Історія українського Інституту краси
Є речі, котрі залишаються незмінними роками. Просто тому, що вони працюють і дають результат. Саме це можна сказати про роботу Інституту краси – єдиного закладу в Україні, де косметологія поєднується з медициною. І який наразі – за крок від закриття.
Сьогодні ви можете обрати будь-який салон, за кілька хвилин записатися до лікаря-косметолога через свій смартфон та замовити кращу косметику онлайн просто під час обідньої перерви. Шкода, що раніше у наших бабусь такої можливості не було. Проте і вони мали свої секрети вроди. Вони точно перебували серед клієнток Інституту краси – на той час головного осередку з догляду за собою. Саме тут зародилася косметологія як окрема галузь медицини. Інститут першим в Україні запропонував підійти до краси та догляду за собою не просто з наукової, а йз медичної точки зору. Адже проблеми, які ми бачимо на поверхні, – гіперпігментація, акне – це і результат порушень в організмі, які не вирішиш просто нанесенням хорошого крему. Саме тому діяльність закладу, який хтось може вважати пережитком радянських часів, – насправді актуальна як ніколи. Тут вас проконсультує не просто косметолог, а лікар-практик із відповідними знаннями і досвідом. Ви отримаєте більше: більше уваги, глибший аналіз, кращий результат.
ПОЧАТОК
Жінки переймалися своїм зовнішнім виглядом завжди – незалежно від віку чи роду заняття. Важко уявити, як вони могли впоратися з цим самостійно, адже Інститут краси в Україні зустрів своїх перших клієнток лише в 1949 р. (як філіал московського Інституту лікувальної косметики). На той час кабінети краси лише набирали популярність і відкривалися частіше за все при лікарнях. Проте масову любов так і не встигли завоювати: почалася війна, і всі медичні заклади перейшли на відповідний режим. Краса залишилася на останньому плані, на першому – порятунок життів. Для Інституту краси це був тяжкий післявоєнний час: потрібно було повністю перекваліфікуватися, щоб надати допомогу тим, хто її потребував, а для цього не було необхідного обладнання. Один електроніж, електрофорез, дарсонваль, саморобні апарати для електроепіляції – і все! Дістати спеціальну апаратуру для лікарні було надскладно. Інститут потребував свіжого погляду та змін. І вони сталися завдяки новій головній лікарці Інні Волощенко.
СВІЖИЙ ПОДИХ
Інну Волощенко запросили на посаду в 1977 р. Вона не одразу, але погодилася. Про що ще жодного разу не пошкодувала. «Від початку я працювала в Інституті геронтології. Робота мені подобалася. Одного разу знайомі сказали мені: “Лишай свою науку – негайно треба посісти місце в косметології. І вирішити сьогодні, за ніч”. Чоловік був проти: “Йти в перукарі після науки…”. А для мене косметологія – справа життя! Я погодилася і вже 40 років як не шкодую», – усміхається головна лікарка. Пані Інна згадує, яким був Інститут тоді, коли вона тільки-но влаштувалася: «Коли я прийшла в колектив, то спостерігала за роботою лікарів, яких на той час було лише 20 на Інститут. Над якими проблемами працюють? З якими труднощами зіштовхуються?» Лікарка зрозуміла, що акцент потрібно зробити саме на лікувальній косметології і працювати не лише над недоліками шкіри, а й із проблемами всього організму. Якщо, наприклад, у клієнта гіперпігментація – потрібно лікувати не тільки шкіру, а й задіяти ендокринологію та гастроентерологію. У 1970-80-ті в межах Інституту краси їй вдалося об’єднати фахівців, які могли працювати в цьому напрямі. Комплексна робота – кращий результат. А вже у 1979 р. за наказом МОЗ на базі Інституту починають діяти Курси стажування та інформації для лікарів-дерматовенерологів і середніх медичних працівників, які згодом працюватимуть у косметології. Інститут краси за прикладом Франції, де вже на початку XX ст. відкрили перші у світі навчальні заклади для косметологів, став готувати фахівців галузі. Не просто косметологів (адже в номенклатурі навіть лікаря-косметолога не існувало), а лікарів-дерматовенерологів, які ведуть косметологічну діяльність. І по
стійно розширює свою навчальну базу, поглиб-люючи знання тих, хто тут навчається, та знайомлячи їх із новими технологіями та новинками у сфері краси та догляду.
