У СПИСКУ РЕЧЕЙ, ЯКІ ТРЕ­БА ЗІ­БРА­ТИ З СО­БОЮ, ЗА­ПАМ'ЯТАЛОСЯ ОДНЕ СЛО­ВО – ”КУБИКИ”

Вра­зив спи­сок речей, які тре­ба зі­бра­ти з со­бою, на­пи­са­ний ди­тя­чи­ми ка­ра­ку­ля­ми.

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - текст і фото: Михайло УХМАН

БОЄЦЬ ПО­ВИ­НЕН ВІДРІЗНЯТИ ЗВУК МІ­НИ ВІД СНАРЯДІВ

Жур­нал ”Кра­ї­на” пу­блі­кує урив­ки зі що­ден­ни­ка Ро­ма­на Кор­жо­ва. У 2014–2015 ро­ках він слу­жив мо­лод­шим сер­жан­том у 20-му батальйоні те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни Дні­про­пе­тров­ської обла­сті

13–17 ВЕ­РЕ­СНЯ 2014 РО­КУ, ДО­НЕ­ЦЬКА ОБЛАСТЬ

ХТО НЕ ХИЛЬНУВ ЗВЕЧОРА – НЕ СПАВ. Хтось ходив ку­ри­ти, хтось – у туалет, хтось ди­вив­ся ТБ, а хтось ти­хень­ко ма­тю­кав­ся й вов­ту­зив­ся в ліж­ку.

Під ра­нок за­дрі­ма­ли всі, крім чер­го­вих. Я теж не спав. Думав, як скла­ду іспит на чо­ло­ві­ка.

ДЕНЬ ПЕР­ШИЙ

БА­ЗО­ВИЙ ТАБІР. Ван­та­жи­ли ”огір­ки” для САУ. Під­пол­ков­ник по­стій­но їх ра­ху­вав, бо ”са­мо­ва­ри” (ар­ти­ле­ри­сти. – Кра­ї­на), як ма­лі ді­ти, хоч скіль­ки від­пра­виш – усе ви­пу­ля­ють.

ДЕНЬ ДРУ­ГИЙ

ЗРАНКУ ПРИСТРІЛЮВАЛИ АВТОМАТИ. Із ше­сти по­стрі­лів із мо­єї ”Ксю­ші” (ав­то­мат Ка­ла­шни­ко­ва вко­ро­че­ний. –

Кра­ї­на) з 25 ме­трів тіль­ки один – у ціль. Від­хи­ле­н­ня від ці­лі 40 сан­ти­ме­трів на 25 ме­трах. Ма­йор ска­зав, що ав­то­мат чу­до­вий. Ки­ну­ли по гра­на­ті. І всі зро­зумі­ли, що на­ші РГН (ру­чна гра­на­та на­сту­паль­на. – Кра­ї­на) – це чорт у табакерці: не вгадаєш, ко­ли вибухне. У ко­гось че­рез 3 се­кун­ди, у ко­гось – че­рез 7. Ін­стру­ктор ска­зав: хо­ро­ший ящик по­пав­ся – ли­ше дві не ро­зір­ва­ли­ся. Пі­сля обі­ду від­пра­ви­ли на пе­ре­док.

МІЙ ВЗВОД СТО­ЇТЬ НА СА­МО­МУ ВІ­СТРІ ЛІНІЇ ОБО­РО­НИ. Те­о­ре­ти­чно, ото­чи­ти нас – спра­ва одні­єї хви­ли­ни. То­му в усіх стрьом­них мі­сцях роз­мі­ще­ні се­кре­ти (за­ма­ско­ва­ний спо­сте­ре­жний пункт по­бли­зу основ­них по­зи­цій. –

Кра­ї­на). Нас че­тве­ро в гр­ана­то­ме­тно-про­ти­тан­ко­во­му від­ді­лен­ні – ко­ман­дир ”Ма­лиш”, ”Морт”, ”Рекс” і я. Ми як під­си­ле­н­ня по­пов­ни­ли ще два се­кре­ти. Ніч про­йшла жорс­тко – за­мер­зли як собаки.

ДЕНЬ ТРЕ­ТІЙ

ВІДІСПАЛИСЯ Й ПІ­ШЛИ ОГЛЯНУТИ БУ­ДИ­НОК, в яко­му роз­та­шо­ва­ний наш се­крет. Дво­по­вер­хо­вий, з аль­пій­ським са­дом. Ясно, що зве­ли йо­го не на зар­пла­ту ма­йо­ра і жи­ли в ньо­му не па­трі­о­ти Укра­ї­ни. Вра­зив ар­куш па­пе­ру, спи­са­ний ди­тя­чи­ми ка­ра­ку­ля­ми. Це спи­сок речей, які тре­ба взя­ти з со­бою. За­пам’яталося одне сло­во – ”кубики”. Я одра­зу зга­дав Дьо­му (син. – Кра­ї­на), і бу­ти в цьо­му до­мі ста­ло ще важ­че.

Я зна­йшов ку­пку ігра­шок, се­ред них бу­ла сум­ка з ку­би­ка­ми.

ДЕНЬ ЧЕ­ТВЕР­ТИЙ

НІЧ БЕЗМІСЯЧНА Й ВІТРЯНА. Я по­ми­ляв­ся, ду­ма­ю­чи, що за­мерз учо­ра. То­ді бу­ло ли­ше прохо­ло­дно.

ДЕНЬ П’ЯТИЙ

ЧЕРГУВАЛИ В БУДИНКУ. Всю ніч се­па­ри лу­пи­ли із САУ і ”Гра­дів”. Але не по нас. Че­рез на­ших су­сі­дів на­ма­га­ли­ся про­рва­ти­ся, щоб ото­чи­ти. Па­ца­ни від­би­ли­ся. Зранку в се­пар­сько­му хра­мі по­ча­ли би­ти дзво­ни. Чу­ти бу­ло за­у­по­кій­ну. До­свід­че­ні бій­ці ска­за­ли: ”Че­кай об­стрі­лу”. І одра­зу по­ча­ла лу­пи­ти ар­ти­ле­рія.

УСІ ВТОМИЛИСЯ. Наш взвод – 20 бій­ців – пе­ре­кри­ває дві до­ро­ги й ді­лян­ку в 6 кі­ло­ме­трів. Лю­дей, те­хні­ки, озбро­є­н­ня не ви­ста­чає.

18 ВЕ­РЕ­СНЯ 2014 РО­КУ

НІЧ МИНУЛА ТИ­ХО. Тіль­ки роз­від­ка до­да­ла кло­по­ту. Без по­пе­ре­дже­н­ня ка­та­ла­ся на ма­ши­ні з уві­мкне­ни­ми фа­ра­ми. Був би наш се­крет ближ­че ме­трів на 100, їх би роз­стрі­ля­ли.

УЧО­РА ЗАМКОМВЗВОДУ ХИЛЬНУВ ГАРНЕНЬКО й пі­шов снай­пе­ра ви­ку­рю­ва­ти. Не зна­йшов, за­те на зво­ро­тно­му шля­ху на­рвав­ся на наш се­крет. Зчи­ни­ла­ся пе­ре­стріл­ка. Тіль­ки по ма­тю­ках зро­зумі­ли, що це – за­мок. Результат: йо­му до­га­на від ро­тно­го, під се­крет тре­ба ла­дна­ти но­ву то­чку, бо ста­ра – вже не се­крет.

ОСНОВ­НІ НА­ШІ ВТРАТИ З ДВОХ ПРИ­ЧИН. Не­дба­лість: і так зій­де, тут во­ни не прой­дуть, об­стрі­лу не бу­де, го­ді й об­ко­пу­ва­ти­ся, всі лю­ди – бра­ти. І пи­я­цтво. Пи­я­ків на­зи­ва­ють чо­ти­рьо­хсо­ти­ми. Во­ни, як пра­ви­ло, швид­ко ста­ють ван­та­жем 200 і 300, та ще й нор­маль­них під­став­ля­ють.

Без жорс­ткої ре­фор­ми ми не те що по­вер­ну­ти До­нецьк і Лу­ганськ, на­віть обо­ро­ня­ти­ся не змо­же­мо.

