ЦЕР­КВА – ОСТАН­НІЙ ФОР­ПОСТ ДЕР­ЖА­ВИ-АГРЕ­СО­РА.

МИ ПО­КЛИ­КА­НІ ОБРІ­ЗА­ТИ ЇЇ ЩУ­ПАЛЬ­ЦЯ

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - ЕПІФАНІЙ, предстоятель Пра­во­слав­ної цер­кви Укра­ї­ни

Що ста­ло клю­чо­вим чин­ни­ком для Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха­ту на­да­ти ав­то­ке­фа­лію Укра­їн­ській цер­кві са­ме за­раз?

– Укра­ї­на то­рує цей шлях по­над 25 ро­ків. Па­трі­арх Філарет шість ра­зів подавав до Константинополя апеляцію про не­ви­зна­н­ня анафеми (від­лу­че­н­ня від цер­кви, до­ві­чне про­кля­т­тя. – Кра­ї­на), яку 1997-го наклала на ньо­го Російська пра­во­слав­на цер­ква, і ви­зна­н­ня на­шої цер­кви ав­то­ке­фаль­ною. 2008 ро­ку ми впри­тул на­бли­зи­ли­ся до цьо­го. Але Мо­сква пе­ре­шко­ди­ла. Та­кож то­ді не бу­ло, як є за­раз, ясно­го рі­ше­н­ня са­ме про ав­то­ке­фа­лію. Йшло­ся про по­вер­не­н­ня у склад Кон­стан­ти­но­поль­сько­го па­трі­ар­ха­ту на пра­вах Ки­їв­ської ми­тро­по­лії, яку не­за­кон­но ане­ксу­вав Мо­сков­ський па­трі­ар­хат. То­ді Все­лен­ська па­трі­ар­хія з ча­сом ма­ла б на­да­ти нам ав­то­ке­фа­лію. Але ми зав­жди сто­я­ли на по­зи­ці­ях, що ма­є­мо бу­ти по­мі­сною цер­квою. Три­ва­лий час бу­ли не­за­ле­жни­ми, хо­ча і не­ви­зна­ни­ми. Важ­ко бу­ло би по­ясни­ти на­ро­ду, чо­му по­ни­зи­ли свій ста­тус. За 10 ро­ків від­бу­ли­ся ве­ли­кі змі­ни і в пра­во­слав’ї, й у сві­ті – тож ав­то­ке­фа­лія ста­ла ре­аль­ні­стю.

Ви ка­за­ли, обра­н­ня пред­сто­я­те­лем бу­ло не­спо­ді­ван­кою для вас.

– Зав­жди по­кла­дав­ся на во­лю Бо­жу. 2013 ро­ку вве­ли по­са­ду па­трі­ар­шо­го на­мі­сни­ка, і Ар­хі­єрей­ський со­бор при­зна­чив ме­не. На ви­па­док від­хо­ду па­трі­ар­ха на­мі­сник ста­вав мі­сце­блю­сти­те­лем пре­сто­лу. На йо­го пле­чі ля­га­ла від­по­від­аль­ність про­ве­де­н­ня со­бо­ру й обра­н­ня но­во­го пред­сто­я­те­ля.

З то­го ча­су се­ред ар­хі­є­ре­їв і ду­хо­вен­ства утвер­ди­ла­ся дум­ка, що я мо­жу бу­ти кан­ди­да­том на пред­сто­я­те­ля По­мі­сної цер­кви.

Я не пра­гнув цьо­го. Є ба­га­то іє­рар­хів по­ва­жні­шо­го ві­ку, які ма­ють біль­ше до­сві­ду. Але так Го­сподь бла­го­сло­вив, що обра­ли мою кандидатуру. Для ме­не це – важ­кий хрест. Але ми жи­ве­мо в істо­ри­чний час. Про ав­то­ке­фа­лію мрі­я­ли ба­га­то по­ко­лінь укра­їн­ців від за­хо­пле­н­ня ро­сій­ською цер­квою Ки­їв­ської ми­тро­по­лії. На на­шу до­лю ви­па­ло це вті­ли­ти в жи­т­тя.

Нав­ко­ло яких пи­тань то­чи­ли­ся най­жорс­ткі­ші су­пе­ре­чки під час Со­бо­ру?

