Ре­кон­стру­кція по­ту­жно­сті

Орест ТРАЧИК роз­по­вів «Мар­шру­ту №1» про «мі­сця си­ли» Га­ли­ча та пла­ни ство­ре­н­ня ве­ли­кої гро­ма­ди нав­ко­ло мі­ста, яке він очо­лює

Marshrut №1 - - Зміст - За­пи­са­ла Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, «День»

Мі­ська ра­да об’єд­нує зу­си­л­ля для роз­ви­тку ту­ри­зму з дво­ма за­по­від­ни­ка­ми: «Дав­нім Га­ли­чем», який опі­ку­є­ться істо­ри­чною спад­щи­ною, і Га­ли­цьким на­ціо­наль­ним при­ро­дним пар­ком, ство­ре­ним на ба­зі ко­ли­шньо­го лі­сни­цтва. У них є чу­до­вий му­зей при­ро­ди та Центр ре­а­бі­лі­та­ції ди­ких тва­рин. Це ду­же ці­ка­во ді­тям, ба­га­то шко­ля­рів від­ві­ду­ють за­по­від­ник. Стар­ші лю­ди біль­ше ці­кав­ля­ться істо­рі­єю, вдум­ли­во огля­да­ють екс­по­зи­ції. На­ші го­лов­ні ту­ри­сти­чні об’єкти при­ва­блю­ють лю­дей не тіль­ки з рі­зних ре­гіо­нів Укра­ї­ни, а й із-за кор­до­ну.

— Що змі­ни­ло­ся в мі­сті на кра­ще за остан­нє де­ся­ти­лі­т­тя?

— Для ме­не ще з по­ча­тку ро­бо­ти на по­са­ді мі­сько­го го­ло­ви прі­о­ри­те­тною бу­ла ко­му­наль­на сфе­ра — на­ла­го­дже­н­ня без­пе­ре­бій­но­го во­до­по­ста­ча­н­ня, ор­га­ні­за­ція ви­ве­зе­н­ня смі­т­тя і за­без­пе­че­н­ня ін­ших ви­год. Ко­му­наль­ни­ки сьо­го­дні ма­ють ве­ли­ку під­трим­ку з бо­ку мі­ськра­ди. Ми за­без­пе­чу­є­мо їх усі­єю не­об­хі­дною те­хні­кою. Крім то­го, в мі­сті з’яви­ли­ся но­ві бу­дин­ки. І хоч во­ни бу­ду­ва­ли­ся при­ва­тни­ми стру­кту­ра­ми, все одно до­бре, що лю­ди мо­жуть при­дба­ти но­ве жи­тло, щоб осе­ли­ти­ся в Га­ли­чі.

Ко­ли 1998 ро­ку свя­тку­ва­ли 1100-річ­чя пер­шої згад­ки про мі­сто, то від­бу­ду­ва­ли пло­щу Рі­здва, на якій вста­но­ви­ли пам’ятник ко­ро­лю Да­ни­лу Га­ли­цько­му. На­скіль­ки я знаю, та­ких мо­ну­мен­тів у за­хі­дно­му ре­гіо­ні три — наш, львів­ський і тер­но­піль­ський. До ре­чі, цьо­го­річ пла­ну­є­мо ре­став­ру­ва­ти пло­щу, від­но­ви­ти фа­са­ди, щоб зро­би­ти цен­траль­ну ча­сти­ну мі­ста при­ва­бли­ві­шою. Та­кож два ро­ки то­му пов­ні­стю ре­кон­стру­ю­ва­ли пло­щу Во­лі, на якій сто­їть пам’ятник Та­ра­со­ві Шев­чен­ку.

— Що ще га­ли­цька гро­ма­да ро­бить для то­го, щоб зро­би­ти своє мі­сто зру­чні­шим та при­ва­бли­ві­шим, зокре­ма для ту­ри­стів?

— У сі­чні цьо­го ро­ку ми від­кри­ли ві­зит-центр «Га­лич», який пра­цю­ва­ти­ме над ту­ри­сти­чним імі­джем мі­ста і за­без­пе­чу­ва­ти­ме не­об­хі­дною ін­фор­ма­ці­єю охо­чих від­ві­да­ти Га­лич. У муль­ти­ме­дій­но­му за­лі ту­ри­сти мо­жуть пе­ре­гля­ну­ти ін­фор­ма­цій­ний фільм про осо­бли­во­сті ре­гіо­ну. Обла­дна­ли та­кож при­мі­ще­н­ня для про­ве­де­н­ня кон­фе­рен­цій, на­рад та ін­ших по­дій.

Ми че­рез кон­курс на­да­ли зе­мель­ну ді­лян­ку для бу­дів­ни­цтва го­те­лю на 40 но­ме­рів з ре­сто­ра­ном, щоб го­сті мі­ста мо­гли ком­фор­тно пе­ре­но­чу­ва­ти й по­їсти. Бу­дів­ни­цтво має роз­по­ча­ти­ся цьо­го ро­ку. Очі­ку­є­мо на вве­де­н­ня в екс­плу­а­та­цію тор­го­вель­но-роз­ва­жаль­но­го цен­тру, де та­кож бу­дуть ка­фе та фі­тнес-клу­би.