НА­ШІ ГРАНАТИ – ЦЕ ЧОРТ У ТАБАКЕРЦІ: НЕ ВГАДАЄШ, КО­ЛИ ВИБУХНЕ

ПРИ­ЙШЛА ЗАР­ПЛА­ТА – 770 ГРИ­ВЕНЬ

НА ОЗЕРО ПО­СТІЙ­НО ХОДЯТЬ РИ­БАЛ­КИ. СЕ­РЕД НИХ Є І РОЗ­ВІ­ДНИ­КИ, І КОРИГУВАЛЬНИКИ СЕПАРІВ

20 ВЕ­РЕ­СНЯ 2014 РО­КУ

НАКРИЛИ АРТОЮ СКЛАД БОЄПРИПАСІВ СЕПАРІВ. Ті по­ча­ли об­стріл уве­че­рі. А так ти­хо і спо­кій­но. Мир же під­пи­са­ли (пер­ші Мін­ські уго­ди укла­ли 5 ве­ре­сня 2014 го. – Кра­ї­на).

ПРИ­ЙШЛА ЗАР­ПЛА­ТА – 770 гри­вень.

22 ВЕ­РЕ­СНЯ 2014 РО­КУ

НАШ ПОСТ ”ШАХТА”. Хло­пці ви­рі­ши­ли ви­прав­да­ти на­зву і ви­ко­па­ли її на­справ­ді.

З лі­во­го бо­ку – спо­сте­ре­жний пункт, пра­во­руч – вхід у блін­даж. Окоп – на по­вен зріст. Звер­ху ли­сто­ве за­лі­зо, ко­ло­ди і метр зем­лі – ви­три­має будь-яке по­па­да­н­ня.

ВІД ПОСТУ МЕ­ТРІВ ЗА 30 – озеро, за ним – се­пар­ська те­ри­то­рія. Снай­пер мо­же пра­цю­ва­ти, а ми тіль­ки спо­сте­рі­га­є­мо. На озеро по­стій­но, по­при об­стрі­ли, при­хо­дять ри­бал­ки. Се­ред них є і роз­ві­дни­ки, і коригувальники сепарів. Кіль­кох ви­ра­ху­ва­ли, але їх яв­но біль­ше. Че­рез дві ву­ли­ці живе мо­ло­да па­ра, яка пе­ред ко­жним об­стрі­лом ви­їжджає на озеро. Пі­сля ньо­го їдуть на­зад. За­три­му­ва­ли, але пред’яви­ти не­ма чо­го.

23 ВЕ­РЕ­СНЯ 2014 РО­КУ

ВЧОРА ТРО­ХИ ПОШУМІЛИ. При­ве­зли СПГ (стан­ко­вий про­ти­тан­ко­вий гр­ана­то­мет. – Кра­ї­на), щоб ми по­стрі- ля­ли. Шту­ка важ­ка, від гранати йде чі­тке сві­ті­н­ня, тож до­во­ди­ло­ся мі­ня­ти по­зи­цію пі­сля по­стрі­лу. Об­стрі­ля­ли бу­ди­но­чок, де си­дить снай­пер, а по­тім роз­від­ка за­чи­сти­ла зе­лен­ку. Там ні­ко­го не бу­ло. Се­па­ри че­рез го­ди­ну за­чи­ща­ли ту ж зе­лен­ку. За­га­лом, роз­ва­жа­ли­ся.

ЧЕКАЛИ, ЩО ПОЛІЗУТЬ УНОЧІ, але ні­ко­го не бу­ло. Ко­ман­ди­ру ро­ти ”Штурману” з До­не­цька по­ві­до­ми­ли чі­ткі ко­ор­ди­на­ти ску­пче­н­ня те­хні­ки й ар­ти­ле­рії. Він їх пе­ре­дав ком­ба­ту, на що отри­мав від­по­відь: ”са­мо­ва­ри” вже від­ве­де­ні, во­гонь не від­кри­ва­ти. Та ще й по го­ло­ві отри­мав за за­чис­тку – у нас пе­ре­мир’я.