– Що­до про­це­ду­ри обра­н­ня пред­сто­я­те­ля. Одні го­во­ри­ли, що це має бу­ти від­кри­те го­ло­су­ва­н­ня, ін­ші – що за­кри­те. Вре­шті обра­ли за­кри­ту де­мо­кра­ти­чну рей­тин­го­ву про­це­ду­ру. Го­ло­су­ва­ли у два ту­ри. На пер­шо­му ко­жен із при­су­тніх 64 ар­хі­є­ре­їв міг бу­ти кан­ди­да­том. Я на­брав по­над 40 від­со­тків під­трим­ки. У дру­го­му ту­рі ме­ні ви­сло­ви­ли до­ві­ру 56 від­со­тків ар­хі­є­ре­їв.

Ми­тро­по­ли­та Лу­цько­го і Во­лин­сько­го Ми­ха­ї­ла на­зи­ва­ли ва­шим го­лов­ним су­пер­ни­ком під час Со­бо­ру. Зго­дом він зняв свою кандидатуру і за­явив, що зро­бив це під ти­ском па­трі­ар­ха Фі­ла­ре­та.

– Усе від­бу­ло­ся в де­мо­кра­ти­чний спо­сіб. Ні­хто ні­ко­го не при­му­шу­вав і не шан­та­жу­вав. Ко­жен де­ле­гат мав пра­во обра­ти то­го, ко­го вва­жав най­до­стой­ні­шим. І в пер­шо­му, і в дру­го­му ту­рі біль­шість уча­сни­ків від­да­ли свій го­лос за ме­не.

Вла­ди­ка Ми­ха­їл є для ме­не спів­бра­том. Усе, що ро­би­мо, має бу­ти на осно­ві лю­бо­ві, вза­є­мо­по­ва­ги. Якщо про­по­ну­ва­ти­ме хо­ро­ші ідеї, які спри­я­ти­муть роз­ви­тку Цер­кви, то бу­де­мо спіль­но їх уті­лю­ва­ти. Ро­би­ли так і до­сі: вла­ди­ка роз­бу­ду­вав Во­лин­ську пра­во­слав­ну бо­го­слов­ську ака­де­мію, ми ті­сно спіл­ку­ва­ли­ся і пра­цю­є­мо в на­прям­ку роз­ви­тку ду­хов­ної осві­ти.

ФІЛАРЕТ ШІСТЬ

РА­ЗІВ ПОДАВАВ ДО КОНСТАНТИНОПОЛЯ АПЕЛЯЦІЮ

ПРО НЕ­ВИ­ЗНА­Н­НЯ АНАФЕМИ, ЯКУ 1997-ГО НАКЛАЛА НА НЬО­ГО РОСІЙСЬКА ПРА­ВО­СЛАВ­НА ЦЕР­КВА

Які бу­дуть ва­ші пер­ші кро­ки пі­сля отри­ма­н­ня то­мо­са?

– По-пер­ше, фор­му­ва­н­ня ке­рів­них ор­га­нів Цер­кви. Предстоятель – ли­ше го­ло­ва. Аби Цер­ква ді­я­ла пов­но­цін­но, по­трі­бне ті­ло: Свя­щен­ний си­нод, Ар­хі­єрей­ський со­бор, си­н­одаль­ні управ­лі­н­ня, які бу­дуть

спів­пра­цю­ва­ти в рі­зних га­лу­зях із дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми чи роз­ви­ва­ти пев­ні на­прям­ки слу­жі­н­ня. Са­ме во­ни ви­зна­ча­ти­муть усі на­сту­пні кро­ки Цер­кви. Ма­є­мо сфор­му­ва­ти їх про­тя­гом мі­ся­ця-трьох. Дру­ге моє зав­да­н­ня – ду­хов­не: як предстоятель маю об’єд­на­ти всіх нав­ко­ло на­шо­го Ки­їв­сько­го цер­ков­но­го пре­сто­лу. Тре­тє – зро­би­ти все, щоб Цер­ква бу­ла єди­ною і ста­ла при­кла­дом для тих на­ших спів­бра­тів, які ще сум­ні­ва­ю­ться, при­гля­да­ю­ться і че­ка­ють.

Яких змін най­біль­ше по­тре­бує Цер­ква?

– Має змі­ню­ва­ти­ся по­сту­по­во. Му­дро, тве­ре­зо, а не швид­ко. Ми го­то­ві до змін, які не сто­су­ю­ться ві­ров­че­н­ня. Бо це – до­гма­ти, не­змін­ні істи­ни, які при­ніс у світ Го­сподь. По­вин­ні ставати сучаснішими. Спри­я­ти то­му, щоб мо­лодь линула в цер­кву. По­чу­ва­ла­ся там ком­фор­тно, не­за­ле­жно від зов­ні­шньо­го ви­гля­ду. То­ді, впер­ше при­йшов­ши до хра­му, прийде вдру­ге, втре­тє. Якщо ж їй одра­зу до­рі­ка­ти­муть, біль­ше ні­ко­ли не пе­ре­сту­пить по­ріг цер­кви.

