Дорж БАТУ

Krayina - - ЩОДЕННИК - 41 рік, ПИ­СЬМЕН­НИК

”КО­ЛИ ЛЮ­ДИ­НА ДУ­МАЄ, ЩО ДО­СЯ­ГЛА УСПІ­ХУ, ОДРА­ЗУ ВСЕ ЛЕ­ТИТЬ ШКЕ­РЕ­БЕРТЬ” ЛЮ­БЛЮ ВІДКЛАДАТИ СПРА­ВИ НА ОСТАН­НІЙ МО­МЕНТ ЇВ ЩО ПОПАЛО І КО­ЛИ ПОПАЛО. ПИВ УСЕ, ЩО ГОРИТЬ. ЗМІ­НИ­ТИ СПО­СІБ ЖИ­Т­ТЯ ДО­ПО­МО­ГЛА МАТЕМАТИКА

ЗІ ШКО­ЛИ ХО­ТІВ СТА­ТИ СХОДОЗНАВЦЕМ.

Всту­пив на від­по­від­ну спе­ці­аль­ність. Але ко­ли на пер­шо­му кур­сі по­чав за­йма­ти­ся жур­на­лі­сти­кою, зро­зу­мів: пла­ну­ва­ти будь-що – мар­но.

Є КІЛЬ­КА СТАДІЙ СПРИЙНЯ­Т­ТЯ ЗМІН –

ко­ли пе­ре­жи­ва­ти че­рез них ще ра­но та ко­ли вже пі­зно. Мо­мент змі­ни над­то швид­ко­плин­ний, щоб всти­гну­ти по­хви­лю­ва­ти­ся.

ІЗ ДИ­ТИН­СТВА ПАМ’ЯТАЮ

со­лод­ку­ва­то-тер­пкий за­пах сте­по­вої тра­ви ая-ган­га, що ро­сте в Бу­ря­тії. Цві­те фі­о­ле­то­ви­ми кві­та­ми.

ІДЕАЛЬНИХ СТОСУНКІВ НЕ­МА.

Чи па­ра про­і­снує дов­го, за­ле­жить від го­тов­но­сті ра­зом ви­рі­шу­ва­ти про­бле­ми.

ІЗ ДРУ­ЖИ­НОЮ ПО­ЗНА­ЙО­МИВ­СЯ В ІНТЕРНЕТ-ЧАТІ.

Во­на жи­ла у Шта­тах, я – в Ро­сії. Спо­до­ба­ла­ся став­ле­н­ням до жи­т­тя і по­ді­бним до мо­го по­чу­т­тям гу­мо­ру.

КО­ЛИ НАРОДЖУВАЛАСЬ СТАР­ША ДОНЬКА,

я був на зйом­ках на Львів­щи­ні, а Яри­на – у мі­сті Буф­фа­ло, штат Нью-Йорк. Увесь час ви­сів на те­ле­фо­ні. Дру­гу донь­ку дру­жи­на на­ро­джу­ва­ла в Іва­но-Фран­ків­ську, я був на по­ло­гах. Не уяв­ляв се­бе в той час десь-ін­де.

УСІ ЧЛЕНИ НА­ШОЇ РО­ДИ­НИ

ма­ють пра­во го­ло­су. До­слу­ха­є­мо­ся до ду­мок до­ньок. Ча­сто пе­ре­їжджа­ли. Ко­ли стар­ша Софія змі­ни­ла три шко­ли, то до на­сту­пної пе­ре­хо­ди­ти від­мо­ви­лась. Ми ска­су­ва­ли пе­ре­їзд.

БАТЬКИ І ДІ­ТИ

ма­ють рів­ні пра­ва. Але у ба­тьків є ще до­свід, яким мо­жуть по­ді­ли­ти­ся.

У 1990-Х

по­пу­ляр­ни­ми бу­ли ту­ре­цькі спор­тив­ні ко­стю­ми. Я хо­тів со­бі та­кий. Та­то пе­ре­ко­ну­вав, що во­ни жа­хли­ві. Дав по­ра­ду: ”Не будь, як усі, до­слу­хай­ся до се­бе”.

