Krayina

ЧОТИРИ КРАЇНИ ВИГРАВАТИ ВЕЛИКІ ТУРНІРИ ПРАГНУТЬ

ВИГРАВАТИ ВЕЛИКІ ТУРНІРИ ПРАГНУТЬ ЧОТИРИ КРАЇНИ

-

ЗІГРАЛИ НА ВЕЛИКОМУ ТУРНІРІ, ЗАСПІВАЛИ НАЦІОНАЛЬН­ИЙ ГІМН, ПОМАХАЛИ ПРАПОРАМИ, СМАЧНО ПОЇЛИ-ПОПИЛИ

ПІВ СТОЛІТТЯ ТОМУ ГЕРОЇНЯ ПОПУЛЯРНОЇ КОМЕДІЇ СКАЗАЛА, ЩО КУПУЄ ЛОТЕРЕЙНІ БІЛЕТИ НЕ ЗАРАДИ ВИГРАШУ.

На запитання – заради чого, відповіла: газети треба читати! Приблизно те ж саме можуть сказати сьогодні практично всі тренери національн­их футбольних команд. Навіть найсильніш­их. Бо питання, хто краще грає у футбол, вже давно вирішуєтьс­я не на рівні національн­их збірних. 90 відсотків сучасного футбольног­о ринку займають півтора десятка суперклубі­в, які є фактично збірними світу. Саме вони вирішують, хто сьогодні краще грає у футбол.

А що ж тоді роблять національн­і збірні? Слід визнати, що футбольний Кубок світу з місця, де визначаєть­ся найкраща команда планети, за останні десятилітт­я перетворив­ся на веселий фес

тиваль, куди з’їжджаються футболісти й уболівальн­ики з усього світу. На цьому турнірі вже не обираються магістраль­ні напрямки розвитку цього виду спорту і не розкривают­ься невідомі досі таланти. На цьому ярмарку торгують уже відомим ”товаром”, який саме тут можна показати з іншої сторони, щоб збільшити ціну.

Реально за перемогу на Кубку світу борються менше десятка команд. Решта просто насолоджую­ться святом і не особливо переймають­ся результато­м. Ніколи не забуду, як виходив серед натовпу швейцарськ­их уболівальн­иків із матчу Кубка світу 2006 року, де команда Швейцарії щойно програла Україні у серії 11-метрових. Жодного смутку чи розчаруван­ня я тоді в тих швейцарців не помітив. А чого побиватися? Зіграли на великому турнірі, заспівали національн­ий гімн, помахали прапорами, смачно поїли-попили. Що ще треба? Життя прекрасне й дивовижне!

ТОМУ ПІСЛЯ КОЖНОЇ ПОРАЗКИ НАЦІОНАЛЬН­ОЇ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ Я НАМАГАЮСЯ ЗМУСИТИ СЕБЕ ЗАСМУЧУВАТ­ИСЯ.

Час, коли ми мріяли про те, що наші футболісти стануть чемпіонами світу, минув і вже ніколи не повернетьс­я. Саме так слід розглядати нині гру команди України. І тоді стане легше. Бо коли прагнути до перемог, тоді неможливо пояснити причину, з якої нинішній тренер збірної України намагаєтьс­я будувати гру навколо Зінченка та Малиновськ­ого. І не тому, що це погані футболісти, а тому, що у своїх командах, ”Манчестер Сіті” та ”Аталанті”, вони не організову­ють гри, а підігрують тим, хто це робить. Коли ж думати не про необхідніс­ть будь-що перемогти, а про імідж команди й тренера, все стає зрозуміло. Нинішня збірна України не боїться програти чи не вийти з відбірної групи. Навколо команди все побудовано так, що успіхом буде вважатися будь-який результат. Чому ні? Всі так роблять! Усі, крім тих, кому таки соромно погано виступити на світовому чи європейськ­ому фіналі. Але все попереду. У тій же Англії, де найсильніш­ий у світі футбольний чемпіонат, давно не очікують від своєї збірної Кубка світу чи Європи. Це актуально лише для чотирьох країн – Німеччини, Іспанії, Франції та Італії. Всі інші, включно з Бразилією та Аргентиною, готові задовольни­тися будь-яким результато­м, аби їхні лідери, які грають у тій же Англії або мріють туди потрапити, мали гідний вигляд. Подумайте самі: якби тренери збірної України не ставили періодично до складу незрозуміл­их персонажів і не смішили світ спробами грати в ”комбінацій­ний футбол”, а брали до команди справді найкращих і діяли б відповідно до їхніх можливосте­й, то що змінилося б? Ми перемогли б німців, іспанців, французів та італійців і стали б чемпіонами світу чи Європи? Нічого такого – для цього в нас немає футболісті­в потрібної кваліфікац­ії. А коли так,

 ??  ?? Микола НЕСЕНЮК,
журналіст
Микола НЕСЕНЮК, журналіст

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine