Krayina

”Укра­ї­на мо­же ру­ха­ти­ся Якщо швид­ше. не змі­ню­ва­ти на­прям і пра­ви­ла”

У 2000-Х МИ ВВАЖАЛИ, ЩО ГО­ЛОВ­НЕ ДЛЯ УСПІ­ХУ – ВПЛИВОВІ РО­ДИ­ЧІ ТА ВМІ­Н­НЯ ОБХОДИТИ ЗА­КОН. ЗА­РАЗ НА ПЕР­ШИЙ ПЛАН ВИ­ХО­ДИТЬ ЗНА­Н­НЯ ІНОЗЕМНОЇ МО­ВИ, – КА­ЖЕ ЕЛЛА ЛІБАНОВА, НАУКОВИЦЯ В ГА­ЛУ­ЗІ СОЦІОЕКОНО­МІКИ, ДЕМОГРАФІЇ ТА ЕКО­НО­МІ­КИ ПРА­ЦІ

- текст: Лі­лія ДВОРЕЦЬКА, Те­тя­на ПОРХУН, фо­то: Сер­гій СТАРОСТЕНК­О

Рік то­му уряд оці­нив чи­сель­ність на­се­ле­н­ня. В Укра­ї­ні жи­вуть по­над 37 міль­йо­нів осіб – без ура­ху­ва­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій і гро­ма­дян за кор­до­ном, за­яви­ли за ре­зуль­та­та­ми ”еле­ктрон­но­го перепису”. Ці да­ні ре­аль­ні?

– Та­ка спро­ба оці­ни­ти чи­сель­ність на­се­ле­н­ня не має жо­дно­го сто­сун­ку до перепису. Цей ін­стру­мент мо­жна роз­ви­ва­ти у між­пе­ре­пи­сний пе­рі­од. А пе­ре­пис – це ін­фор­ма­ція про ко­жну лю­ди­ну й го­спо­дар­ство. Це аль­фа й оме­га будь-яко­го управ­лі­н­ня. І обов’язок дер­жа­ви. Дає змо­гу з’ясу­ва­ти, на­при­клад, ким пра­цю­ють лю­ди з ви­щою осві­тою. Або який рі­вень осві­ти се­ред се­лян чи мі­стян. Вла­да хо­ті­ла по­ка­за­ти, що мо­жна обі­йти­ся без перепису. Спо­ді­ва­ли­ся отри­ма­ти кіль­кість на­се­ле­н­ня по ко­жній обла­сті, на­віть мі­сту. Отри­ма­ли тіль­ки да­ні по кра­ї­ні.

Во­стан­нє все­укра­їн­ський пе­ре­пис про­во­ди­ли 2001 ро­ку. На­сту­пний мав від­бу­ти­ся 2011-го, за ре­ко­мен­да­ці­я­ми ООН. Від­то­ді пе­ре­но­си­ли чо­ти­ри ра­зи. Чо­му вже тре­тя вла­да в кра­ї­ні зво­лі­кає з цим?

– Бо зни­кне мо­жли­вість ма­ні­пу­лю­ва­ти спи­ска­ми ви­бор­ців, бю­дже­тни­ми су­бвен­ці­я­ми. А хтось і не ро­зу­міє, для чо­го це по­трі­бно. Екс­прем’єр Ми­ко­ла Аза­ров кляв­ся про­ве­сти пе­ре­пис 2010-го. По­тім пе­ре­не­сли на 2013-й. Мі­ністр ка­бі­не­ту мі­ні­стрів Олег Нем­чи­нов обі­цяв ре­а­лі­зу­ва­ти 2021-го, те­пер зно­ву від­тер­мі­ну­ва­ли на два ро­ки. Не­має біль­ше жо­дної кра­ї­ни в Європі, де перепису на­се­ле­н­ня не бу­ло 20 ро­ків. Без цьо­го не мо­же­мо за­без­пе­чи­ти нор­маль­ний про­цес бю­дже­ту­ва­н­ня.