Ма­є­мо на­вча­ти з ди­тя­чо­го сад­ка, не­діль­них шкіл. Для до­ро­слих – та­кож. Ба­га­то при­хо­дять на бо­го­слу­жі­н­ня у ве­ли­чні свя­та, зна­ють пев­ні обря­ди. Але гли­бин­них речей до кін­ця не ро­зу­мі­ють.

Очіль­ник Укра­їн­ської цер­кви має по­вер­ну­ти справ­жні укра­їн­ські тра­ди­ції пра­во­слав’я, зни­щи­ти про­мо­сков­ські, ка­жуть ре­лі­гі­є­знав­ці.

– У нас є ба­га­то до­брих укра­їн­ських тра­ди­цій із пе­рі­о­ду прав­лі­н­ня свя­ти­те­ля Петра Мо­ги­ли (ми­тро­по­лит Ки­їв­ський, Га­ли­цький і всі­єї Ру­сі у 1633–х. – Кра­ї­на). Він уклав тре­бник, який ба­зу­вав­ся на укра­їн­ських зви­ча­ях. Брат­ську шко­лу він ре­фор­му­вав на зра­зок за­хі­дно­єв­ро­пей­ських ко­ле­гій. При ми­тро­по­ли­чій ка­фе­дрі зі­брав ви­да­тних уче­них. Ки­їв на­зи­ва­ли Мо­ги­лян­ськи­ми Афі­на­ми. За­раз ми сто­ї­мо на шля­ху ре­фор­му­ва­н­ня бо­го­слов­ської осві­ти. Про­тя­гом мо­го ре­ктор­ства у цих сті­нах (спіл­ку­є­мо­ся 26 гру­дня в ка­бі­не­ті ми­тро­по­ли­та в Ки­їв­ській пра­во­слав­ній бо­го­слов­ській ака­де­мії на те­ри­то­рії Ми­хай­лів­сько­го со­бо­ру. – Кра­ї­на) – десяток ро­ків – я цим за­йма­ю­ся. Ака­де­мія вже пе­ре­йшла на но­ві рей­ки. Пра­цює від­по­від­но до су­ча­сних єв­ро­пей­ських норм. Чо­ти­ри ро­ки – на­вча­н­ня на ба­ка­лав­ра­ті, два – на ма­гі­стра­ту­рі, три – в аспі­ран­ту­рі, до­кто­ран­ту­рі. По­сту­по­во від­хо­ди­мо від ро­сій-

ПО­ВИН­НІ СТАВАТИ СУЧАСНІШИМИ. ЩОБ МО­ЛОДЬ ЛИНУЛА В ЦЕР­КВУ

ської тра­ди­ції і на­бли­жа­є­мо­ся до гре­цьких, які бу­ли від по­ча­тку в на­шій цер­кві.

Не все вар­то від­ки­да­ти. У біль­шо­сті це на­ші ж тра­ди­ції, які вкрали сусіди. За­бра­ли все, що бу­ло кра­ще. А за­раз хо­чуть нав’язати дум­ку, що все те – їхнє, а на­шої істо­рії та тра­ди­ції – не­має.

Чо­му, ска­жі­мо, в пра­во­слав­них цер­квах не­має ла­вок?

– Обме­жень на це не існує. За тра­ди­ці­єю Гре­цької пра­во­слав­ної цер­кви, там усю­ди є лав­ки. На­віть свя­ще­ни­ки під час бо­го­слу­жі­н­ня ін­ко­ли сі­да­ють. У нас іще за­ма­ло хра­мів. У ве­ли­кі ре­лі­гій­ні свя­та лю­ди сто­ять на ву­ли­ці. З лав­ка­ми бу­де не­мо­жли­во всім по­мі­сти­ти­ся для мо­ли­тви.

НА­ШІ ТРА­ДИ­ЦІЇ ВКРАЛИ СУСІДИ. А ЗА­РАЗ ХО­ЧУТЬ НАВ’ЯЗАТИ ДУМ­КУ, ЩО ВСЕ ТЕ – ЇХНЄ

Ба­га­то го­во­рять про ре­фор­му цер­ков­но­го ка­лен­да­ря, пе­ре­хід до свя­тку­ва­н­ня Рі­здва 25 гру­дня.

