ЗАКОХАНИЙ У ЗЕМ­ЛЮ

ВА­СИЛЬ БЯЛ­КІВ­СЬКИЙ ВІД­РО­ДИВ НА РУ­Ї­НАХ КО­ЛИ­ШНЬО­ГО КОЛ­ГО­СПУ МІ­ЦНЕ ФЕР­МЕР­СЬКЕ ГО­СПО­ДАР­СТВО. ДОПОМОГЛИ ЙО­МУ В ЦЬО­МУ АГРОНОМІЧНІ ЗНА­Н­НЯ ТА ЯКІСНА ТЕХНІКА

Landlord - - ЗМІСТ - ТЕКСТ: ЛАРИСА СТЕПАНУШКО

Ва­силь Бял­ків­ський від­ро­див на ру­ї­нах ко­ли­шньо­го кол­го­спу мі­цне фер­мер­ське го­спо­дар­ство

«Хто вріс ко­рі­н­ням, той не зла­ма­є­ться, хто має стер­жень, той не зі­гне­ться». Ці ряд­ки вда­ло ха­ра­кте­ри­зу­ють Ва­си­ля Бялківського, за­снов­ни­ка фер­мер­сько­го го­спо­дар­ства «Аграрій» у се­лі Сер­дю­ків­ка Смі­лян­сько­го ра­йо­ну Чер­ка­ської обла­сті. Фер­ме­ри, що го­спо­да­рю­ють по­ряд, вва­жа­ють йо­го аграр­ним ав­то­ри­те­том, а ство­ре­не ним го­спо­дар­ство — одне з най­мі­цні­ших у ра­йо­ні. На 900 га Бял­ків­ський ви­ро­щує ку­ку­ру­дзу, со­ня­шник, пше­ни­цю, сою та рі­пак.

Ни­ні успі­шне ФГ «Аграрій» Бял­ків­ський по­бу­ду­вав на ру­ї­нах ко­ли­шньо­го кол­го­спу. По­чи­на­ти до­ве­ло­ся не ли­ше з бо­роть­би з бур’яна­ми, а й з ви­пла­ти чу­жих бор­гів і по­шу­ку тве­ре­зих ка­дрів. Бі­зне­смен зі­зна­є­ться: як­би за­раз йо­му за­про­по­ну­ва­ли очо­ли­ти по­ді­бне за­не­дба­не го­спо­дар­ство — ні­за­що не по­го­див­ся би на та­ку аван­тю­ру. «То­ді лю­ди ме­ні до­ві­ри­ли­ся, я хо­тів до­ве­сти і їм, і со­бі, що го­спо­дар­ство мо­жна від­ро­ди­ти, якщо пра­цю­ва­ти. Але пра­цю­ва­ти не так, як ко­му схо­че­ться, а так, як я бу­ду го­во­ри­ти», — зга­дує Бял­ків­ський. Вла­сне са­ме та­ким йо­го ха­ра­кте­ри­зу­ють ко­ле­ги та пар­тне­ри — ав­то­ри­тар­ним, упер­тим і прин­ци­по­вим. Ці ри­си ха­ра­кте­ру до­по­ма­га­ли йо­му до­ла­ти пе­ре­шко­ди, та іно­ді й ство­рю­ва­ли про­бле­ми.

