Мікс куль­тур та сим­во­лів…

Се­ре­дньо­ві­чних пам’яток у Га­ли­чі за­ли­ши­ло­ся не­ба­га­то, але ко­жна з них чи­мось ви­рі­зня­є­ться з-по­між ін­ших по­ді­бних. Свої від­би­тки на них на­кла­ли і ре­став­ра­ції та пе­ре­бу­до­ви

Marshrut №1 - - Тема Випуску: Галич - Пі­дго­ту­ва­ла Ма­рія ЧАДЮК Фо­то на­да­ні Во­ло­ди­ми­ром Ді­ду­хом

Як за­зна­ча­ють істо­ри­ки, за ча­сів прав­лі­н­ня Яро­сла­ва Осмо­ми­сла Га­лич пе­ре­бу­вав у зов­ні­шньо­по­лі­ти­чній ор­бі­ті ні­ме­цько­го та ві­зан­тій­сько­го ім­пе­ра­то­рів. Уже то­ді він був мі­сцем по­єд­на­н­ня рі­зних куль­тур та істо­ри­чних на­ра­ти­вів. Ни­ні жи­те­лі й го­сті Га­ли­ча мо­жуть на вла­сні очі пі­зна­ти цей між­куль­тур­ний діа­лог, вті­ле­ний в ар­хі­те­кту­рі.

ГА­ЛИ­ЦЬКИЙ «ФЕНІКС»

Успен­ський со­бор, який ни­ні роз­та­шо­ва­ний у се­лі Кри­лос, був одні­єю з го­лов­них пам’яток тих ча­сів. Ко­ли пі­сля три­ва­лих по­шу­ків сла­ве­тно­го со­бо­ру, зга­ду­ва­но­го в лі­то­пи­сах, та­ки бу­ло зна­йде­но йо­го фун­да­мент, ви­яви­ло­ся, що він тіль­ки на пів­то­ра ме­три за ши­ри­ною та дов­жи­ною мен­ший від Со­фії Ки­їв­ської. Тож не­дар­ма га­ли­цький храм був ка­фе­драль­ним со­бо­ром усі­єї ми­тро­по­лії.

Про­те не­спо­кій­ні ча­си не до­зво­ли­ли хра­му на­дов­го збе­рег­ти свою ве­лич. Че­рез пев­ний час він за­не­пав, а з йо­го ру­їн по­ста­ла Успен­ська цер­ква, що ни­ні є мі­сцем по­єд­на­н­ня дав­ніх і су­ча­сних ча­сів.

Ця бу­дів­ля — своє­рі­дний га­ли­цький фенікс. Адже во­на бу­ла збу­до­ва­на в XVI ст. із кам’яних бло­ків-квадр із гра­фі­ті (ви­дря­па­ни­ми на ка­ме­ні на­пи­са­ми) дав­ні­шо­го Успен­сько­го со­бо­ру, пер­ша згад­ка про який да­то­ва­на ще ХІІ ст. Ці­ка­вим є ви­рі­зьбле­не в пів-

ні­чній сті­ні при­тво­ру цер­кви зо­бра­же­н­ня кри­ла­то­го змія-гри­фо­на, що є пам’яткою дав­ньо­га­ли­цької кам’яної пла­сти­ки ХІІ ст.

Цер­ква Успі­н­ня Пре­свя­тої Бо­го­ро­ди­ці ві­до­ма на­сам­пе­ред Кри­ло­ською чу­до­твор­ною іко­ною Бо­жої Ма­те­рі. Вва­жа­є­ться, що її при­віз із Кон­стан­ти­но­по­ля ще Яро­слав Осмо­мисл. До іко­ни раз на рік від­бу­ва­є­ться про­ща, яку вва­жа­ють най­більш ба­га­то­лю­дною в Іва­но-Фран­ків­ській обла­сті. Мі­сти­ться у цер­кві й іко­но­стас ав­тор­ства Ан­то­на Ма­на­стир­сько­го (поч. ХХ ст.).

Ін­ко­ли роз­бу­до­ва хра­му мо­же ста­ти роз­бу­до­вою вла­сної ро­дин­ної істо­рії. Зокре­ма, під час від­нов­ле­н­ня цер­кви Успі­н­ня Пре­свя­тої Бо­го­ро­ди­ці єпис­коп Йо­сип Шум­лян­ський зна­йшов на­дмо­гиль­ну пли­ту сво­го пред­ка — Мар­ка Шум­лян­сько­го (са­ме він, як ви­яви­ло­ся, був фун­да­то­ром ці­єї цер­кви).

