Су­спіль­ству нав’язу­ють дум­ку, що ге­ро­їв не­має

”Пе­ре­би­ті но­ги ви­сі­ли, як ган­чір­ки.

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - зав­да­н­ня – ви­ко­ную. Не вмію від­сту­па­ти. Да­ли

Дми­тро МАРЧЕНКО, ге­не­рал-ма­йор Зброй­них сил Укра­ї­ни Брав участь у бо­ях на Са­вур-мо­ги­лі, в Де­баль­це­во­му, Ізва­рин­сько­му ко­тлі, обо­ро­няв До­не­цький ае­ро­порт. Від­по­від­ає за пе­ре­хід ар­мії на стан­дар­ти НАТО в ре­чо­во­му і про­до­воль­чо­му за­без­пе­чен­ні

ЗУПИНЯЛИСЯ БІ­ЛЯ КО­ЖНОЇ ТО­ЧКИ, ДЕ МО­ЖНА КАВИ ВИПИТИ. БІЛЬ­ШІСТЬ КРИМЧАН БУ­ЛИ ЗА РОСІЮ

СУ­СПІЛЬ­СТВУ НАВ’ЯЗУ­ЮТЬ ДУМ­КУ, ЩО ГЕ­РО­ЇВ НЕ­МАЄ

РІС У ДИНАСТІЇ ВІЙ­СЬКО­ВИХ. Слу­жи­ли пра­дід, дід, ба­тько. З ди­тин­ства – ка­шке­ти, пор­ту­пеї, пі­сто­ле­ти, зна­чки, па­тро­ни. Ін­ших про­фе­сій не роз­гля­дав.

ДО ІН­СТИ­ТУ­ТУ ВСТУ­ПИВ ІЗ ТРЕ­ТЬО­ГО РА­ЗУ. У 1990-х без гро­шей це бу­ло не­ре­аль­но. На мі­сце – 27 ба­жа­ю­чих. Дві­чі не вда­ло­ся. Ко­ли при­їхав утре­тє, ме­не по­ба­чив на­чаль­ник фа­куль­те­ту: ”Син­ку, зро­блю все, щоб ти всту­пив. Бо впер­тий і на­стир­ний”. МОЯ МА­ТИ – з ро­сій­сько­го Ар­хан­гель­ська, се­стра жи­ве у РФ, ба­тько слу­жив у ра­дян­ській ар­мії. Ні з ким не бу­ло роз­бі­жно­стей що­до вій­ни в Укра­ї­ні. У пер­ші дні ане­ксії Кри­му по­дзво­нив да­ле­кий ро­дич: ”Чо­го лі­зе­те в по­лі­ти­ку? Си­діть на мі­сці”. ”Якщо до те­бе до­до­му при­йдуть сол­да­ти чу­жої ар­мії, ти си­ді­ти­меш?” Роз­мо­ва скін­чи­ла­ся.

У БЕ­РЕ­ЗНІ 2014-ГО на­шу бри­га­ду від­пра­ви­ли в Крим. Кон­кре­ти­ки не бу­ло. Для вій­сько­вих це най­гір­ше. При­ве­зли, ви­да­ли зброю. Бу­ли го­то­ві во­ю­ва­ти, але спри­йма­ли все як на­вча­н­ня. У біль­шо­сті на пів­остро­ві слу­жи­ли зна­йо­мі. Крим­ча­ни те­ле­фо­ном ка­за­ли, що ро­сі­я­ни за­бра­ли зброю, ко­ман­ди­ри скла­да­ють при­ся­гу Ро­сії.

КІЛЬ­КА РАЗІВ ЗАЇЖДЖАВ У КРИМ як роз­ві­дник. Пер­ший раз на блок­по­сту по­мі­тив двох ”бер­ку­тів­ців”, де­ся­ток ”са­мо­обо­рон­ців”, ще стільки ж дур­нів із па­ли­ця­ми.

ВДРУ­ГЕ ОТРИ­МА­ЛИ ЗАВ­ДА­Н­НЯ ви­су­ну­ти­ся в бік Джан­кой­сько­го ае­ро­дро­му. По­ба­чив під­го­тов­ле­ну ро­тно-та­кти­чну гру­пу, ко­ло­ни ма­шин. Бі­ля ае­ро­дро­му стояли ро­сій­ські сол­да­ти, ви­сів три­ко­лор.