– Це не від­бу­де­ться зав­тра чи на на­сту­пний рік. Якщо про­ана­лі­зу­є­мо істо­рію ін­ших по­мі­сних пра­во­слав­них цер­ков – Ру­мун­ської, Бол­гар­ської, – то по­ба­чи­мо: ті, які пе­ре­йшли на но­вий ка­лен­дар, сти­ка­ли­ся з не­ро­зу­мі­н­ням. В Ел­лад­ській цер­кві від­був­ся роз­кол. Із при­бли­зно 10 міль­йо­нів на­се­ле­н­ня Гре­ції два за­ли­ши­ли­ся на ста­ро­му ка­лен­да­рі. Щоб у нас не ви­ни­кло по­ді­бних про­блем, ма­є­мо по­ясню­ва­ти лю­дям, що ка­лен­дар не до­гма. Да­та на­ро­дже­н­ня Спа­си­те­ля є до­сить умов­ною, і це ві­до­мо. Ма­є­мо ро­зу­мі­ти су­тність свя­та. Ко­ли пи­та­н­ня ка­лен­да­ря бу­де не ді­ли­ти, а єд­на­ти, ко­ли в са­мій Цер­кві аб­со­лю­тна біль­шість бу­де го­то­ва прийня­ти та­ку змі­ну – то­ді во­на мо­же від­бу­ти­ся, не ра­ні­ше.

Які ва­ші сто­сун­ки з ко­ли­шньою УПЦ МП?

– Не мав спіл­ку­ва­н­ня з її іє­рар­ха­ми. Ті, хто вже об’єд­нав­ся на Со­бо­рі в Со­фії, скла­да­ють єди­ну Цер­кву. Пра­гне­мо, щоб до­лу­чи­ли­ся й ін­ші спів­бра­ти з Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту, які тут жи­вуть і не­суть па­стир­ське слу­жі­н­ня.

Як об’єд­ну­ва­ти­ме­ться Цер­ква і вхо­ди­ти­муть до неї ко­ли­шні мо­сков­ські па­ра­фії?

– Уже від­бу­ва­ю­ться пе­ре­хо­ди в рі­зних обла­стях Укра­ї­ни – у Львів­ській, Хмель­ни­цькій, Тер­но­піль­ській, на­віть на схо­ді

Укра­ї­ни. Але свя­ще­ни­ки ще ви­вча­ють, як це вті­ли­ти в жи­т­тя, аби по­тім не ви­ни­кло про­блем. Гро­ма­дам тре­ба про­ве­сти уста­нов­чі збо­ри. Якщо дві тре­ти­ни при­су­тніх ба­жа­ють увійти до Пра­во­слав­ної цер­кви Укра­ї­ни, при­йма­ють рі­ше­н­ня.

Скіль­ки єпис­ко­пів ко­ли­шньої Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту го­то­ві при­єд­на­ти­ся? Участь у Со­бо­рі взяли ли­ше двоє.

– Ці ар­хі­є­реї (ми­тро­по­ли­ти Він­ни­цький і Бар­ський Си­ме­он, у ми­ру Во­ло­ди­мир Шо­ста­цький, і Пе­ре­я­слав-Хмель­ни­цький Оле­ксандр Дра­бин­ко. – Кра­ї­на) ста­нуть єван­гель­ською за­ква­скою – взір­ця­ми то­го, як жер­тов­но про­яв­ля­ти лю­бов. Пе­ре­сту­пи­ли че­рез за­гро­зи, що на­ви­са­ли над ни­ми, і ста­ли чле­на­ми Єди­ної цер­кви. Охо­чі до єд­на­н­ня ар­хі­є­реї є. Де­я­кі офі­цій­но за­яв­ля­ли свою по­зи­цію (у кві­тні то­рік до Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха звер­ну­ли­ся з про­ха­н­ням на­да­ти ав­то­ке­фа­лію Укра­їн­ській пра­во­слав­ній цер­кві 12 ар­хі­є­ре­їв Ав­то­ке­фаль­ної цер­кви, 40 – Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту, 10 – Мо­сков­сько­го, а та­кож пре­зи­дент і пар­ла­мент. – Кра­ї­на). Їх за­ля­ку­ва­ли, пе­ре­ко­ну­ва­ли, що об’єд­на­н­ня не від­бу­де­ться. До­сі ба­га­то хто має та­ку пе­ре­сто­ро­гу. З отри­ма­н­ням то­мо­са Цер­ква бу­де оста­то­чно ви­зна­на й утвер­дже­на. Але важ­ко го­во­ри­ти про ци­фри, бо і пе­ред Со­бо­ром бу­ло біль­ше тих, які ба­жа­ли бу­ти при­су­тні­ми. Але не зумі­ли при­йти.