ЯК НАРОДЖУВАЛАСЯ НАТУРАЛЬНА КОСМЕТИКА
Фахівці готові, що далі? У 1980-х рр. при Інституті починає працювати лабораторія з виготовлення власних косметичних засобів: зволожувальних та живильних кремів, емульсій, масок, пудри і т. п. Рецептура кожного продукту узгоджувалася з Міністерством охорони здоров’я. «Я повинна була принести їм довідники і показати, що цей рецепт взято саме з них. Самі ми нічого не мали права придумати, попри те, що “косметички” змішували з того, що було. Я намагалася завжди все робити законно і правильно. Не тому, що я боялася перевірки. А тому, що розуміла: основна наша заповідь – не нашкодити», – розповідає Інна Іванівна. Тоді найпоширенішими інгредієнтами для виготовлення кремів для обличчя були бджолиний віск, ланолін, рослинна олія (переважно персикових кісточок або оливкова), масло какао, спермацет і вода. Звучить знайомо і просто. Але згадаємо, які тоді були часи: де це все взяти? Починаються пошуки, дзвінки, прохання. Лікарі роблять запити до парфумерно-скляного комбінату в Миколаєві: «Дайте хоч трохи спермацету, дайте масло какао»… Cьогодні з цим немає проблем: Інститут має вільний доступ до величезної бази інгредієнтів та новітніх розробок, але не забуває й про традиції. Стара рецептура довела свою ефективність, і тому її дотримуються. Проте Інститут краси завжди відкритий для нових технологій: «Якщо на ринку з’являється щось краще – ми пробуємо краще. Але відмовлятися від аптечної продукції не будемо», – каже головна лікарка.
ТРАДИЦІЙНА РЕЦЕПТУРА – НОВИЙ ПОГЛЯД
Часи змінюються, технології вдосконалюються. А це означає, що навіть перевірена часом рецептура потребує змін. Сьогодні Інституту краси в цьому допомагає Аптекарська мануфактура, яка почала свою роботу п’ять років тому. Головний технолог і провізор Мануфактури Лариса Воробйова запропонувала співпрацю Інституту, адже знала, що аптека зможе приготувати препарати згідно з усіма вимогами: «Інститут робив у нас заявки, і ми щомісяця готували для них певний перелік продукції за їхньою рецептурою. Цей тандем вийшов дуже продуктивним». Працівники Аптекарської мануфактури не просто змогли відновити старі рецепти, які існували за радянських часів, а ще й вдосконалили їх, додавши свіжий погляд на стару рецептуру та нові інгредієнти. Наприклад, ефірні олії. Результат – якісна натуральна косметика, яка щодня доводить свою ефективність. «Я з того покоління, яке ще пам’ятає СРСР, наших радянських косметологів, яких називали “косметичками”. Тоді був великий дефіцит косметичної та парфумерної продукції. Тому те, що вони створювали, мало великий попит. Адже натуральна косметика, яка готується ручним способом, має зовсім іншу біологічну доступність». Лариса Олександрівна захоплюється тим, як Інституту краси вдалося зберегти традиційні рецепти та постійно вдосконалювати їх і до сьогодні: «Вони зуміли зберегти ті старі традиції і не знищити їх. Ось якщо ви проаналізуєте фільми про Англію, то побачите, як вони зберігають все те, що було створено і перевірено століттями. Можна говорити про нанотехнології, про нові дослідження в області медицини, але ваше серце як працювало, так і працює – нічого не змінилося. І є речі, що залишаються незмінними з роками».
БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ (І КРАСУ)
В Інституту краси красива і благородна місія: робити нас кращими ззовні та зсередини завдяки поєднанню косметології та медицини. Здавалося б, цьому потрібно всіляко сприяти. Однак сьогодні заклад буквально бореться за своє життя. Проблема оренди і досі не дає працівникам спокійно спати. «Були ми на Богдана Хмельницького, 9а довго, але багато хто претендував на це місце: і Комітет у справах релігії, і Музей літератури хотів розширитися. Війна йшла. І завдяки Галині Миколаївні Мінджерес, яка тоді працювала в Міністерстві охорони здоров’я, ми нарешті змогли орендувати приміщення. Це був 1986 р.». Але купити його колектив так і не зміг через фінансові труднощі. Сьогодні Інститут і досі в пошуках місця, щоб хоч якось почати працювати і продовжувати свою місію. У чому труднощі? Більшість приміщень для оренди – офісного типу. А лікарям потрібно, щоб у кожному кабінеті була вода, без неї працювати просто неможливо. «Кожен пацієнт повинен бачити, як я мию та обробляю руки перед оглядом чи процедурою», – вважає Інна Іванівна. І з нею важко не погодитися. Вона вірить, що Інститут має повернутися на те ж місце, як і було обіцяно. «Це конфліктна ситуація. Я не залишу просто так це питання. Якщо знайдеться орендар, якому потрібна буде вся будівля, ми чекаємо дотримання слова і сподіваємося на те, що нам знайдуть площу і розмістять Інститут там, адже я віддала своє право на приватизацію».
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Сьогодні Інститут краси – за крок до закриття. І це боляче, адже він один із небагатьох закладів, де вам надають не просто косметичні послуги, а підкріплюють їх медичними знаннями та досвідом фахівців. Тут ви отримуєте ще більше, ще якісніше, ще ефективніше. Це традиції, які не відкидають нове, а приймають його, якщо воно – справді краще та працює. Інститут краси – це історія, але ми вирімо, що з продовженням.
Згідно з законом Лаборіта, кожна людина має схильність робити перш за все те, що приносить їй задоволення. Бізнесвумен Ірина Демкура, членкиня Ради засновників Amway, президентка ГО «Ділові українські жінки в Тернопільській області» переконала нас в інтерв’ю, що потрібно завжди робити те, що подобається та в компанії однодумців, щоб досягти максимального ефекту.
Ірино, в останньому глобальному дослідженні про підприємництво AGER (Amway Global Entrepreneurship Report 2020) велика увага приділяється ролі жінок у сучасному суспільстві та бізнесі. Що ви вкладаєте в поняття «сучасна жінка»?
Сучасну жінку вирізняє здатність сприймати інформацію, рішучість і готовність змінюватися. За даними AGER 2020, жінки найчастіше демонструють готовність створювати щось нове навіть у кризові часи. Так, сучасні українки більше за чоловіків прагнуть розпочати власну справу (84% проти 79%). Якщо згадати мій шлях у бізнесі, то старт моєї кар’єри припав на 90-ті, коли я залишила роботу в школі та разом із чоловіком започаткувала власну справу у партнерстві з компанією прямого продажу. Тоді цей бізнес тільки набирав обертів в Україні – на відміну від сьогодні, коли про Amway і її продукти знає чи не кожен у світі. Я тоді навіть не сказала про це батькам, адже вони бачили моє життя з роботою по найму і в перспективі – з пенсією. Для них це вважалося нормою, в цьому було їхнє щастя,
Чому правило трьох «К» давно не працює в сучасному світі?
але це був не мій шлях. Сучасним українським жінкам, зокрема бізнесвумен, набагато легше. На мою думку, вони не обмежені в можливостях.
Чи вирізняються принципи, яких ви дотримуєтесь як жінка, керівниця, людина?
Раніше я, певно, воліла б розмежувати ці царини життя та наразі – ні. Принцип, якого я дотримуюся, – надихати людей йти до своєї мрії. Зокрема заохочувати жінок розвиватися, шукати свій шлях у житті.
Яких стереотипів ви позбулися чи намагаєтеся позбутися?
