Мі­сто

Novoe vremya - Karta Novogo Vremeny - - ПОЛЬЩА -

музей із ко­лек­цією жи­во­пи­су, по­бу­то­вих ре­чей, ко­штов­но­стей і най­біль­шим у Єв­ро­пі зібран­ням арасів — го­бе­ленів фла­мандсь­ких май­стрів.

На те­ри­торії ко­ролівсь­ко­го замку роз­ки­нув­ся ка­фед­раль­ний собор свя­тих Стані­сла­ва і Вац­ла­ва. Тут 1320 ро­ку бу­ло впер­ше ко­ро­но­ва­но польсь­ко­го мо­нар­ха Вла­ди­сла­ва Ло­кє­те­ка, а 1333 ро­ку — по­хо­ва­но. Піс­ля цьо­го за­по­чат­ку­ва­ли тра­ди­цію за­хо­ро­нен­ня в ка­фед­раль­но­му со­борі польсь­ких мож­но­вла­дців і ви­дат­них діячів.

З Ва­вельсь­ким па­гор­бом пов’яза­но кіль­ка ле­генд — од­на з них про Змія, що жив у пе­чері під зам­ком. За­раз мож­на прой­ти­ся пе­че­рою, а бі­ля ви­хо­ду по­ба­чи­ти брон­зо­во­го дра­ко­на, який час від ча­су ви­пус­кає во­гонь з па­щі. Ін­ша ле­ген­да роз­по­ві­дає про те, що гли­бо­ко під Ва­ве­лем є сьо­ма ча­к­ра зем­лі — ка­мінь, який ви­про­мі­нює ней­мо­вір­ну енер­гію.

Го­лод­ним у Кра­ко­ві не за­ли­шиш­ся. Як­що бра­кує ча­су або гро­шей — ску­штуй­те ву­лич­ну їжу, на­при­клад ке­баб — смачне за­пашне м’ясо з во­г­ня­ним соусом у сві­жій піті. Май­те на ува­зі: го­стрий со­ус справ­ді ду­же го­стрий, то­му ліп­ше від­да­ти пе­ре­ва­гу ла­гід­но­му або час­ни­ко­во­му.

Ти­по­ва кра­ківсь­ка ву­лич­на їжа — за­пі­кан­ка. Ні­чо­го спіль­но­го із за­пі­кан­кою на­шо­го ди­тин­ства во­на не має. Це бу­тер­брод із по­ло­ви­ни ве­ли­чез­но­го ба­ге­та з кур- кою, пе­че­ри­ця­ми, по­мі­до­ра­ми й си­ром, який за­пі­ка­ють у пе­чі про­сто пе­ред ва­ши­ми очи­ма. Най­кра­щі за­пі­кан­ки вар­то шу­ка­ти в рай­оні Ка­зи­меж.

На ву­ли­цях мі­ста мож­на по­ба­чи­ти візоч­ки з буб­ли­ка­ми — obwarzanki krakowski (об­ва­жан­ки кра­ківсь­кі). Ці ма­лень­кі сма­ко­ли­ки скла­да­ють­ся із двох шма­точ­ків ті­ста, пе­ре­кру­че­них між со­бою і по­си­па­них ма­ком, кун­жу­том чи сіл­лю. Їх по­ча­ли ви­пі­ка­ти ще в Се­ред­ньо­віч­чі.

Вжи­ва­ли їх не тіль­ки про­сті лю­ди, а й ко­ролі. Об­ва­жан­ка — сер­ти­фі­ко­ва­на Єв­ро­со­ю­зом ре­гіо­наль­на їжа, яку мож­на ви­пі­ка­ти ли­ше в рай­оні Кра­ко­ва та Ве­лич­ки.