КО­ЛИ ВТРЕТЄ ЗАХОДИВ, на Чон­га­рі вже бу­ло кіль­ка бро­не­транс­пор­те­рів, озбро­є­них і по­си­ле­них. На нас че­ка­ли. По­вер­тав­ся че­рез Ту­ре­цький вал: 10 оди­ниць те­хні­ки, близь­ко ти­ся­чі вій­сько­вих, око­пи для ве­ли­ко­ка­лі­бер­них ку­ле­ме­тів, мі­но­ме­тів. А з на­ших ше­сти ма­шин ро­тно­та­кти­чної гру­пи до Кри­му до­їха­ли дві.

УКРА­ЇН­СЬКА АРМІЯ НЕ ГО­ТУ­ВА­ЛА­СЯ ДО ВІЙ­НИ. Не про­во­ди­ли тре­ну­вань, на­вчань. На свя­та мер ви­ді­ляв паль­не – і ми про­га­ня­ли те­хні­ку. Ро­зу­мів: якщо на­ші БТРи і ді­йдуть до кіль­ця бі­ля Ар­мян­ська, то там і за­ли­ша­ться. Ма­ли б не­ви­прав­да­ні жер­тви.

ЗУПИНЯЛИСЯ БІ­ЛЯ КО­ЖНОЇ ТО­ЧКИ, ДЕ МО­ЖНА КАВИ ВИПИТИ. Біль­шість кримчан бу­ли за Росію. То­му ми шу­ка­ли шляхи за­їзду на Джан­кой­ський ае­ро­дром об’їзни­ми до­ро­га­ми.

ЗНІМАВ УСЕ, ЩО БА­ЧИВ. По­ка­зав ві­део ко­ман­ди­ру гру­пи. Він мав на­каз за­хо­ди­ти. Пе­ре­пи­тав у на­чаль­ства. Ка­жуть: ”За­ходь­те, там із де­ся­ток лю­дей”. А це ж мої да­ні чо­ти­ри­ден­ної

дав­но­сті! За­раз уже сто­їть по­си­ле­ний ба­таль­йон, на сві­жих ка­драх – ко­ло­ни ро­сій­ської вій­сько­вої те­хні­ки.

ДО КРИ­МУ МИ НЕ ЗАЙШЛИ. Я з са­мо­го по­ча­тку ка­зав, що це тре­ба ро­би­ти одра­зу. За три дні ста­ло пі­зно. Пів­остро­ва не звіль­ни­ли б, але ро­сі­я­нам бу­ло би не­про­сто.

ВО­НИ ЛЕГ­КО ЗАХОПИЛИ ДЖАН­КОЙ­СЬКИЙ АЕ­РО­ДРОМ. При­їха­ли з по­лі­ці­єю, ми­гал­ка­ми. КПП від­крив две­рі. Зайшли: ”Ко­ман­ди­ре, сю­ди! Скла­да­єш при­ся­гу на вір­ність Ро­сії? Ні? На х*р”. 1 БЕ­РЕ­ЗНЯ ВСЕ ЗМІНИЛОСЯ. З’яви­ло­ся від­чу­т­тя, на­че до ме­не в ха­ту за­хо­дить чу­жий, бе­ре мої ре­чі, а я спо­сте­рі­гаю і ні­чо­го не мо­жу зро­би­ти.

НА­ВІТЬ ВІЙ­СЬКО­ВІ СПОДІВАЛИС­Я, ЩО ДО ВІЙ­НИ НЕ ДІ­ЙДЕ. Ду­ма­ли, по­лі­ти­ки все вла­дна­ють. Але, ко­ли ро­сі­я­ни захопили Крим, ми зро­зумі­ли, що пі­дуть да­лі. Бо їм тре­ба зем­ля, во­да, еле­ктро­енер­гія для за­без­пе­че­н­ня пів­остро­ва.

АРМІЮ ЗМІ­НИ­ЛА ВІЙ­НА. Біль­шість офі­це­рів на­вча­ли­ся за Со­ю­зу. Тіль­ки з по­ча­тком агре­сії по­лю­би­ли укра­їн­ський пра­пор, по­ча­ли розуміти, що це на­ша зем­ля, наш на­род. Си­ди­мо го­лі-бо­сі в око­пах. При­їжджа­ють лю­ди, при­во­зять їжу: ”Сол­да­ти, ми на вас мо­ли­мо­ся”. На­род під­три­мав вій­сько, ска­зав ”ми за ва­ми”. Ко­ли ба­чи­ли це, не мо­гли від­сту­па­ти й боятися.