ПЕР­ШИЙ ДО­СВІД

На від­мі­ну від ба­га­тьох одно­лі­тків, які пра­гну­ли вте­кти до міст у по­шу­ках лег­шо­го жи­т­тя, пе­ред Бял­ків­ським ні­ко­ли не по­ста­ва­ло пи­та­н­ня ви­бо­ру про­фе­сії. Він на­ро­див­ся і ви­ріс у се­лі Іва­хни Мо­на­сти­ри­щен­сько­го ра­йо­ну на Чер­ка­щи­ні. Ба­тько пра­цю­вав го­ло­вою сіль­ра­ди, се­кре­та­рем сіль­ра­ди. Ма­ти ба­га­то ро­ків тру­ди­ла­ся в кол­го­спі. Важ­ка пра­ця на зем­лі ні­ко­ли не ля­ка­ла мо­лод­шо­го Бялківського, швид­ше на­ди­ха­ла на до­ся­гне­н­ня ще кра­щих ре­зуль­та­тів. Пі­сля шко­ли Бял­ків­ський за­кін­чив ПТУ у Жа­шко­ві та два ро­ки про­пра­цю­вав у рі­дно­му се­лі ме­ха­ні­за­то­ром. Пі­сля ар­мії всту­пив до Уман­сько­го сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ін­сти­ту­ту. Мо­ло­до­го фа­хів­ця на­пра­ви­ли до се­ла Сер­дю­ків­ка пра­цю­ва­ти го­лов­ним агро­но­мом кол­го­спу. Там він впер­ше про­я­вив се­бе як лі­дер, йо­му ва­жли­во бу­ло за­ро­би­ти ав­то­ри­тет агро­но­ма. «То­му по­ста­вив пи­та­н­ня ру­ба: не бри­га­дир бу­де мною керувати, а я як те­хно­лог роз­ка­зу­ва­ти­му, як пра­цю­ва­ти на зем­лі. Отак і зро­бив революцію в то­му господарстві», — зга­дує Бял­ків­ський. На по­ча­тку 1990-х, ко­ли мі­ня­ли го­ло­ву кол­го­спу, лю­ди за­про­по­ну­ва­ли кан­ди­да­ту­ру Бялківського. Але він від­мо­вив­ся, мов­ляв, не має до­ста­тньо до­сві­ду. Сто­сун­ки з но­вим го­ло­вою, яко­го при­зна­чи­ло ра­йон­не ке­рів­ни­цтво, не скла­ли­ся — агро­ном і зоо­те­хнік по-рі­зно­му ди­ви­ли­ся на ме­то­ди го­спо­да­рю­ва­н­ня. Тож Бял­ків­ський пе­ре­йшов пра­цю­ва­ти у су­сі­днє го­спо­дар­ство за­сту­пни­ком го­ло­ви кол­го­спу, але про­дов­жу­вав жи­ти у Сер­дю­ків­ці й ба­чив, як роз­ва­лю­є­ться кол­госп, який вже встиг ста­ти рі­дним. То­му, ко­ли одно­сель­ці в 1999 ро­ці за­про­по­ну­ва­ли очо­ли­ти кол­госп «Сер­дю­ків­ка», він по­го­див­ся. На по­ча­тку 2000-х, пі­сля ука­зу пре­зи­ден­та Ле­о­ні­да Ку­чми про по­ря­док роз­па­ю­ва­н­ня зе­мель, пе­ре­да­них

у ко­ле­ктив­ну вла­сність сіль­сько­го­спо­дар­ським під­при­єм­ствам і ор­га­ні­за­ці­ям, в Укра­ї­ні по­ча­ли з’яв­ля­ти­ся при­ва­тні сіль­сько­го­спо­дар­ські під­при­єм­ства. То­ді ра­зом із дво­ма пар­тне­ра­ми Бял­ків­ський створив то­ва­ри­ство «Сер­дю­ків­ка». Але зго­дом го­спо­дар­ство пе­ре­йме­ну­ва­ли на «Аграрій» — тоб­то той, хто сіє. «Це якраз про ме­не», — по­яснює фер­мер. Ра­зом з по­ла­ма­ною те­хні­кою та на­пів­ро­зва­ле­ни­ми бу­дів­ля­ми но­вим го­спо­да­рям за­ли­ши­ли­ся й 760 000 гри­вень бор­гу ко­ли­шньо­го кол­го­спу. «Вно­чі не раз сту­ка­ли у мої ві­кна, ви­ма­га­ли від­да­ти бор­ги. Ні­ко­го не ці­ка­ви­ло, що то не мої бор­ги, — зга­дує фер­мер. — Оскіль­ки моє під­при­єм­ство бу­ло пра­во­на­сту­пни­ком кол­го­спу, я му­сив їх від­да­ва­ти». Щоб роз­ра­ху­ва­ти­ся з лю­дьми по зар­пла­ті, про­дав остан­ні кол­го­спні 24 сви­ні. А на по­сів­ні ма­те­рі­а­ли та со­ляр­ку зму­ше­ний був бра­ти кре­дит, за­ста­вив­ши вла­сну ха­ту.

