Чи­тці Мой­се­є­во­го за­ко­ну…

Де­що про жи­т­тя пред­став­ни­ків ав­то­хтон­но­го на­ро­ду Кри­му в Га­ли­чі

Marshrut №1 - - Тема Випуску: Галич - Оле­ксан­дра КЛЬОСОВА

Укра­ї­на — ба­га­то­на­ціо­наль­на дер­жа­ва, в якій пліч-о-пліч жи­вуть єв­реї, по­ля­ки, ру­му­ни, та­та­ри, ро­ми, гре­ки та ін. Однак да­ле­ко не ко­жен укра­ї­нець мо­же по­хва­ли­ти­ся хо­ча б мі­ні­маль­ни­ми зна­н­ня­ми істо­рії, ре­лі­гій і тра­ди­цій на­віть най­чи­слен­ні­ших на­цмен­шин. Що вже ка­за­ти про на­ро­ди, які ко­лись на­се­ля­ли те­ри­то­рію Укра­ї­ни, але вже зни­кли, сьо­го­дні на ме­жі пов­но­го за­бу­т­тя? Яскра­вий та сум­ний при­клад — ка­ра­ї­ми.

НО­ВИЙ ДІМ

Це тюр­ко­мов­ний на­род, який спо­від­ує ка­ра­ї­мізм (ре­лі­гію, що по­єд­нує у со­бі ри­си юда­ї­зму, ісла­му та хри­сти­ян­ства). Слово «ка­ра­їм» у дав­ньо­єв­рей­ській мо­ві бу­ло мно­жин­ною фор­мою і ма­ло зна­че­н­ня «чи­тці». Пер­ша асо­ці­а­ція з ни­ми — Крим. І справ­ді, за пе­ре­пи­сом 2001 ро­ку близь­ко се­ми­ста ка­ра­ї­мів (а це біль­ша час­тка су­ча­сних пред­став­ни­ків) про­жи­ва­ли са­ме на те­ри­то­рії пів­остро­ва. Про­те ко­лись дру­гою за чи­сель­ні­стю гро­ма­дою ці­єї на­ціо­наль­ної мен­ши­ни в Укра­ї­ні бу­ли га­ли­цькі ка­ра­ї­ми, які при­їха­ли до Га­ли­ча близь­ко се­ми з по­ло­ви­ною сто­літь то­му.

За ка­ра­їм­ською тра­ди­ці­єю 1246 ро­ку га­ли­цько-во­лин­ський князь Да­ни­ло Ро­ма­но­вич (ко­ро­лем він став на­при­кін­ці 1253 ро­ку) при­віз із Кри­му 80 ка­ра­їм­ських ро­дин до Га­ли­ча, по­пе­ре­дньо уклав­ши уго­ду про це з ха­ном Ба­ти­єм. Ка­ра­ї­ми ма­ли роз­ви­ва­ти тор­гів­лю між Схо­дом і Га­ли­цько-Во­лин­ським кня­зів­ством, тож осе­ли­ли­ся во­ни не­по­да­лік епі­цен­тру угод та кон­тра­ктів — Рин­ко­вої пло­щі. Вар­то за­зна­чи­ти, що но­во­спе­че­ні га­ли­ча­ни чу­до­во справ­ля­ли­ся зі сво­їм зав­да­н­ням: во­ни актив­но за­йма­ли­ся ре­ме­сла­ми та під­три­му­ва­ли ті­сні еко­но­мі­чні й куль­тур­ні зв’яз­ки з крим­ськи­ми ка­ра­ї­ма­ми. Це за­без­пе­чу­ва­ло роз­ви­ток Га­ли­ча і від­по­від­но пев­не при­ві­ле­йо­ва­не ста­но­ви­ще для ці­єї гро­ма­ди за будь-якої вла­ди. Ска­жі­мо, 1578 ро­ку поль­ський ко­роль Сте­фан Ба­то­рій на­дав ка­ра­ї­мам пра­во на про­жи­ва­н­ня та без­ми­тну тор­гів­лю рі­зни­ми то­ва­ра­ми, зокре­ма спир­тни­ми на­по­я­ми. Але ви­го­тов­ля­ти і про­да­ва­ти го­ріл­ку до­зво­ля­ло­ся ли­ше на сво­їй ву­ли­ці.

Де­таль­ні­ші до­ку­мен­таль­ні звіс­тки про га­ли­цьких ка­ра­ї­мів з’яв­ля­ю­ться в XVII сто­літ­ті. У ко­ро­лів­ській лю­стра­ції, себ­то ін­вен­та­ри­за­ції мо­нар­ших ма­є­тків, за 1747 рік зга­ду­є­ться в Га­ли­чі ву­ли­ця Ка­ра­їм­ська, на якій то­ді про­жи­ва­ли 19 ка­ра­їм­ських ро­дин.

Ра­ні­ше в цен­траль­ній ча­сти­ні ву­ли­ці сто­я­ла ке­на­са — мо­ли­тов­ний бу­ди­нок і На­ро­дний дім, який був цен­тром гро­мад­сько-куль­тур­но­го жи­т­тя ці­єї спіль­но­ти.

Кіль­кі­сно гро­ма­да на той час бу­ла не­ве­ли­ка, хо­ча їй на­ле­жа­ло чи­ма­ло зе­мель — ді­лян­ка під ке­на­сою, сад бі­ля неї, ор­на зем­ля у се­лі За­лу­ква. То­ді ка­ра­ї­ми пе­ре­ва­жно за­йма­ли­ся сіль­ським го­спо­дар­ством, де­які з них пра­цю­ва­ли держ­слу­жбов­ця­ми, адво­ка­та­ми і ро­бі­тни­ка­ми за­лі­зни­ці. У 1930-х ро­ках поль­сько-ли­тов­ські ка­ра­ї­ми зро­би­ли свою мо­ву лі­тур­гій­ною та лі­те­ра­тур­ною, а з 1924-го до 1939 ро­ку у Віль­но ви­хо­див ча­со­пис Mysl karaimska.

До ре­да­кцій­ної ко­ле­гії уві­йшли два га­ли­цьких ка­ра­ї­ми, отож на сто­рін­ках жур­на­лу мо­жна бу­ло по­ба­чи­ти ба­га­то ста­тей, при­свя­че­них жи­т­тю гро­ма­ди в Га­ли­чі.

НА РУЇНАХ ПАМ’ЯТІ

Із по­ча­тком Дру­гої сві­то­вої вій­ни те­ри­то­рію су­ча­сної За­хі­дної Укра­ї­ни зайня­ли ра­дян­ські вій­ська, й жи­т­тя 112 га­ли­цьких ка­ра­ї­мів пе­ре­тво­ри­ло­ся на пе­кло. То­го­ча­сно­го ке­рів­ни­ка гро­ма­ди — Єшуа Ле­о­но­ви­ча за­а­ре­шту­ва­ли й ви­сла­ли в Си­бір, де він і за­ги­нув. Но­вий го­ло­ва гро­ма­ди по­мер, а ко­ли­шній газ­зан (ка­ра­їм­ський свя­щен­но­слу­жи­тель) по­ки­нув мі­сто на­зав­жди. До то­го ж, пі­сля вій­ни вла­да до­зво­ли­ла ка­ра­ї­мам емі­гру­ва­ти до Поль­щі, оскіль­ки во­ни бу­ли її до­во­єн­ни­ми гро­ма­дя­на­ми, і то­ді близь­ко 30 ка­ра­ї­мів ско­ри­ста­ли­ся ці­єю мо­жли­ві­стю. Втім, під час ні­ме­цької оку­па­ції на­ци­сти не під­да­ва­ли ре­пре­сі­ям ка­ра­ї­мів, не­зва­жа­ю­чи на те, що їх ча­сто не від­ді­ля­ють від єв­ре­їв.

Ра­дян­ська вла­да бо­ро­ла­ся про­ти будь-якої ре­лі­гії, то­му ка­ра­ї­ми про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су зби­ра­ли­ся для мо­ли­тви по при­ва­тних до­мів­ках. А 1960 ро­ку ка­ра­їм­ську ке­на­су за­кри­ли й зго­дом пе­ре­тво­ри­ли на склад. На жаль, і цьо­го вла­ді бу­ло ма­ло, тож 1985 ро­ку ке­на­су вза­га­лі зруй­ну­ва­ли, бо по­ряд зво­ди­ли єди­ний 9-по­вер­хо­вий бу­ди­нок у Га­ли­чі. Ра­дує ли­ше одне — біль­шість ре­лі­гій­них атри­бу­тів вда­ло­ся збе­рег­ти зав­дя­ки за­вча­сно­му по­пе­ре­джен­ню, яке на­ді­йшло від то­ді­шньо­го го­ло­ви рай­ви­кон­ко­му. Ба біль­ше, Са­бі­на За­йон­чков­ська змо­гла схо­ва­ти ве­ли­че­зний чо­ти­ри­ме­тро­вий вів­тар (ге­хал) у се­бе в сто­до­лі й пі­зні­ше йо­го пе­ре­да­ли до ді­ю­чої ке­на­си в Єв­па­то­рії.

Екс­по­зи­цію бу­ло ство­ре­но на осно­ві вці­лі­лих ре­чей із ке­на­си та ар­те­фа­ктів, які ка­ра­ї­ми про­тя­гом кіль­кох де­ся­ти­літь хо­ва­ли в се­бе вдо­ма.

Зна­чну ча­сти­ну пре­дме­тів пе­ре­да­ла до му­зею ке­рів­ни­ця гро­ма­ди Яні­на Єшво­вич — мо­ли­тов­ні ру­ко­пи­сні кни­ги, де­та­лі ін­тер’єру ке­на­си, ар­хів­ні до­ку­мен­ти, пер­га­мен­тний су­вій То­ри (кін. XVIII ст.). Во­на ста­ла фун­да­то­ром му­зею та остан­ньою ка­ра­їм­кою в Га­ли­чі. 2003 ро­ку Яні­на Єшво­вич по­мер­ла, і від­так га­ли­цьких ка­ра­ї­мів біль­ше не­має.

Сьо­го­дні, крім му­зею, тіль­ки ста­ро­вин­ний цвин­тар у се­лі За­лу­ква на­га­дує про ми­ну­ле чи­слен­ної ка­ра­їм­ської гро­ма­ди. Пра­ців­ни­ки На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Дав­ній Га­лич» про­ве­ли мас­шта­бне до­слі­дже­н­ня й ви­да­ли ка­та­лог «Ка­ра­їм­ське кла­до­ви­ще бі­ля Га­ли­ча», що­би при­вер­ну­ти ува­гу до про­бле­ми охо­ро­ни куль­тур­ної спад­щи­ни га­ли­цьких ка­ра­ї­мів. Пи­та­н­ня по­ля­гає ли­ше в то­му, чи вда­сться нам збе­рег­ти пам’ять про ка­ра­ї­мів, не за­ли­шив­ши ста­ра­н­ня мі­сце­вих на­у­ков­ців мар­ни­ми.

До­слі­дни­ки за­зна­ча­ють, що най­біль­ший роз­квіт га­ли­цької ка­ра­їм­ської гро­ма­ди при­пав на між­во­єн­ний пе­рі­од, ко­ли Га­ли­чи­на вхо­ди­ла до скла­ду Поль­щі.

На ща­стя, пе­рі­од ути­сків та го­нінь по­за­ду, на­став час для від­нов­ле­н­ня і збе­ре­же­н­ня істо­ри­чних лан­цюж­ків. 2001 ро­ку в Га­ли­чі від­кри­ли пер­ший та єди­ний му­зей ка­ра­їм­ської істо­рії та куль­ту­ри.

Фо­то Оле­ксан­дри Кльо­со­вої

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.