Очі­ку­є­мо дру­зів із Поль­щі та Ні­меч­чи­ни, го­стей із ін­ших ре­гіо­нів на мас­шта­бно­му свя­тку­ван­ні 1120-річ­чя пер­шої згад­ки про Га­лич. Свя­тку­ва­ти­ме­мо 8 й 9 ве­ре­сня. У пла­нах — ре­кон­стру­кція се­ре­дньо­ві­чних бо­їв та пі­сен­ний фе­сти­валь мо­ло­дих ви­ко­нав­ців «Зо­ло­тий тік». Ра­ні­ше він був що­рі­чним, але пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті та по­ча­тку бо­йо­вих дій на Дон­ба­сі ми йо­го не про­во­ди­ли. Те­пер від­нов­лю­є­мо тра­ди­цію.

Ще один об’єкт, який лю­блять і ту­ри­сти, і га­ли­ча­ни, — Дні­стер. Бі­ля Ста­ро­го мо­ста ми два ро­ки то­му ство­ри­ли Алею Не­бе­сної со­тні. Це не про­сто мі­сце для про­гу­ля­нок чи від­по­чин­ку, це пам’ять про лю­дей, які від­да­ли жи­т­тя за наш єв­ро­пей­ський по­ступ.

Ко­лись рі­чка бу­ла су­дно­плав­ною, мі­сто на­віть ма­ло порт, до яко­го при­бу­ва­ли тор­гов­ці з рі­зним кра­мом. Із ча­сом Дні­стер змі-

лів, су­дно­плав­ство за­ли­ши­ло­ся в ми­ну­ло­му. Але сьо­го­дні ду­же по­пу­ляр­ні спла­ви на бай­дар­ках, які по­чи­на­ю­ться са­ме в Га­ли­цько­му ра­йо­ні. Ми та­кож хо­че­мо роз­ро­би­ти ве­ло­мар­шру­ти, які охо­плю­ва­ти­муть істо­ри­чні пам’ятки і пре­кра­сні при­ро­дні ку­то­чки нав­ко­ло Га­ли­ча.

— А які мі­сця вам осо­би­сто най­біль­ше до ду­ші? Де на­би­ра­є­те­ся сил і на­тхне­н­ня для ро­бо­ти?

— Не­по­да­лік від мі­ста у Дні­стер впа­да­ють три рі­чки — Лім­ни­ця, Лу­ква та Гни­ла Ли­па. Най­кра­ще від­по­чи­ва­ти на бе­ре­зі Лім­ни­ці — там чи­сто, не­гли­бо­ко, при­ро­да уні­каль­на. Як тіль­ки є мо­жли­вість — їде­мо ту­ди.

Най­ду­хов­ні­ше мі­сце — в се­лі Кри­лос. Тут ко­лись був ди­ти­нець кня­жо­го мі­ста, де за­ли­ши­ли­ся фун­да­мен­ти Успен­сько­го со­бо­ру. Що­ро­ку там на по­ча­тку сер­пня про­хо­дять про­щі до Чу­до­твор­ної іко­ни Ма­те­рі Бо­жої Га­ли­цької. Ще з 1992 ро­ку є ба­жа­н­ня від­бу­ду­ва­ти Успен­ський со­бор, але до цьо­го все ж не ді­йшло. Мо­жли­во, в май­бу­тньо­му фун­да­мен­ти бу­дуть му­зе­є­фі­ко­ва­ні, а по­руч з’яви­ться бу­дів­ля, яка во­зве­ли­чу­ва­ти­ме со­бор. У будь-яко­му ра­зі, са­ме на цьо­му мі­сці ми на­би­ра­є­мо­ся сил, щоб пра­цю­ва­ти за­ра­ди на­шо­го мі­ста і май­бу­тньо­го на­ших ді­тей.

— Ви зга­ду­ва­ли про дру­зів мі­ста з ін­ших кра­їн. Роз­ка­жіть де­таль­ні­ше про між­на­ро­дні зв’яз­ки мі­ста.

— Ко­лись під­пи­су­ва­ли не­ве­ли­ку уго­ду з поль­ським мі­стом Ожа­рув про куль­тур­ний обмін ан­сам­бля­ми та кон­цер­тни­ми про­гра­ма­ми, але там змі­ни­ла­ся вла­да, і за­ці­кав­ле­ність зни­кла. Вста­но­ви­ли дру­жні від­но­си­ни з гро­ма­дою мі­ста То­шек, теж у Поль­щі. Са­ме тут ми по­то­ва­ри­шу­ва­ли з нім­ця­ми та по­ля­ка­ми, їзди­ли одне до одно­го, але про мас­шта­бний обмін не йшло­ся. Се­ред дру­зів — і Льву­век-Шльон­ський, і са­ксон­ське мі­сто Ра­де­берг. Нам ці­ка­вий їхній до­свід об’єд­на­н­ня гро­мад, яке, що­прав­да, не бу­ло до­бро­віль­ним, як у нас.