Один із най­ві­до­мі­ших ре­сто­ранів із польсь­кою кух­нею — ме­ре­жа Chlopskie Jadlo (Хлоп-

сь­ке яд­ло, тоб­то се­лянсь­ка їжа). Спро­буй­те чер­во­ний бор­щик — і зро­зу­міє­те, що ні­чо­го спіль­но­го з українсь­ким бор­щем, крім ко­льо­ру, він не має. За­зви­чай йо­го по­да­ють із вуш­ка­ми — ма­лень­ки­ми пель­ме­ня­ми з м’ясом. Тут вар­то за­мо­ви­ти сви­ня­че колі­но в меді чи сма­же­но­го ко­ро­па. Єди­на по­ра­да: пам’ятай­те, пор­ції ду­же ве­ли­кі. У ре­сто­рані є під­ступ­на тра­ди­ція — відві­ду­ва­чам, які щой­но зро­би­ли за­мо­в­лен­ня, при­но­сять га­ря­чий до­маш­ній хліб і на­маз­ки як ком­плі­мент від за­кла­ду.

Щоб спро­бу­ва­ти най­с­мач­ні­ший у Кра­ко­ві жу­рек — бі­лий суп, зва­ре­ний із за­квас­ки з бі­ли­ми ков­бас­ка­ми та яй­цем, вар­то за­віта­ти в скром­ний ре­сто­ран­чик на ву­ли­ці Сто­лярсь­кій. Це май­же нав­про­ти аме­ри­кансь­ко­го кон­суль­ства. Тут спро­буй­те й бі­гос — стра­ву з туш­ко­ва­ної ка­пу­сти зі шма­точ­ка­ми різ­но­го м’яса та ков­ба­сок, до якої по­да­ють бі­лу га­ря­чу бу­лоч­ку. Як­що ви з’їсте бі­гос без неї — ду­же зди­вує­те по­ля­ків.

Особ­ли­во смі­ли­вим вар­то спро­бу­ва­ти стра­ву з туш­ко­ва­них шлун­ків — фляч­ки. А ще — польсь­ке пи­во з ма­ли­но­вим чи ім­бир­ним си­ро­пом. Ду­же смач­но. Пи­во най­кра­ще сма­кує піс­ля обі­ду за одним зі сто­ли­ків на Rynku Głównym (Рин­ку глув­ним) — цен­траль­ній пло­щі мі­ста.

Пло­ща Ри­нок — най­біль­ший се­ред­ньо­віч­ний май­дан у Єв­ро­пі, пло­ща яко­го — 4 тис. кв. м. На бруків­ці го­лов­ної пло­щі та ву­ли­ць не- по­далік мож­на по­міти­ти брон­зо­ві зна­ки — це по­зна­че­ний Ко­ролівсь­кий шлях. Він по­чи­наєть­ся від Флоріансь­кої бра­ми, про­хо­дить че­рез пло­щу Ри­нок і Гродсь­кою ву­ли­цею ви­во­дить до Ва­ве­ля.

За до­би Се­ред­ньо­віч­чя це бу­ла го­лов­на ма­гістраль мі­ста. І на­віть за­раз мож­на за­ну­ри­ти­ся в ат­мо­сфе­ру тих часів — до­сить сі­сти в пиш­ну ка­ре­ту, за­пря­же­ну па­рою, а то й четвір­кою по­ро­ди­стих ко­ней, і прої­ха­ти­ся ста­ро­дав­ні­ми ву­ли­ця­ми.

На пло­щі Ри­нок слід по­ба­чи­ти ко­стел свя­то­го Вой­це­ха — ма­лень­кий храм у ро­мансь­ко­му сти­лі, який вгруз у землю. Пер­ші згад­ки про ньо­го да­ту­ють­ся XI століт­тям. У XVII століт­ті ко­сте­лу до­да­ли еле­мен­ти ба­рок­ко.

Місь­ку ра­ту­шу Кра­ко­ва зруй­но­ва­но 1820 ро­ку. На щастя, за­ли­ши­ла­ся ве­жа в го­тич­но­му сти­лі XIV століт­тя за­в­виш­ки 70 м. За­раз тут вла­што­ва­но ресторан, те­атр і музей. Як­що під­ня­ти­ся на чет­вер­тий по­верх, мож­на по­ба­чи­ти ме­ханізм ста­ро­вин­них дзи­гарів, який точ­но від­міряє хви­ли­ни, про­ве­дені в ко­ролівсь­ко­му місті.