На 900 га сі­я­ли бу­ряк, ку­ку­ру­дзу, со­ня­шник, пше­ни­цю, сою та рі­пак. Те­хні­ку по­зи­ча­ли у су­сі­дів або орен­ду­ва­ли, бо з 20 тра­кто­рів го­спо­дар­ства жо­ден не пра­цю­вав. Не­вдов­зі від ви­ро­щу­ва­н­ня бу­ря­ка до­ве­ло­ся від­мо­ви­ти­ся, бо Кам’ян­ський цукро­вий за­вод, на який від­во­зи­ли вро­жай, за­бор­гу­вав фер­ме­ру май­же 200 000 гри­вень. Ні­як не вда­ва­ло­ся отри­ма­ти ко­шти за зда­не мо­ло­ко, близь­ко 100 000 гри­вень, і в ін­шо­го бор­жни­ка — Таль­нів­сько­го мо­ло­ко­за­во­ду.

«Ба­га­то хто на­смі­хав­ся з ме­не, ка­зав, що ні­чо­го пу­тньо­го з та­ко­го го­спо­да­рю­ва­н­ня не бу­де», — зга­дує фер­мер. У ті ча­си в ра­йо­ні роз­па­ли­ся 99% фер­мер­ських го­спо­дарств, де­я­кі не про­пра­цю­ва­ли й ро­ку. Ро­зра­хо­ву­ва­ти мо­жна бу­ло ли­ше на се­бе, доводилося ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти будь-яку мо­жли­вість, аби за­ро­би­ти. Спів­пра­ця зі Смі­лян­ським цукро­вим за­во­дом ви­яви­ла­ся ви­гі­дною: Бял­ків­ський зда­вав ча­сти­ну ріл­лі під­при­єм­ству в су­б­орен­ду, а на­то­мість отри­му­вав до­бри­ва, те­хні­ку для обро­бі­тку і засоби за­хи­сту ро­слин (ЗЗР). Крім то­го, го­спо­дар­ство отри­му­ва­ло удо­бре­ні угі­д­дя і по­пе­ре­дни­ка, який по­кра­щує стру­кту­ру ґрун­ту. «Тон­кість агро­но­мі­чної спра­ви по­ля­гає у то­му, що тре­ба ду­ма­ти не тіль­ки про сьо­го­де­н­ня, а й про те, що за­ли­ши­ться на по­сів, ство­рю­ва­ти істо­рію по­ля», — ді­ли­ться до­сві­дом фер­мер. Ще один су­б­орен­дар — фер­мер­ське го­спо­дар­ство «Ма­їсс» — за­сі­вав 100 га гі­бри­да­ми ку­ку­ру­дзи, то­му фер­мер мав ще й якісний по­сів­ний ма­те­рі­ал.

«Ко­ли ме­не за­пи­ту­ють, хто мій ін­ве­стор, від­по­від­аю: я і Ту­зик. Бо вдень сам за все від­по­від­аю, а вно­чі пес, яко­му я до­ві­ряю як сто­ро­жу, — по­смі­ха­є­ться Бял­ків­ський. — Але лю­ди не ві­рять. Во­ни не ро­зу­мі­ють, як мо­жна бу­ло ве­сти бі­знес, не ма­ю­чи «да­ху», до­хо­дів і де­пу­тат­сько­го ман­да­ту».