Нас та­кож на­ди­хає угор­ське мі­сте­чко Кі­швар­да, яке не­по­да­лік від кор­до­ну з Укра­ї­ною. Ми спів­пра­цю­ва­ли, до­сі при­їжджа­є­мо одне до одно­го на свя­та. де­сять ро­ків то­му це був ма­ло роз­ви­ну­тий на­се­ле­ний пункт, але по­тім у мі­сте­чку став актив­но про­цві­та­ти ту­ризм зав­дя­ки тер­маль­ним во­дам. Ми хо­че­мо взя­ти з них при­клад і сво­ї­ми змі­на­ми по­ка­за­ти, що ми теж є су­ча­сним єв­ро­пей­ським го­стин­ним мі­стом.

— Бе­зу­мов­но, ту­ри­сти­чна те­ма і сфе­ра по­слуг ва­жли­ві для Га­ли­ча. А яку роль ві­ді­гра­ють рі­зні сфе­ри про­ми­сло­во­сті у жит­ті мі­стян?

— До 1990-х ро­ків на п’яти ве­ли­ких під­при­єм­ствах пра­цю­ва­ли май­же 2500 ро­бі­тни­ків. Пі­сля здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті ці під­при­єм­ства зни­кли чи по­дрі­бни­ли­ся. Ни­ні в рі­зних га­лу­зях про­ми­сло­во­сті зайня­то близь­ко ти­ся­чі га­ли­чан.

Є в Га­ли­чі кіль­ка під­при­ємств лі­со­пе­ре­ро­бної га­лу­зі, які про­да­ють свої ви­ро­би та пи­ло­ма­те­рі­а­ли по Укра­ї­ні й за кор­дон. За­ли­шив­ся ме­ха­ні­чний за­вод, хо­ча по­ту­жно­сті в ньо­го на­ба­га­то мен­ші, ніж ко­лись. Пра­цює зер­но­за­го­ті­вель­на ком­па­нія, роз­ви­ну­та тор­гів­ля, як і в будь-яко­му мі­сті.

— Нав­ко­ло ни­ні­шньо­го Га­ли­ча ба­га­то сіл, те­ри­то­рії яких ко­лись бу­ли у скла­ді кня­жої сто­ли­ці. Чи не бу­ло ідеї об’єд­на­ти ці те­ри­то­рії й від­ро­ди­ти ве­ли­кий Га­лич?

— Ще в се­ре­ди­ні дво­хти­ся­чних ми хо­ті­ли, щоб Га­лич став мі­стом обла­сно­го зна­че­н­ня. Де­пу­та­ти Іва­но-Фран­ків­ської обла­сної ра­ди кіль­ка ра­зів по­да­ва­ли цю про­по­зи­цію на роз­гляд Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни, але во­на бло­ку­ва­ла­ся ще на рів­ні ко­мі­те­тів. За­раз три­ває до­бро­віль­не об’єд­на­н­ня те­ри­то­рі­аль­них гро­мад. Га­ли­цька мі­ська ра­да бу­ла іні­ці­а­то­ром то­го, щоб се­ла ра­йо­ну об’єд­на­ли­ся нав­ко­ло Га­ли­ча. Ми пла­ну­ва­ли, що десь у жов­тні гро­ма­да вже з’яви­ться. Але є «під­во­дні те­чії», які при­галь­мо­ву­ють про­цес.

Є ба­га­то міст, які ко­лись бу­ли сто­ли­ця­ми, а ни­ні за­ли­ша­ю­ться по­ту­жни­ми цен­тра­ми куль­ту­ри чи про­ми­сло­во­сті і про­дов­жу­ють роз­ви­ва­ти­ся. Хо­ро­ші при­кла­ди — поль­ський Кра­ків чи наш Хар­ків. А про Га­лич ро­ка­ми за­бу­ва­ли і не да­ва­ли роз­ви­ва­ти­ся, більш то­го — при­му­шу­ва­ли нас за­бу­ва­ти на­шу істо­рію і здо­бу­тки на­ших пред­ків. Тож я пе­ре­ко­на­ний, що ве­ли­ка й по­ту­жна об’єд­на­на те­ри­то­рі­аль­на гро­ма­да змо­же на­га­да­ти про ва­жли­вість Га­ли­ча й від­ро­ди­ти йо­го сла­ву.

Сіль­ра­ди під­твер­джу­ють, що до 2020 ро­ку се­ла мо­жуть об’єд­на­ти­ся нав­ко­ло Га­ли­ча. Від­по­від­но до пер­спе­ктив­но­го пла­ну, за­твер­дже­но­го обл­ра­дою, до скла­ду гро­ма­ди ма­ють увійти 24 сіль­ра­ди. Але я за те, щоб усі 45 на­се­ле­них пун­ктів ра­йо­ну об’єд­на­ли­ся.

Фо­то на­да­но Во­ло­ди­ми­ром Ді­ду­хом

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.