ДЛЯ ЖІНКИ ПОМІРЯТИ ПЛАТТЯ І НЕ КУПИТИ – ЯК ДЛЯ ЧОЛОВІКА НАЛИТИ Й НЕ ВИПИТИ
НА ШАЦЬКИХ ОЗЕРАХ НЕ РОЗКРИВАЮТЬ РЕЦЕПТУ ПОНЧИКІВ
СУБОТА, 05:25. АВТОБУС ЗАЇЖДЖАЄ В СЕЛИЩЕ ШАЦЬК НА ВОЛИНІ.
Подружжя 42-річні
Артем і Ксенія ДОВГАЛІ витягають із багажника дві рожеві валізи на колесах. – Не знаете, кто комнату сдает? – Артем запитує в жінки, яка везе велосипедом кілька пляшок молока. – Якщо будете по-руськи говорити, то спатимете на вулиці, – жартує та. – Ритка здає по 200 гривень за койку. У неї, може, кілька номерів лишилося, бо гарячу воду включає ввечері. Перед вихідними тут битком набито. Якщо не бронірували – треба буде переплатити. В сусідки чотиримісний номер за тисячу залишився. Будете брати? Довгалі погоджуються, ідуть за жінкою.
– Олько, квартирантов хочеш? – кричить до рудоволосої, яка вибирає на городі огірки.
– До 24 серпня усе розписано. З Маріуполя дзвонили. Готові платити вдвічі більше, але донецьким кімнати не здаємо. Торік мікрохвильовку сперли. А ви откуда? – Луганская область, – Ксенія кидає до рота жуйку.
– У сусідньому селі ваші котеджі здають. 2015-го переселенці викупили кілька старих хат і розбудувалися. Ксенія допомагає чоловіку нести одну валізу.
– Зачем ты сказала, что мы из Луганска? В Харькове седьмой год живем, – обурюється Артем. Зриває дорогою кілька перестиглих вишень. Одна бризкає і лишає пляму на спортивному костюмі Adidas.
– Какая разница, откуда мы. Ты им свою спину покажи, и нас примут бесплатно, – піднімає чоловікові білу футболку. На лопатці витатуйований автомат і на
пис ”Слава Україні”. Обоє викладають англійську у приватній школі Харкова. – У мене мати й сестра в Луганську, – переходить на українську Ксенія. – Якби стріляти перестали – першим рейсом повернулася б додому. Чоловік не хоче. Бойовики
Бабу поховали, а вона наступного дня додому вернулася
вбили його батька. Поїхав удосвіта на пасіку, влучив снаряд. Поруч знайшли фрагменти ще одного тіла. Думали, його мати. Бабу поховали, а вона наступного дня додому вернулася. Ховалася від обстрілів у лісі й заблукала.
ВРАНЦІ ЛЮДИ ЙДУТЬ НА ПЛЯЖ. ВІТРЯНО. НА ТЕРМОМЕТРІ +15°C.
– Оце шандарахнуло. А ти кричала: ”Буде 35 градусів! Навіщо тобі кофта?” – 31-річний Олександр ЛІЗУН із Перемишлян на Львівщині закутує дружину 34-річну Наталію в махровий рушник.
Заходять по кісточки у воду. Озеро тепле.
– Скупнуся, а ти купи пончик із шоколадом, – віддає дружині одяг і смартфон. Заходить по пояс. Наталія кричить, щоб вертався:
– Твоя мамка дзвонила. Приїхали вранці в село, а їм газ відрізали. За транспортування не платили. Свекор сказав, що не дасть ні копійки. Олександр мокрими руками водить по екрану телефона, розблоковує носом. – Мамунь, не панікуйте, – кричить у слухавку. – Приїду – розберуся. Мають прийти гроші з Німеччини. Поставимо сонячні батареї.
– ХОТІЛИ ВЗЯТИ ВНУКА, АЛЕ ЙОМУ НІЧОГО НЕ ТРЕБА.
Половину канікул у ліжку провів. Друзі на рибалку їдуть, а він спить, бо всю ніч у мобілці грався. Ні дівчата, ні дискотеки не цікавлять. Як телефон забрали – перестав їсти. Щось не так скажеш – плаче. Повели до лікаря. У 16 років приписали антидепресанти, – говорить рибалкам лисий чоловік. На литці набитий келих пива і напис: ”Сльози ворогів”. Допомагає відштовхнути від берега човен. На покривало виставляє судки з котлетами й салом. Снідає вареними яйцями й жовтими помідорами. Масними руками розбирає копченого вугра, запиває пивом.
– Івановна, даю тисячу гривень за рецепт! – кричить до жінки, яка на велосипеді розвозить пляжем пончики з маком, згущеним молоком і вишнями по 25 грн.
– Тебе Нікітовна чи Федорівна підіслала? – продавчиня дістає з кошика три пончики зі згущенкою. – Сусідки й самогонку додають, і дріжджі італійські сиплють. А все рівно не виходять такі великі, як у мене. Що мені твоя тисяча? За день можу 2 заробити! Вдома три невістки пончики ліплять. Рецепт – родинний секрет. Білорус за нього тисячу доларів давав. Не взяла.
ПІД КЛУБОМ ”АЛЬФ” КУРИТЬ БЛОНДИНКА У ДЖИНСОВІЙ МІНІСУКНІ.
Однією рукою притримує волосся подрузі, яка блює.
– Казала тобі, що остання самбука лишня, – випускає дим. – Настюха, хватить жити минулим! Нафіга ти поперлася на зустріч випускників? Так і знала, що з Тьомою переспиш. Що чоловікові скажеш?
Остання самбука була лишня
– Треба зізнаватися. Між нами немає секретів, – подруга полоще рота мінералкою.
– Навіть не думай. Не простить. До себе жить не пущу. У мене тільки з Максіком почало все налажуваться. Їжай до Дімки, ніби нічого не було. У нього бізнес, квартира в Луцьку.
Подумаєш, повнуватий. Ти ж його перегодовуєш! Забудь про жирне м’ясо й картоплю. Перейдіть на овочі. У мене на сніданок яєшня з цукіні. В обід – салат ”Цезар”, а на вечерю – спаржа чи смузі. За пів року скинула 16 кіло.
– Не говори про їжу, – подруга відходить у кущі.
НА РИНКУ 43-РІЧНА Віталіна
ГОВОРУХА КУПУЄ ТРИЛІТРОВУ БАНКУ СУШЕНИХ ГРИБІВ ЗА 500 ГРН.
За пакет таранки з печі віддає ще 350 грн.
– А вугор копчений є? – цікавиться. Продавчиня дістає з-під столу чотири рибини, які занесені до Червоної книги. За одну просить пів тисячі. Щойно між павільйонами з’являється поліцейський – ховає товар:
– Підійдіть за пів години. Чоловік винесе менші по 400 гривень.
– Я зрозуміла одне: треба прощати, – каже Віталіна до подруги у футболці з написом Friends. Ідуть з базару. – За чотири роки на суди пішло 7 тисяч доларів.
І я прозріла: ”Віто, що тобі бракує? Діти з тобою, робота є, на квартиру заробила. Тобі треба та хата в Коломиї?” Дзвоню колишньому: ”Забирай!” Простила коханку і 12 років нещасливого шлюбу. Повертаюся додому, а під дверима кошик троянд і записка: ”Виходь за мене”. Марек, з яким 10 місяців зустрічалися, кличе жити в Чехію. Дітей хоче удочерити й дати своє прізвище. Після свинки своїх не може мати.
НА МАНГАЛІ У ДВОРІ СМАЖИТЬ ШАШЛИК ІЗ БАКЛАЖАНАМИ 57-РІЧНИЙ Артем КУШНІР З ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.
Паралельно грає в карти із зятем і донькою. На відпочинок приїхали бусом усімох. За оренду кімнати власнику обійстя змайстрував дерев’яну бесідку й чотири лавки.
– Помилки лікарів лежать на цвинтарі. Помилки вчителів сидять у парламенті, – говорить Артем Юрійович. – 2015-го відкрив бізнес. З братом-столяром робили труни. Перший рік заробляли добре, доки один депутат не відкрив похоронне бюро біля моргу. З патологоанатомом працювали. Тіл покійних не віддавали, доки в них труни не куплять. До нас ще трохи їхали люди з району, але то вже були не ті заробітки. Влаштувався головою ОСББ. Панельний будинок. Люди взимку мерзли, бо стіни тонкі. Щоб утеплити, треба 11 мільйонів гривень. Надсилав листи до уряду, вийшов на депутатів, підписався на програми по утепленню з Данії і Канади. За пів року зібрав 10 мільйонів. Останній мільйон поділив на 72 квартири – по 14 тисяч на сім’ю. Половина сусідів гроші не здала. Проєкт накрився. Мерзнуть далі.
Помилки лікарів лежать на цвинтарі. Помилки вчителів сидять у парламенті
На зарплату в 10 тисяч пожив два роки. Дружині на плаття не вистачало. Кажу: ”Йди в магазин і просто міряй”. Але для жінки поміряти плаття й не купити – як для чоловіка налити й не випити. Торік ризикнув і відкрив меблевий салон, – на безіменному пальці Кушніра золота печатка з гербом. – А тут карантин бахнув. Ніхто не купує. Ворожка порадила взяти в офіс бездомного кота. У конкурентів через дорогу жодного клієнта за день, а в нас по п’ять угод. Вчора замовили кухню, шафу-купе, двоповерхове ліжко, книжкову полицю й дитячу люльку. Хлопці в цеху сердяться, бо у відпустку не пускаю. Сам відпочиваю тиждень на рік. Світязь – моє місце сили. Хоча можу собі дозволити і Мальдіви, і Балі.