УЧО­РА ПО­МІ­ТИВ, що хло­пці про вбив­ство го­во­рять з по­смі­шка­ми. Ро­бо­ти для пси­хо­те­ра­пев­тів і пси­хі­а­трів пі­сля вій­ни бу­де ба­га­то. Пі­до­зрюю, і ме­ні тре­ба бу­де по­хо­ди­ти. Ко­ли ти­снув на спуск СПГ, осо­бли­во не за­ми­слю­вав­ся, що в будинку мо­же хтось бу­ти. Ав­то­ма­ти­чно ро­биш те, чо­го на­вчи­ли.

26 ВЕ­РЕ­СНЯ 2014 РО­КУ ДОЩ ЗАКІНЧИВСЯ, І ВИГЛЯНУЛО СОНЦЕ. Всі ви­тя­гли своє ган­чір’я су­ши­ти.

СУСІД ПО БУДИНКУ – Оле­ксандр Ро­ма­но­вич. Біль­шо­го па­трі­о­та я тут не бачив. Пе­рі­о­ди­чно по­ві­дом­ляє про пе­ре­су­ва­н­ня сепарів. На­віть ко­ли по нас стрі­ля­ли і розбили йо­му бу­ди­нок – сер­див­ся і ла­яв їх. Хло­пці зі­бра­ли­ся і за­ла­та­ли йо­му дах і ві­кна. Він при­го­щає нас гру­ша­ми. Та­кі лю­ди да­ють ро­зу­мі­н­ня, що не всі на Дон­ба­сі – се­па­ри. Ось їх ми і за­хи­ща­є­мо.

Сла­ва Укра­ї­ні!

28 ВЕ­РЕ­СНЯ 2014 РО­КУ

ОТРИ­МАВ ПОСИЛКУ З ДО­МУ. Зби­ра­ли дру­жи­на, дру­зі, зна­йо­мі й ді­ти зі шко­ли, де вчи­ться Дьо­ма. Ви­йшло дві ко­роб­ки. Зі спо­сте­ре­жень за со­бою: для ме­не мо­ва лю­бо­ві – по­да­рун­ки. Бу­ло не про­сто при­єм­но, а ду­же при­єм­но.

Ко­ли по­ба­чив ко­роб­ки, від­чув се­бе 7-річним, який від­кри­ває по­да­рун­ки на Но­вий рік або день на­ро­дже­н­ня. Я здо­га­ду­вав­ся, що в них, але сам про­цес – ці­ка­вість, за­хо­пле­н­ня, зди­ву­ва­н­ня, вдя­чність, сен­ти­мен­таль­ність. По­тім по нас від­пра­цю­ва­ли САУ. Але це вже бу­ло не­ва­жли­во.

2 ЖОВ­ТНЯ 2014 РО­КУ

”ГРАДИ” НАКРИЛИ НАШ ВЗВОД РОЗВІДКИ. Троє важ­ко­по­ра­не­них.

БРАТ КА­ЖЕ, ВИ­ГЛЯД МАЮ ВТОМ­ЛЕ­НИЙ. Спи­мо по 3 го­ди­ни дві­чі на до­бу, плюс по­стій­ні ви­хо­ди на по­зи­ції в пов­ній екі­пі­ров­ці і з СПГ. Спати роздягненими не вда­є­ться. Зняти берці – це вже розкіш.

3 ЖОВ­ТНЯ 2014 РО­КУ

СЕ­ПА­РИ ЗАСТОСОВУЮТЬ НО­ВИЙ БОЄПРИПАС під­ви­ще­ної бро­не­бій­но­сті. На­ші бро­ні­ки не ви­три­му­ють, но­ві – силь­ні­ші. У ту­ри­змі при­вчив­ся: хоч би яка кла­сна сна­ря­га бу­ла, мо­же під­ве­сти. Не­по­хи­тна ві­ра в бро­ні­ки дає від­чу­т­тя при­мар­ної без­пе­ки і роз­сла­бляє. Як на­слі­док – по­мил­ки і трав­ми.