Йо­го ва­жли­вою скла­до­вою є су­бвен­ція (гро­шо­ва до­по­мо­га мі­сце­вим бю­дже­там із дер­жав­но­го для кон­кре­тних ці­лей. –

Кра­ї­на). На­при­клад, в осві­ті во­на пов’яза­на не про­сто з кіль­кі­стю дітей у ре­гіо­ні. А й із мо­вою, якою во­ни спіл­ку­ю­ться, етні­чним скла­дом. Від цьо­го за­ле­жить, чи за­ли­ша­є­мо тіль­ки укра­їн­ські за­кла­ди, чи в де­яких акцен­то­ва­но ви­вча­ти­ме­мо мо­ви мен­шин.

Сьо­го­дні є пре­тен­зії до будь-яко­го со­ціо­ло­гі­чно­го до­слі­дже­н­ня. Бо не­має впев­не­но­сті в йо­го ре­пре­зен­та­тив­но­сті. Опи­ту­ють ти­ся­чу осіб і за до­по­мо­гою зва­жу­валь­них ко­е­фі­ці­єн­тів по­ши­рю­ють на всю дер­жа­ву.

Єди­ним кри­те­рі­єм успі­ху кра­ї­ни ви на­зи­ва­є­те якість жи­т­тя лю­дей. За яки­ми по­ка­зни­ка­ми в нас най­гір­ша си­ту­а­ція? А де є по­зи­тив­на ди­на­мі­ка?

– Ба­га­то ро­ків в Укра­ї­ні ниж­ча, ніж у сві­ті, се­ре­дня очі­ку­ва­на три­ва­лість жи­т­тя. На­ші лю­ди жи­вуть не мен­ше, ніж в Афри­ці. Але до се­ре­дньо­го по­ка­зни­ка по зем­ній ку­лі не до­тя­гу­є­мо.

Є пев­не зни­же­н­ня смер­тно­сті. Але зно­ву ж – як це ра­ху­ють? Ба­зо­вий по­ка­зник – по­ві­ко­ві ко­е­фі­ці­єн­ти смер­тно­сті. Тоб­то кіль­кість по­мер­лих ді­лять на кіль­кість жи­вих. Ста­ти­сти­ка по­ка­зує пра­виль­но. Але що ви­но­си­мо у зна­мен­ник цьо­го дро­бу? Держ­стат вва­жає, що укра­їн­ців 38 міль­йо­нів, а на­справ­ді мо­же бу­ти 35. То­му зни­же­н­ня смер­тно­сті, ймо­вір­но, пов’яза­не з тим, що пе­ре­біль­шу­є­мо кіль­кість на­се­ле­н­ня в дер­жа­ві.

Ни­ні ми жи­ве­мо кра­ще, ніж у 1990-х. Я пам’ятаю пал­ку на­пів­ко­пче­ної ков­ба­си, по­ло­ви­ну якої ми їли на день на­ро­дже­н­ня чо­ло­ві­ка в ли­сто­па­ді. А дру­гу я за­мо­ту­ва­ла в мар­лю, зма­щу­ва­ла олі­єю, під­ві­шу­ва­ла над га­зо­вою пли­тою і ли­ша­ла на Но­вий рік.

НЕ­МАЄ БІЛЬ­ШЕ ЖО­ДНОЇ КРА­Ї­НИ В ЄВРОПІ, ДЕ ПЕРЕПИСУ НА­СЕ­ЛЕ­Н­НЯ НЕ БУ­ЛО 20 РО­КІВ

Чо­го нам бра­кує для рив­ка в яко­сті жи­т­тя?

– Єд­но­сті. Ко­жен по-сво­є­му ба­чить май­бу­тнє і хо­че, щоб усе бу­ло про­сто й одра­зу. А так не бу­ває. Ба­га­то по­ко­лінь жили в умо­вах де­кла­ро­ва­но­го па­тер­на­лі­зму