КАМ’ЯНІ АРХІВИ

Як ві­до­мо, архіви бу­ва­ють рі­зни­ми; ін­ко­ли на­віть кам’яни­ми. Са­ме та­кий рі­зно­вид мі­сти­ться у цер­кві свя­то­го Пан­те­лей­мо­на — пам’ятці ХІІ ст. По­вер­ні­мо­ся до кам’яних лі­то­пи­сів дав­ніх ча­сів тро­хи зго­дом — спо­ча­тку кіль­ка слів про са­му цер­кву. По-пер­ше, її осо­бли­вість по­ля­гає в то­му, що це не про­сто один із най­дав­ні­ших хра­мів Га­ли­цько-Во­лин­сько­го кня­зів­ства, а й єди­ний, який збе­ріг­ся до на­ших днів. По-дру­ге, цер­ква яв­ляє со­бою по­єд­на­н­ня рі­зних сти­лів — ро­ман­сько­го та ві­зан­тій­сько­го. Як за­зна­чає істо­рик Дмитро Вор­тман, спо­рі­дне­ність із за­хі­дно­єв­ро­пей­ською ар­хі­те­кту­рою мо­же бу­ти свід­че­н­ням по­хо­дже­н­ня зод­чо­го з ко­ла май­стрів, пов’яза­них з бу­ді­вель­ною ді­яль­ні­стю ци­стер­ці­ан­сько­го чер­не­чо­го ор­де­ну. А рі­зьбле­н­ня цер­кви свя­то­го Пан­те­лей­мо­на по­ді­бні до тих, що мі­стя­ться в пам’ятках Угор­щи­ни.

«Кам’яним ар­хі­вом» до­слі­дник Осип Пе­лен­ський на­звав ве­ли­че­зну кіль­кість на­пи­сів (гра­фі­ті) на сті­нах цер­кви. В одно­му з них, на пів­ден­но­му фа­са­ді цер­кви, бі­ля тре­тьо­го пі­ля­стра зав­ви­шки пів­то­ра ме­тра від зем­лі, йде­ться, що цер­кву за­сну­вав Ро­ман Мсти­сла­во­вич. А на­зва­но її бу­ло на честь ді­да Ро­ма­на — ки­їв­сько­го кня­зя Ізя­сла­ва (Пан­те­лей­мон — йо­го хри­сти­ян­ське ім’я).

Ще одні­єю ви­зна­чною спо­ру­дою є цер­ква Рі­здва Хри­сто­во­го. То­чну да­ту за­сну­ва­н­ня так і не бу­ло з’ясо­ва­но, де­які з до­слі­дни­ків на­зи­ва­ють XIV ст. Однак те, що то­чно ві­до­мо, — во­на бу­ла го­лов­ною куль­то­вою спо­ру­дою ре­мі­сни­чих об’єд­нань, це­хів. Зокре­ма, пев­ний час на­ле­жа­ла до вла­сно­сті гон­чар­но­го це­ху в Га­ли­чі, а зго­дом пе­ре­йшла в управ­лі­н­ня до братств. Цер­ква ча­сто пе­ре­бу­до­ву­ва­ла­ся як че­рез істо­ри­чні, так і че­рез пра­кти­чні при­чи­ни. На­при­клад, пі­сля то­го як фран­ци­скан­ці збу­ду­ва­ли не­по­да­лік мо­на­стир Че­сно­го Хре­ста, обря­до­вий об­хід нав­ко­ло хра­му ускла­днив­ся. То­му від­бу­ла­ся пе­ре­бу­до­ва, в хо­ді якої за­хі­дна сті­на ста­ла глу­хою, а з пів­ні­чно­го та пів­ден­но­го бо­ків уста­но­ви­ли двоє две­рей.

Ни­ні цер­ква ві­до­ма та­кож іко­но­ста­сом із су­ціль­но­го ка­ме­ню — пі­ско­ви­ка. Зав­шир­шки він ся­гає по­над п’ять ме­трів, а ви­со­та йо­го — по­над три ме­три.

НЕПРИСТУПНА ТВЕРДИНЯ

Га­ли­цький за­мок — мі­сце пе­ре­ти­ну істо­рій рі­зних на­ро­дів. Він ви­три­мав не один на­ступ: йо­го штур­му­ва­ли во­ло­хи під про­во­дом го­спо­да­ря Мол­да­вії Бо­г­да­на III Слі­по­го й не­о­дно­ра­зо­во про­бу­ва­ли під­ко­ри­ти тур­ки з та­та­ра­ми. За­га­лом, за­мок вва­жа­ють одні­єю з най­дав­ні­ших і найукрі­пле­ні­ших твер­динь Га­ли­чи­ни.

Роз­та­шу­ва­н­ня зам­ку по­бли­зу рі­чки Лу­ква, яка впа­дає до Дні­стра, дає змо­гу при­пу­сти­ти, що за­мок був ва­жли­вою спо­лу­чною лан­кою Га­ли­ча і ба­га­тьох міст се­ре­дньої те­чії Дні­стра й тих, що бу­ли бі­ля Чор­но­го мо­ря.

Ни­ні від­ре­став­ро­ва­ний за­мок — при­ва­бли­ве мі­сце для ін­ших істо­ри­чних по­дій. На­при­клад, 2015 ро­ку в ньо­му від­був­ся фе­сти­валь гар­мат, де ко­жен охо­чий міг сфо­то­гра­фу­ва­ти­ся з се­ре­дньо­ві­чною збро­єю, по­ди­ви­ти­ся на ко­за­цькі роз­ва­ги і бо­йо­вий го­пак.

За­мок

Кри­ла­тий змій-гри­фон

Храм Свя­то­го Пан­те­лей­мо­на

Цер­ква Рі­здва

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.