ПРО СТРАХ. Тіль­ки мікс стра­ху мо­же під­ви­щи­ти шан­си на ви­жи­ва­н­ня. Осно­ва­ний на ін­стин­кті, він на­ка­зує за­ляг­ти й не від­сві­чу­ва­ти. Осно­ва­ний на до­сві­ді – біг­ти. Якщо за­ли­ша­є­шся на одно­му мі­сці – це по­га­но. Якщо бі­жиш без зу­пи­нок – оскол­ки все одно швид­ші. Слу­ха­єш і ра­ху­єш. Ко­ли сви­стить або ша­ру­дить – па­да­єш за укри­т­тя, від­ра­ху­вав 3 се­кун­ди пі­сля роз­ри­ву – і зно­ву по­біг. Це ко­ро­тка ін­стру­кція, як по­во­ди­ти­ся під об­стрі­лом. Ну, і зві­сно, тре­ба роз­рі­зня­ти мі­ни і сна­ря­ди – час від по­стрі­лу до роз­ри­ву рі­зний.

ПРО ДИВНЕ. Сьо­го­дні бу­ла сві­тла ніч, хо­ча не ви­дно Мі­ся­ця і хмар­но. До цьо­го но­чі бу­ли ду­же тем­ні – за три ме­три ні­чо­го не ви­дно, а не­бо чи­сте і Мі­сяць на­чеб­то є.

ПРО ЗБРОЮ. У чо­ло­ві­ків є зви­чка да­ва­ти іме­на зброї. Це якась са­краль­на тра­ди­ція. На­че ти ро­биш цей пре­дмет жи­вим. У нас є ”Ве­дмідь”, ”Мер­лін”, ”Ксю­ша”, ”Му­хо­бой­ка”, ”Ма­ру­ся”, ”Оса”, ”Му­станг”, ”Олень”.

26 ЖОВ­ТНЯ 2014 РО­КУ

НА ДЕНЬ ВИ­БО­РІВ (по­за­чер­го­ві пар­ла­мент­ські. – Кра­ї­на) дов­го чекали. Нер­ву­ва­ли, сі­па­ли­ся, але він про­йшов спо­кій­но.

УВЕ­ЧЕ­РІ ”РОБІНЗОНИ” (на­зва су­сі­дньо­го під­роз­ді­лу. – Кра­ї­на) пів­го­ди­ни ”во­га­ми” (за­ря­ди до гр­ана­то­ме­тів. – Кра­ї­на) га­ня­ли се­пар­сько­го роз­ві­дни­ка. Взяли йо­го і на­пар­ни­ка. Зда­ли в штаб.

ЗУСТРІЧАВ НА УАЗІ ВОЛОНТЕРІВ ІЗ ВІЛЬНОГІРСЬКА. Їх да­лі цен­тру мі­ста не пу­ска­ли. При­ве­зли їжу, одяг, по­фо­то­гра­фу­ва­ли­ся на тлі зго­рі­лих бу­дин­ків і за­до­во­ле­ні по­їха­ли. Уже про­ща­ю­чись, за­су­ну­ли пля­шку го­ріл­ки в ка­бі­ну.

Я її схо­вав але хло­пці ні­би чу­ють. Зна­йшли одра­зу. До­мо­ви­ли­ся, що бу­дуть пи­ти по чар­ці і пі­сля змі­ни. По­чу­вав­ся су­во­рим та­том.

30 ЖОВ­ТНЯ 2014 РО­КУ, ПОЛІГОН У СЕ­ЛІ АНДРІЇВКА, НОВОМОСКОВСЬКИЙ РАЙОН НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ

ГОВОРЯЧИ, ЩО В АР­МІЇ БАР­ДАК, я ще не бачив бар­да­ка. Уве­че­рі 29 жов­тня ска­за­ли, що бу­де­мо їха­ти ко­ло­ною о 7:00. Вста­ли о 5:30. Ви­ї­ха­ли о 9:00. І це бу­ла пер­ша ла­стів­ка.

Із 30 ма­шин – ВАЗи, УАЗи, ”Опель”, ”Фор­ди”, ГАЗи, КрАЗи, МАЗи і один БРДМ – по­ла­ма­ли­ся 10. Наш УАЗ тя­гнув ”пи­рі­жок”. Я дав­но так не ла­яв­ся. По-пер­ше, нас ту­по за­ли­ши­ли на тра­сі. До­ро­ги ні­хто не знає, ку­ди їха­ти – теж.

