ЧЕСАЛО, ЗУБЦІ ЯКОГО ВИРІЗАЛИ ВРУЧНУ

Дерев’яне чесало можна побачити в колибі ”Диканька” в Яремчі на При

карпатті. Власник 29-річний Іван Жиданюк частує мандрівників карпатським чаєм із медом і наливками. Артефакт належав його дідові Василеві Жиданюку (1912–1976). – Дідо народився під Делятином у багатодітній сім’ ї, – розповідає Іван. – Після початкової школи став вівчарем. На літо збирав по селах корів та овець, вів їх на полонину за гору Маковицю випасатися. Побрався з Параскою, на рік молодшою. Мали 14 дітей, вижили шестеро, серед них – мій тато. Місцева влада виділила дідові полонину біля хребта Хижки. Там працював і побудував хату.

1939 року край зайняла червона

армія. Військові забороняли пасти худобу й косити сіно. Боялися, що вівчарі допомагають повстанцям, які переховуються в лісах і горах. До Василя прийшли озброєні солдати. Вимагали віддати вгодовану свиню. – Якщо хочете взяти свиню, то забирайте й мене. Без неї сім’ї не прогодую, – відповів той. Після війни по селах почали створювати колгоспи. Дід влаштувався вівчарем. Пас худобу майже до 50 років. Коли стало важко ходити горами, сам змайстрував собі ткацький верстат і вирізав чесало.

Такі чесала виготовляли з фруктових

дерев. Найчастіше зі сливи – вона міцна, але м’яка. Всі зубці вирізали вручну. Дід стриг овець, збиту вовну вичісував, щоб розпрямити. Потім сукав із неї нитку й виготовляв пряжу. Вже з пряжі на верстаті ткав ліжники. Посеред зими пішов до міста по продукти. Дорогою назад відвідав товариша. Повертався додому вночі, попав у завірюху. Впав у яму, яку засипало снігом. Довго в ній борсався, доки сусід не допоміг вибратися. Так заробив пневмонію. Помер дід Василь через два тижні в лікарні.