ПЕР­ШІ БОЇ ОГОЛИЛИ ПРО­БЛЕ­МИ АР­МІЇ. Брак на­ви­чок і за­без­пе­че­н­ня. Ідемо на бетонний блокпост, лоскочемо йо­го кру­пно­ка­лі­бер­ним кулеметом. А по­трі­бен танк, який ува­лив – і все.

ІДЕМО НА БЕТОННИЙ БЛОКПОСТ, ЛОСКОЧЕМО КУЛЕМЕТОМ. А ПО­ТРІ­БЕН ТАНК

По­про­сив на­пра­ви­ти нам тан­кі­стів. У Ки­є­ві ко­ман­ди­ри ди­ву­ю­ться: ”Де­сан­тни­кам тре­ба тан­ки? Як їх де­сан­ту­ва­ти­ме­те?”

ПЕР­ШІ БОЇ МИ ВЕЛИ ЗА СТА­ТУ­ТОМ, ра­дян­ськи­ми книж­ка­ми. Ро­сі­я­ни зна­ли це, пе­ред­ба­ча­ли на­ші дії. Ін­шо­го до­сві­ду не бу­ло. Зго­дом до­ко­рін­но змінилося все – та­кти­ка, за­дум.

В УСІХ АРМІЯХ СВІ­ТУ ПЕ­РЕД ПО­СТА­НОВ­КОЮ БОЙОВОГО ЗАВ­ДА­Н­НЯ слу­ха­ють ни­зи. У нас до­сі нав­па­ки. Штаб від­дав на­каз, а ти ро­би, що хо­чеш. Ви­ко­нав – мо­ло­дець, не ви­ко­нав – усі по­га­ні. Штаб має да­ні, що в нас п’ять тан­ків і 400 лю­дей у ба­таль­йо­ні, і дає на­каз. А на­справ­ді тан­ків ви­їха­ли два і є 100–120 осіб, ре­шта бо­я­ться.

НЕ ДУ­МАВ, ЩО УКРА­ЇН­ЦІ ГО­ТО­ВІ НА ТА­КІ ЖЕР­ТВИ. Як­би не во­лон­те­ри, ми про­гра­ли б усе у пер­ші дні. Пу­тін цьо­го не че­кав. У Ро­сії ар­мії – два з по­ло­ви­ною міль­йо­ни, а в нас 2014-го бу­ло шість із по­ло­ви­ною ти­сяч тих, хто міг всту­пи­ти в бій.

У ДОНЕЦЬКОМУ АЕРОПОРТУ БУВ ТРИ­ЧІ. Впер­ше за­їхав во­се­ни 2014-го, щоб за­бра­ти за­ги­бло­го Єв­ге­на Пів­ня. Три дні не ви­хо­ди­ло. На­ші тан­ки ви­їжджа­ли на злі­тну сму­гу, а по них ро­сі­я­ни би­ли пря­мою на­вод­кою. Уно­чі ри­зи­кну­ли, вда­ло­ся.

УДРУГЕ БУВ У СТАРОМУ ТЕРМІНАЛІ З ЮРІ­ЄМ БІРЮКОВИМ

(у 2014–2019 ро­ках – во­лон­тер, по­мі­чник мі­ні­стра обо­ро­ни, ра­дник пре­зи­ден­та. – Країна). Зран­ку про­ки­ну­ли­ся – сон­це сві­тить, пта­шки спів­а­ють. Хі­ба ДАП стра­шний? За­че­кай, ка­жуть. О 9:00 нас по­ча­ли ”пра­су­ва­ти”. І до дру­гої но­чі. Під кі­нець ми па­да­ли на під­ло­гу, при­кри­ва­ли­ся шкі­ря­ни­ми ди­ва­на­ми. УТРЕ­ТЄ ПО­ТРА­ПИВ ПІД КІ­НЕЦЬ 2014-ГО, пе­ред ви­хо­дом 79-ки. Хо­ва­ти­ся і спа­ти вже не бу­ло де, хо­лод.

