стрі­чав­ся з укра­їн­ськи­ми пи­сьмен­ни­ка­ми Пе­тром Сте­бни­цьким і Оле­ксан­дром Ло­то­цьким.

Із Ки­є­ва до Пра­ги мі­сія ви­ру­шає 19 сі­чня 1919 ро­ку. На до­ро­гу ви­тра­ча­ють два ти­жні. То­ма­ша Ма­са­ри­ка про при­бу­т­тя мі­сії по­пе­ре­джає по­сол УНР у Ві­дні В’яче­слав Ли­пин­ський. Крім Сла­вин­сько­го, до неї вхо­дять пред­став­ник уря­ду ЗУНР Ай­таль Ві­то­шин­ський, ви­кла­дач Чер­ні­ве­цько­го уні­вер­си­те­ту Сте­пан Смаль-Сто­цький, ата­ше мі­сії і жур­на­ліст Іп­по­літ Бо­чков­ський, лі­те­ра­тор Ва­силь Ко­ро­лів із дру­жи­ною На­та­ле­ною, яка стає дру­кар­кою мі­сії. ПЕР­ШІ ЗУ­СТРІ­ЧІ З КЕ­РІВ­НИ­ЦТВОМ ЧЕ­ХО­СЛО­ВАЧ­ЧИ­НИ РОЗЧАРУВАЛИ КИ­ЇВ­СЬКИХ ПОСЛАНЦІВ. Їм да­ли зро­зу­мі­ти, що орі­єн­ту­ю­ться на кра­ї­ни Ан­тан­ти. Ті по­лі­ти­ку від­но­сно Схі­дної Єв­ро­пи ба­зу­ють на від­нов­лен­ні ”єди­ної Ро­сії” та ”ве­ли­кої Поль­щі”. Ма­са­рик у роз­мо­ві зі Сла­вин­ським за­ува­жує, що го­то­вий під­три­му­ва­ти УНР де-фа­кто, але де-юре – тіль­ки пі­сля ви­зна­н­ня Ан­тан­тою.

”Я звер­нув свою ува­гу на до­по­мо­гу чи­слен­ним

вій­сько­во­по­ло­не­ним, бі­жен­цям і осо­бли­во ді­тям, яких ви­слав сю­ди з Га­ли­чи­ни уряд ко­ли­шньої Ав­стрій­ської ім­пе­рії, – роз­по­від­ав пі­сля аре­шту 1945-го ра­дян­ським слід­чим Ма­ксим Сла­вин­ський. – Одно­ча­сно по­чав пра­цю­ва­ти над ор­га­ні­за­ці­єю укра­їн­сько­го ко­мі­те­ту, який у ви­пад­ку лі­кві­да­ції мі­сії, яку я пе­ред­ба­чав, міг би пе­ре­йня­ти на се­бе зга­да­ну опіку”. Пер­шо­чер­го­вим зав­да­н­ням для ди­пло­ма­ти­чної мі­сії УНР у Пра­зі стає ін­фор­му­ва­н­ня про істо­рію, куль­ту­ру, дер­жав­ність та на­ціо­наль­но-ви­зволь­ну бо­роть­бу укра­їн­ців. Ра­зом з укра­їн­сько-че­ським ко­опе­ра­ти­вом ”Час” за­по­ча­тко­ву­ють се­рію бро­шур ”Пі­зна­йте Укра­ї­ну”. Ви­пу­ска­ють 41 книж­ку.

На­ше ба­жа­н­ня ”ве­ли­кої і не­по­діль­ної Ро­сії” є сла­бим ар­гу­мен­том про­ти при­ро­ди ці­ло­го укра­їн­сько­го на­ро­ду

”На­ма­га­лись до­не­сти жи­те­лям Че­хо­сло­вач­чи­ни, що Укра­ї­на має пра­во на са­мо­стій­не існу­ва­н­ня, – по­ясню­вав пі­зні­ше ди­пло­мат. – Та­ка про­па­ган­да бу­ла по­трі­бна. То­му що біль­шість на­се­ле­н­ня вва­жа­ло, що Ро­сія і Укра­ї­на – одне і те ж. Я роз­мов­ляв із пре­зи­ден­том Ма­са­ри­ком, мі­ні­стром за­кор­дон­них справ Бе­не­шем та ін­ши­ми, ко­трі в де­лі­ка­тній фор­мі го­во­ри­ли, що Ан­тан­та не за­ці­кав­ле­на у ство­рен­ні Укра­їн­ської дер­жа­ви”.