Що бу­де з укра­їн­ськи­ми лав­ра­ми?

– Мо­сква очі­кує, що укра­їн­ці по­чнуть си­лою за­би­ра­ти свя­ти­ні. Хо­ча во­ни належать укра­їн­сько­му народові, але тим­ча­со­во пе­ре­бу­ва­ють у духовній окупації. Ми жо­дним чи­ном не бу­де­мо про­яв­ля­ти насилля. Усе подаль­ше слу­жі­н­ня має ба­зу­ва­ти­ся на лю­бо­ві. Якщо бу­де­мо ді­я­ти, як на­ші опо­нен­ти, то не ма­ти­ме­мо успі­ху. Ма­є­мо утвер­ди­тись як єди­на Цер­ква Укра­ї­ни. То­ді чен­ці у лав­рах по­ба­чать, що Цер­ква є ка­но­ні­чно ви­зна­ною, справ­жньою, з то­чки зо­ру Все­лен­сько­го пра­во­слав’я, а не ”роз­ко­лом”, як їх учить Мо­сква. І то­ді во­ни са­мі за­ба­жа­ють об’єд­на­ти­ся. Насилля і провокації вигідні тим, хто пи­ше сценарії в Мо­скві. Ма­є­мо бу­ти мудрими й не піддаватися на них. З ча­сом укра­їн­ські свя­ти­ні бу­дуть на­ле­жа­ти Укра­їн­ській цер­кві.

Яких про­во­ка­цій очі­ку­є­те?

– Ба­га­то бу­ло ми­ну­ли­ми ро­ка­ми на Тер­но­піль­щи­ні, Рів­нен­щи­ні, де хра­ми пе­ре­хо­ди­ли з ро­сій­ської до Укра­їн­ської цер­кви. Гро­ма­да ви­зна­ча­ла­ся пе­ре­ва­жною біль­ші­стю. Ча­сом на­віть 90 від­со­тків па­ра­фі­ян ви­слов­лю­ва­ли ба­жа­н­ня пе­ре­йти. Але при­во­зи­ли лю­дей з ін­ших ре­гіо­нів. Бу­ли бій­ки, не­по­ро­зу­мі­н­ня, лай­ка. Гро­ма­ди ма­ють обра­ти свій ре­лі­гій­ний центр до­бро­віль­но. За­раз во­ни спо­кій­но пе­ре­хо­дять. Без зов­ні­шньо­го впли­ву так бу­де і да­лі. Але Ро­сія го­ту­ва­ти­ме провокації. Хо­че по­ка­за­ти сві­то­ві кар­тин­ку: мов­ляв, рі­ше­н­ня Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха не­пра­виль­не. Во­ни очі­ку­ють, що бу­де кровопролиття. Ми ж ма­є­мо не допу­сти­ти успі­ху та­ких про­во­ка­цій.

Ви пи­са­ли, що ба­га­то свя­ще­ни­ків є аген­та­ми ро­сій­ських спец­служб. Що ро­би­ти­ме­те, аби уни­кну­ти їх про­ни­кне­н­ня в но­ву Укра­їн­ську цер­кву?

– Не ба­чу ве­ли­кої за­гро­зи. На пер­ших по­рах бу­дуть до­лу­ча­ти­ся ті сві­до­мі укра­їн­ці, які пра­гну­ли цьо­го, але вва­жа­ли УПЦ КП не­ка­но­ні­чною. Ді­я­ти тре­ба за Єван­ге­лі­єм – пі­зна­ва­ти й оці­ню­ва­ти за спра­ва­ми. На­при­клад, Савл був го­ни­те­лем хри­сти­ян, а ко­ли на­вер­нув­ся, то став одним із най­біль­ших про­по­від­ни­ків, апо­сто­лом Пав­лом.

Ви п’ять ро­ків бу­ли на­мі­сни­ком па­трі­ар­ха Фі­ла­ре­та. Чо­го на­вчи­ли­ся від ньо­го?

– Із па­трі­ар­хом працюю вже по­над 10 ро­ків. Він є взір­цем для на­слі­ду­ва­н­ня, мо­раль­ним ав­то­ри­те­том для укра­їн­ців. Йо­го не мо­жна обме­жи­ти пев­ною по­са­дою. Є ду­хов­ним про­від­ни­ком на­ро­ду. Пі­сля рі­ше­н­ня не бу­ти кан­ди­да­том на пред­сто­я­те­ля єди­ної Цер­кви ще зріс в очах укра­їн­ців. Є жер­тов­ним ду­хов­ним во­ї­ном, який пе­ре­ко­нав усіх, що той шлях, який він обрав, – шлях прав­ди. Де правда, там Бог, а де Бог – зав­жди бу­ває перемога.

ЛАВ­РИ НАЛЕЖАТЬ УКРА­ЇН­СЬКО­МУ НАРОДОВІ, АЛЕ ПЕ­РЕ­БУ­ВА­ЮТЬ У ДУХОВНІЙ ОКУПАЦІЇ

НАСИЛЛЯ І ПРОВОКАЦІЇ ВИГІДНІ ТИМ, ХТО ПИ­ШЕ СЦЕНАРІЇ В МО­СКВІ. МА­Є­МО БУ­ТИ МУДРИМИ І НЕ ПІДДАВАТИСЯ НА НИХ

Які за­раз у вас сто­сун­ки? Як він по­чу­ва­є­ться остан­нім ча­сом?

– Спіл­ку­є­мо­ся і спів­пра­цю­є­мо. Па­трі­арх Філарет у під­не­се­но­му, до­бро­му на­строї. Го­то­вий і да­лі до­по­ма­га­ти, аби не за­гу­би­ти вже прой­де­ний шлях.

По­стать па­трі­ар­ха є об’єд­нав­чою, а не ті­єю, яка роз’єд­нує. Ко­ло­саль­ним до­сві­дом ке­ру­ва­н­ня цер­квою він і да­лі бу­де ді­ли­ти­ся з нами, мо­ло­ди­ми іє­рар­ха­ми. Ми не по­чи­на­є­мо Цер­кву з ну­ля. Продовжуємо її бу­дів­ни­цтво на мі­цно­му фун­да­мен­ті.

ДЕ ПРАВДА, ТАМ БОГ, А ДЕ БОГ – ЗАВ­ЖДИ БУ­ВАЄ ПЕРЕМОГА

КО­ЛИ АГРЕСОР НЕ МАТИМЕ ПІД­ТРИМ­КИ ЦЕР­КВИ В УКРА­Ї­НІ, ПРИПИНИТЬСЯ ВІЙ­НА І ПОВЕРНУТЬСЯ ОКУПОВАНІ ДОНБАС І КРИМ

Що мо­же­те від­по­ві­сти лю­дям, які за­ки­да­ють вла­ді втру­ча­н­ня у цер­ков­ні спра­ви?

– Цер­ква від­ді­ле­на від дер­жа­ви, за за­ко­ном. Але не мо­же­мо від­ді­ли­ти на­род від дер­жа­ви, а цер­кву – від на­ро­ду. Об’єд­на­н­ня укра­їн­сько­го пра­во­слав’я укрі­пить по­зи­ції Укра­їн­ської дер­жа­ви.

За­раз цер­ква – остан­ній ду­хов­ний фор­пост дер­жа­ви-агре­со­ра, щу­паль­ця, які про­ни­ка­ють у ду­ші пра­во­слав­них укра­їн­ців. Ми по­кли­ка­ні обрі­за­ти їх. Ко­ли агресор не матиме ці­єї під­трим­ки в Укра­ї­ні, припиниться вій­на і повернуться Донбас і Крим. Я в це ві­рю.

У ста­нов­лен­ні ав­то­ке­фа­лій що­най­мен­ше п’ятьох пра­во­слав­них цер­ков дер­жа­ва гра­ла ва­жли­ву роль. За­яви, ні­би­то за­раз на­ша втру­ча­є­ться у спра­ви цер­кви – ма­ні­пу­ля­тив­ні. Цьо­го не­має і не бу­де. Між нами – кон­стру­ктив­на співпраця, а не по­гли­на­н­ня.

Про що мо­ли­те­ся?

– Щоб Го­сподь у подаль­шо­му, як і до­сі, спри­яв нам. Зро­бле­но ба­га­то. Але по­пе­ре­ду ще біль­ше ро­бо­ти. Вла­сни­ми фі­зи­чни­ми си­ла­ми все вті­ли­ти не­мо­жли­во. Мо­лю­ся, щоб Го­сподь по­дав нам єд­ність. То­ді бу­де­мо силь­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.