ЧЕ­РЕЗ ПИЯЦТВО, КРАДІЖКИ БЯЛ­КІВ­СЬКИЙ ЗВІЛЬНИВ 70% КО­ЛИ­ШНІХ КОЛГОСПНИКІВ

Зго­дом фер­мер по­чав ку­пу­ва­ти те­хні­ку та сам обро­бля­ти зем­лю. «Мій пер­ший тра­ктор МТЗ із ди­ско­вою бо­ро­ною був, як пер­ша жін­ка, — ви­мрі­я­ний, кра­си­вий, но­вий та ще й пра­цю­вав», — зга­дує Бял­ків­ський. Але не­дов­го ті­шив­ся го­спо­дар: якось уве­че­рі, пе­ре­ві­ря­ю­чи го­спо­дар­ство, не за­став тра­кто­ра на мі­сці. Зна­йшов йо­го аж над прір­вою, пе­ре­вер­ну­тим до­го­ри ко­ле­са­ми. Ви­я­ви­ло­ся, що п’яний ме­ха­ні­за­тор ви­рі­шив по­ди­ску­ва­ти ку­мі го­род і пе­ре­вер­нув­ся, ко­ли на­ма­гав­ся про­їха­ти по 90-сан­ти­ме­тро­вій клад­ці че­рез рі­чку. Ста­ви­ли те­хні­ку на ко­ле­са два кра­ни: один три­мав бо­ро­ну, ін­ший тя­гнув тра­кто­ра.

Роз­мо­ва з та­ки­ми го­ре-пра­ців­ни­ка­ми у Бялківського бу­ла ко­ро­тка: не хо­чеш пра­цю­ва­ти — іди геть. Так са­мо вчи­няв і з кра­ді­я­ми. Якось у господарстві зни­кли два би­чки. Діль­ни­чний опи­тав на­се­ле­н­ня і за­явив, що ху­до­бу вкрав… сам Бял­ків­ський. «Ме­ні на­че но­жа в сер­це встро­ми­ли. Ка­жу йо­му: якщо я з лі­вої ки­ше­ні пе­ре­кла­ду 200 гри­вень до пра­вої, в ме­не ста­не 400 гри­вень? — ді­ли­ться фер­мер. — А мі­лі­ціо­нер ли­ше клі­пає очи­ма, не ро­зу­міє, що я йо­му втлу­ма­чую». То­ді кра­ли всі і все. Лю­ди не ро­зумі­ли, що кол­госп за­ли­шив­ся в ми­ну­ло­му, а го­спо­дар не бу­де сам у се­бе кра­сти. Тра­пля­ли­ся й анек­до­ти­чні си­ту­а­ції: чо­ло­вік вкрав зер­но на то­ку, але, по­ки ніс йо­го до­до­му, зер­но си­па­ло­ся че­рез дір­ку — так і зна­йшли. Че­рез пияцтво та крадіжки бі­зне­смен звільнив май­же 70% ко­ли­шніх пра­ців­ни­ків кол­го­спу. Но­вих шу­кав у су­сі­дніх

се­лах, за­про­шу­вав з міст, на­вчав їх і сам вчив­ся їм до­ві­ря­ти. Хо­ча зі­зна­є­ться, що все одно пра­гне три­ма­ти усе під кон­тро­лем. Два ро­ки то­му ку­пив ква­дро­ко­птер і те­пер з ка­бі­не­ту мо­же спо­сте­рі­га­ти, як пра­цює техніка на по­лі.

ЗЕРНЯТКО ДО ЗЕРНЯТКА

Ози­ра­ю­чись на­зад, Бял­ків­ський ка­же, що до 2008 ро­ку го­лов­ним зав­да­н­ням бу­ло ви­сто­я­ти. А да­лі — по­стій­но вчи­ти­ся і бу­ти го­то­вим до змін. Основ­ні кри­те­рії, яких за­снов­ник «Агра­рію» до­три­му­є­ться у ве­ден­ні бі­зне­су, — су­ча­сна техніка на по­лях, но­ві­тні під­хо­ди до те­хно­ло­гі­чно­го про­це­су, ін­но­ва­цій­ні си­сте­ми ЗЗР і до­гля­ду за куль­ту­ра­ми, пе­ре­до­ві ін­тен­сив­ні гі­бри­ди та ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ні пра­ців­ни­ки. Якщо

ЗЗР — то Monsanto, Bayer, гі­бри­ди — Monsanto. Що­ро­ку у господарстві ви­сі­ва­ють близь­ко 30 рі­зних гі­бри­дів ку­ку­ру­дзи, кра­щі бе­руть у ви­ро­бни­цтво. В ан­га­рах — тра­кто­ри CLAAS і New Holland, ком­бай­ни CLAAS, при­че­пний ін­вен­тар LEMKEN, су­ча­сні ван­та­жів­ки в ав­то­пар­ку. 90% те­хні­ки — ім­порт­на. І про ко­жну ма­ши­ну фер­мер знає усе до остан­ньої де­та­лі. «До зу­стрі­чі з Бял­ків­ським я зав­жди ре­тель­но го­ту­ю­ся: до дрі­бниць ви­вчаю те­хні­ку, яку він хо­че ку­пи­ти, її мо­жли­во­сті, ці­ни на до­да­тко­ві ком­пле­кту­ю­чі, — роз­по­від­ає ме­не­джер з про­да­жу те­хні­ки LEMKEN ком­па­нії «Агро­те­хсо­юз» Ігор Ан­дрі­єн­ко. — Він мо­же ро­би­ти кіль­ка справ одно­ча­сно, але при цьо­му скру­пу­льо­зно вни­кає у всі де­та­лі, сам кон­тро­лює. Бял­ків­ський лю­бить че­сні сто­сун­ки, а якщо лю­ди­на щось обі­ця­ла і не ви­ко­на­ла — у неї бу­дуть ве­ли­кі про­бле­ми».

Аграрій го­то­вий і да­лі ін­ве­сту­ва­ти в но­ву те­хні­ку, бо зиск з то­го — оче­ви­дний. На­при­клад, об­при­ску­вач LEMKEN із ши­ри­ною за­хва­ту 28 м і тра­ктор CLAAS, які фер­мер при­дбав ми­ну­ло­го ро­ку за май­же 1,5 млн гри­вень, оку­пи­ли­ся за один се­зон. У 2017 ро­ці з но­вою те­хні­кою вда­ло­ся своє­ча­сно ви­ко­на­ти усі те­хно­ло­гі­чні опе­ра­ції та отри­ма­ли 44 ц/га рі­па­ка, що на 22% біль­ше, ніж у 2016-му. На 260 га рі­па­ка аграрій за­ро­бив близь­ко 3 млн гри­вень.

Фер­мер під­ра­ху­вав, що отри­мує утри­чі, а по де­яких куль­ту­рах вче­тве­ро біль­ший ва­ло­вий збір уро­жаю в екві­ва­лен­ті на тон­ни, ніж був 1990-му в кол­го­спі. Збіж­жя збе­рі­га­ють на вла­сних скла­дах і на най­ближ­чо­му до го­спо­дар­ства еле­ва­то­рі.

Якось один ме­ха­ні­за­тор по­ці­ка­вив­ся у агра­рія, як то­му вдається до­ся­га­ти ви­со­ких врожаїв, ма­ю­чи у господарстві ли­ше кіль­ка тра­кто­рів і кіль­кох

КРИ­ТЕ­РІЇ БІ­ЗНЕ­СУ БЯЛКІВСЬКОГО — СУ­ЧА­СНА ТЕХНІКА, НО­ВІ­ТНІ ТЕ­ХНО­ЛО­ГІЇ, КВАЛІФІКОВАНІ ПРА­ЦІВ­НИ­КИ

ме­ха­ні­за­то­рів. Ра­ні­ше ті 900 га не всти­га­ли обро­бля­ти 28 ме­ха­ні­за­то­рів на 32 тра­кто­рах, що­ра­зу за­ли­ша­ю­чи не ви­о­ра­ни­ми на зи­му 300–400 га.

«Тут не­ма се­кре­ту, бо то­ді з 28 ме­ха­ні­за­то­рів ли­ше кіль­ка ви­ко­ну­ва­ли по­став­ле­не агро­но­мом зав­да­н­ня. Мої ме­ха­ні­за­то­ри не п’ють і со­ляр­ку не кра­дуть. Во­ни про­сто пра­цю­ють», — ка­же Бял­ків­ський.