БІ­ЛЯ ПО­ЗИ­ЦІЇ ”ЗЕНІТ” ПО­БЛИ­ЗУ ДАПУ ОТРИ­МАВ КОНТУЗІЮ. По­тра­пив під об­стріл 152-мі­лі­ме­тро­вої ар­ти­ле­рії. Пі­ді­рвав здо­ров’я, але то­ді не звер­нув ува­ги. Тре­ба бу­ло під­лі­ку­ва­ти­ся.

ПЕР­ШО­ГО ”200-ГО” ПАМ’ЯТАЮ ДО­БРЕ. Роз­ві­дник 79-ї бри­га­ди, за­ги­нув під Са­вур-мо­ги­лою, ко­ли на­ма­га­ли­ся взя­ти під кон­троль кор­дон із Ро­сі­єю. У пам’яті за­ли­ша­ю­ться пер­ші втра­ти. По­тім бу­ли бої за Слов’янськ, Кра­сний Ли­ман, Ізва­рин­ський ко­тел. Ви­во­зив за­ги­блих по чо­ти­ри ра­зи на ти­ждень. Уже не від­чу­ва­ло­ся. Уран­ці про­ки­нув­ся – сла­ва Бо­гу. Пі­шов пра­цю­ва­ти.

ПО­КА­ЗА­ЛИ РО­СІ­Я­НАМ, що в нас є зу­би.

УКРА­ЇН­СЬКА АРМІЯ МО­ЖЕ СТА­ТИ ОДНІЄЮ З НАЙСИЛЬНІШ­ИХ У СВІ­ТІ. Ма­є­мо всі умо­ви. Ін­ші вій­ська за­без­пе­че­ні, до­бре пре­зен­то­ва­ні. Але бо­йо­вий до­свід, який є в нас, не отри­ма­єш із кни­жок або тре­ну­вань.

СПЛЮ ПОГАНО. Сни­ться вій­на. Ві­дір­ва­ні ру­ки, но­ги. Ко­ли за­хли­ну­ла­ся ата­ка на До­не­цький ае­ро­порт, ви­во­зи­ли по­ра­не­них. Пе­ре­би­ті но­ги ви­сі­ли, як ган­чір­ки. Ве­зли до лі­кар­ні в Се­ли­до­ве. До­став­ля­ли тяж­ко­по­ра­не­них удвох із па­ра­ме­ди­ком “Кро­хою” – Олею Ба­шей. По­ра­не­н­ня та­кі, що мед­се­стри не­при­том­ні­ли. Ба­чи­ли оско­лок у ру­ці й ки­да­ли­ся на ньо­го, не по­мі­ча­ли пе­ре­би­тої ар­те­рії.

НІ­КО­ЛИ НЕ ДУ­МАВ КИНУТИ СЛУ­ЖБУ. 2015-ГО ПРИЙШОВ НА РО­БО­ТУ В ШТАБ. Був там най­стар­ший – спе­ці­аль­но на­брав мо­лодь. Во­ни мо­ти­во­ва­ні, хо­чуть щось змі­ни­ти. Мо­же при­йти о 9:00, пі­ти о 16:00 і зро­би­ти втри­чі біль­ше за то­го, хто про­си­дів до пів­но­чі.

ЗНАВ, ЩО СОЛДАТУ ПО­ТРІ­БНО. Сам во­зив ці ка­му­фля­жі, бри­тан­ські бер­ці. Не ма­ють бій­ці зби­ра­ти гроші та ку­пу­ва­ти вжи­ва­ну фор­му. Я хо­чу, щоб син слу­жив у нормальній ар­мії.

ЗА ТРИ РО­КИ МИ ЗМІНИЛИ РЕЧОВЕ ЗА­БЕЗ­ПЕ­ЧЕ­Н­НЯ. При­їха­ли на­ші хло­пці в Ли­тву. Там ди­ву­ю­ться: ”У вас три ви­ди бер­ців? Зи­мо­ві, лі­тні, де­мі­се­зон­ні? Ви та­кі ба­га­ті?” Флі­со­ві ко­фти, бі­ли­зна – це шик. ВИРОБНИКИ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВО­СТІ МЕ­НЕ НЕ ЛЮБЛЯТЬ.

Бо зму­сив за­про­ва­ди­ти кон­троль яко­сті. Во­ни опиралися, але ви­йшли на єв­ро­пей­ський рі­вень.

НА­ША КО­МАН­ДА ЗАПРОВАДИЛ­А ПРИН­ЦИ­ПО­ВО НО­ВИЙ СУХПАЙ – із пер­ши­ми стра­ва­ми. Ство­ри­ли си­сте­му хар­чу­ва­н­ня з ура­ху­ва­н­ням на­ціо­наль­ної ку­хні. Ста­рі ко­ман­ди­ри не ро­зумі­ли. Ка­ша, ку­сень м’яса, ком­пот-чай, ма­сло, хліб – так бу­ло зав­жди. Але той ра­ціон скла­да­ли у 1940-х, ко­ли не ви­ста­ча­ло хар­чів. На­ві­що орі­єн­ту­ва­ти­ся на ньо­го? Пі­ді­йшли з на­у­ко­вої то­чки зо­ру: скіль­ки лю­ди­ні по­трі­бно ка­ло­рій, яких про­ду­ктів.

ВІД НАЙ­КРА­ЩИХ АРМІЙ МИ ВІДСТАЛИ РО­КІВ НА 50. За мо­го пе­ре­бу­ва­н­ня ке­рів­ни­ком управ­лі­н­ня по­ча­ли до­га­ня­ти. Наш пред­став­ник ви­вчав за­галь­но­єв­ро­пей­ський стан­дарт у Брюс­се­лі. За­хі­дні ко­ле­ги ду­ма­ли про ство­ре­н­ня зи­мо­во­го ком­пле­кту, а ми вже те­сту­ва­ли та­кий. Во­ни не ві­ри­ли, що Укра­ї­на їх ви­пе­ре­джає.

НАЙСКЛАДНІ­ШЕ У РЕФОРМІ АР­МІЇ – мі­ня­ти до­ку­мен­ти. Це ко­ло­саль­ний труд. Скла­дно по­ясни­ти ци­віль­ним, що флі­со­ва бі­ли­зна не­об­хі­дна солдату. Якось же жи­ли без неї. Так ра­ні­ше і кир­зо­ві чо­бо­ти но­си­ли.

УСПІХ ЗМІН ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПІД­ТРИМ­КИ КЕ­РІВ­НИ­ЦТВА. Якщо якійсь лан­ці бай­ду­же, то мо­же зі­рва­ти­ся вся ре­фор­ма. Від­чу­ва­ли спро­тив. Ска­жі­мо, по­ча­ли від­мов­ля­ти­ся від не­зру­чних ба­нок із ту­шон­кою. А їх на­ро­би­ли де­ся­тки ти­сяч, де­хто втра­чав ве­ли­кі гроші.

ЩОБ АРМІЯ ПЕРЕЙШЛА НА СТАН­ДАР­ТИ НАТО, тре­ба пе­ре­ве­сти на них всю кра­ї­ну. От є стан­дар­ти Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­го альян­су сто­сов­но за­без­пе­че­н­ня. Щоб їх до­три­ма­ти­ся, тре­ба про­ве­сти те­сти. А з 10 не­об­хі­дних на­ші ла­бо­ра­то­рії ві­сім зро­би­ти не мо­жуть.

ХО­ЧУ, ЩОБ СИН СЛУ­ЖИВ У НОРМАЛЬНІЙ АР­МІЇ ВИРОБНИКИ ОПИРАЛИСЯ, АЛЕ ВИ­ЙШЛИ НА ЄВ­РО­ПЕЙ­СЬКИЙ РІ­ВЕНЬ

РИЗИКУЄМО ВТРАТИТИ ВСЕ, що на­пра­цю­ва­ли. Про­цес зу­пи­нив­ся. З управ­лі­н­ня ро­блять два, ско­ро­чу­ють штат. Не про­си­мо да­ти біль­ше. Ли­шіть, що є. Та­ким по­том за­пу­ска­ли цю ма­хи­ну.

КОРУПЦІЯ РОСТЕ ЗНИЗУ. Ча­сто від клер­ків, які під­пи­су­ють па­пір­ці. Всі ті гроші, які да­ють на ха­ба­рі, – це мі­льяр­ди, яких дер­жа­ві не ви­ста­ча­ло всі 29 ро­ків не­за­ле­жно­сті.