Мій бізнес зав’язаний на великій кількості людей. Протягом тривалого часу я була переконана, що чим більше працюю, тим більше надихаю інших на роботу. Та це не так. Люди працюють настільки, наскільки в них вистачає сил і сумління. Чужий приклад – не приклад зазвичай. А стереотипи будуть завжди, питання лише в тому, хто обирає для себе перевірену інформацію, а хто воліє жити уявленнями. Так, 20 років тому моя сфера зайнятості також підпадала під вплив стререотипів, а сьогодні ця галузь (прямого продажу) потрапила до четвірки найбажаніших та найперспективніших у світі – після e-commerce, social selling та freelance. Сьогодні це «нова реальність», до якої прагнуть не тільки українці, а й увесь світ, бо ти маєш можливість працювати на себе, робити те, що до душі, та отримувати додатковий дохід.
Що ви думаєте стосовно стереотипу, яким і досі живуть деякі чоловіки: соціальна роль жінки замикається на трьох «К» (кіндер, кюхе, кірхе)?
Дивно стикатися з такою позицією у XXI ст., особливо коли дізнаєшся, що в Україні лише у 2017 р. скасували понад 450 посад, на які було заборонено брати жінок. Правило трьох «К» вже не працює в сучасному світі. Жінки продовжують усе гучніше заявляти про свої права, свободи, прагнення. Але ще й досі суспільство більшою мірою асоціює нас із образом домогосподарки. Правду кажучи, не бачу перешкод, щоб поєднувати його з образом бізнесвумен. Ба більше, інтеграція особистих цінностей у справу, яку любиш, може наповнити її додатковими сенсами.
Якого стереотипу сучасних жінок хотіли б позбутися?
Страху поразки: я не зможу, в мене недостатньо знань, а що скажуть люди... У жінок цей страх більший, ніж у чоловіків: 17% проти 11%. Цей страх особливо підсилився під час пандемії, адже жінки не відчувають достатньої підтримки суспільства і держави. Тому з початком карантину ми з чоловіком активно долучилися до системної підтримки підприємців, організували кілька онлайн-платформ для людей, одною з яких є Ecolife.Academy. Вона допомагає виробити здорові звички, що особливо актуально в умовах пандемії. Переважна більшість її учасників – жінки. Згідно з нашим дослідженням, після 21-денного марафону частина з них змінили свої звички й мислення, а декілька жінок започаткували власний бізнес.
Ірино, ви власниця етногалереї «Спадок», котра містить колекцію з понад ста вишиванок. Яка з них особлива для вас?
Кожна по-своєму. Ми з чоловіком збирали їх протягом 10 років. Оскільки я родом із міста Борщів Тернопільської області, вишиванка для мене – не просто складова гардеробу. Раніше дівчина з 13 років уже вміла вишивати, а виводячи стібок за стібком, молилася, співала – наділяючи вишиванку сильною енергетикою. Кожна українка мала до 15 сорочок – до кожної події окрема. Для нас це дуже символічний проєкт, оскільки це важлива місія – передавати культурні традиції наступному поколінню, тим самим підтримуючи зв’язок молоді з корінням.
Хто з відомих українок є для вас героїнею?
Леся Українка. Якби мені випала честь зустріти її, я б запитала, звідки в неї було стільки наснаги та енергії, щоб мріяти, не здаватися за жодних обставин, не зупинятися та творити. Разом із матір’ю, Оленою Пчілкою, вони розвивали гендерні студії, створювали жіночі осередки, даючи змогу тогочасним жінкам розвиватися. Освіченість, начитаність, жага до знань – цінності, які актуальні для жінки в сучасному світі.
Щоб ви порадили тим, хто скаржиться на брак часу для читання книг?
Що варто порахувати, скільки часу вони витрачають на бездумне гортання соцмереж у смартфоні. Якщо хочеш приручити нову корисну звичку, треба… позбутися старої, менш корисної (усміхається). Книги стимулюють мозок працювати, мріяти, планувати і досягати цілей, з книгами ми вдосконалюємося. Мені стали в пригоді книги Луїзи Хей, оскільки я довго вчилася любити, цінити й поважати себе. Мені б хотілося, щоб у більшості жінок цей шлях був коротший за мій. Щоб кожна не боялася цінити й любити себе, незважаючи на всі стереотипи, правила трьох «К» чи внутрішні обмеження. Бо кожна вже є прекрасною від народження, і їй під силу стати кращою версією самої себе!