У цен­траль­ній ча­стині го­лов­ної пло­щі розта­шо­вані тор­го­вель­ні ря­ди в сти­лі ре­не­санс — Sukiennice (Су­кен­ни­ці). Ко­лись, як мож­на здо­га­да­ти­ся з на­зви, тут про­да­ва­ли сук­но, а те­пер — су­веніри. На дру­го­му по­вер­сі Су­кен­ни­ць мі­стить­ся Істо­рич­ний музей. 2010 ро­ку від­кри­ли екс­по­зи­цію в під­зе­мел­лі тор­го­вих рядів.

Зроб­ле­на во­на за остан­нім сло­вом тех­ніки. Муль­ти­медій­на си­сте­ма дає змо­гу манд­ру­ва­ти ча­сом і за­ну­рю­ва­ти­ся в ат­мо­сфе­ру, що па­ну­ва­ла на се­ред­ньо­віч­ній пло­щі Ри­нок. Го­ло­гра­фіч­ні зоб­ра­жен­ня по­вер­та­ють відві­ду­ва­чів на 700 ро­ків у ми­ну­ле.

Од­на з пер­лин Рин­ку — Мар’яць­кий ко­стел. Го­тич­ний собор із дво­ма аси­мет­рич­ни­ми ве­жа­ми збу­до­ва­но у XIV–XV століт­тях. Усе­ре­дині — непе­ре­вер­ше­ний се­ред­ньо­віч­ний вів­тар, який ство­рив нюрн­берзь­кий скуль­птор Віт Ствош, один із най­ви­дат­ні­ших мит­ців піз­ньої го­ти­ки та ран­ньо­го ре­не­сан­су. Роз­міри вів­та­ря вра­жа­ють: 13 на 13 м. Він най­біль­ший у Єв­ро­пі.

У со­бо­ру є дві аси­мет­рич­ні ве­жі, про які іс­ну­ють міс­цеві ле­ген­ди. За од­нією ці спо­ру­ди бу­ду­ва­ли два бра­ти, і че­рез за­здро­щі один убив другого, а по­тім звів свою ве­жу ви­щою. Ніж, яким на­чеб­то скоє­но зло­чин, і до­сі підві­ше­ний під ар­кою Су­кен­ни­ць. З най­ви­щої ве­жі що­го­ди­ни сур­мач грає Hejnał (Хей­нал) — ме­лодію, яка наг­ло обри­ваєть­ся. Як роз­по­ві­дає ін­ша ле­ген­да, якось уночі та­та­ри об­сту­пи­ли Кра­ків і май­же увір­ва­ли­ся до се­ред­містя. Вар­то- вий на ве­жі ко­сте­лу по­мітив на­пад­ни­ків і за­сур­мив. Але йо­го ме­лодію обір­ва­ла во­ро­жа стрі­ла. Утім сур­мач роз­бу­див вар­то­вих, і на­пад­ни­ки діста­ли від­січ. Спро­буй­те обій­ти собор пра­во­руч. До­че­кай­те­ся, ко­ли сур­мач почне гра­ти, і по­ма­хай­те йо­му ру­кою. Як­що уда­ча вам усміх­неть­ся — він по­ма­хає у від­по­відь.

Особ­ливістю Фран­цис­кансь­ко­го ко­сте­лу, що непо­далік Рин­ку, є поєд­нан­ня ви­со­кої го­ти­ки в ар­хі­тек­турі з мо­дер­ни­ми віт­ра­жа­ми й роз­пи­са­ми кін­ця ХІХ століт­тя. Та­кий собор на­віть важ­ко собі уяви­ти: усі сті­ни в ньо­му роз­пи­сані квіта­ми — лілія­ми, брат­ка­ми, куль­ба­ба­ми. Со­няч­ної дни­ни віт­ра­жі від­б­лис­ку­ють на сті­ни та іко­ни. Ав­тор роз­писів і віт­ра­жів — Стані­слав Вис­пянсь­кий — ма­ляр та дра­ма­тург, зна­ко­ва по­стать польсь­кої куль­ту­ри дру­гої по­ло­ви­ни XIX століт­тя.

