Усі знають, як робиться кіно. Але як зняти хороше – ніхто
Драма "Носоріг" Олега Сенцова взяла участь у програмі "Горизонти" 78-го Венеційського кінофестивалю. Тривав із 1 по 11 вересня на італійському острові Лідо.
Колишній бандит згадує життя в 1990х. З дитинства вважав, що треба бути сильним і безжальним – тільки так можна здобути авторитет і вижити. Займався рекетом, грабував, убивав. Створив бригаду, став кримінальним авторитетом, але втратив сім'ю. Зустріч із незнайомцем подарувала шанс усе змінити, за сюжетом.
Про фільм розповідає режисер СЕНЦОВ, 45 років
Олег
– КРОВ, СЕКС І МАТЮКИ – ОСЬ ТАКЕ КІНО У ТРЬОХ СЛОВАХ.
Не всім сподобається через жорстокість. Але робив максимально чесно, зі знанням тієї реальності.
ЦЕ НАТУРАЛІСТИЧНИЙ ФІЛЬМ, але передусім розповідає про долю людини. У назві – прізвисько головного героя. Носоріг – тварина з поганим зором, але за великої сили та швидкості це проблема його оточення. МІЙ ПЕРШИЙ ФІЛЬМ ”ГАМЕР” – СКРОМНИЙ, СИРИЙ ДЕБЮТ. ”Номери” – спроба співпраці через листи із в’язниці (співрежисером став Ахтем Сеїтаблаєв. – Країна). ”Носоріг” – свідома друга робота. Це мій сценарій, був режисером і мав гроші, щоб реалізувати.
”НОСОРОГА” НАПИСАВ 2011-ГО. У мене були знайомі, які займалися темними справами. Один друг почав змінюватися – перестав пити, нюхати кокаїн, зраджувати, їсти м’ясо. Має дружину й п’ятеро дітей. Він став прототипом головного героя, хоча історія вигадана.
ФСБШНИКИ ВИЛУЧИЛИ СЦЕНАРІЙ ПІД ЧАС ОБШУКУ як доказ моєї схильності до криміналу. Більше нічого ж не було. Але повернули. Їздив із ним по в’язницях, перечитував, трохи правив.
НЕ ШКОДУЮ, ЩО БУВ У ТЮРМІ. І що не зняв кіно тоді. Зараз зробив кращий фільм, ніж був би 2013-го. ЗА П’ЯТЬ РОКІВ В’ЯЗНИЦІ НАПИСАВ ТРИ СЦЕНАРІЇ. Зріліші, бо трохи більше став розумітися на мистецтві. Почав із ”Носорога”. Тому що мав борг перед собою. Не охолов до історії. Для мене це сходинка до серйозніших стрічок.
”НОСОРІГ” – БАГАТОШАРОВА ІСТОРІЯ ПРО БАНДИТА. Про кримінальний світ і про те, чим була для України епоха 1990-х. Що було до і після неї. Події та персонажі тих часів досі мають ореол романтичності. Особливо серед молоді. Ця стрічка розвінчує міф про хороших бандитів. Вона про поганих хлопців, які робили жахливі речі.
1993-ГО ПРИЇХАВ ІЗ СЕЛА ДО МІСТА І ВСТУПИВ В ІНСТИТУТ, вчився на економіста. У Сімферополі щоночі було чути постріли чи вибухи. Кілька років тривала вулична війна, доки бандити повбивали один одного. Я був на лекції на другому курсі, коли на розі біля нашого інституту на вулиці застрелили авторитета. Деякі однокурсники були пов’язані з криміналом через батьків. Це пронизувало все життя. Ти або бандит, або товаришуєш із ними, або від них залежиш. Їх не сприймали за злочинців. Це було нормою.
1990-ТІ В НАС НЕ ВІДРЕФЛЕКСОВАНІ. Ми не знаємо, наскільки вони нас травмували. Як і Радянський Союз до того. Головний герой каже:
”Зараз усе змінилося, хтось став мусором, хтось пішов у депутати. Вчора він людей спалював, а сьогодні по телебаченню виступає”. Багато людей із того світу заробили гроші й авторитет. Найрозумніші стали олігархами або чиновниками. Мають вплив на державу. А їхня свідомість залишилася та сама. Ми зробили крок з епохи бандитів. Але якщо не перетравимо радянського й пострадянського багажу, не рушимо далі.
АЛЕ НАЙПЕРШЕ – ЦІКАВА САМА ІСТОРІЯ. Завжди знімаю про людину, котра відчуває, як змінюється або ні, що її ламає або як вона ламає обставини.
ФІЛЬМУВАВ ПЕРЕВАЖНО У КРИВОМУ РОЗІ на Дніпропетровщині. Жив там чотири місяці з підготовкою та зйомками. Коли виїхав і побачив сонце, ніби вдруге вийшов із в’язниці. У місті важка атмосфера, погана екологія, пострадянська архітектура. Багато жителів – нащадки тих, хто звільнявся із зон, таборів радянських часів. Застряли в 1990-х.