«Лю­ди – це го­лов­ний ка­пі­тал Укра­ї­ни»

Ди­ре­ктор з ви­ро­бни­цтва ВАТ «Бри­тіш Аме­ри­кан То­бак­ко» су­бре­гіо­ну «Укра­ї­на, Кав­каз, Цен­траль­на Азія, Бі­ло­русь та Мол­до­ва» Ар­тем СКРИПКА — про ва­жли­вість брен­ду для міст та під­при­ємств і схо­жість бі­зне­су з хо­ке­єм

Marshrut №1 - - News - Ро­змов­ля­ла Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, Фо­то на­да­ні прес-слу­жбою «Бри­тіш Аме­ри­кан То­бак­ко Укра­ї­на»

Як і ко­жна ве­ли­ка кор­по­ра­ція, ВАТ має ре­гіо­наль­ну стру­кту­ру: ве­ли­кий ре­гіон скла­да­є­ться з мен­ших ча­стин. Укра­ї­на — це ке­рів­ний ри­нок для два­над­ця­ти кра­їн сві­ту. Крім то­го, ки­їв­ський офіс ком­па­нії ке­рує ви­ро­бни­цтвом в укра­їн­ських При­лу­ках, Узбе­ки­ста­ні та Бі­ло­ру­сі. З Ар­те­мом Скри­пкою ми зу­стрі­ли­ся у сто­ли­ці, але зна­чну ча­сти­ну сво­го ро­бо­чо­го ча­су він про­во­дить без­по­се­ре­дньо на ви­ро­бни­цтві, тож знає про жи­т­тя При­лу­цької тю­тю­но­вої фа­бри­ки не з чу­ток чи су­хих зві­тів під­ле­глих.

— Як по­чи­на­ла­ся і роз­ви­ва­ла­ся ва­ша кар’єра у ВАТ? Які вра­же­н­ня від ро­бо­ти на При­лу­цькій фа­бри­ці?

— Я на­ро­див­ся у Хмель­ни­цько­му, за­кін­чив уні­вер­си­тет у Ки­є­ві, пра­цю­вав у кіль­кох ком­па­ні­ях, по­тім по­тра­пив до British American Tobacco як ме­не­джер з ло­гі­сти­ки. Ме­ні по­ща­сти­ло пра­цю­ва­ти в рі­зних кра­ї­нах, пі­сля чо­го я по­вер­нув­ся до Укра­ї­ни, на При­лу­цьку фа­бри­ку. Це був ду­же ці­ка­вий до­свід — пі­сля жи­т­тя в ме­га­по­лі­сах пе­ре­бра­ти­ся до не­ве­ли­ко­го мі­сте­чка. Мо­жу ска­за­ти, що тут на­ба­га­то лег­ше кон­цен­тру­ва­ти­ся ви­клю­чно на ро­бо­ті.

— Фа­бри­ка є одним із мі­сто­утво­рю­валь­них під­при­ємств. Як во­на впли­ває на жи­т­тя при­лу­чан?

— По-пер­ше, во­ни мо­жуть пра­цю­ва­ти у сві­то­вій ком­па­нії, не по­ки­да­ю­чи сво­го мі­ста й сім’ї. По-дру­ге, людина про­во­дить на фа­бри­ці мі­ні­мум ві­сім го­дин що­дня. Тож підприємство має бу­ти другим до­мом з по­гля­ду ком­фор­ту, без­пе­ки пра­ці й на­віть від­по­чин­ку. Ком­па­нія при­ді­ляє ба­га­то ува­ги роз­ви­тку на­ших пра­ців­ни­ків, за­без­пе­чує їх не­об­хі­дни­ми со­ці­аль­ни­ми па­ке­та­ми.

Ми ре­а­лі­зу­є­мо кіль­ка со­ці­аль­них про­е­ктів у ме­жах Чер­ні­гів­ської обла­сті. Опі­ку­є­мо­ся обла­сним ди­тя­чим бу­дин­ком «На­дія» і на­вчаль­но-ре­а­бі­лі­та­цій­ним цен­тром для ді­тей «Со­не­чко», під­три­му­є­мо ор­га­ні­за­ції лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю, При­лу­цьке від­ді­ле­н­ня Чер­во­но­го Хре­ста й мі­ську во­до­лі­кар­ню. На­ша ком­па­нія до­лу­чи­ла­ся до мо­дер­ні­за­ції При­лу­цько­го агро­те­хні­чно­го ко­ле­джу і за­про­шує сту­ден­тів на­вча­ти­ся на обла­днан­ні фа­бри­ки. Де­які на­ші пра­ців­ни­ки до­по­ма­га­ють як во­лон­те­ри вій­сько­во­слу­жбов­цям, ве­те­ра­нам і по­стра­жда­лим вна­слі­док бо­йо­вих дій, зокре­ма, зби­ра­ють ко­шти на ре­гу­ляр­них бла­го­дій­них яр­мар­ках. Під­три­му­є­мо ми й мі­сце­вих ху­до­жни­ків, роз­мі­щу­ю­чи їхні кар­ти­ни на сті­нах фа­бри­чних при­мі­щень. Це не про­сто при­кра­са — так лю­ди ді­зна­ю­ться, які ці­ка­ві й та­ла­но­ви­ті осо­би­сто­сті жи­вуть по­ряд.

Ми кон­та­кту­є­мо з ін­ши­ми під­при­єм­ства­ми ре­гіо­ну, охо­че обмі­ню­є­мо­ся до­сві­дом та ін­но­ва­ці­я­ми в ро­бо­ті. Спіль­но з Кор­пу­сом ми­ру США на­ша ком­па­нія ще де­сять ро­ків то­му ство­ри­ла в При­лу­ках Центр під­трим­ки під­при­єм­ни­цтва, який до­по­ма­гає мі­сце­вим бі­зне­сме­нам пра­кти­чни­ми по­ра­да­ми.

— Яке став­ле­н­ня у кор­по­ра­ції до еко­ло­гі­чних про­блем?

— Ми у «Бри­тіш Аме­ри­кан То­бак­ко» впев­не­ні: якщо ти сьо­го­дні не по­дба­єш про май­бу­тнє, то во­но мо­же й не на­ста­ти. Са­ме то­му для нас одним із прі­о­ри­те­тів є ста­лий роз­ви­ток і тур­бо­та про дов­кі­л­ля.

Сьо­го­дні май­же 98% від­хо­дів ви­ро­бни­цтва При­лу­цької тю­тю­но­вої фа­бри­ки сор­ту­є­ться й до­прав­ля­є­ться на по­втор­ну пе­ре­роб­ку. Зви­чай­но, це не ме­та­лур­гій­ний за­вод, ви­ки­дів у атмо­сфе­ру в нас май­же не­має. Але ми все одно вста­но­ви­ли су­ча­сні при­строї очи­ще­н­ня на все обла­дна­н­ня.

Уже по­над де­сять ро­ків ком­па­нія спів­пра­цює з Ічнян­ським на­ціо­наль­ним при­ро­дним пар­ком. За ці ро­ки впро­ва­дже­ні на­вчаль­ні про­гра­ми, ство­ре­ні еко­стеж­ки, вдо­ско­на­ле­на си­сте­ма за­хи­сту від бра­ко­ньє­рів та по­жеж. Про­те, як на ме­не, най­більш яскра­вим та хви­лю­ю­чим при­кла­дом спів­пра­ці є де­ре­ва, які за ці ро­ки ви­са­ди­ли в пар­ку на­ші пра­ців­ни­ки. Ли­ше уявіть — це май­же 30 ге­кта­рів і 175 ти­сяч де­рев. Де­які вже ду­же ве­ли­кі. І це ду­же при­єм­но — ба­чи­ти, як ро­сте ліс, ви­са­дже­ний сво­ї­ми ру­ка­ми.

«ПІДПРИЄМСТВО МАЄ БУ­ТИ ДРУГИМ ДО­МОМ»

— Як іно­зем­ні стан­дар­ти впли­ва­ють на укра­їн­ські під­при­єм­ства, зокре­ма на те, яким ке­ру­є­те ви?

— При­їхав­ши на При­лу­цьку тю­тю­но­ву фа­бри­ку чи будь-яку ін­шу, яка на­ле­жить на­шій ком­па­нії, ви одра­зу зро­зу­мі­є­те, що це ча­сти­на «Бри­тіш Аме­ри­кан То­бак­ко». Те­хно­ло­гії ви­ро­бни­цтва та ви­мо­ги до яко­сті скрізь одна­ко­ві. За­галь­ні для всіх під­при­ємств гру­пи й стан­дар­ти ді­ло­вої по­ве­дін­ки. З огля­ду на ці ви­мо­ги ком­па­нія пов­ні­стю пе­ре­бу­ду­ва­ла і пе­ре­о­бла­дна­ла фа­бри­ку під сві­то­ві стан­дар­ти. Хо­ча ми для се­бе ста­ви­мо план­ку, яка на­ба­га­то ви­ща за ба­зо­ві по­ка­зни­ки яко­сті та ви­мо­ги кон­кре­тної кра­ї­ни.

