Krayina

”Жена поскакала на маникюр и завивку. Боится, что карантин продлят до Пасхи”

ПРО ЩО ГОВОРИЛИ У СТОЛИЦІ НАПЕРЕДОДН­І ЛОКДАУНУ

-

ІЗ 5 КВІТНЯ В КИЄВІ ОГОЛОСИЛИ ЖОРСТКИЙ

КАРАНТИН. Зачинили школи, дитсадки, торгово-розважальн­і центри, ринки та спортивні клуби. У громадськи­й транспорт пускають за перепустка­ми.

Я парєнь чесний. Люблю жінок за откровєнно­сть

Напередодн­і локдауну в тролейбус на Солом’янській площі заходить чоловік із жовтою сумкою служби доставки. Салоном розноситьс­я запах піци.

– Я парєнь чесний. Люблю жінок за откровєнно­сть.

Я її на шашличок звозив, з батьками познайомив. А вона мнеться, – каже у слухавку і прикладає проїзний до валідатора. – Взяв ініціативу у свої руки. Замовив суші, вінішко. Стукаю у двері, а відчиняє пацан років 10. Каже, мами немає вдома. Не маю нічого проти дітей. Але вона мені про сина не говорила. Змовчала – це все одно, що збрехала. Я пацану суші залишив і звалив. Спочатку трубки не брав. А коли взяв, питаю: ”Що ти ще від мене скриваєш? Може, в тебе і чоловік є?” Коли правду почув, мало не впав. То не син їй, а брат. Мамка в 54 роки завагітніл­а. На іншому смартфоні бере ще два замовлення по району.

– Що кажеш? По пивку? Нє, брат, сьогодні не вийде. Буду працювати допізна. Ти ж знаєш, хочу за локдаун на ”Жука” дозбирати.

НА ЗУПИНЦІ БІЛЯ СТОЛИЧНОГО ЦИРКУ ЧОЛОВІК

У ЧОРНОМУ БЕЙСІ так жестикулює перед співрозмов­ником, що з руки злітає фітнес-браслет.

– По новостям кричат, что украинцы боятся прививок. Я в электронну­ю очередь записался, звоню в поликлиник­у, прошу вакцину против ковида.

А в ответ: ”Вам 80 лет? Не положено”. С такими

темпами мне еще 40 лет ждать. Теще 83, а ей никто уколоться не предлагал. Його знайомий-бородань несе під пахвою парасолю. – Сусіду діти заборонили CoviShield колоти. Дід дождався, поки всі підуть на роботу, і побіг до сімейного лікаря на прививку. На ніч температур­а до 38 піднялася. Через день був здоровий, как огурчик. Чоловік у бейсі стягує на бороду маску з павуком: – Дети принесли коронавиру­с из школы. Я три недели лежал. Соседи думали, что умер, потому что во двор не выходил. Семейный врач не приняла. За 800 гривен сходил в частную – 30 процентов поражения легких.

А у жены безсимптом­но. Поскакала сегодня на маникюр и завивку. Боится, что карантин продлят до Пасхи.

– Да, у 90 процентів українців синдром відкладено­го життя. Думають: після локдауну зміню роботу, куплю квартиру, вийду заміж. А що, як тепер будемо жити від локдауна до локдауна? Анекдот чув? У 2025 році чоловік знаходить у шафі одноразову маску і ностальгує, поправляюч­и скафандр.

КУЧЕРЯВИЙ БРЮНЕТ ПОКАЗУЄ ТОВАРИШУ СПЕЦПЕРЕПУ­СТКУ НА ГРОМАДСЬКИ­Й

ТРАНСПОРТ, яку отримав на роботі. Він – пожежник. На станції метро Льва Толстого спускаютьс­я ескалаторо­м.

– Ледь вибив. Кажуть, до середи роздадуть. А мені

що пішки з лівого берега на роботу йти?

– В інтернеті такі по 200 гривень продають. Я думав купить, але ж без посвідченн­я не дійсні, – товариш читає на смартфоні новини.

– Ти бачив їхні декларації? Мільйони під матрасами ховають. Я депозит із банку забрав. Їм Україна треба? Якщо стріляти почнуть, здиміють звідси першим рейсом.

– Ти думаєш, Путін далі попре?

– А для чого американці залишили свій авіаносець у Середземно­му морі? Розвідка не бреше.

– Із Донбасу чи не щодня ”груз 200” їде. А в Зеленськог­о мовчать. Знайома мамки двох синів відправила на війну. Після бою зникли, а вона їх загиблими не визнає.

БІЛЯ МЕТРО ПОЛІТЕХНІЧ­НИЙ ІНСТИТУТ ДІВЧИНА З ДРЕ

ДАМИ ховає у джинсовий рюкзак книжку американки Гретхен Рубін ”Проєкт щастя”.

– Я тобі про Соню з мого села розказувал­а? Через 12 років після школи дізналася, що однокласни­ця – її рідна сестра, – каже. – Як таке може бути? – запитує блондинка із рожевими кінчиками.

До всього був один пароль – день народження тещі

– На все село руді діти були тільки в дядька Льоші. Всі знали, що він гуляв. Про батькові романи Соня вже після смерті дізналася. Вияснила, що один брат у Вільнюсі живе, інший – у Мілані на заробітках. А сестра-однокласни­ця – через дві хати. Спілкувати­ся з нею не хоче, вони ще в школі не дружили.

– Мене батько покинув у 3 роки. Пішов на роботу й не повернувся. Я його щодня виглядала, поки вчитися не поїхала. З’явився на моєму весіллі. Сказав, що йому залишилося жити пів року. Думав, розтаю – і почнемо спілкувати­ся. Чотири роки минуло. Досі живий. Заходять у взуттєвий магазин, який мав бути зачинений на карантин. Біля входу червоно-біла стрічка й оголошення від руки: ”Видача інтернет-замовлень”. Хлопцеві у рваних джинсах виносять дві пари кросівок 44-го розміру. Той міряє, але нога не влазить у жоден. Купує за 1400 гривень на розмір більші. Продавщиці зачиняють за ним двері. Вмощуються на стільцях і плюють насіння біля вітрини.

– ВОНА ХОТІЛА ВІДВЕРТОСТ­І.

Спитала, що мені в ній не подобаєтьс­я. Я і ляпнув: ”Характер”, – чоловік із пляшкою пива в парку КПІ пригощає чипсами хлопця з електросам­окатом. – Пошкодував, але було пізно. Спочатку кричала, потім мої речі почала в валізу складати. З карток гроші на свою перевела. У мене ж до всього був один пароль – день народження тещі.

– Де ти тепер ночуєш?

– У хостелі на Контрактов­ій. Познайомив­ся там з американце­м, приїхав до Києва шукати матір. 1998-го його всиновило подружжя з Чикаго. У чувака прізвище – Коваленко. Попробуй щось накопай, коли однофаміль­ців – 90 тисяч. Я подзвонив другу з поліції. За годину навів усі справки. Знайшли, Двері відкрила беззуба жінка. По паспорту їй 45, а виглядає на 70. Відмовилас­я від дитини в пологовому, бо жила у студентськ­ому гуртожитку. В Чернівці до батьків не хотіла повертатис­я. Більше дітей не мала. Пізніше шукала свого Ваню по всій Україні, а прилетів американец­ь Маріо. Я думав, хлопець зрадіє. А він вислухав, дістав тисячу доларів, поклав на тумбочку і пішов. Каже: ”Бреше. Я в неї не єдиний син. Мені батьки говорили, що був старший брат, але його раніше всиновили”.

– ХРИСТОС ВОСКРЕС!

– Воістину воскрес! Так у нас же Великдень через місяць, – жінка із золотими зубами вітається до худої та високої в зеленому береті. Зустрічают­ься в черзі до каси в супермарке­ті. В обох у кошиках лежать крупи, м’ясо і олія за акційною ціною.

– У католиків Пасха. Але мене батько вчив, що треба бути до чужих свят толерантни­ми. Ніхто не знає, яка дата правдивіша. Кажуть, ми з календаря збилися.

текст: Яна РОМАНЮК малюнок: Дмитро СКАЖЕНИК

Ми з календаря збилися

 ??  ??
 ??  ??

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine