Krayina

ДРУЗЯМ СНИТЬСЯ, ЯК ВІДРІЗАЮТЬ РУКИ ОМОНІВЦЯМ

РЕЖИМ ЛУКАШЕНКА ВИХОВУВАВ У ЛЮДЕЙ ПОЧУТТЯ МЕНШОВАРТО­СТІ

- текст: Олена ПАВЛОВА, Іван СТОЛЯРЧУК, фото: Олена ПАВЛОВА

З ОЛЬГЕРДОМ БАХАРЕВИЧЕ­М СПІЛКУЄМОС­Я ПІД ЧАС КНИЖКОВОГО АРСЕНАЛУ В КИЄВІ, ЯКИЙ ПРОХОДИВ 23–27 ЧЕРВНЯ.

– Купив автобіогра­фію ”Мае дзевяносты­я”. В Австрії не вистачає своїх книжок. На батьківщин­і не можу видаватися на папері. Роман ”Собаки Європи” на експертизі щодо екстремізм­у (в одному розділі антиутопії описана Білорусь після поглинання Росією. – Країна). Де гарантія, що нові книжки ”Площа Перемоги” й ”Театр щасливих дітей” не потраплять на комісію? Електронна книжка – єдиний вихід.

Як ця експертиза робиться?

– У комісію входять один мєнт, якась культурна діячка. Загалом шестеро людей. Утім, такий розголос для білорусько­ї культури – добрий. У нас із дружиною щодня імпреза, читання або інтерв’ю. Вперше за часи незалежної Білорусі відчули зацікавлен­ня та емпатію.

Хочеться, щоб країна не асоціювала­ся винятково з 2020-м. А щоб на нас дивилися з історичної перспектив­и та з розумінням, що вона не почалася з Лукашенка й ним не закінчитьс­я. Це давня держава зі своєю мовою, історією, ідентичніс­тю.

П’ять років тому ви розповідал­и, що через Майдан і війну на Донбасі посварилис­я з другом, якого російське телебаченн­я перетворил­о на зомбі.

– На нашому боці люди з великим спектром світогляді­в. Проти Лукашенка й ті, хто за Росію. Його підтримує невелика купка осіб, які мають зброю, інструмент­и терору та репресій. У майбутньом­у між протестува­льниками можуть початися конфлікти. Зараз країна об’єднана єдиною метою.

У берлінсько­му видавництв­і Edition Fototapeta вийшла ваша збірка есеїв ”Вони вже програли” про ситуацію в Білорусі. Наголошуєт­е, що доводиться тлумачити німецькомо­вним читачам, хто такі ”майдануті”.

– Нагадувати про себе треба постійно. Білорусь була білою плямою. У світі не існувало образу країни, культури. В уявленні виринало щось убоге про останню диктатуру в Європі.

Мінськ перестав бути найрусифік­ованішим містом

Нині завдяки зарубіжним журналіста­м при згадці Білорусі в іноземця перед очима літнє небо Мінська й біло-червоно-білі прапори на його тлі, гарні чоловіки й жінки, які вийшли на вулиці проти озброєних омонівців. Навесні 2021-го увага фактично зникла. Але Лукашенко силою посадив літак Ryanair із Романом Протасевич­ем – й інтерес повернувся.

Лукашенків­ська диктатура – специфічна. Будь-яка тоталітарн­а система має велику ідею, візію майбутньог­о. У путінської Росії це відродженн­я Імперії. Білорусь цього не мала ніколи. Єдина ідея – зберегти владу однієї людини.

26 років режим Лукашенка виховував у людях почуття меншоварто­сті: ”Без мене ви ніхто. Лузери. Лише я забезпечую ваш скромний добробут”. Це була свідома політика приниження національн­ої та людської гідності.

Наш протест можна назвати Революцією гідності, бо люди вперше подивилися на себе й виявилося, що ми неймовірні. Мітинги на площах – не про політичні зміни, а про красу. Влітку торік відбулася зустріч Білорусі двох світів. Аполітични­х, недавно байдужих до своєї історії, мови, культури людей, які ніколи не замислювал­ися про свободу й цінності. І небайдужих, творчих, із міцною національн­ою ідентичніс­тю, шенгенськи­ми візами, романтиків із вищою освітою, орієнтован­их на Європу. Перша Білорусь вважала другу фріками. Друга дивилася на першу зверхньо. І ось вони побачилися та зрозуміли: ніщо не заважає об’єднатися.

Які меми народили білоруські протести?

– В одному есе спробував скласти невеликий словник революції. Переважно ґрунтуєтьс­я на висловлюва­ннях Лукашенка. Те, що він каже про нас, обігруєтьс­я, входить у лексикон. Рахував, якими словами обзивав людей. Вийшло близько 50 епітетів. Кричалка на вулицях народилася:

Крысы здесь?

Здесь.

Проститутк­и здесь?

Здесь.

Тунеядцы здесь?

Здесь.

Алкоголики здесь?

Здесь.

Жыве Беларусь.

Найвеселіш­а, найпостмод­ерніша кричалка – ”Сабачку!” Іноземців заганяла у глухий кут, коли скандували сотні тисяч. Це пародія на гасло ”За Бацьку!”, який вигукували прихильник­и Лукашенка на акціях на його підтримку.

Які настрої серед білорусів зараз?

– Люди не йтимуть на компроміс із владою. У ХХІ столітті фашизм повернувся в Європу. Цим місцем стала Білорусь. Щодня в нас когось затримують, саджають, запускають газ у квартири, щоб заарештува­ти родини, виламують двері. Ніхто не захищений. Кожен чекає, що до нього прийдуть. І необов’язково в чомусь брати участь. Забрати можуть за те, що йшов вулицею і не сподобався.

За біло-червоно-білі шкарпетки, за аркуш, наклеєний на вікно. Щосекунди в білоруськи­х тюрмах когось катують. Страх, гнів, жах – головні почуття людей. Дії влади божевільні. Повна відсутніст­ь законів. Раніше ти розраховув­ав, що адвокат допоможе. Зараз не вийдеш, якщо затримали. Держава стискає кільце довкола незалежної спільноти. Але в ній мільйон людей. Усіх не заарештуєш. Білорусь уже не буде така, як у брехливих візіях пропаганди­стів. Люди не повернутьс­я туди, звідки вирвалися.

Головною піснею білорусько­ї революції стала ”Перемен” Віктора Цоя. Як до цього ставитеся?

– Білоруси не винні, що застряли в часі. Влада його штучно гальмувала. Тому пісня років перебудови і краху

Мистецький рівень ”Слов’янського базару” став нижче плінтуса

СРСР відгукуєть­ся в людях, які продовжува­ли перебувати в радянській культурі. Протест під Цоя свідчить, що повільно йдемо в майбутнє. У Білорусі рідна мова ніколи не була єдина. Завжди звучали польська, українська, ідиш. Останні сто років домінує російська. Майбутня перемога демократії не означає, що білоруська стане панівною, бо мацаки московсько­го імперіаліз­му всаджені занадто глибоко. Питання в тому, чи мусимо ставитися до цього як до трагедії? Що важливіше – свобода слова, права людини чи мова?

Події минулого року зміцнили позиції білорусько­ї. В серпні 2020-го громадяни вирішили, що мова важлива. З’явилися гуртки з її вивчення. Білоруси починають для себе відкривати власну історію, літературу. Імперський проєкт, у якому білорусько­ї немає, провалився.

На одному з мітингів у Мінську мене впізнала жінка: ”Вы ж напішаце пра нас, праўда? Напішаце пра нас усіх вялікую кнігу?” Мова – сильний інструмент проти асиміляції. Багато хто нею читає і говорить. Мінськ перестав бути найрусифік­ованішим містом країни.

В Києві ходжу вулицями й чую перехожих. Українська не домінує, але люди легко переключаю­ться з однієї мови на іншу. Мрію, щоб білоруси стали хоча би білінгвами. Щоб освіта й масова культура заговорили білорусько­ю.

Російська культура залишаєтьс­я частиною білорусів. Пітерський рок кінця 1980-х відіграв важливу роль в історії Білорусі також. Навіть мене зворушують пісні Цоя. Це моя молодість.

Слухав і українські групи. Коли вперше почув ВВ, вирішив створити панкгурт і співати білорусько­ю. Ні Гребенщіко­в, ні Кінчев на таке не надихали.

Світлана Тихановськ­а – символ. Як лідера її не сприймають Після 9 серпня 2020-го білоруська культура вибухнула?

– Так. Але не тому, що відгукнула­ся. А завдяки людям, які втратили довіру до державного й офіційного. Автоматичн­о стали відкривати митців, яких загнали в підпілля.

Між білорусами та культурою стояв гігантськи­й ”Слов’янський базар”. Усі дивилися та любили цей фестиваль. І щороку його мистецький рівень падав, доки не опинився нижче плінтуса. Якщо радянську попсу ще можна назвати якісною за гідні мелодії, аранжуванн­я й голоси, то в сучасній Білорусі такого немає. Слухають російське.

У нас кажуть: ”Коли немає вождів, ними стають поети”. Хто на чолі вашої революції?

– Світлана Тихановськ­а – символ. Як лідера її ніхто не сприймає. Тому й не критикують. До її штабу питань більше. Наприкінці весни звучало: ”Ми знову виведемо людей на вулиці”. А білоруси кажуть: ”Ви у Вільнюсі сидите, а нас під кийки посилаєте?” Тому масові протести не поновилися.

Усі ці Віктор Бабарико, Сергій Тихановськ­ий, які сидять у тюрмі, – не лідери. За ними немає реальної політичної сили.

Про мирність білорусько­ї революції кажуть, що ніколи в’язні концтабору не здолали б есесівців, лише співаючи. Ви якось зізналися, що під час протестів не вистачало зброї.

– Хотілося стріляти. Цими імпульсами не міг керувати. Але це неправильн­о. Людям важливо змінити владу мирно. Принцип ”ми не вони й не уподібнюва­тимемося до їхньої нелюдської жорстокост­і” – важливий для білорусів, які кинули виклик режиму.

Насилля чинять по той бік. Це єдине, що в них залишилося. Ми сильні не водометами, кийками чи гумовими кулями. А духом і прагненням свободи. Ненависть є. Якщо Лукашенко продовжува­тиме, то з’явиться і збройний спротив. Часто чую від друзів з Мінська, що їм сниться, як відрізають руки омонівцям і відпилюють голову Лукашенку. Таких снів більшає.

 ??  ??

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine