КВАНТОВИЙ СТРИБОК

СТВО­РИ­ТИ ВЕ­ЛИ­КИЙ БІ­ЗНЕС БЕЗ ЗНА­ЧНИХ КРЕ­ДИ­ТІВ МО­ЖЛИ­ВО — ДО­ВЕ­ДЕ­НО КОМ­ПА­НІ­ЄЮ «ЕРІ­ДОН»

Landlord - - ЗМІСТ - ТЕКСТ: ЛА­РИ­СА СТЕПАНУШКО

Як вла­сник ком­па­нії «Ері­дон» ство­рю­вав бі­знес

Із за­снов­ни­ком гру­пи ком­па­ній «Ері­дон» Сер­гі­єм Кро­лев­цем ми зу­стрі­ли­ся в йо­го офі­сі у се­лі Со­фі­їв­ська Бор­ща­гів­ка Ки­їв­ської обла­сті. Жи­во­пи­сні кра­є­ви­ди ки­їв­сько­го пе­ред­мі­стя, які від­кри­ва­ю­ться з ві­кон офі­су ком­па­нії та про­стя­га­ю­ться до го­ри­зон­ту, за­во­ро­жу­ють, ми­мо­во­лі зга­ду­ю­ться сло­ва пар­тне­рів і кон­ку­рен­тів про бі­зне­сме­на. Во­ни ствер­джу­ють, що Кролевець має не­зви­чай­ну вла­сти­вість ба­чи­ти пер­спе­кти­ву не ли­ше вла­сно­го під­при­єм­ства, а й га­лу­зі, да­ва­ти то­чні про­гно­зи на ро­ки впе­ред, а від­так — про­кла­дає вла­сний шлях до ме­ти. За чверть сто­лі­т­тя за­сно­ва­не ним дистриб’ютор­ське під­при­єм­ство роз­ро­сло­ся у гру­пу ком­па­ній з рі­зни­ми бі­зне­сна­пря­ма­ми, які за­без­пе­чу­ють агро­ви­ро­бни­ків ком­пле­ксни­ми по­слу­га­ми, се­ред яких — ви­ро­щу­ва­н­ня на­сі­н­ня та йо­го до­роб­ка і фа­су­ва­н­ня на вла­сно­му на­сін­нє­во­му за­во­ді по­ту­жні­стю 240 т/до­бу, дистри­бу­ція до­брив, за­со­бів за­хи­сту ро­слин, агро­но­мі­чний кон­сал­тинг, за­без­пе­че­н­ня агро­те­хні­кою ві­до­мих сві­то­вих брен­дів, ви­го­тов­ле­н­ня обла­дна­н­ня для зер­но­схо­вищ, про­е­кту­ва­н­ня і бу­дів­ни­цтво су­ча­сних по­ту­жно­стей для пе­ре­роб­ки та збе­рі­га­н­ня сіль­госп­про­ду­кції. Ком­па­нія «Ері­дон», яка є сер­цем стру­кту­ри, ство­ри­ла най­біль­шу в Укра­ї­ні ме­ре­жу ре­гіо­наль­них пред­став­ництв і ло­гі­сти­чної ін­фра­стру­кту­ри, що на­лі­чує по­над пів­со­тні склад­ських при­мі­щень за­галь­ною пло­щею близь­ко 80 000 кв. м, че­рез які об­слу­го­вує по­над 11 000 агро­під­при­ємств. Пар­тне­ри вва­жа­ють, що ком­па­нії вда­є­ться роз­ши­рю­ва­ти клі­єнт­ську ба­зу зав­дя­ки до­три­ман­ню взя­тих на се­бе зо­бов’язань, ши­ро­ко­му асор­ти­мен­ту про­ду­кції, за­без­пе­чен­ню те­хно­ло­гі­чно­го су­про­во­ду, швид­кій і зру­чній ло­гі­сти­ці, си­стем­но­сті та ефе­ктив­но на­ла­го­дже­ним ро­бо­чим про­це­сам.

Для то­го щоб глиб­ше ро­зу­мі­ти спе­ци­фі­ку ді­яль­но­сті аграр­них під­при­ємств і са­мим кон­тро­лю­ва­ти та по­кра­щу­ва­ти якість усіх те­хно­ло­гі­чних про­це­сів ви­ро­щу­ва­н­ня і зби­ра­н­ня вро­жаю, під­при­єм­ства гру­пи ком­па­ній «Ері­дон» по­ча­ли куль­ти­ву­ва­ти основ­ні сіль­гос­пкуль­ту­ри та ста­ном на сьо­го­дні на­ро­сти­ли зе­мель­ний банк до 40 000 га. Крім то­го, ком­па­нія по­бу­ду­ва­ла та роз­ви­ває су­ча­сну ро­бо­ти­зо­ва­ну мо­ло­чно­то­вар­ну фер­му на 500 го­лів. Су­ку­пні еле­ва­тор­ні по­ту­жно­сті гру­пи ком­па­ній «Ері­дон» пе­ре­ви­щу­ють 30 000 т, про­те еле­ва­тор­ний бі­знес як окре­мий на­прям ді­яль­но­сті не є прі­о­ри­те­тним.

До­ся­гнув­ши пев­них по­зи­цій у кіль­кох рин­ко­вих се­гмен­тах, гру­пі ком­па­ній вда­є­ться утри­му­ва­ти ви­со­кі обо­ро­ти.

При цьо­му вла­сник «Ері­дон» прин­ци­по­во не за­лу­чає ве­ли­кі кре­ди­тні ре­сур­си — не лю­бить зай­вих ри­зи­ків, а роз­ви­ває ком­па­нію на вла­сні ко­шти. Про­те, обе­ре­жність під­при­єм­ця з кре­ди­та­ми не за­ва­жа­ла йо­му роз­ви­ва­ти бі­знес. У 2017­му гру­па ком­па­ній «Ері­дон» по­сі­ла 39­те мі­сце у топ­100 най­біль­ших під­при­ємств Укра­ї­ни. За офі­цій­ни­ми да­ни­ми, за 2017 рік ви­ру­чка ста­но­ви­ла 16,74 млрд гри­вень, а при­бу­ток —

226 млн гри­вень. «Я ам­бі­цій­ний, роз­мір­ко­вую ло­гі­чно і при­ймаю рі­ше­н­ня ду­же швид­ко. Мо­жли­во, це і впли­ну­ло на те, що бі­знес так швид­ко роз­ви­вав­ся», — за­ува­жує Кролевець.

Втім, у пла­ни бі­зне­сме­на не вхо­дить ство­ре­н­ня не­ке­ро­ва­но­го гі­ган­та з ба­га­тьма ри­зи­ка­ми. Най­ближ­чи­ми ро­ка­ми тут роз­ви­ва­ти­муть на­яв­ні бі­знес­акти­ви та по­лі­пшу­ва­ти­муть їх по­ка­зни­ки, а та­кож пла­ну­ють за­пу­сти­ти пе­ре­роб­ку зер­но­вих і олій­них куль­тур. Кролевець упев­не­ний, що успішний бі­знес має ба­зу­ва­ти­ся на про­зо­ро­сті, від­по­від­аль­но­сті, не­бай­ду­жо­сті пра­ців­ни­ків, спра­ве­дли­во­сті та до­ві­рі. «З ро­ка­ми я все біль­ше до­ві­ряю лю­дям. А якщо я до­ві­рив лю­ди­ні — то даю мо­жли­вість їй се­бе ре­а­лі­зу­ва­ти», — зі­зна­є­ться він. У сво­є­му ро­бо­чо­му ка­бі­не­ті Сер­гій Кролевець спри­ймає се­бе одно­ча­сно і як вла­сни­ка, і як на­йма­но­го спів­ро­бі­тни­ка, який від­по­від­ає за роз­ви­ток ком­па­нії. «Я ці­кав­лю­ся пси­хо­ло­гі­єю, фі­ло­со­фі­єю — хо­чу кра­ще ро­зу­мі­ти при­ро­ду люд­ських вчин­ків, на­вчи­ти­ся на­ла­го­джу­ва­ти діа­лог та мо­ти­ву­ва­ти. Адже ща­сли­вий пра­ців­ник — це успіх ком­па­нії», — пе­ре­ко­на­ний вла­сник.

ПІДПРИЄМНИЦЬКА ТРАН­СФОР­МА­ЦІЯ Про вла­сний бі­знес Сер­гій Кролевець у ди­тин­стві не мрі­яв, хо­ча змал­ку пра­гнув до­сяг­ти фі­нан­со­вої не­за­ле­жно­сті та ста­біль­но­сті, оскіль­ки від­чу­вав від­по­від­аль­ність за ро­ди­ну. За­кін­чив­ши во­сьми­рі­чку на Пе­ре­я­слав­хмель­нич­чи­ні, по­їхав на­вча­ти­ся до те­хні­ку­му в При­морськ За­по­різь­кої обла­сті, де жив брат ма­те­рі. «Дядь­ко ме­ні ска­зав: до­сить па­сти ко­рів, по­їха­ли вчи­ти­ся, бо ли­ши­шся тут фу­ра­жу­ва­ти до кін­ця жи­т­тя, — при­га­дує Кролевець. — Так по­чав­ся мій са­мо­стій­ний жит­тє­вий шлях». Здо­був­ши про­фе­сію ін­же­не­ра­ме­ха­ні­ка сіль­сько­го­спо­дар­ських ма­шин, Сер­гій від­слу­жив у ар­мії та по­вер­нув­ся до рі­дно­го се­ла. Однак швид­ко зро­зу­мів, що на сіль­ські ста­тки ма­те­рі та мо­лод­шо­му бра­ту не до­по­мо­же, і ви­рі­шив їха­ти на за­ро­бі­тки до Тю­мен­ської обла­сті. Там вже за рік ро­бо­ти во­ді­єм пи­шав­ся тим, що сам став фі­нан­со­во не­за­леж­ ним і міг до­по­ма­га­ти рі­дні. Але за кіль­ка ро­ків, з по­ча­тком роз­ва­лу Со­ю­зу, Сер­гій по­вер­нув­ся до Укра­ї­ни та вла­шту­вав­ся ме­ха­ні­ком в ав­то­га­раж ра­дго­спу «Кня­жи­цький» на Ки­їв­щи­ні. На при­ве­зе­ні ко­шти при­дбав пер­ший ав­то­мо­біль, а кіль­ка ти­сяч від­клав на ощад­книж­ку. «Це був пер­ший і не­вда­лий до­свід ро­бо­ти з бан­ком, оскіль­ки гро­ші не­за­ба­ром зне­ці­ни­ли­ся че­рез ін­фля­цію, — зга­дує Кролевець. — Ощад­книж­ка і до­сі ле­жить у ша­фі — на­га­дує про час, ко­ли не мав ані до­сві­ду, ані ро­зу­мі­н­ня та не до­слу­хав­ся до по­ра­ди більш до­свід­че­них лю­дей пе­ре­ве­сти гро­ші в то­вар».

На по­ча­тку 1990­х у ра­дго­спі пе­ре­ста­ли пла­ти­ти зар­пла­ту, і Сер­гій був ви­му­ше­ний шу­ка­ти спосо­би за­ро­би­ти, аби про­го­ду­ва­ти дру­жи­ну та ма­лень­ко­го си­на. Тро­хи та­ксу­вав, ор­га­ні­зу­вав зі зна­йо­мим по­шив шкі­ря­них кур­ток: шку­ри ку­пу­ва­ли в го­спо­дар­стві та від­во­зи­ли на до­роб­ку до Ва­силь­ко­ва, найня­ли май­стра з по­ши­т­тя, а го­то­ві ви­ро­би са­мі про­да­ва­ли на Цен­траль­но­му ста­діо­ні в Ки­є­ві. «За ви­хі­дні за­ро­бля­ли по $100–200. То­ді, ма­буть, і ви­ни­кло ба­жа­н­ня за­йма­ти­ся під­при­єм­ни­цтвом», — при­га­дує він. Пі­сля роз­ва­лу ра­дго­спу ра­зом із кіль­ко­ма ко­ле­га­ми ство­ри­ли ком­па­нію «Ан­та­рес»: за­йма­ли­ся по­се­ре­дни­цькою ді­яль­ні­стю, про­дов­жу­ва­ли ши­ти та про­да­ва­ти кур­тки. Втім че­рез рік пар­тне­ри ро­зі­йшли­ся — не змо­гли по­ді­ли­ти за­ро­бле­ні $1000. «Це був ду­же силь­ний урок, і я зро­бив ви­сно­вок: лю­дям кра­ще пла­ти­ти ве­ли­ку зар­пла­ту або час­тку з при­бу­тку, ніж ді­ли­ти при­бу­ток між спів­вла­сни­ка­ми, — вва­жає Кролевець. — Це, ма­буть, одне з мо­їх пра­виль­них рі­шень у подаль­шо­му — рі­ше­н­ня при­йма­ти са­мо­му, а по­руч ма­ти пар­тне­рів, які отри­му­ють до­хід. Так ком­па­нія мо­же роз­ви­ва­ти­ся більш ефе­ктив­но».

ЗАРОДЖЕННЯ ДИСТРИБУЦІЇ Са­мо­стій­ний бі­знес під­при­є­мець за­по­ча­тку­вав у 1993­му, за­ре­є­стру­вав­ши ком­па­нію «Ері­дон». У по­шу­ках за­ро­бі­тку він та ще кіль­ка спів­ро­бі­тни­ків чим тіль­ки не за­йма­ли­ся: ши­ли та про­да­ва­ли спе­ц­одяг, тор­гу­ва­ли в орен­до­ва­них сіль­ських ма­га­зи­нах, пе­ре­про­да­ва­ли про­ду­кти, тка­ни­ну та ме­тал. «Ми по­стій­но про­бу­ва­ли щось но­ве, шу­ка­ли свою ні­шу, — при­га­дує Кролевець. — Але я зав­жди схи­ляв­ся до сіль­сько­го го­спо­дар­ства, оскіль­ки най­кра­ще на цьо­му ро­зу­мів­ся». У 1994­му бі­зне­сме­ну вда­ло­ся ви­йти на вла­сний шлях — ком­па­нія по­ча­ла ску­по­ву­ва­ти у по­се­ре­дни­ків ме­ля­су та екс­пор­ту­ва­ти її до Бол­га­рії, від­пра­ви­ла пер­шу пар­тію ячме­ню до При­бал­ти­ки та за­ро­би­ла ва­лю­ту. То був час, ко­ли Кролевець ося­гав ази бі­зне­су — вчив­ся за­ро­бля­ти на рі­зни­ці цін, на­ла­го­джу­ва­ти сто­сун­ки з по­ста­чаль­ни­ка­ми та клі­єн­та­ми, ви­бу­ до­ву­ва­ти бі­знес­про­це­си. Но­вий до­свід при­му­сив за­ми­сли­ти­ся над пи­та­н­ням, звід­ки по­ста­чаль­ни­ки бе­руть ме­ля­су та яку мар­жу він втра­чає, ку­пу­ю­чи її у по­се­ре­дни­ків. Схе­мою за­ро­бі­тку по­ді­лив­ся Єв­ген Ше­ле­пін з ком­па­нії «За­хі­да­гро­сер­віс», з яким спів­пра­цю­вав Сер­гій Кролевець: під­при­є­мець по­ста­чав сіль­го­спви­ро­бни­кам за­со­би за­хи­сту ро­слин, ті роз­ра­хо­ву­ва­ли­ся ме­ля­сою, яку він про­да­вав ком­па­нії «Ері­дон». Крім то­го, на про­ха­н­ня мо­ло­до­го бі­зне­сме­на Ше­ле­пін до­зво­лив йо­му по­пра­цю­ва­ти з то­вар­ни­ми кре­ди­та­ми, які на­да­вав фер­ме­рам: зі­бра­ти бор­ги у про­блем­них го­спо­дар­ствах, ре­а­лі­зу­ва­ти то­вар, а ще — тим­ча­со­во ви­ко­ри­ста­ти ви­ру­че­ні ко­шти як ка­пі­тал на роз­ви­ток вла­сної спра­ви. Від­пра­цю­вав­ши су­бдистриб’юто­ром рік, Кролевець ру­шив у са­мо­стій­не пла­ва­н­ня — уклав пер­ший кон­тракт з ком­па­ні­єю BASF на 100 000 ні­ме­цьких ма­рок на по­став­ку гер­бі­ци­дів. «То­ді ба­ га­то сві­то­вих лі­де­рів ма­ли вла­сні офі­си в Укра­ї­ні. Ми ви­бра­ли BASF, оскіль­ки у них бу­ли про­ду­кти, які по­трі­бні для цукро­во­го за­во­ду», — по­яснює бі­зне­смен. Він за­ува­жує, що ба­га­то чо­му на­вчив­ся са­ме у за­ру­бі­жних пар­тне­рів. BASF бу­ла пер­шою з між­на­ро­дних ком­па­ній, яка по­ча­ла пра­цю­ва­ти з «Ері­дон» за між­на­ро­дним кон­тра­ктом. За остан­ні п’ять ро­ків об­сяг її то­ва­ро­обо­ро­ту з «Ері­дон» збіль­шив­ся вдві­чі, та на 2019 рік під­пи­са­ний кон­тракт на по­над $47 млн. «Ми єди­на ком­па­нія, яка чі­тко про­пи­сує об­ся­ги по про­ду­ктах на на­сту­пний рік, бе­ру­чи вза­єм­ну від­по­від­аль­ність: «Ері­дон» — за ку­пів­лю, BASF — за по­став­ку», — роз­по­від­ає ке­рів­ник від­ді­лу про­да­жів ком­па­нії «Basf­укра­ї­на» Ан­дрій Ка­сі­ян. З «Ері­дон» ком­фор­тно пра­цю­ва­ти з кіль­кох при­чин: це пер­ша укра­їн­ська ком­па­нія, яка бу­ла го­то­ва до то­чно­сті пла­ну­ва­н­ня за об­ся­гом про­ду­ктів не ли­ше в ці­ло­му на рік, а й за

мі­ся­ця­ми по­став­ки, під­кре­слює Ка­сі­ян. Від­так, «Ері­дон» як дистриб’ютор став пер­шим, з ким BASF під­пи­са­ла три­рі­чний кон­тракт. Крім то­го, ком­па­нія має три­ва­лу істо­рію, то­му BASF ду­же ло­яль­но під­хо­дить до її кре­ди­ту­ва­н­ня. А ще «Ері­дон» — ду­же по­ту­жний пар­тнер що­до про­су­ва­н­ня ін­но­ва­цій­них про­ду­ктів BASF, оскіль­ки має най­біль­шу кіль­кість ре­гіо­наль­них пред­став­ництв, а най­шир­ша ме­ре­жа ре­гіо­наль­них скла­дів до­зво­ляє за­без­пе­чи­ти най­ко­ро­тше ло­гі­сти­чне пле­че від скла­ду до кін­це­во­го спо­жи­ва­ча. З кін­ця 1990­х «Ері­дон» по­чав спів­пра­цю­ва­ти й з ін­ши­ми по­ста­чаль­ни­ка­ми сіль­гос­пхі­мії, які роз­гле­ді­ли у мо­ло­дій ком­па­нії на­дій­но­го та пер­спе­ктив­но­го пар­тне­ра.

Пер­шим клі­єн­том «Ері­дон» став Цукро­вий за­вод ім. Цю­ру­пи на Жи­то­мир­щи­ні, а схе­ма спів­пра­ці бу­ла про­стою: на­ве­сні «Ері­дон» дає під­при­єм­ству гер­бі­ци­ди, а во­се­ни за­би­рає ме­ля­су та екс­пор­тує її до Бол­га­рії. «У той пе­рі­од я ба­га­то чо­му на­вчив­ся», — зга­дує Сер­гій Кролевець. На­при­клад, з 1993 ро­ку ком­па­нія по­ча­ла аку­му­лю­ва­ти вла­сні ко­шти, іно­ді до­во­ди­ло­ся бра­ти ко­ро­тко­стро­ко­ві кре­ди­ти, але ста­ра­ли­ся пра­цю­ва­ти на за­ро­бле­ні. «Дум­ку, що роз­ви­ва­ти­ся без кре­ди­тних гро­шей не­мо­жли­во, я вва­жаю сте­ре­о­ти­пом, — за­ува­жує Кролевець. — Хі­ба що у ви­пад­ках, ко­ли ви­тра­ча­єш біль­ше, ніж за­ро­бля­єш. Я зав­жди на­ма­гав­ся пу­ска­ти гро­ші в обіг, і не ши­ку­вав у ті ро­ки». Втім, уро­ки сто­су­ва­ли­ся не ли­ше тор­гів­лі, а й спри­я­ли ро­зу­мін­ню ва­жли­во­сті ство­ри­ти імідж і ре­пу­та­цію. Офіс ком­па­нії роз­та­шо­ву­вав­ся у дво­кім­на­тній квар­ти­рі, де все бу­ло по­сі­мей­но­му: у кім­на­тах пра­цю­ва­ли, а на ку­хні жін­ки­бух­гал­те­ри по чер­зі го­ту­ва­ли чо­ло­ві­кам обід. Ко­ли штат роз­ши­рив­ся, за­про­си­ли ку­ха­ря та ви­найня­ли су­сі­дню три­кім­на­тну квар­ти­ру. Та­кий уклад вла­што­ву­вав пра­ців ни­ків, а от у клі­єн­тів ви­кли­кав пі­до­зру. «При­га­дую, при­їхав за то­ва­ром чо­ло­вік з Чер­ні­гів­ської обла­сті — со­лі­дний та­кий, на мер­се­де­сі, і ка­же: «Що це за ком­па­нія, яка си­дить на шо­сто­му по­вер­сі? Ліфт по­ряд, зав­тра вте­че­те — от як вам гро­ші да­ва­ти?» Чу­ти та­ке бу­ло ду­же не­при­єм­но», — го­во­рить Сер­гій Кролевець. На по­ча­тку 2000­х ком­па­нія не ли­ше збу­ду­ва­ла вла­сний офіс у Пе­тро­пав­лів­ській Бор­ща­гів­ці, а й від­кри­ла два пред­став­ни­цтва, оскіль­ки се­ред її клі­єн­тів вже бу­ло близь­ко трьох де­ся­тків го­спо­дарств.

БІЛЬ­ШЕ ЗА ВСІХ

Сьо­го­дні «Ері­дон» має близь­ко 11 000 клі­єн­тів по всій те­ри­то­рії Укра­ї­ни і за­ймає 25–30% рин­ку дистрибуції за­со­бів за­хи­сту ро­слин, на­сі­н­ня по­льо­вих куль­тур, мі­не­раль­них та мі­кро­до­брив. Пра­цю­ють із сіль­го­спви­ро­бни­ком, на­віть якщо він обро­бляє один ге­ктар по­ля. «Це на­ша по­зи­ція: ми пра­цю­є­мо з ко­жним, хто до нас звер­та­є­ться», — під­кре­слює Кролевець, хо­ча і по­го­джу­є­ться, що ро­бо­та з дрі­бни­ми фер­ме­ра­ми ви­ма­гає ве­ли­ких ви­трат ча­су на ви­їзди на по­ля, ана­ліз та на­да­н­ня кон­суль­та­цій, але ко­жен клі­єнт цін­ний. Від­так, вла­сник ком­па­нії на да­но­му ета­пі вва­жає зав­да­н­ня утри­ма­ти клі­єн­тів ва­жли­ві­шим, ніж роз­ши­рю­ва­ти їх пе­ре­лік. Одні­єю з пе­ре­ваг «Ері­дон» є актив­не то­вар­не кре­ди­ту­ва­н­ня сіль­го­спви­ро­бни­ків, у ре­зуль­та­ті ком­па­нія зна­чною мі­рою взя­ла на се­бе роль банківського се­кто­ра. На да­ний час кре­ди­тний порт­фель ком­па­нії ста­но­вить 5 млрд гри­вень, однак Сер­гій Кролевець не має на­мі­ру йо­го збіль­шу­ва­ти, оскіль­ки ви­ни­кає за­над­то ба­га­то ри­зи­ків че­рез рей­дер­ські за­хо­пле­н­ня та не­о­бов’яз­ко­вість, яка ча­сто зу­стрі­ча­є­ться в агра­рі­їв.

З ме­тою які­сно­го об­слу­го­ву­ва­н­ня клі­єн­тів «Ері­дон» ство­рив по­ту­жну ло­гі­сти­чно­склад­ську ме­ре­жу. «Із са­мо­го по­ча­тку ді­яль­но­сті ком­па­нії всі про­це­си я ви­ко­ну­вав сам, то­му знаю, як роз­ми­тни­ти то­вар, як ви­найня­ти ма­ши­ну та до­ста­ви­ти. Від­так, я ро­зу­мів, як має бу­ти ор­га­ні­зо­ва­на ро­бо­та», — по­яснює Кролевець. Осо­би­сте ро­зу­мі­н­ня вла­сни­ком усіх про­це­сів, по­стій­не ін­ве­сту­ва­н­ня у бу­дів­ни­цтво склад­ських ком­пле­ксів і за­лу­че­н­ня про­фе­сій­них спе­ці­а­лі­стів з ло­гі­сти­ки та склад­сько­го управ­лі­н­ня, транс­порт­не за­без­пе­че­н­ня та чі­тко на­ла­го­дже­ний трансфер да­ли по­зи­тив­ні ре­зуль­та­ти: де­віз ком­па­нії «За 24 го­ди­ни до­ста­ви­ти про­дукт до кін­це­во­го спо­жи­ва­ча» вті­ле­ний на пра­кти­ці. Для мі­сце­вих агро­під­при­ємств — це ще й мо­жли­вість ско­ро­ти­ти транс­порт­ні ви­тра­ти та мі­ні­мі­зу­ва­ти стро­ки по­став­ки про­ду­кції. Як роз­по­вів ди­ре­ктор Бер­дян­сько­го під­роз­ді­лу «Ері­дон» Ігор Ні­кі­тен­ко, який пра­цює на під­при­єм­стві по­над 20 ро­ків, най­ва­го­мі­ши­ми кон­ку­рен­тни­ми пе­ре­ва­га­ми ком­па­нії є роз­ви­не­на ін­фра­стру­кту­ра, най­шир­ший асор­ти­мент про­ду­кції та сер­ві­сних по­слуг, най­біль­ша кіль­кість по­ста­чаль­ни­ків. У спи­ску пар­тне­рів та­кі брен­ди, як Syngenta, Bayer, Dupont,

Euralis, Limagrain, Monsanto, Pioneer,

DSV, RAGT, Sesvanderhave та ба­га­то ін­ших. «За­мов­ни­ки спри­йма­ють нас як на­дій­но­го пар­тне­ра, а вчас и еко­но­мі­чно­фі­нан­со­вих чи по­лі­ти­чних криз до­на с звер­та­ю­ться на­віть ті агро­ви­ро­бни­ки, які пра­цю­ва­ли з ін­ши­ми дистриб’юто­ра­ми, оскіль­ки не бо­я­ться до­ві­ри­ти нам ко­шти», — до­дає Ні­кі­тен­ко. Та го­лов­ною цін­ні­стю ком­па­нії він вва­жає лю­дей, що тут пра­цю­ють. У цен­траль­но­му офі­сі та в ре­гіо­наль­них ко­ле­кти­вах є до­свід­че­ні пра­ців­ни­ки та ба­га­то енер­гій­ної мо­ло­ді, які по­стій­но під­ви­щу­ють ква­лі­фі­ка­цію, про­по­ну­ють зру­чні та ви­гі­дні для сіль­го­спви­ро­бни­ків рі­ше­н­ня, на­при­клад сто­сов­но фі­нан­со­вих ін­стру­мен­тів — ве­ксель та аграрні роз­пи­ски.

У «Ері­дон» чи­ма­ло пар­тне­рів, з яки­ми пра­цю­ють від ча­су за­по­ча­тку­ва­н­ня ком­па­нії. Агро­фір­ма «Єр­чи­ки» зна­йо­ма з «Ері­дон» з 1993 ро­ку. «При­га­дую, як мо­ло­дий Кролевець за­йшов у наш офіс і за­про­по­ну­вав нам по­ста­ча­ти до­бри­ва та на­сі­н­ня. Він го­во­рив ду­же пе­ре­кон­ли­во, від­чу­ва­ло­ся, що роз­би­рав­ся у про­ду­кції, яку про­по­ну­вав, обі­цяв по­ста­ча­ти ли­ше які­сний то­вар і не під­во­ди­ти з тер­мі­на­ ми по­ста­вок, — роз­по­від­ає ди­ре­ктор агро­фір­ми Во­ло­ди­мир Дід­ків­ський. — Зви­чай­но, ми звер­та­ли­ся до рі­зних по­ста­чаль­ни­ків, але го­лов­не, що я від­чув у цьо­му чо­ло­ві­ко­ві, — що він спра­ве­дли­ва лю­ди­на, за 25 ро­ків спів­пра­ці не бу­ло жо­дно­го ви­пад­ку, ко­ли би він по­ста­вив під­роб­ку або не­які­сні про­ду­кти». У цьо­му в агро­фір­мі ма­ли змо­гу до­бре пе­ре­ко­на­ти­ся на вла­сних по­сі­вах. «Чу­тка­ми зем­ля пов­ни­ться — у на­шо­му ра­йо­ні з «Ері­дон» спів­пра­цю­ва­ли пра­кти­чно всі го­спо­дар­ства, — до­дає Дід­ків­ський. — До ко­жно­го Кролевець при­їздив осо­би­сто, вів фа­хо­ву роз­мо­ву, бу­кваль­но за три ро­ки сфор­му­вав ква­лі­фі­ко­ва­ний ко­ле­ктив». За 25 ро­ків між ни­ми та Кро­лев­цем не ви­ни­кло жо­дної су­пе­ре­чки чи пре­тен­зії. «Ко­лись пра­цю­ва­ли на ти­ся­чі гри­вень, за­раз укла­да­є­мо кон­тра­кти на міль­йо­ни, — за­зна­чає ди­ре­ктор «Єр­чи­ків». — Ко­ли з’яви­ла­ся ком­па­нія «Ері­дон­тех», ми по­ча­ли ку­пу­ва­ти в них біль­шість сво­єї сіль­гос­пте­хні­ки, з «Ері­дон­буд» укла­ли кон­тракт на бу­дів­ни­цтво мо­ло­чно­го ком­пле­ксу. Кролевець сам по со­бі мов­ча­зний, але що за­ду­мав — те обов’яз­ко­во зро­бить». Клі­єнт теж змі­нив­ся, за­ува­жує Сер­гій Кролевець. «Якщо 20 ро­ків то­му фер­мер дов­го ана­лі­зу­вав про­по­зи­цію, то за­раз ле­две не ко­жен, хто має 100 га, про­во­дить тен­дер, — уто­чнює він. — Біль­шість ви­ма­гає по­став­ля­ти то­вар без­по­се­ре­дньо пе­ред по­сів­ною, бу­кваль­но за день до її по­ча­тку. Але чи знайдеться у сві­ті ком­па­нія, яка зда­тна за­без­пе­чи­ти одно­ча­сно всіх? Я не знаю та­кої». Ще одна про­бле­ма, за йо­го сло­ва­ми, по­ля­гає в то­му, що фер­ме­ри у пра­гнен­ні ку­пи­ти де­шев­ше на­вчи­ли­ся ма­ні­пу­лю­ва­ти дистриб’юто­ра­ми. «Кін­це­вий спо­жи­вач від цьо­го ви­грає, але всі дистриб’юто­ри про­гра­ють, — за­ува­жує вла­сник ком­па­нії. — Жорс­тка ці­но­ва кон­ку­рен­ція — ве­ли­ка про­бле­ма на рин­ку. І це не наш ме­тод бо­роть­би — ми пра­гне­мо при­ва­би­ти клі­єн­тів до­да­тко­ви­ми опці­я­ми ». Ко­жен дистриб’ютор­ський центр— це ком­пле­ксне рі­ше­н­ня для сіль­го­спви­ро­бни­ків. На­при­клад, у цен­трі, що від­крив­ся у ве­ре­сні в се­лі Ко­ло­ден­ка на Львів­щи­ні, крім су­ча­сно­го склад­сько­го при­мі­ще­н­ня та про­сто­ро­го офі­су для ро­бо­ти з клі­єн­та­ми пра­цює сер­ві­сний центр ком­па­нії «Ері­дон­тех», де про­во­ди­ться те­хні­чне об­слу­го­ву­ва­н­ня та ре­монт сіль­гос­пте­хні­ки та ван­та­жі­вок.

ПОЄДНАТИ ДРУЖБУ ТА БІ­ЗНЕС Пра­гну­чи налагодити ефе­ктив­ний бі­знес, Кролевець ще на стар­ті ді­яль­но­сті ком­па­нії ство­рив окре­мі від­ді­ли, які за­йма­ли­ся бу­ді­вель­ни­ми ро­бо­та­ми та про­да­жем те­хні­ки і зап­ча­стин. Але з ро­стом ком­па­нії від­ді­лам ста­ва­ло ті­сно, до то­го ж ко­жен із них по­тре­бу­вав вузь­ко­про­філь­них фа­хів­ців і рі­зно­го під­хо­ду до ор­га­ні­за­ції бі­знес­про­це­сів. Так по­ста­ло пи­та­н­ня про від­ді­ле­н­ня їх в окре­мі ком­па­нії. У 2009­му бу­ла ство­ре­на ком­па­нія «Ері­дон­тех», че­рез дев’ять ро­ків — «Ері­дон­буд». В обох є спів­вла­сни­ки, але біль­ша час­тка на­ле­жить Сер­гію Кро­лев­цю. «Якщо у ме­не спи­та­ють, що кра­ще: дру­жба на бі­зне­сі, чи бі­знес, а по­тім дру­жба, то я від­по­вім, що дру­ге. Я вже об­пі­кся на бі­зне­сі з дру­зя­ми ще в 1990­х», — ка­же вла­сник «Ері­дон». З обо­ма май­бу­тні­ми ди­ре­кто­ра­ми — Іва­ном Мі­ха­лі­ною та Ві­та­лі­єм Ку­ку­ру­зою — по­зна­йо­мив­ся під час ро­бо­ти у ком­па­нії, зго­дом ста­ли дру­зя­ми і ли­ше по­тім — пар­тне­ра­ми. «Я їм на 100% до­ві­ряю.

То­му, хо­ча і маю біль­шу час­тку вла­сно­сті, в їхню ро­бо­ту не втру­ча­ю­ся, ра­зом ли­ше ви­рі­шу­є­мо стра­те­гі­чні пи­та­н­ня», — за­пев­няє Кролевець. На дум­ку Ві­та­лія Ку­ку­ру­зи, вла­сни­ку «Ері­дон» не вла­сти­во одра­зу до­ві­ря­ти но­вим лю­дям. Май­бу­тньо­му ди­ре­кто­ру «Ері­дон­буд» до­во­ди­ло­ся кіль­ка ро­ків пе­ре­ко­ну­ва­ти Кро­лев­ця ви­ді­ли­ти бу­ді­вель­ний на­прям в окре­мий бі­знес. «Сер­гій Ві­кто­ро­вич не ві­рив у ідею та від­вер­то го­во­рив, що знає, як пра­цює дистри­бу­ція, але не роз­би­ра­є­ться у бу­ді­вель­но­му бі­зне­сі. Я йо­го пе­ре­ко­ну­вав, пи­сав бі­знес­пла­ни, наш від­діл на­бу­вав до­сві­ду: роз­бу­до­ву­вав ін­фра­стру­кту­ру «Ері­дон» — зво­див офі­сні та склад­ські при­мі­ще­н­ня, еле­ва­то­ри, на­сін­нє­вий за­вод. Вре­шті — пе­ре­ко­нав», — зга­дує Ві­та­лій. Здо­бу­тки «Ері­дон­буд» до­во­дять, що рі­ше­н­ня про від­окрем­ле­н­ня бу­ло пра­виль­ним: ком­па­нія за­пу­сти­ла ви­ро­бни­цтво ме­та­ло­кон­стру­кцій та еле­ва­тор­но­го обла­дна­н­ня, ви­сту­пає ген­пі­дря­дни­ком при бу­дів­ни­цтві рі­зних про­ми­сло­вих об’єктів, зокре­ма за­во­ду Bayer з до­роб­ки на­сі­н­ня ку­ку­ру­дзи, і по­стій­но шу­кає но­ві шля­хи роз­ви­тку. Зро­сла і про­фе­сій­ність ко­ман­ди: якщо спо­ча­тку в ко­ле­кти­ві на­ра­хо­ву­ва­ло­ся близь­ко 70% рі­зно­ро­бо­чих і ли­ше 20% — про­фе­сіо­на­лів, то за­раз си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся дзер­каль­но. «Ра­ні­ше я вва­жав, що Кролевець — до­сить жорс­ткий ке­рів­ник. Він спра­ве­дли­вий і не­тер­пи­мий до не­про­фе­сіо­на­лі­зму, а най­ви­ща по­хва­ла від ньо­го — це від­су­тність кри­ти­ки, — за­зна­чає Ві­та­лій Ку­ку­ру­за. — Але, очо­лив­ши ком­па­нію, змі­нив дум­ку і на­віть по­чав пе­ре­йма­ти йо­го стиль управ­лі­н­ня».

МОТИВОВАНІ НА РЕ­ЗУЛЬ­ТАТ Зро­ста­н­ня та роз­ви­ток ком­па­нії від­кри­ли для будь­яко­го пра­ців­ни­ка стру­кту­ри мо­жли­во­сті для кар’єр­но­го ро­сту. «Якщо лю­ди­на са­ма хо­че чо­гось до­ся­гну­ти, то ми да­є­мо мо­жли­вість їй і ка­же­мо: «До­ся­гай!» — роз­по­від­ає Кролевець. Для до­ся­гне­н­ня мрії пра­ців­ни­ку до­ве­де­ться осо­би­сто зу­стрі­ти­ся з вла­сни­ком ком­па­нії, роз­по­ві­сти про ам­бі­ції — по­са­ду, озву­чи­ти вла­сні очі­ку­ва­н­ня, скла­сти план і вже за ре­зуль­та­та­ми йо­го ви­ко­на­н­ня Кролевець при­ймає рі­ше­н­ня. Як при­клад — ни­ні­шній ко­мер­цій­ний ди­ре­ктор Ва­дим Лук’яненко, який по­чи­нав ро­бо­ту в ком­па­нії на скла­ді, по­тім обі­ймав по­са­ду ме­не­дже­ра від­ді­лу за­со­бів за­хи­сту ро­слин, по­сту­по­во став за­сту­пни­ком

ке­рів­ни­ка від­ді­лу, да­лі очо­лив йо­го і за­раз є ко­мер­цій­ним ди­ре­кто­ром ком­па­нії «Ері­дон».

Одна з основ­них ком­пе­тен­цій вла­сни­ка «Ері­дон» — ро­бо­та з лю­дьми. І пер­ше пра­ви­ло — це спра­ве­дли­ве став­ле­н­ня до лю­дей. «Існує дум­ка, що в ком­па­нії по­вин­ні бу­ти не­змін­ні пра­ви­ла. Я з цим не по­го­джу­ю­ся», — за­ува­жує Сер­гій Кролевець і по­яснює: про­це­си, си­сте­му при­ду­му­ють лю­ди, для одних во­ни іде­аль­ні, для ко­гось — не­при­пу­сти­мі, то­му їх тре­ба зав­жди під­ла­што­ву­ва­ти під лю­дей, вра­хо­ву­ю­чи їх ін­ди­ві­ду­аль­ність. «З хо­ро­ши­ми грав­ця­ми мо­жна й про­гра­ти, але ви­гра­ти без них не­мо­жли­во. То­му ми всі по­стій­но вчи­мо­ся», — під­кре­слює він. Як у будь­якій ве­ли­кій ком­па­нії, тут пра­цює Hr­від­діл, ді­ють мо­ти­ва­цій­ні про­гра­ми, про­во­дя­ться кур­си та се­мі­на­ри з під­ви­ще­н­ня ква­лі­фі­ка­ції, ме­не­дже­ри їздять у бі­знес­ту­ри до пар­тне­рів — до Ар­ген­ти­ни, Бра­зи­ лії, США, кра­їн Єв­ро­пи. «Най­кра­щим сти­му­лом до­ся­га­ти ви­щих ре­зуль­та­тів є що­рі­чні рей­тин­ги пред­став­ництв, — вва­жає Ні­кі­тен­ко. — Пер­ші три пе­ре­мож­ці на­го­ро­джу­ю­ться по­їзд­ка­ми за кор­дон, ку­ди са­ме — ви­би­ра­ють у рам­ках на­да­но­го бю­дже­ту. Так ми ко­ле­кти­вом по­бу­ва­ли у Та­ї­лан­ді, по­до­ро­жу­ва­ли Укра­ї­ною». Ви­бір на­прям­ку — як у ту­ра­ген­ції: хо­чеш — у кру­їз по Се­ред­зем­но­му мо­рю на ко­ра­блі чи ві­триль­ни­ку, лю­биш ти­шу — їдь ри­ба­ли­ти до Фін­лян­дії. До­сить ком­фор­тно і в са­мо­му офі­сі — тут обла­што­ва­ний спорт­зал, а мі­сце на те­ра­сі облю­бу­ва­ли дів­ча­та для за­нять йо­гою. Вла­сник ком­па­нії з гор­ді­стю про­во­дить нас мі­сця­ми ре­ла­ксу пра­ців­ни­ків, від­чу­ва­є­ться, що дба­ти про вну­трі­шній ком­форт під­ле­глих для ньо­го ду­же ва­жли­во. Втім, Кролевець пе­ре­ко­нав­ся і в про­ти­ле­жно­му: якщо у лю­ди­ни не­має са­мо­ро­зу­мі­н­ня і са­мо­мо­ти­ва­ції, то всі мо­ти­ва­цій­ні за­хо­ди не ма­ти­муть жо­дно­го сен­су та не бу­дуть пра­цю­ва­ти.

Уже за два­три ро­ки у ко­гось з ко­ман­ди з’яви­ться мо­жли­вість очо­ли­ти но­вий на­прям ді­яль­но­сті ком­па­нії — пе­ре­роб­ку зер­но­вих куль­тур. «Я схи­ля­ю­ся до то­го, щоб ви­хо­ву­ва­ти вла­сні ка­дри на по­са­ди топ­ме­не­дже­рів», — ка­же Кролевець. Знайдеться мі­сце і для про­су­ну­то­го ко­ри­сту­ва­ча ін­но­ва­цій — за­раз те­хні­чний від­діл ком­па­нії роз­ро­бляє он­лайн­пла­тфор­му для ро­бо­ти з кон­тр­аген­та­ми. Під­каз­ка від Кро­лев­ця: оби­ра­ю­чи між про­фе­сіо­на­лом і ам­бі­тною лю­ди­ною з ве­ли­ким ба­жа­н­ням пра­цю­ва­ти, він ви­бе­ре дру­го­го. «Най­скла­дні­ше бу­ло на по­ча­тку шля­ху, ко­ли від­чу­вав не­ста­чу ко­штів та ка­дрів, — вва­жає вла­сник «Ері­дон». — За­раз є біль­ше мо­жли­во­стей, біль­ше впев­не­но­сті та фі­нан­со­ва не­за­ле­жність. То­му за на­сту­пні 20 ро­ків ми зро­би­мо на­шу ком­па­нію ще більш успі­шною».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.