ПРИ­ХО­ДИ­ЛИ ЛЮ­ДИ ВІД ЗНА­ЙО­МИХ, ПРО­СИ­ЛИ ЩОСЬ ЗРО­БИ­ТИ

”в ра­ху­нок до­брих від­но­син”. Ви­га­няв. По­тім ті зна­йо­мі ка­за­ли: ”Ді­ма, він же з хо­ро­ши­ми на­мі­ра­ми”. То хай не­се той ди­пло­мат гро­шей у шпи­таль, там є ко­му до­по­ма­га­ти. Чо­го я так дов­го на по­са­ді? Бо не всту­пав у ”від­но­си­ни”. Ні­хто не ска­же, що брав. Ду­рень, кон­ту­же­ний – ска­жуть, але ні­чо­го ін­шо­го.

МЕ­НЕ ПОГРОЖУВАЛ­И ВБИТИ, під­ста­ви­ти, зня­ти. Та пі­сля пе­ре­жи­то­го на вій­ні цим не зля­ка­єш. СУ­СПІЛЬ­СТВУ НАВ’ЯЗУ­ЮТЬ ДУМ­КУ, ЩО ГЕ­РО­ЇВ НЕ ІСНУЄ. Що всі – по­кидь­ки. Ці су­ди – на­ді мною, у спра­ві Пав­ла Ше­ре­ме­та (п’ять мі­ся­ців у слід­чо­му ізо­ля­то­рі пе­ре­бу­ва­ють як пі­до­зрю­ва­ні в убив­стві жур­на­лі­ста лі­кар­ка й во­лон­тер Юлія Ку­зьмен­ко, му­зи­кант і ве­те­ран Ан­дрій Ан­то­нен­ко, вій­сько­ва мед­се­стра Яна Ду­гарь – під до­ма­шнім аре­штом. – Країна) – шту­чне ін­фор­ма­цій­не тло. ЗА МОЄЮ КРИМІНАЛЬН­ОЮ СПРАВОЮ мо­жна ви­да­ти по­сі­бник ”Як не тре­ба ро­би­ти”. Су­ціль­ні по­ру­ше­н­ня. По­чи­на­ю­чи з об­шу­ків і до то­го, що я 10 днів си­дів у тюр­мі без рі­ше­н­ня су­ду. Ме­ні ска­за­ли: не ви­їжджа­ти з кра­ї­ни, при­хо­ди­ти на до­пи­ти. Все ро­блю. Хоч у ду­ші й не спри­ймаю на­шо­го су­ду як пра­во­вої ін­сти­ту­ції.

У СІЗО СТА­ЛО БАЙ­ДУ­ЖЕ ДО РІ­ШЕНЬ СУ­ДУ. По­ба­чив, скіль­ки лю­дей при­йшли під­три­ма­ти. І яких? Ігор Гор­дій­чук (Ге­рой Укра­ї­ни, ге­не­рал-ма­йор ЗСУ. – Країна), Майк (пов­ний ли­цар ор­де­на Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го, пол­ков­ник ЗСУ Ма­ксим Мир­го­род­ський. – Країна), на­чаль­ник де­пар­та­мен­ту па­труль­ної по­лі­ції Єв­ген Жу­ков, Ге­рой Укра­ї­ни ге­не­рал-лей­те­нант Ми­хай­ло За­брод­ський, во­лон­тер Оле­ксій Мо­ча­нов, екснар­деп Бо­ри­слав Бе­ре­за.

МЕ­НЕ ХО­ЧУТЬ ПОСАДИТИ ті, хто пра­гне по­вер­ну­ти­ся до ста­рих схем і сі­сти на по­то­ки. Хтось ви­рі­шив ще й ви­слу­жи­ти­ся пе­ред вла­дою. Відкрито ка­за­ли: ”Пі­де Порошенко – то­бі кі­нець”. Але ми на­тя­гну­ли ка­на­ти й три­ма­ли їх до остан­ньо­го. По­ча­лось одра­зу пі­сля ви­бо­рів. Та я був го­то­вий. Су­ду на­дав усі до­ка­зи. Ба­тьків по­пе­ре­див, що це мій хрест і я маю йо­го про­не­сти.

ДО СУ­ДУ МОВЧАТИМУ, але там роз­крию весь лан­цюг, на­зву прі­зви­ща.

НАЙБІЛЬШЕ НЕПОКОЇТЬ, що у спра­ву втру­ти­ла­ся по­лі­ти­ка. Ми го­то­ві відстоюват­и прав­ду, нам є що роз­по­ві­сти. Але при­хо­ди­мо до су­ду, а йо­му звер­ху йде ко­ман­да ду­ши­ти. До­ка­зи вже не по­трі­бні.