По-дру­ге, ма­ши­ни на­ван­та­же­ні. Наш УАЗ хри­пів і ви­щав.

По-тре­тє, я ні­ко­ли не кер­му­вав ма­ши­ною в зче­плен­ні. До то­го ж в УАЗа не­має дзер­кал, а ци­віль­ні все обга­ня­ють, ні­би я їх ба­чу.

По-че­твер­те, я не лю­блю та­ких по­ряд­ків. При­їха­ли в Чер­ка­ське (се­ли­ще в Дні­про­пе­тров­ській обла­сті, де дис­ло­ку­є­ться 93-тя бри­га­да. – Кра­ї­на) до 15:00, і нас ви­ши­ку­ва­ли в ко­ло­ну, щоб за­їха­ли кра­си­во. Офі­це­ри кри­ча­ли, щоб не роз­тя­гу­ва­ли­ся. Ду­же хо­ті­ло­ся стрель­ну­ти з ав­то­ма­та.

МИ НЕ ЇЛИ З УЧОРАШНЬОГО ОБІ­ДУ, бо на нас в Ан­дрі­їв­ці не роз­ра­ху­ва­ли – ні їжі, ні во­ди. Не ви­спа­ли­ся. Я 6 го­дин за кер­мом. А цей ви­ма­гає, щоб не рвав ко­ло­ну. Та­ко­го від се­бе не очі­ку­вав: я кри­чав на зам­на­ч­шта­бу ба­таль­йо­ну. До­бре, що без ма­тю­ків.

Ру­ши­ли ко­ло­ною, до­їха­ли до ча­сти­ни. І тут нас ши­ку­ють взво­да­ми і ве­дуть крізь стрій ді­тей. Ті, на­пев­но, від усьо­го сер­ця кри­чать ”Ура!” і ”Ге­рої!”, але якось це все на­гра­но. Куль­ки по­ві­тря­ні й кві­то­чки бій­ці бра­ти не хо­чуть, ти­ця­ють один одно­му. Фо­то­гра­фи й ві­део­опе­ра­то­ри зні­ма­ють. А бій­цям со­ром­но, бо бру­дні й не­го­ле­ні. Ви­стро­ї­ли всіх на пла­цу, й по­ча­ли­ся уро­чи­сті про­мо­ви. Бу­ло не­зру­чно, жу­жмом і за­над­то.

А ЯК ПО­ЧА­ЛО СІРІТИ І ПАФОС ЗАКІНЧИВСЯ, по­ван­та­жи­ли в ав­то­бу­си і за­ве­зли в по­ле на стріль­би­ще. Там лі­тній на­ме­то­вий табір. Ска­за­ли: від­по­чи­вай­те, ге­рої. На­ме­ти си­рі, без гру­бок, ковдр і ма­тра­ців. Їжі не­має, во­ди га­ря-

СПАТИ РОЗДЯГНЕНИМИ НЕ ВДА­Є­ТЬСЯ. ЗНЯТИ БЕРЦІ – ЦЕ ВЖЕ РОЗКІШ

чої не­має, сві­тла не­має. Як­би офі­це­ри не зі­бра­ли в усіх боє­ком­пле­кти, по­ча­ла­ся б стрі­ля­ни­на. А так по­кри­ча­ли і ви­рі­ши­ли на­пи­ти­ся.

Я за­мерз у зи­мо­во­му спаль­ни­ку. Най­не­при­єм­ні­ша ніч у жит­ті. Бу­ло при­кро, гір­ко й гид­ко. О 7:00 всі ло­ма­ну­ли­ся в їдаль­ню. Дів­ча­та-ку­ха­рі усмі­ха­ли­ся, да­ва­ли до­бав­ку – і в нас від­ля­гло від ду­ші.

СЬО­ГО­ДНІ ЗНА­ЙШЛИ ПІЧ, ДРОТИ. Ро­зван­та­жи­ли ав­то­бус. Ді­ста­ли про­ду­кти. Еле­ктри­чний чай­ник по-ти­хо­му віджа­ли зі шта­бно­го на­ме­ту, во­ни йо­го на­віть не по­ча­ли шу­ка­ти. Роз­ста­ви­ли ліж­ка. Ро­зві­си­ли ди­тя­чі ма­люн­ки. За­то­пи­ли піч, вклю­чи­ли DVD з те­ле­ві­зо­ром. І жи­т­тя на­ла­го­ди­ло­ся.