У На­род­но­му му­зеї, окрім ці­ка­вої по­стій­ної ко­лек­ції, нині пе­ре­бу­ває ще один сим­вол Кра­ко­ва — ше­девр Лео­нар­до да Він­чі Пані з гор­но­стаєм.

Під вечір вар­то за­віта­ти на Kazimierz (Ка­зи­меж) — істо­рич­ний рай­он мі­ста, у яко­му з

XVI століт­тя жи­ли євреї. Король Ка­зи­мир виді­лив єврейсь­кій гро­ма­ді зем­лі за ме­жа­ми то­діш­ньо­го Кра­ко­ва. Тут є своя ра­ту­ша й пло­ща нав­ко­ло неї, ве­ли­чез­ний го­тич­ний ко­стел Бо­жо­го Ті­ла, ста­ро­вин­на си­на­го­га та єврейсь­кий цвин­тар. На Ка­зи­ме­жі за­вжди ба­га­то ту­ри­стів, ад­же цей рай­он при­ва­блює ве­ли­чез­ною кіль­кістю пив­ни­ць, най­ко­ло­рит­ні­ших кав’ярень, га­ле­рей і клубів.

На Placu Nowym (Пла­цу Но­вим) об­ла­шту­ва­ло­ся ба­га­то барів. Один із них — Singer (Зін­гер) — так-так, як шва­ць­ка ма­шин­ка. Бар на­га­дує ста­ро­вин­ну квар­ти­ру з ша­фа­ми, бу­фе­та­ми, тем­но-бор­до­ви­ми шпа­ле­ра­ми на сті­нах. А от за­мість сто­ли­ків — справж­ні ма­шин­ки Зін­гер, на яких за­па­лю­ють свіч­ки.

Бар Mleczarnia (Мле­чар­ня) — мій фа­во­рит. Старі бу­фе­ти, пле­тені білі ска­тер­ти­ни, чор­но-білі світ­ли­ни на сті­нах, свіч­ки, вби­раль­ня з тор­ше­ром та улюб­ле­ний сто­лик бі­ля вік­на, що ви­хо­дить на ву­ли­цю. Най­к­ра­щий за­клад для по­ба­чен­ня.

У Кра­ко­ві не ма­ти­ме­те про­блем із ко­муніка­цією, ад­же польсь­ка мо­ва близь­ка украї­но­мов­ній лю­дині. За день-дру­гий ви точ­но зро­зу­міє­те те, що вам го­во­рять. Мо­лодь пе­ре­важ­но во­лодіє ан­глійсь­кою.

Кра­ків — мі­сто універ­си­тетсь­ке, то­му мо­лодіжне й ве­се­ле. Це куль­тур­на сто­ли­ця Поль­щі, мі­сто ар­ти­стичне й му­зичне. Ко­жен манд­рів­ник знай­де в ньо­му щось своє, те, що на все жит­тя за­ли­шить­ся в йо­го ду­ші.

Рин­ко­ва пло­ща — сер­це мі­ста, що ніко­ли не знає спо­кою

ВИЩЕНЕБА: Та­ким над­зви­чай­но гар­ним щод­ня польсь­кі пта­хи ба­чать Ва­вельсь­кий замок

ДИТЯЧИЙ УЛЮБЛЕНЕЦЬ: У цьо­го дра­ко­на, що за­брон­зо­вів бі­ля Ва­вельсь­ко­го замку, по­га­на ре­пу­та­ція, од­нак про ньо­го є гар­на ле­ген­да

ЩОБ ТИТАК ЇВ: Гарне ка­фе для лю­би­телів ду­шев­них бесід та смач­них ве­черь у єврейсь­ко­му квар­талі Кра­ко­ва

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.