МЕ­НІ НЕ­МА ЧО­ГО ПРИХОВУВАТ­И ВІД СЛІДСТВА. Пройшли де­ся­тки екс­пер­тиз бро­не­жи­ле­тів ”Кор­сар”. Їх по­ста­ви­ли на озбро­є­н­ня 2014 ро­ку, ко­ли я бі­гав з ав­то­ма­том. Сво­го ча­су не хо­тів бра­ти ”Кор­са­ри” у при­йом­ку. Ска­за­ли: при­ймай, біль­ше не­ма ко­му. Зму­си­ли по­ста­чаль­ни­ка від­стрі­ля­ти ко­жну ти­ся­чу, зро­би­ти кон­троль усіх вхі­дних ма­те­рі­а­лів. Отри­ма­ли ви­снов­ки, що во­ни три­ма­ють. Мо­їм зав­да­н­ням бу­ло пе­ре­ди­ви­ти­ся зов­ні­шній стан, але вда­ло­ся пе­ре­ві­ри­ти глиб­ше. Усе про­пи­са­ли так, щоб зве­сти до мі­ні­му­му під­роб­ку еле­мен­тів. Але ми ж не ви­го­тов­ля­є­мо бро­не­жи­ле­тів, не ба­чи­мо де­та­лей усе­ре­ди­ні – пла­сти­ни за­ши­ті в про­ти­у­лам­ко­вий екран. За за­ко­ном Укра­ї­ни, від­по­від­аль­ність не­се по­ста­чаль­ник. Захоче обду­ри­ти – обду­рить. Вла­сник ком­па­нії ”Темп-3000” Юрій Єв­ту­шен­ко не­на­ви­дить нас усі­єю ду­шею, а ме­не зви­ну­ва­ти­ли у змо­ві з ним.

СТО­РО­НА ОБВИНУВАЧЕ­ННЯ ЗАТЯГУЄ ПРО­ЦЕС. До­су­до­ве слід­ство по­стій­но по­дов­жу­ють: чер­го­ва екс­пер­ти­за, ко­ро­на­ві­рус, тре­ба до­пи­та­ти ще яко­гось свід­ка.

ПРО МОЮ ВИНУ ОГО­ЛО­СИ­ЛИ НА ВСЮ КРА­Ї­НУ. Іні­ці­а­то­рам не за­ли­ша­є­ться ні­чо­го, як під­три­му­ва­ти це. На по­ча­тку спра­ви по­ка­за­ли до­ку­мен­ти про ство­ре­н­ня яко­гось зло­чин­но­го угру­по­ва­н­ня. Ні­би я ”зло­чин­ни­ми на­ка­за­ми” ко­їв ”зло­чин­ні дії”, які спри­чи­ни­ли втра­ту міль­йо­нів гри­вень. Ще не ма­ли жо­дно­го до­ка­зу, а обвинуваче­ння вже бу­ло. За­раз їм тре­ба до­ве­сти, що бро­не­жи­ле­ти не­які­сні. На­віть якщо це так, мо­єї про­ви­ни в то­му не­ма. Є всі до­ку­мен­ти, які під­твер­джу­ють: ми зро­би­ли все, що мо­гли, для за­без­пе­че­н­ня які­сно­го по­ста­ча­н­ня на скла­ди.

НЕ РОЗЧАРУВАВ­СЯ В ЛЮДЯХ. Ко­му до­ві­ряв, то­му й до­ві­ряю.

Я НЕЗРУЧНИЙ ДЛЯ БА­ГА­ТЬОХ. Так бу­ло зав­жди. Че­рез це стра­ждав ба­га­то разів. Якщо йду, то до кін­ця.

На­чаль­ник го­лов­но­го управ­лі­н­ня роз­ви­тку та су­про­во­дже­н­ня ма­те­рі­аль­но-те­хні­чно­го за­без­пе­че­н­ня Зброй­них сил Укра­ї­ни Дми­тро Марченко сто­їть в офі­сі бі­ля сте­ли з порт­ре­та­ми за­ги­блих во­ї­нів 79-ї окре­мої ае­ро­мо­біль­ної бри­га­ди. У скла­ді ці­єї ча­сти­ни пі­шов на ро­сій­сько-укра­їн­ську вій­ну і брав участь у пер­ших бо­ях

БУДЬ СО­БОЮ, ЧИТАЙ УКРА­ЇН­СЬКЕ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.