Ми за­лу­ча­є­мо ве­ли­че­зну кіль­кість ін­но­ва­цій ззов­ні в Укра­ї­ну. На­при­клад, впро­ва­ди­ли на фа­бри­ці си­сте­му IWS (Integrated Working System). Згі­дно з цим під­хо­дом до управ­лі­н­ня фа­бри­кою, ко­жен рух пра­ців­ни­ка на лі­нії про­пи­са­ний, стан­дар­ти­зо­ва­ний. Це дає змо­гу під­ви­щу­ва­ти ефе­ктив­ність в ра­зи. Але, зви­чай­но, го­лов­на роль — за люд­ським по­тен­ці­а­лом.

— Які мо­жли­во­сті на­дає між­на­ро­дна ком­па­нія укра­їн­ським фа­хів­цям?

— Вза­га­лі, лю­ди — це го­лов­ний ка­пі­тал Укра­ї­ни. Ми швид­ко вчи­мо­ся, ви­три­ва­лі та пра­це­лю­бні, пра­гне­мо ро­зі­бра­ти­ся у сво­їй спра­ві до най­мен­ших де­та­лей. Тож укра­їн­ські фа­хів­ці ко­ри­сту­ю­ться ве­ли­че­зним по­пи­том у гру­пі ВАТ.

Є де­кіль­ка при­кла­дів, ко­ли людина ви­ро­сла з ме­ха­ні­ка до ди­ре­кто­ра фа­бри­ки. Ба­га­то на­ших спів­ві­тчи­зни­ків за­раз обі­йма­ють ке­рів­ні по­са­ди в рі­зних ку­то­чках сві­ту, на­віть у го­лов­но­му офі­сі в Лон­до­ні ча­сто мо­жна по­чу­ти укра­їн­ську мо­ву.

Утім, міжнародні при­зна­че­н­ня отримують і звичайні пра­ців­ни­ки. Ли­ше цьо­го ро­ку на­ші ме­ха­ні­ки уже по­бу­ва­ли в Поль­щі, Хор­ва­тії, Узбе­ки­ста­ні, ПАР. Це за­свід­чує не тіль­ки їхню ква­лі­фі­ка­цію, а й умі­н­ня ко­му­ні­ку­ва­ти. Не всі з них зна­ють ан­глій­ську, але спіль­на мо­ва з ко­ле­га­ми зна­хо­ди­ться легко.

У ко­жної лю­ди­ни, яка пра­цює у ВАТ, є свій план роз­ви­тку. У ньо­му — рі­зні ці­лі та за­да­чі: осо­би­сті, кар’єр­ні й ті, що спів­від­но­ся­ться із ці­ля­ми ком­па­нії. Якщо ти ви­ко­на­єш свій план, то успі­шні­ши­ми бу­дуть і твоя фа­бри­ка, і твій ре­гіон, і твоя ком­па­нія в ці­ло­му. Ре­зуль­та­ти на рин­ку до­во­дять, що ця стра­те­гія пра­цює.

— Із чо­го скла­да­є­ться ти­по­вий день ке­рів­ни­ка ве­ли­ко­го під­при­єм­ства? Чи вда­є­ться вам зна­хо­ди­ти ба­ланс між ро­бо­тою та від­по­чин­ком?

— На­пев­но, все так, як і в ко­жно­го топ-ме­не­дже­ра. Ро­бо­чий день на фа­бри­ці по­чи­на­є­ться о 8-й ран­ку. Пер­ші йо­го трид­цять хви­лин для ме­не най­ва­жли­ві­ші, оскіль­ки я скла­даю план, ви­зна­чаю прі­о­ри­те­тні зав­да­н­ня, ці­кав­лю­ся, що ста­ло­ся на фа­бри­ці за ніч. А пі­сля то­го роз­по­чи­на­є­ться ма­ра­фон зу­стрі­чей.

Я до­сі не ви­ра­ху­вав вла­сної фор­му­ли ба­лан­су між ро­бо­тою та осо­би­стим жи­т­тям, хоч ця ме­та сто­їть у мо­є­му пла­ні ду­же дав­но. Так ба­га­то усьо­го хо­че­ться і тре­ба ро­би­ти, щоб за­ли­ша­ти­ся ма­кси­маль­но ефе­ктив­ним на сво­є­му мі­сці... Але, при­найм­ні, я зна­хо­джу час на своє хо­бі.

— І чим же ви за­хо­плю­є­те­ся?