НАС ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ. Те­пер ми – 20-й окре­мий мо­то­пі­хо­тний ба­таль­йон 93-ї окре­мої ме­ха­ні­зо­ва­ної бри­га­ди. Ну що ж, від­по­чи­не­мо-ві­ді­спи­мо­ся і по­во­ю­є­мо.

БЕЗ ДА­ТИ

БУВ У ВІДПУСТЦІ ВДО­МА. Пів­то­ри до­би – це і ду­же ма­ло, і ба­га­то.

БАЧИВ, ЯК НА ВУ­ЛИ­ЦІ АБО В МАГАЗИНІ ВІЙСЬКОВОМУ ХО­ЧУТЬ ДА­ТИ ГРО­ШЕЙ АБО ПРО­ДУ­КТИ. І ті, й дру­гі по­чу­ва­ю­ться ні­яко­во. Одні від то­го, що їм про­по­ну­ють. Ін­ші від то­го, що від­мов­ля­ю­ться бра­ти. Не то­му, що гор­ді. Про­сто ми не ро­би­мо ні­чо­го не­зви­чай­но­го, ви­ко­ну­є­мо обов’язок. То­му не­зру­чно бра­ти до­по­мо­гу. І со­ром­но – за дер­жа­ву, за ар­мію. Ось во­лон­те­ри і всі, хто до­по­ма­гає, во­ни тво­рять чу­де­са. А так сто­ять двоє лю­дей – і обом не­зру­чно. Але ра­зом ми ро­би­мо на­шу кра­ї­ну кра­щою. Все бу­де до­бре, для ко­жно­го з нас.

Сла­ва Укра­ї­ні!

4 ЛИ­СТО­ПА­ДА 2014 РО­КУ

ТОПЛЮ НА­ШУ БУРЖУЙКУ. За 2 кі­ло­ме­три тан­ки від­пра­цьо­ву­ють ці­лі, че­рез до­ро­гу з ПК і АКС стрі­ля­ють. На­че й не ви­во­ди­ли ні­ку­ди. Зна­йо­мі зву­ки, при­бли­зно ті ж умо­ви. Спа­си­бі ком­бри­гу 93-ї, бе­ре­же на­шу пси­хі­ку.

А то зви­кне­мо до ти­ші й хо­ро­ших умов, по­тім що бу­де­мо на пе­ре­до­вій ро­би­ти. Хло­пці спо­ча­тку ма­тю­ка­ли­ся і на­ма­га­ли­ся зна­йти око­пи, а по­тім роз­сла­би­ли­ся.

У ДНІПРІ БАЧИВ РІ­ЗНІ РЕ­А­КЦІЇ НА ФОРМУ, але най­біль­ше вра­зи­ли дві. У магазині на ка­сі продавець глянула, сумно посміхнулася й запитала, з якої ча­сти­ни. Ко­ли дізналася, що з ”двадцятки”, усмі­хну­ла­ся ширше, і ми з нею хви­лин 10 роз­мов­ля­ли – про вій­ну, про світ і ба­га­то про на­дію. Її чо­ло­вік-юрист, за­раз ко­ман­дир тан­ко­во­го взво­ду.

Дру­га істо­рія на за­прав­ці: чо­ло­вік ку­пив си­га­ри і вру­чив ме­ні зі сло­ва­ми: ”Від­свя­ткуй­те по­вер­не­н­ня”. У ча­сти­ні хло­пці, як шу­лі­ки, роз­тя­гну­ли всю па­чку. Хтось одра­зу за­ку­рив, а хтось за­ни­кав зі сло­ва­ми: ”Ще не той ви­па­док”.

Та­кі зу­стрі­чі на­ди­ха­ють. Я то­чно знаю, чо­му і на­ві­що я тут.