АМЕ­РИ­КАН­СЬКІ ПІДЛІТКИ

са­мо­стій­ні­ші за укра­їн­ських. Ще у шко­лі про­хо­дять рі­зні про­фо­рі­єн­та­цій­ні кур­си, хо­чуть кра­ще вчи­ти­ся, аби ви­гра­ти сти­пен­дію. Батьки мен­ше впли­ва­ють на ви­бір їхньої про­фе­сії.

РІС У НЕБЛАГОПОЛУЧНОМУ РА­ЙО­НІ.

Нас із другом по­ва­жа­ли, бо вмі­ли май­стер­но ви­го­тов­ля­ти ви­бу­хів­ку. Одну бом­бу на ра­діо­ке­ру­ван­ні у нас ку­пи­ли мі­сце­ві па­ца­ни. За ти­ждень ми ді­зна­ли­ся, що з її до­по­мо­гою пі­дір­ва­ли ав­то, і при­пи­ни­ли ті за­бав­ки.

ЛЮ­БЛЮ ВІДКЛАДАТИ СПРА­ВИ

на остан­ній мо­мент. Але тіль­ки не в ро­бо­ті. Все, що її сто­су­є­ться, на­ма­га­ю­ся зро­би­ти на день ра­ні­ше, ніж тре­ба.

УСПІХ –

це ко­ли улю­бле­на спра­ва стає при­бу­тко­вою.

СОБАКИ –

єди­ні істо­ти, які ме­не ра­ді­сно зу­стрі­ча­ють що­дня. На­віть ді­ти мо­жуть бу­ти зайня­ті чи­мось сво­їм або бу­ти не в гу­мо­рі.

У НАС ЗАВЕДЕНО, ЩО СОБАКА

має жи­ти на лан­цю­гу на­дво­рі. Ко­ли пе­ре­їхав до США, спо­ча­тку не ро­зу­мів, на­ві­що їм при­ді­ля­ють стіль­ки ува­ги. Є спе­ці­аль­ні клі­ні­ки для со­бак, на­віть спа-са­ло­ни. З ча­сом усві­до­мив, що це не бра­ти на­ші мен­ші, а істо­ти, які так са­мо за­слу­го­ву­ють на по­ва­гу до се­бе і не тер­плять на­силь­ства. Ба­га­тьом аме­ри­кан­цям до­ма­шні улю­блен­ці за­мі­ню­ють сім’ю. Те­пер на­віть не під­ви­щую го­лос на до­ма­шніх тва­рин.

ЇВ ЩО ПОПАЛО І КО­ЛИ ПОПАЛО.

Пив усе, що горить. Лі­ну­вав­ся за­йма­тись спор­том. Цьо­го ро­ку змі­нив спо­сіб жи­т­тя. До­по­мо­гла математика. Ко­ле­га на­ма­лю­вав на до­шці про­пор­цію. За­кре­слив дві ти­ся­чі ка­ло­рій, ко­трі спа­лив по­їзд­ка­ми на ве­ло­си­пе­ді, і обвів три з по­ло­ви­ною ти­ся­чі ка­ло­рій, ко­трі без­бо­жно на­їв. Пів­то­ри ти­ся­чі ви­яви­лись у за­ли­шку.

У БОГА СПИ­ТАВ БИ, ДЕ ПО­ДІВ ДО­БРО­ТНИЙ АМЕ­РИ­КАН­СЬКИЙ НО­ЖИК, ЯКИЙ МАВ У 10 РО­КІВ

10 РО­КІВ ТО­МУ

вва­жав се­бе успі­шним. Те­пер не мо­жу та­ко­го ска­за­ти. Ко­ли лю­ди­на ду­має, що до­ся­гла успі­ху, втра­чає стимул про­су­ва­ти­ся впе­ред. Одра­зу все ле­тить шке­ре­берть.

БА­ГА­ТО ЗА­РО­БЛЯ­ТИ –

це до­бре. Але гро­ші ма­ють пра­цю­ва­ти. Ча­сти­ну тре­ба від­да­ва­ти на під­трим­ку чи при­мно­же­н­ня ка­пі­та­лу. Та­кож до­по­ма­га­ти лю­дям, які не мо­жуть со­бі до­зво­ли­ти при­дба­ти не­об­хі­дно­го. Вкла­да­ти у со­ці­аль­ний ка­пі­тал – це та­кож опла­чу­ва­ти по­пу­ля­ри­за­цію на­у­ки та збе­ре­же­н­ня дов­кі­л­ля.