— Хо­ке­єм. Ме­ні зав­жди по­до­ба­ла­ся ця гра, але в ди­тин­стві не зміг нею за­йма­ти­ся. Ли­ше шість ро­ків то­му я по­вер­нув­ся до ці­єї мрії, за­раз на­ма­га­ю­ся на­до­лу­жи­ти, хоч це й не про­сто. Цей спорт по­тре­бує ма­кси­маль­ної кон­цен­тра­ції. Уявіть: ти сто­їш на чо­мусь хи­тко­му — ков­за­нах чи ро­ли­ках, гра­єш шай­бою, яка теж ков­зає. Ру­ка­ми тор­ка­ти­ся її не мо­жеш, ли­ше клю­чкою. Про­ти те­бе — п’яте­ро, які за­хи­ща­ють від те­бе свої во­ро­та, а по­за­ду — ще че­тве­ро і твої во­ро­та. Ця стра­те­гі­чна гра ду­же по­ді­бна до бі­зне­су.

Ко­ли тобі щось справ­ді подобається, легко зна­йти однодумців. Ви­яв­ля­є­ться, за ра­дян­ських ча­сів при­лу­цька ко­ман­да бу­ла ду­же ві­до­ма в одній із со­ю­зних ліг. Є в мі­сті і дві льо­до­ві ко­роб­ки, які ама­то­ри під­три­му­ють у на­ле­жно­му ста­ні. Стар­ші до­сі гра­ють у льо­до­вий хо­кей у чем­піо­на­ті обла­сті, ді­ти теж ка­та­ю­ться. Тож я — не як ди­ре­ктор фа­бри­ки, а як лю­би­тель хо­кею — взяв­ся ство­рю­ва­ти під­лі­тко­ву ко­ман­ду. На жаль, во­на дов­го не про­існу­ва­ла, але ми всти­гли зі­гра­ти у двох ко­лах укра­їн­сько­го чем­піо­на­ту з ро­ли­ко­во­го хо­кею.

— А по­до­ро­жу­ва­ти лю­би­те? Чи це рад­ше ро­бо­чий обов’язок?

— Я ду­же ба­га­то по­до­ро­жую по ро­бо­ті, тож іно­ді хо­че­ться по­бу­ти до­мо­сі­дом. Але для осо­би­стих по­до­ро­жей у ме­не є одне пра­ви­ло: я ні­ко­ли не вті­каю з одної по­ри ро­ку до ін­шої. Тож під час по­хму­рої та ма­ло­сні­жної зи­ми я обе­ру го­ри і сніг, а не оке­ан­ське узбе­реж­жя.

— А чим, на ва­шу дум­ку, мо­же при­ва­би­ти ту­ри­стів та­ке ма­лень­ке мі­сте­чко, як При­лу­ки?

— Ко­жне мі­сто, як і підприємство, по­вин­не ма­ти свій бренд. А що, крім ці­ни та яко­сті про­ду­кту, спо­ну­кає не про­сто обра­ти бренд, а й за­ли­ша­ти­ся з ним на­дов­го? Ма­лень­ке сло­во, яке озна­чає ду­же ба­га­то: сер­віс. Це лю­бов до лю­дей, по­ва­га до клі­єн­тів чи го­стей, щи­рість, лег­кість у спів­пра­ці. На мою дум­ку, слав­на істо­рія та ви­зна­чні пам’ятки, під­крі­пле­ні чу­до­вим сер­ві­сом, швид­ко при­ва­блять ту­ри­стів. Хтось із них не­о­дмін­но за­пам’ятає цю по­їзд­ку на­дов­го та ще й за­хо­че по­вер­ну­ти­ся або по­ре­ко­мен­дує дру­зям за­їха­ти ту­ди, де на них то­чно че­ка­ти­муть.

«МІЖНАРОДНІ ПРИ­ЗНА­ЧЕ­Н­НЯ ОТРИМУЮТЬ І ЗВИЧАЙНІ ПРА­ЦІВ­НИ­КИ» «КО­ЛИ ТОБІ ЩОСЬ СПРАВ­ДІ ПОДОБАЄТЬСЯ, ЛЕГКО ЗНА­ЙТИ ОДНОДУМЦІВ»

Фо­то Ми­ко­ли ТИМЧЕНКА, «День»

● Сьо­го­дні на При­лу­цькій тю­тю­но­вій фа­бри­ці пра­цю­ють май­же 500 спів­ро­бі­тни­ків. Ще май­же 1000 за­ді­я­ні че­рез під­ря­дні ор­га­ні­за­ції. Якщо вра­ху­ва­ти чле­нів їхніх сі­мей, то мо­жна ска­за­ти, що підприємство за­без­пе­чує до­бро­бут близь­ко 10% на­се­ле­н­ня мі­ста

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.