Але про­фе­сій­них ме­ха­ні­за­то­рів по­трі­бно вмі­ти не ли­ше ви­ро­сти­ти, а й за­охо­ти­ти пра­цю­ва­ти з від­да­чею. У ФГ «Аграрій» во­ни ма­ють мо­жли­вість не ли­ше за­ро­би­ти біль­ше 1000 гри­вень на день у се­зон. Фер­мер опі­ку­є­ться со­ці­аль­ни­ми га­ран­ті­я­ми для сво­їх ро­бі­тни­ків: опла­чує пу­тів­ки до са­на­то­рію, прин­ци­по­во не від­прав­ляє їх на бір­жу пра­ці пі­сля за­кін­че­н­ня се­зо­ну, а пла­тить їм мі­ні­маль­ну зар­пла­ту. Бі­зне­смен жар­тує, що у ка­бі­нах тра­кто­рів ком­фор­тні­ші умо­ви, ніж у йо­го мер­се­де­сі, оскіль­ки во­ни обла­дна­ні си­сте­ма­ми клі­мат-кон­тро­лю, те­хно­ло­гі­єю шу­мо­по­гли­на­н­ня, до­да­тко­ви­ми філь­тра­ми. «Ко­жен ке­рів­ник, який хо­че бу­ти успі­шним, по­ви­нен так ді­я­ти. Це ро­зум­но. Сьо­го­дні я ви­тра­чу на людину 20 000 гри­вень, а в на­сту­пно­му се­зо­ні во­на за­ро­бить го­спо­дар­ству 10 млн гри­вень, бо ма­ти­ме впев­не­ність у зав­тра­шньо­му дні», — по­яснює бі­зне­смен.

Бял­ків­ський ка­же, що се­ло ста­ло рі­дним для ньо­го, що­ро­ку він ви­тра­чає 500 000 гри­вень на ін­фра­стру­кту­ру, ре­мон­тує мо­сти, про­во­дить ву­ли­чне осві­тле­н­ня, до­по­ма­гає ди­тя­чо­му сад­ку та шко­лі. Одно­сель­ці вва­жа­ють йо­го до­брим го­спо­да­рем і вже вче­твер­те обра­ли де­пу­та­том рай­ра­ди.

НО­ВІ ВИ­КЛИ­КИ

Ни­ні у господарстві 14 по­стій­них пра­ців­ни­ків, ще близь­ко 20 на­йма­ють під час се­зо­ну збо­ру вро­жаю. Але якщо з ме­ха­ні­за­то­ра­ми у господарстві пов­ний ком­плект, то ва­кан­сія агро­но­ма за­ли­ша­є­ться від­кри­тою — сво­їх Бял­ків­ський не ви­ро­стив, а гі­дних ка­дрів не зна­йшов. Ми­ну­ло­го ро­ку уже до­мо­вив­ся зі сту­ден­том остан­ньо­го кур­су аграр­но­го ви­шу. Але ко­ли мо­ло­дий фа­хі­вець за­кін­чив на­вча­н­ня, від­дав пе­ре­ва­гу за­ро­бі­ткам за кор­до­ном. Ра­зом з Бял­ків­ським пра­цює йо­го стар­ший син — 28-рі­чний Сер­гій. За­кін­чив­ши Чер­ка­ський пе­дін­сти­тут за фа­хом облік і ау­дит, він веде бух­гал­те­рію го­спо­дар­ства, за­йма­є­ться за­ку­пів­ля­ми. Ба­тько по­тро­ху за­лу­чає йо­го до без­по­се­ре­дньої ро­бо­ти на зем­лі, аби пе­ре­да­ти уні­каль­ні зна­н­ня та до­свід. І хо­ча фер­мер тру­ди­ться на зем­лі по­над 30 ро­ків, все одно при­пу­ска­є­ться по­ми­лок. «Ко­жен рік при­но­сить щось но­ве — то за­мо­роз­ки, то по­су­ху, то низь­кі ці­ни. Аграр­ний бі­знес — це не ін­же­нер­ні кре­сле­н­ня, де все ви­ві­ре­но і вра­хо­ва­но, не­має фа­кто­ру по­го­ди, — зі­зна­є­ться Бял­ків­ський. — У на­шій спра­ві ча­сто ле­жиш но­ча­ми і ду­ма­єш: які сор­ти кра­ще по­сі­я­ти, як за­гу­сти­ти, як вга­да­ти зі стро­ка­ми, щоб во­ло­гу збе­рег­ти і за­мо­роз­ків уни­кну­ти. Ли­ше усві­дом­ле­н­ня то­го, що мо­жна до­сяг­ти кра­що­го ре­зуль­та­ту, ру­хає впе­ред. І ти зно­ву ри­зи­ку­єш».

Хо­ча про­гно­зу­ва­ти де­да­лі важ­че не ли­ше по­го­ду. Аграрій вва­жає, що ре­фор­ма в АПК за остан­ні два ро­ки по­ста­ви­ла не­ве­ли­кі аграр­ні під­при­єм­ства із зе­мель­ним бан­ком 700–1500 га у не­рів­ні умо­ви ве­де­н­ня бі­зне­су по­рів­ня­но з хол­дин­га­ми. Фер­ме­рам від­мі­ни­ли піль­гу по ПДВ, збіль­ши­ли у де­ся­тки ра­зів фі­ксо­ва­ний по­да­ток, обіцяють по­вер­ну­ти єди­ний со­ці­аль­ний вне­сок у пов­но­му об­ся­зі. На­то­мість хол­дин­ги про­да­ють зер­но за кор­дон за ну­льо­вою став­кою, їм від­шко­до­ву­є­ться ПДВ, а зна­чить — во­ни мо­жуть да­ти біль­шу орен­дну пла­ту па­йо­ви­кам. «Якщо ми­ну­ло­го ро­ку слаб­шим го­спо­дар­ствам бу­ло су­ту­жно, а мі­цні­ші три­ма­ли план­ку, зокре­ма за ра­ху­нок ре­сур­сів по­пе­ре­дніх ро­ків, то цьо­го ро­ку і во­ни з та­ким по­да­тко­вим пре­син­гом про­ся­дуть, — ка­же Бял­ків­ський. — Ко­ли стає ду­же важ­ко, зга­дую сло­ва ди­си­ден­та, по­лі­ти­ка і гро­мад­сько­го ді­я­ча Лев­ка Лук’янен­ка про те, що не тре­ба за­ча­ро­ву­ва­ти­ся — то­ді і не бу­де роз­ча­ру­вань».

Го­спо­дар­ства, які пе­ре­жи­ли 1990-ті та ви­сто­я­ли в ну­льо­вих, важ­ко зби­ти з на­мі­че­но­го шля­ху. Аби ви­три­ма­ти кон­ку­рен­цію, Бял­ків­ський пла­нує крім ро­слин­ни­цтва зайня­ти­ся пе­ре­роб­кою. Він має на­мір від­кри­ти цех з ви­го­тов­ле­н­ня круп та ма­ка­ро­нів. Щоб ви­ро­бля­ти які­сні ма­ка­рон­ні ви­ро­би, фер­мер пла­нує вирощувати твер­ді сор­ти пше­ни­ці. За­раз Бял­ків­ський ви­вчає тон­ко­щі спра­ви і шу­кає фа­хів­ця, який теж го­рі­ти­ме ці­єю іде­єю. «Бо без лю­ди­ни на­віть най­кра­щі те­хно­ло­гії не пра­цю­ють», — під­кре­слює фер­мер.

БЕЗ ЛЮ­ДИ­НИ НА­ВІТЬ НАЙ­КРА­ЩІ ТЕ­ХНО­ЛО­ГІЇ НЕ ПРА­ЦЮ­ЮТЬ, ВПЕВ­НЕ­НИЙ КЕ­РІВ­НИК ГО­СПО­ДАР­СТВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.