1 СІ­ЧНЯ 2015 РО­КУ, ДОНЕЧЧИНА

НЕЗВИЧНО ПИ­СА­ТИ ”01” МІ­СЯЦЬ І 2015 РІК. 2014-й ме­не не від­пу­скає. За­зви­чай на­при­кін­ці ро­ку під­би­вав під­сум­ки – що зро­бле­но, чо­го на­вчив­ся. І думав про на­сту­пний. План на цей рік по­ки що один – повернутися до­до­му.

20 КВІ­ТНЯ 2015 РО­КУ

ХЛО­ПЦІ ВЛАШТУВАЛИ ”ШТУРМАНУ” ДЕМБЕЛЬСЬКІ ПРОВО

ДИ, зі сто­па­ри­ком та ін­шим. До ”Те­чи­ка” (мі­кро­ав­то­бус Volkswagen Т4. – Кра­ї­на) прив’яза­ли кон­серв­ні бля­шан­ки, то­ро­хті­ли до са­мо­го шта­бу. ”Штур­ман” роз­чу­лив­ся до сліз. За­хо­ті­ло­ся, щоб і ме­не так про­во­джа­ли, але, боюся, тан­цю­ва­ти­муть ле­згин­ку.

2 ТРАВНЯ 2015 РО­КУ

УЧО­РА В БАТАЛЬЙОНІ БУВ ЧЕРГОВИЙ 300-Й. І зно­ву си­няк. П’яний пі­шов у туалет і ”зняв” власну розтяжку. Результат: наскрізне поранення двох по­лу­жо­пій нижнього мозку. Чим думав, те і по­стра­жда­ло. 3 ТРАВНЯ 2015 РО­КУ

СЬО­ГО­ДНІ ВНО­ЧІ НЕ СПАЛИ. Се­па­ри ки­да­ли мі­ни в на­шо­му на­прям­ку. Па­ро­чка ля­гла ме­трів за 500. У від­по­відь від­пра­цю­ва­ли 152-гі (ка­лібр ар­ти­ле­рій­ської зброї. – Кра­ї­на) 44-ї арт­бри­га­ди. Про їхню ро­бо­ту ні­хто не знав, чим ви­кли­ка­ли па­ні­ку в батальйоні. Плу­та­ни­на три­ває, а вже рік іде вій­на.

18 ЛИ­СТО­ПА­ДА 2015 РО­КУ

ПОДИВИВСЯ КЛІП ”АНТИТІЛ” ”У книж­ках”. Пла­кав. Вій­на на­стіль­ки в нас все­ре­ди­ні, що за­кін­чи­ться, ко­ли не за­ли­ши­ться жо­дно­го жи­во­го, хто пе­ре­жив її.

22 ЛИ­СТО­ПА­ДА 2015 РО­КУ

ОТРИ­МА­ЛИ ДО­ЗВІЛ ЗГОРИ на кон­тр­ди­вер­сій­ну і кон­тр­кон­тра­бан­дну бо­роть­бу. По­чи­на­є­мо рей­ди по сво­їх ти­лах з ве­ли­ки­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми. На­ре­шті.

26 СІ­ЧНЯ 2016 РО­Ку

ДАВ­НО НЕ ПИ­САВ, то­му що си­ді­ли в ко­рів­ни­ку (на по­зи­ці­ях, від­да­ле­них від бо­їв. – Кра­ї­на). А зав­тра нас ви­во­дять у Пі­ски (се­ли­ще в Яси­ну­ват­сько­му ра­йо­ні До­не­цької обла­сті. – Кра­ї­на). Як то ка­жуть, ще по­пу­ля­єм. Хло­пці за­до­во­ле­ні, су­є­та. А я пе­ре­жи­ваю. Зно­ву під­роз­діл на са­мо­му ві­стрі. І моє зав­да­н­ня не змі­ни­ло­ся: всіх по­вер­ну­ти до­до­му жи­ви­ми.

По­бра­ти­ми Ро­ма­на Кор­жо­ва – ко­ман­дир ро­ти з по­зив­ним ”Штур­ман” (лі­во­руч) і йо­го за­сту­пник ”Ко­мі­сар” – сто­ять бі­ля бо­йо­вої ма­ши­ни пі­хо­ти з на­звою ”Кар­дан”, До­не­цька область, 2015 рік

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.