УКРА­ЇН­ЦІ СА­МІ СЕ­БЕ ЗРАДЖУЮТЬ,

ко­ли не дба­ють про мо­ву, куль­ту­ру, чи­сто­ту на ву­ли­цях, да­ють чи бе­руть ха­ба­рі.

КРЕ­ДИ­ТУ­ВА­Н­НЯ У США –

мо­жли­вість ста­біль­но пра­цю­ва­ти і ви­пла­чу­ва­ти по­зи­ку за при­том­ни­ми від­со­тка­ми. А в Укра­ї­ні – це зло.

ЩО ЗМІГ БИ ЗРО­БИ­ТИ, ЯК­БИ

за­про­по­ну­ва­ли за це міль­йон до­ла­рів? Ні­чо­го, що су­пе­ре­чи­ло б мо­їй со­ві­сті.

БУВ У ВІДРЯДЖЕННІ В МАРІУПОЛІ.

Вве­че­рі пі­шов ску­па­ти­ся до мо­ря. Пла­вок не мав, весь одяг ли­шив на бе­ре­зі. Ко­ли ви­йшов із во­ди, ні­чо­го не зна­йшов. До го­те­лю тре­ба бу­ло пе­ре­йти за­лі­зни­чну ко­лію і з пів­кі­ло­ме­тра При­мор­ським буль­ва­ром. Спер­шу бу­ло бо­яз­ко. По­тім біг, як дав­ньо­гре­цький атлет. Ве­се­лив­ся. Від­ві­ду­ва­чі ка­фе­шок пле­ска­ли ме­ні.

БОЇШСЯ ТО­ГО, ЧО­ГО НЕ ЗНАЄШ.

У мо­їй ком­па­нії в ди­тин­стві бу­ла слі­па від на­ро­дже­н­ня дів­чин­ка. Во­на єди­на не бо­я­ла­ся хо­ди­ти тем­ни­ми під’їзда­ми і в по­хо­дах ви­ла­зи­ти вно­чі з на­ме­ту.

СМЕРТІ НЕ БОЮСЯ.

Біль­ше ля­кає роз­лу­ка з рі­дни­ми.

РА­НІ­ШЕ БА­ГА­ТО ДУМАВ ПРО РЕІНКАРНАЦІЮ.

Вва­жаю се­бе буд­ди­стом. Для ме­не на­ба­га­то ва­жли­ві­ше, що ро­блю за­раз і що ли­шу пі­сля се­бе, аніж те­хні­чна смерть.

ЯК­БИ ЗУСТРІВ БОГА,

спи­тав би, де по­дів до­бро­тний аме­ри­кан­ський но­жик, який мав у 10 ро­ків. Хо­тів би йо­го по­вер­ну­ти.

ІМПОНУЄ

став­ле­н­ня аме­ри­кан­ців до ре­лі­гії. Про Бога зга­ду­ють в обі­тни­ці, ко­ли при­йма­ють гро­ма­дян­ство. Але їхнє жи­т­тя не над­то на­пов­не­не до­гма­ми. Нор­маль­но спри­йма­ють жар­тів­ли­ві філь­ми на зра­зок ”Брюс Все­мо­гу­тній”.

УКРА­Ї­НІ НІ­ХТО НІ­ЧО­ГО НЕ ВИНЕН.

Во­на не є цен­тром сві­ту, і він нав­ко­ло неї не обер­та­є­ться. Усі грав­ці роз­гля­да­ють Укра­ї­ну ви­ня­тко­во як пар­тне­ра, від яко­го во­ни хо­чуть щось отри­ма­ти і мо­жуть щось да­ти.

ЩАСТЯ –

це ко­ли про­ки­да­є­шся в гар­но­му на­строї, хо­чеш іти на ро­бо­ту і по­вер­та­ти­ся до­до­му. Усві­дом­ле­н­ня, що ти ко­мусь по­трі­бен.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.