” УКРА­ЇН­ЦІ ПРИ­ЙШЛИ І ПЕ­РЕ­МО­ГЛИ. Ми ма­ло про них зна­ли і тяж­ко крив­ди­ли, ко­ли не­сві­до­мо і без ін­фор­ма­цій з’єд­ну­ва­ли їх про­ти во­лі в одне ці­ле з на­ро­дом мо­сков­ським, – пи­ше ди­ри­гент че­сько­го хо­ру ”Гла­гол” Яро­слав Кр­жі­чка у празь­кій га­зе­ті в трав­ні 1919-го. – Са­ме на­ше ба­жа­н­ня ”ве­ли­кої і не­по­діль­ної Ро­сії” є сла­бим ар­гу­мен­том про­ти при­ро­ди ці­ло­го укра­їн­сько­го на­ро­ду. Для ньо­го са­мо­стій­ність є всім, як бу­ла ко­лись і нам”.

Хто по­лю­бив співи Укра­їн­ської ка­пе­ли, не мо­же не по­лю­би­ти Укра­ї­ни

То­ді до Пра­ги при­бу­ває Укра­їн­ська ре­спу­блі­кан­ська ка­пе­ла під про­во­дом ди­ри­ген­та Оле­ксан­дра Ко­ши­ця. Во­на ство­ре­на з іні­ці­а­ти­ви го­ло­ви Ди­ре­кто­рії та го­лов­но­го ота­ма­на військ УНР Си­мо­на Пе­тлю­ри. З Чехії роз­по­чи­нає єв­ро­пей­ське тур­не. Пер­ший же виступ має ша­ле­ний успіх. ”Їх бу­ло 80 осіб, і нам до­ве­ло­ся ор­га­ні­зо­ву­ва­ти для них гі­дні умо­ви. До­мо­ви­тись про ви­сту­пи. Спі­ва­ки зна­йо­ми­ли Че­хо­сло­вач­чи­ну з укра­їн­ськи­ми пі­сня­ми і на­ро­дною твор­чі­стю. Ка­пе­лу на­ді­сла­ла Ди­ре­кто­рія з про­па­ган­дист­ськи­ми ці­ля­ми”, – зга­ду­вав Ма­ксим Сла­вин­ський.

Че­хо­сло­ва­цькі екс­пер­ти і пре­са не шко­ду­ють для укра­їн­ців ком­плі­мен­тів. Про­фе­сор Празь­ко­го уні­вер­си­те­ту Зде­нек Не­є­дли ствер­джує: ”Хто по­лю­бив співи Укра­їн­ської ка­пе­ли, не мо­же не по­лю­би­ти Укра­ї­ни всі­єю ду­шею”. ЗАВ­ДЯ­КИ МА­КСИ­МУ СЛА­ВИН­СЬКО­МУ УКЛАДАЮТЬ ТОРГОВУ УГО­ДУ між Че­хо­сло­вач­чи­ною і За­хі­дно-Укра­їн­ською На­ро­дною Ре­спу­блі­кою на по­ста­ча­н­ня га­ли­цької на­фти і на­фто­про­ду­ктів. Ви­во­зять кіль­ка еше­ло­нів. Та че­рез вій­ну між ЗУНР із Поль­щею до­го­вір пе­ре­ста­ють ви­ко­ну­ва­ти. ”У 1920 ро­ці ме­ні вда­ло­ся ді­ста­ти че­рез Чер­во­ний Хрест для пе­тлю­рів­ської ар­мії три ва­го­ни ме­ди­ка­мен­тів і два ва­го­ни бі­ли­зни для го­спі­та­лів, – роз­по­від­ав він на до­пи­ті 16 сер­пня 1945-го. – Все від­пра­ви­ли до Він­ни­ці. На той час це бу­ла ве­ли­ка кіль­кість лі­ків. Про зброю не вда­ло­ся до­мо­ви­ти­ся. По-пер­ше, Ма­са­рик за­явив, що він не вва­жає зру­чним про­да­ва­ти нам зброю для вій­ни з Ро­сі­єю. А по­дру­ге – у них її не­має”.

Укра­їн­ська ди­пло­ма­ти­чна мі­сія в Пра­зі до­по­ма­гає емі­гран­там-укра­їн­цям із ро­бо­тою та на­вча­н­ням. На­дає ма­те­рі­аль­ну під­трим­ку.

Ор­га­ні­зо­ву­ють на­ра­ди го­лів ди­пло­ма­ти­чних мі­сій УНР. Одна з та­ких про­хо­дить 8–14 сер­пня 1919 ро­ку в Карлс­ба­ді – те­пер Кар­ло­ві Ва­ри у Чехії. Її від­ві­ду­ють го­ло­ви укра­їн­ських пред­став­ництв в Ан­глії, Ав­стрії, Бель­гії та Гол­лан­дії, Да­нії, Іта­лії, Ні­меч­чи­ні, Угор­щи­ні, Скан­ди­нав­ських кра­ї­нах та Фін­лян­дії. Обго­во­рю­ють

Ви­ді­ляє на по­тре­би Укра­їн­сько­го гро­мад­сько­го ко­мі­те­ту близь­ко міль­йо­на крон

вну­трі­шнє і зов­ні­шнє ста­но­ви­ще УНР і до­мов­ля­ю­ться про ті­сні­шу спів­пра­цю. На­сту­пно­го ро­ку зби­ра­ю­ться у Ві­дні. Че­рез важ­ке ста­но­ви­ще ди­пло­мат Оле­ксандр Шуль­гин про­по­нує лі­кві­ду­ва­ти ди­пмі­сії в Гре­ції, Да­нії та Гол­лан­дії. Від­сто­ює пред­став­ни­цтва у Чехословаччині, Бол­га­рії, Ту­реч­чи­ні та Угор­щи­ні.

НА ПО­ЧА­ТКУ 1923-ГО МІ­НІСТР ЗА­КОР­ДОН­НИХ СПРАВ ЧЕ­ХО­СЛО­ВАЧ­ЧИ­НИ ЕДУ­АРД БЕНЕШ за­яв­ляє Ма­кси­му Сла­вин­сько­му, що йо­го уряд вста­но­вив дипломатичні від­но­си­ни з Ра­дян­ським Со­ю­зом. То­му укра­їн­ську мі­сію ма­ють лі­кві­ду­ва­ти.

Пре­зи­дент То­маш Ма­са­рик за­пев­няє про подаль­шу під­трим­ку укра­їн­ських по­лі­ти­чних емі­гран­тів. Уряд ви­ді­ляє на по­тре­би Укра­їн­сько­го гро­мад­сько­го ко­мі­те­ту близь­ко 1 млн че­хо­сло­ва­цьких крон щороку. На них ор­га­ні­зо­ву­ють Укра­їн­ську го­спо­дар­ську ака­де­мію в По­дє­бра­дах, Пе­да­го­гі­чний ін­сти­тут у Пра­зі, Мо­др­жан­ську гім­на­зію та укра­їн­ські шко­ли. До Че­хо­сло­вач­чи­ни пе­ре­би­ра­ю­ться ти­ся­чі укра­їн­ців з ін­ших кра­їн.

”З уря­дом УНР пи­та­н­ня про за­кри­т­тя мі­сії я не узго­джу­вав. Ча­сти­ну архіву зни­щив, а ре­шту на­ді­слав по­штою на адре­су Ан­дрія Лі­ви­цько­го (укра­їн­ський гро­мад­сько-по­лі­ти­чний ді­яч, пре­зи­дент УНР в ек­зи­лі у 1926–1954 ро­ках. – Кра­ї­на). Одер­жав від­по­відь, що він отри­мав ма­те­рі­а­ли. Жо­дних на­рі­кань не бу­ло, – зга­ду­вав пі­зні­ше Ма­ксим Сла­вин­ський. – До цьо­го хо­чу до­да­ти, що про­тя­гом ро­ку я не отри­му­вав зар­пла­ти від пе­тлю­рів­сько­го уря­ду. То­му лі­кві­ду­вав свою мі­сію”.

76- рі­чно­го ди­пло­ма­та і пе­ре­кла­да­ча Ма­кси­ма Сла­вин­сько­го за­три­ма­ли ра­дян­ські роз­ві­дни­ки у Пра­зі 1945- го, ко­ли по­чу­ли від ньо­го укра­їн­ську мо­ву. Зви­ну­ва­ти­ли у ”контр­ре­во­лю­цій­ній ді­яль­но­сті”. Ві­две­зли до Ки­є­ва і по­са­ди­ли в Лук'янів­ську в'язни­цю, де він помер. Фото з кри­мі­наль­ної спра­ви

З’ їзд ке­рів­ни­ків укра­їн­ських ди­пло­ма­ти­чних мі­сій і по­сольств, які пра­цю­ва­ли в Єв­ро­пі. Ма­ксим Сла­вин­ський (сто­їть шо­стий спра­ва) очо­лю­вав то­ді пред­став­ни­цтво у Пра­зі. Ві­день, сер­пень 1919-го

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.