в СРСР. Те­пер во­ни но­сталь­гі­чно зга­ду­ють ті ро­ки. Не то­му, що бу­ло кра­ще, а то­му, що то­ді бу­ли мо­ло­ді й здо­ро­ві. В Укра­ї­ні за 30 ро­ків жо­дна вла­да не сфор­му­ва­ла єв­ро­пей­ських цін­но­стей, від­чу­т­тя від­по­від­аль­но­сті за своє май­бу­тнє. Гро­ма­дян­ська вій­на, Го­ло­до­мор, Дру­га сві­то­ва, кри­за 1990-х – бу­ли ве­ли­кі про­ва­ли в на­ро­джу­ва­но­сті. Во­но до­сі від­гу­ку­є­ться. Всі де­мо­гра­фі­чні успі­хи ма­ли до 1960-го. Се­ре­дня очі­ку­ва­на три­ва­лість жи­т­тя в Укра­ї­ні ста­но­ви­ла 71 рік. Че­хія, Фран­ція, кра­ї­ни Бал­тії, Ні­меч­чи­на бу­ли по­за­ду нас. У Шве­ції, на­при­клад, цей по­ка­зник ся­гав 63 ро­ків. Та 2013-го там він зріс до 82. А в нас так і ли­шив­ся 71. Від­ко­ти­ли­ся на остан­ні мі­сця в Європі. До се­ре­ди­ни ХХ сто­лі­т­тя смер­тність на­ма­га­ли­ся зни­зи­ти ко­ле­ктив­ни­ми зу­си­л­ля­ми – ва­кци­на­ці­єю, лі­ка­ми від ін­фе­кцій­них хво­роб, ан­ти­біо­ти­ка­ми. До 1960-х ці мо­жли­во­сті ви­чер­па­ли. Тре­ба бу­ло за­лу­ча­ти ін­ди­ві­ду­аль­ні зу­си­л­ля. За­хід і пі­шов цим

шля­хом. А в СРСР су­спіль­не бу­ло ва­жли­ві­ше за при­ва­тне, не по­ча­ли фор­му­ва­ти стан­дар­ти здо­ро­во­го спосо­бу жи­т­тя. Смер­тність на­по­ло­ви­ну за­ле­жить від спосо­бу жи­т­тя, по 20 від­со­тків – від ге­не­ти­ки та еко­ло­гії і ли­ше на 10 про­цен­тів – від роз­ви­тку ме­ди­ци­ни, вва­жає Все­сві­тня ор­га­ні­за­ції охо­ро­ни здо­ров’я.

1993 ро­ку в Укра­ї­ні жили най­біль­ше лю­дей – 52,2 міль­йо­на. По­тім по­чав­ся спад.

– Смер­тність ді­йшла до рів­ня на­ро­джу­ва­но­сті. Щоб був по­тен­ці­ал де­мо­гра­фі­чно­го зро­ста­н­ня, на­се­ле­н­ня має бу­ти мо­ло­де, а час­тка лі­тніх лю­дей – від­но­сно низь­ка. На по­ча­тку 1960-х пе­ре­сі­чна укра­їн­ська жін­ка пе­ре­ста­ла на­ро­джу­ва­ти стіль­ки дітей, щоб чи­сель­но хо­ча б за­мі­сти­ти по­ко­лі­н­ня ба­тьків. Най­ниж­чий рі­вень на­ро­джу­ва­но­сті – 1,08 – був 2001 ро­ку. Вдві­чі мен­ше, ніж по­трі­бно для від­тво­ре­н­ня. Сьо­го­дні ма­є­мо десь 2,15. В Європі по­ді­бна си­ту­а­ція. Що роз­ви­не­ні­ша кра­ї­на, що осві­че­ні­ші в ній жін­ки, то мен­ше на­ро­джу­ють. Як­би не мі­гра­ція, у Ні­меч­чи­ні фі­ксу­ва­ли б де­по­пу­ля­цію ве­ли­че­зних мас­шта­бів. У нас ма­є­мо при­ро­дне ско­ро­че­н­ня, а лю­ди ще й ви­їжджа­ють.

За збе­ре­же­н­ня ни­ні­шньо­го ста­ну ре­чей скіль­ки бу­де укра­їн­ців за 30 ро­ків?

– До 2050-го нас мо­же бу­ти 30 міль­йо­нів. Як на ме­не, не­хай мен­ше лю­дей, але щоб во­ни жили дов­ше й кра­ще. Хо­ча б 80 ро­ків.

