Вва­жа­ють пер­шим ко­ха­н­ням Ле­сі Укра­їн­ки

Krayina - - ІСТОР ІЯ -

”Геть від Мо­скви, від вся­кої Мо­скви – чер­во­ної і бі­лої. По­да­лі від ре­жи­му – цар­сько­го, біль­шо­ви­цько­го і де­мо­кра­ти­чно­го, від вся­кої ім­пер­ської єд­но­сті – зов­ні­шньої і вну­трі­шньої, геть від Мо­скви вза­га­лі, – ка­же Ма­ксим Сла­вин­ський під час до­по­віді ”На­ціо­наль­но-дер­жав­на про­бле­ма в СРСР”. Ви­го­ло­сив її в за­лі Гео­гра­фі­чно­го то­ва­ри­ства в Па­ри­жі 17 травня 1937 ро­ку. Там від­бу­ва­ло­ся за­сі­да­н­ня Ко­мі­те­ту дру­жби на­ро­дів Кав­ка­зу, Тур­ке­ста­ну й Укра­ї­ни. – Те­рор є не­від’єм­ною при­на­ле­жні­стю ра­дян­сько­го ре­жи­му. На­ціо­наль­ні жер­тви нез­чи­слен­ні, без пе­ре­біль­ше­н­ня – міль­йо­ни”.

Ма­ксим Сла­вин­ський на­ро­див­ся 24 сер­пня 1868-го у мі­сте­чку Ста­ви­ще – те­пер рай­центр на Ки­їв­щи­ні. За­кін­чив юри­ди­чний та істо­ри­ко-фі­ло­ло­гі­чний фа­куль­те­ти Ки­їв­сько­го уні­вер­си­те­ту. Жив у Ка­те­ри­но­сла­ві – ни­ні Дні­про, ре­да­гу­вав га­зе­ту ”При­дні­пров­ський край”.

Львів­ська дру­кар­ня То­ва­ри­ства ім. Та­ра­са Шев­чен­ка 1892-го ви­дає ”Кни­гу пі­сень” Ген­рі­ха Гей­не, яку пе­ре­кла­ли Ма­ксим Сла­вин­ський і Ле­ся Укра­їн­ка. Ав­то­ри впер­ше вжи­ва­ють в укра­їн­ській лі­те­ра­тур­ній мо­ві сло­ва ”зав­жди”, ”про­мінь”, ”па­лац” і ”при­йде­шність”. До­слі­дни­ки вва­жа­ють Сла­вин­сько­го пер­шим ко­ха­н­ням пи­сьмен­ни­ці. Ди­пло­мат Оле­ксандр Шуль­гин зга­ду­вав: ”То був зво­ру­шли­вий ро­ман із ве­ли­кою укра­їн­ською по­е­те­сою. В її ду­ші він ли­шив гли­бо­кий слід”. До ”па­на Ма­кси­ма” звер­ну­ті сло­ва: ”Ми­лий мій! Ти для ме­не зруй­но­ва­ний храм”.

З 1898-го в Пе­тер­бур­зі пра­цює в га­зе­тах. Пе­ре­кла­дає і ви­дає ро­сій­ською ”Ко­бзар” Та­ра­са Шев­чен­ка і дво­том­ний до­від­ник ”Украин­ский на­род в его про­шлом и на­сто­я­щем”. 1918 ро­ку стає ра­дни­ком мі­ні­стра за­кор­дон­них справ, пред­став­ни­ком Укра­їн­ської дер­жа­ви на Ку­ба­ні та очо­лює ко­мі­сію на пе­ре­го­во­рах із біль­шо­ви­цькою Ро­сі­єю. Зго­дом очо­лює мі­ні­стер­ство пра­ці.

Пі­сля роз­пу­ску ди­пло­ма­ти­чно­го пред­став­ни­цтва у Пра­зі 1923-го ви­кла­дає істо­рію в Укра­їн­ській го­спо- дар­ській ака­де­мії в По­дє­бра­дах та Укра­їн­сько­му ви­со­ко­му пе­да­го­гі­чно­му ін­сти­ту­ті у Пра­зі. Живе на ко­шти від пе­ре­кла­дів кла­си­ків за­хі­дно­єв­ро­пей­ської лі­те­ра­ту­ри укра­їн­ською.

Живе на ко­шти від пе­ре­кла­дів

Йо­го дру­жи­на – на 11 ро­ків мо­лод­ша Ма­рія Со­счи­на – ви­кла­дає фран­цузь­ку мо­ву в По­дє­бра­дах та ан­глій­ську в Укра­їн­сько­му віль­но­му уні­вер­си­те­ті в Пра­зі.

Під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни Сла­вин­ський про­дов­жує жи­ти у Пра­зі. 27 травня 1945 ро­ку йо­го аре­што­вує СМЕРШ (від скла­дно­ско­ро­че­но­го га­сла ”Смерть шпи­гу­нам!” – від­діл кон­тр­ро­звід­ки, що ді­яв із кві­тня 1943 ро­ку до бе­ре­зня 1946-го. –

4-ї гвар­дій­ської тан­ко­вої ар­мії. Він під­хо­дить до гру­пи ра­дян­ських сол­да­тів, що роз­мов­ля­ють укра­їн­ською. На це звер­та­ють ува­гу роз­ві­дни­ки. Пі­сля до­пи­тів Ма­кси­ма Сла­вин­сько­го до­прав­ля­ють до Ки­є­ва. Там по­ми­рає в Лук’янів­ській в’язни­ці 23 ли­сто­па­да 1945-го. Мі­сце по­хо­ва­н­ня не­ві­до­ме. Дру­жи­на по­мер­ла у Пра­зі 1958 ро­ку. На її мо­ги­лі на Ольшанському кладовищі по­ста­ви­ли сим­во­лі­чний пам’ятник чо­ло­ві­ку.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.