Май­же 3 міль­йо­ни укра­їн­ців пра­цю­ють за кор­до­ном. Які на­слід­ки мі­гра­ції?

– Ана­лі­зу­ва­ти їх мо­жна з по­зи­ції лю­ди­ни, її ро­ди­ни, по­се­ле­н­ня, звід­ки во­на ви­їха­ла. З по­зи­ції кра­ї­ни-до­но­ра, тоб­то Укра­ї­ни, і кра­ї­ни-ре­ци­пі­єн­та та ці­лої ци­ві­лі­за­ції. Як­би Ейн­штейн сво­го ча­су не пе­ре­брав­ся до США, зго­рів би в кон­цта­бо­рі. Від йо­го мі­гра­ції люд­ство ви­гра­ло.

Поль­ща ви­грає, бо укра­їн­ці за­пов­ню­ють ва­кан­сії, де по­ля­ки не хо­чуть пра­цю­ва­ти. В нас по­си­лю­є­ться де­по­пу­ля­ція, руй­ну­ю­ться сім’ї, фор­му­є­ться та­ке яви­ще, як со­ці­аль­не си­ріт­ство.

Чи є плю­си? Це за­ле­жить від то­го, чи має мі­грант зв’яз­ки з ба­тьків­щи­ною і чи по­вер­та­є­ться. Лю­ди­на, яка про­жи­ла в Поль­щі кіль­ка ро­ків, не ки­дає смі­т­тя на ву­ли­ці, не тер­пить хам­ства що­до се­бе. Ми до­зво­ля­є­мо з со­бою роз­мов­ля­ти, як із би­длом, мі­грант – ні. Ці ви­яви вла­сної гі­дно­сті пе­ре­да­ю­ться

най­ближ­чо­му ото­чен­ню. Тру­до­ві мі­гран­ти пе­ре­ка­зу­ють до­до­му вче­тве­ро біль­ше, ніж Укра­ї­на отри­мує пря­мих іно­зем­них ін­ве­сти­цій, за оцін­ка­ми На­ціо­наль­но­го бан­ку. А ко­жна ви­тра­че­на на те­ри­то­рії Укра­ї­ни грив­ня пра­цює на на­шу еко­но­мі­ку.

В Укра­ї­ні, з одно­го бо­ку, зро­стає без­ро­бі­т­тя, з дру­го­го – ма­є­мо де­фі­цит ро­бо­чої си­ли.

– Це так зва­не стру­ктур­не без­ро­бі­т­тя. Одних ро­бо­чих місць бра­кує, для ін­ших не­має фа­хів­ців. Не зба­гну, звід­ки в нас все ще є ме­ди­ки. У Поль­щі їм про­по­ну­ють у 10 ра­зів біль­шу пла­тню. На­віть мо­ва не по­трі­бна. Нім­ці, щоб за­лу­чи­ти мі­гран­тів із так зва­них тре­тіх кра­їн, уже не ви­ма­га­ють зна­н­ня ні­ме­цької.

Яким бу­де світ пі­сля ко­ро­на­ві­ру­су?

– Ін­шим не бу­де. Це все-та­ки не чу­ма.

Від ди­стан­цій­ної зайня­то­сті мо­же ви­ни­кну­ти біль­ше про­блем, ніж від ко­віду. Ізра­їль­ські й гар­вард­ські до­слі­дже­н­ня свід­чать, що ди­стан­цій­но ін­фор­ма­ція спри­йма­є­ться зна­чно гір­ше. Кіль­кість стар­та­пів стрім­ко змен­шу­є­ться. Бо ідеї на­ро­джу­ю­ться у спіл­ку­ван­ні. Чи всі ді­ти в кра­ї­ні мо­жуть ма­ти хо­ро­ший комп’ютер або план­шет? На­вряд. За­крі­плю­є­мо не­рів­ність. Якість знань – окре­ма те­ма.

Які на­слід­ки пан­де­мії для Укра­ї­ни вже ви­дно?

– Стрім­ко зни­зив­ся рі­вень жи­т­тя, по­рів­ня­но з 2019-м. Очі­ку­ва­ли, що лю­дей, які жи­вуть за ме­жею бі­дно­сті, бу­де десь 30 від­со­тків. Ни­ні їх біль­ше.

Є дум­ка, що по­вер­не­н­ня Дон­ба­су ста­не ра­ко­вою пу­хли­ною в ті­лі Укра­ї­ни.

– Кра­ї­на – це лю­ди. Не ма­є­мо пра­ва від­мов­ля­ти­ся від сво­їх. Ін­ше пи­та­н­ня, що з ни­ми тре­ба пра­цю­ва­ти.

Чо­му ве­ли­ка ча­сти­на там­те­шньо­го на­се­ле­н­ня ві­та­ла ро­сій­ське втор­гне­н­ня?

– Бо ні­хто не дбав про фор­му­ва­н­ня єд­но­сті в кра­ї­ні, по­ши­ре­н­ня клю­чо­вих цін­но­стей. На­при­клад, пра­во ви­бо­ру, сво­бо­да та де­мо­кра­тія – над­зви­чай­но ва­жли­ві. Але не для всіх. На Дон­ба­сі пе­ред по­ча­тком вій­ни 14 від­со­тків на­се­ле­н­ня вважали се­бе гро­ма­дя­на­ми СРСР. Пе­ре­ва­жно іден­ти­фі­ку­ва­ли се­бе жи­те­ля­ми ре­гіо­ну, а не гро­ма­дя­на­ми Укра­ї­ни. Со­ці­о­ло­ги пи­са­ли про це, але нас ні­хто не слу­хав.

Ко­ли Укра­ї­на ра­зю­че змі­ни­ться в пла­ні до­бро­бу­ту, Дон­бас від­мо­ви­ться від мрій про Росію?

– Та­ко­го рі­ше­н­ня не хо­чу. Це озна­чає – ку­пи­ти тих лю­дей. Во­ни са­мі ма­ють від­чу­ти, що Укра­ї­на – їхня батьківщин­а. Іна­кше зав­жди мо­жна пе­ре­ку­пи­ти.

Сто­сов­но Дон­ба­су де мо­же­мо йти на ком­про­міс, а в чо­му не мо­же­мо по­сту­пи­ти­ся?

– Не мо­же бу­ти ком­про­мі­су в пи­тан­ні ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни. Та я пі­шла би на по­сту­пки що­до мо­ви, на­ма­га­ю­чись по­во­лі по­ши­рю­ва­ти там спіл­ку­ва­н­ня укра­їн­ською. Та­кож – у пла­ні ін­ве­сти­цій в еко­но­мі­ку ре­гіо­ну. Біль­шість мі­сце­вих пра­цю­ва­ли на ве­ли­ких під­при­єм­ствах. Це ко­ле­кти­віст­ський дух. Спро­буй­те по­єд­на­ти їхні на­строї та ін­ди­ві­ду­а­ліст­ської За­хі­дної Укра­ї­ни. Па­трі­о­тизм фор­му­є­ться зма­ле­чку. У шко­лах США що­дня під­ні­ма­ють пра­пор, грає гімн. Тре­ба ви­хо­ву­ва­ти від­чу­т­тя гі­дно­сті – вла­сної та кра­ї­ни. До­бре, що спро­сти­ли ді­тям з оку­по­ва­них те­ри­то­рій вступ до на­ших ви­щих на­вчаль­них за­кла­дів. Ви­тя­гли їх з-під про­па­ган­ди.

ДО 2050 РО­КУ УКРА­ЇН­ЦІВ МО­ЖЕ БУ­ТИ 30 МІЛЬ­ЙО­НІВ

Пі­сля Ре­во­лю­ції гі­дно­сті в укра­їн­ців бу­ло під­не­се­н­ня, по­тім пев­не роз­ча­ру­ва­н­ня. За­раз пе­ре­ва­жає апа­тія?

– Так. Де, за ло­гі­кою, про­тест мав би бу­ти по­ту­жний, він за­раз ні­який. Очі­ку­ва­ла сер­йо­зної про­ти­дії що­до об­кла­да­н­ня ФОПів по­да­тка­ми. Я під­три­мую цю ідею, але не за­раз. Мі­кро­бі­знес і так ледь жи­во­тіє че­рез пан­де­мію та кри­зу.

ДЕ­ЦЕН­ТРА­ЛІ­ЗА­ЦІЯ – НАЙВДАЛІШИ­Й ЕЛЕМЕНТ РЕФОРМУВАН­НЯ КРА­Ї­НИ

Але жо­ден з укра­їн­ських Май­да­нів не був з еко­но­мі­чних при­чин.

– Не тре­ба нас ду­ри­ти – так фор­му­лює укра­їн­ську на­ціо­наль­ну ідею мій чо­ло­вік. Оби­два Май­да­ни бу­ли пов’яза­ні з цим. У пер­шо­му ви­пад­ку на ви­бо­рах на­ма­га­ли­ся вки­ну­ти ма­со­во бю­ле­те­ні. У дру­го­му – да­ли за­дню з під­пи­са­н­ням Уго­ди про асо­ці­а­цію з ЄС. Ні­хто не очі­ку­вав, що ви­бу­хне так силь­но. Со­ці­о­ло­гія цьо­го не пе­ред­ба­ча­ла й не мо­гла. Щоб та­ке ста­ло­ся, має бу­ти де­то­на­тор. Ним ста­ло по­би­т­тя мо­ло­ді. Див­ля­чись на опи­ту­ва­н­ня су­спіль­ної дум­ки, укра­їн­ці наче не є при­хиль­ни­ка­ми де­мо­кра­тії. Але два най­біль­ші в Європі ви­сту­пи за неї бу­ли в на­шій кра­ї­ні.

Ми­ну­ло­рі­чні вибори де­хто на­зи­вав еле­кто­раль­ним Май­да­ном.

– Я не злов­жи­ва­ла би словом ”Май­дан”. Це са­краль­не.

Цьо­го ро­ку мі­сце­ви­ми ви­бо­ра­ми за­вер­шив­ся ви­бор­чий цикл. Які ви­снов­ки ви зро­би­ли для се­бе?

– Тур­бує си­ту­а­ція з те­ри­то­рі­аль­ни­ми

гро­ма­да­ми. Не впев­не­на, що їхнє ке­рів­ни­цтво до­ста­тньо про­фе­сій­не. У ко­жно­му се­лі мо­жуть по­бу­ду­ва­ти фон­тан. Однак не ро­зу­мі­ють, як ство­ри­ти ро­бо­чі мі­сця. Де­цен­тра­лі­за­ція – найвдаліши­й елемент реформуван­ня Укра­ї­ни. Якщо хо­че­мо пе­ре­йти до пар­ла­мент­ської ре­спу­блі­ки, су­ча­сно­го єв­ро­пей­сько­го устрою, вла­да має бу­ти ближ­че до на­се­ле­н­ня. Але є ри­зик по­си­ле­н­ня ре­гіо­наль­но­го фе­о­да­лі­зму. То­му тре­ба фор­му­лю­ва­ти цін­но­сті, змі­цню­ва­ти гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. Цей про­цес не та­кий дов­гий, як зда­є­ться. Го­лов­не – про­па­гу­ва­ти най­кра­щі пра­кти­ки. Ма­є­мо при­кла­ди вда­лих гро­мад, про них вар­то роз­по­від­а­ти. Лю­ди по­ча­ли ро­зу­мі­ти, що від мі­сце­вої вла­ди мо­жна ви­ма­га­ти бла­го­устрою, збе­ре­же­н­ня со­ці­аль­ної ме­ре­жі. Мі­сце­ва вла­да втра­ти­ла мо­жли­вість пе­ре­во­ди­ти стріл­ки на Ки­їв. Це до­по­мо­гло тро­хи по­збу­ти­ся па­тер­на­лі­зму.

Про­ро­сій­ські по­лі­ти­ки за­раз ма­ють ма­кси­мум чи мо­жуть збіль­ши­ти свій вплив?

– Бо­ю­ся, що їхній еле­кто­рат мо­же роз­ши­рю­ва­ти­ся. Що біль­ше про­ва­лів бу­де в еко­но­мі­чній сфе­рі, то біль­ше на­би­ра­ти­муть. Ро­сія у ба­га­тьох асо­ці­ю­є­ться з по­ряд­ком. Іде­ться про лю­дей, які не мо­жуть зна­йти ро­бо­ту, роз­ра­хо­ву­ва­ти на пен­сію, спла­ну­ва­ти своє жи­т­тя. Зокре­ма, і че­рез те, що за ко­жної вла­ди все змі­ню­є­ться.

Ко­від­ний фонд на­пов­ню­ва­ли за ра­ху­нок гро­шей, які за­бра­ли в на­у­ки, осві­ти, куль­ту­ри. По­тім ви­тра­ти­ли на до­ро­ги. Це ви­прав­да­но?

– До­ро­ги – це осно­ва еко­но­мі­ки. По­трі­бні, щоб змен­ши­ти мі­гра­цію. Лю­ди­на жи­ве в се­лі, де не­має ро­бо­ти. Мо­же по­їха­ти за кор­дон або до ін­шо­го мі­ста. Всі пе­ре­жи­ва­ють че­рез за­кри­т­тя ма­ло­ком­пле­ктних шкіл. Як­би бу­ли нор­маль­ні тра­си, ди­ти­на із се­ла сі­да­ла би в ав­то­бус і їха­ла до сво­єї шко­ли. Я за роз­бу­до­ву до­ріг. Де­цен­тра­лі­за­ція спри­яє цьо­му. Але на це не мо­жна ви­тра­ча­ти ко­від­ні ко­шти.

Яки­ми ба­чи­те укра­їн­ців че­рез 5–10 ро­ків?

– Ста­є­мо ви­ва­же­ні­ші. Пе­ре­ста­ли вкла­да­ти гро­ші в те, щоб по­ка­зу­ва­ти свою за­мо­жність. На­бли­зи­ли­ся в цьо­му до Єв­ро­пи. Зна­чно біль­ше ін­ве­сту­є­мо в осві­ту, по­до­ро­жі. По­ча­ли по­тро­ху ро­зу­мі­ти, що ба­га­то за­ле­жить від ко­жно­го з нас, зокре­ма до­бро­бут ро­ди­ни. У 2000-х лю­ди вважали, що го­лов­не для успі­ху в Укра­ї­ні – впливові ро­ди­чі та вмі­н­ня обходити за­кон. За­раз на пер­ший план ви­хо­дить зна­н­ня іноземної мо­ви.

Актив­на мен­шість за­дає на­пря­мок ру­ху, а па­сив­на біль­шість – темп. Укра­ї­на мо­гла б ру­ха­ти­ся швид­ше?

– Так, але по­трі­бно, щоб пра­вил ру­ху не змі­ню­ва­ли що­ро­ку.

Темп ру­ху ”крок упе­ред, два на­зад” міг убе­рег­ти кра­ї­ну, да­ти час прийня­ти змі­ни біль­ші­стю?

– Мо­жли­во. Але ми ма­є­мо по­ка­зник ВВП на ду­шу на­се­ле­н­ня ледь не най­ниж­чий у Європі. При то­му, що за всі­ма рей­тин­га­ми якість ро­бо­чої си­ли ні в ко­го не ви­кли­кає сум­ні­вів. Ма­є­мо ква­лі­фі­ко­ва­них, осві­че­них, мо­біль­них пра­ців­ни­ків. Най­біль­ша бі­да в то­му, що ко­жна на­сту­пна вла­да пе­ре­кре­слює ро­бо­ту по­пе­ре­дньої. Дру­ге – не­має одно­стай­ної мен­шо­сті, яка ви­зна­чи­ла б на­прям. Во­на ато­мі­зо­ва­на. Не­має ба­жа­н­ня до­мов­ля­ти­ся. У суперечці народжуєть­ся не істина, а кон­флікт.

У СУПЕРЕЧЦІ НАРОДЖУЄТЬ­СЯ НЕ ІСТИНА, А КОН­ФЛІКТ

 ??  ??
 ??  ??

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine