Кінь пе­даль­ний

Як запросто прої­ха­ти ти­сячі кі­ло­мет­рів По­льщею та не вит­ра­ти­ти жод­но­го літ­ра паль­но­го? Звіс­но, ве­ло­си­пе­дом. Для то­го й по­бу­до­ва­на тра­са Green Velo Олек­сандр Пас­хо­вер

Novoe vremya - Karta Novogo Vremeny - - ПОЛЬЩА -

І сторія од­но­го ве­ло­пробі­гу най­су­час­ні­шим марш­ру­том Єв­ро­пи як ілюстра­ція до ори­гі­наль­но­го про­ек­ту, що не за­ли­шить бай­ду­жи­ми лю­би­телів ак­тив­но­го від­по­чин­ку. От­же, у ролях: Оль­га Озолі­на, жур­на-

ліст­ка, яка спе­ціалі­зуєть­ся на ту­ри­стич­ній те­ма­ти­ці, та Олексій Гав­ри­люк, он­лайн-під­при­є­ме­ць, ту­ри­стич­ний бло­гер. Ра­зом із ни­ми — по­дру­га та дру­жи­на. Міс­це дії — По­льща, а са­ме — ве­ло­марш­рут Green Velo за­в­до­вж­ки 2095 км, який пе­ре­ти­нає п’ять воє­водств: Вар­мінсь­ко-Ма­зурсь­ке, Під­лясь­ке, Люб­лінсь­ке, Під­кар­патсь­ке і Свєн­ток­шись­ке.

“На­ша ді­лян­ка марш­ру­ту — до­зо­ва­но-по­мір­ко­ване поєд­нан­ня сільсь­ко­го пей­за­жу та неве­ли­ких гар­них польсь­ких місте­чок,— роз­по­ві­дає Гав­ри­люк.— Най­біль­шим мі­стом на марш­руті був Люб­лін, із ньо­го й по­ча­ли”.

Про­ект Green Velo част­ко­во про­фі­нан­со­ва­но фон­да­ми Єв­ро­со­ю­зу, част­ко­во — ін­ве­сти­ція­ми дріб­но­го та по­туж­но­го біз­не­су. Йо­го вар­тість скла­дає близь­ко 70 млн єв­ро. Тра­са мар­ко­ва­на спе­ціаль­ним по­ма­ран­че­вим знаком. Це для то­го, щоб ве­ло­си­пе­дист не за­блу­кав. Ве­ло­марш­рут має по­над 200 міс­ць від­по­чин­ку — ка­фе, бесід­ки, виш­ки для огля­ду міс­це­во­сті, зам­ки, са­ди­би, ма­лень­кі го­телі та кем­пін­ги для ве­ло­си­пе­ди­стів то­що.

“Так у нас бу­ло в Хел­мі,— до­лу­чаєть­ся до роз­мо­ви Оль­га Озолі­на,— но­мер на те­ри­торії ста­діо­ну. Але там-та­ки за вісім зло­тих мож­на бу­ло вста­но­ви­ти на­мет і ко­ри­сту­ва­ти­ся серві­сом ком­плек­су”.

От­же, пої­ха­ли

Розви­ток ту­ри­стич­них ве­ло­марш­рутів різ­но­го рів­ня склад­но­сті — за­галь­ноєв­ро­пейсь­кий тренд. Один із най­про­сті­ших про­кла­де­но у Фран­ції — La Loire a

Velo (800 км). Най­склад­ні­ша тра­са вздо­вж Пів­ніч­но­го мо­ря — The North Sea Cycle Route: від Бер­ге­на (Но­р­ве­гія) че­рез усю Скан­ди­навію, тро­хи за­че­пив­ши Ні­меч­чи­ну, Ні­дер­лан­ди та зре­штою дістав­шись Шот­лан­дії (Един­бург). Це ви­про­бу­ван­ня для силь­них світу цьо­го, тоб­то для ве­ло­про­фесіо­налів. Польсь­кий варіант най­оп­ти­маль­ні­ший.

У бе­рез­ні 2018 ро­ку під час зма­гань Fiets en Wandelbeurs в Яр­бер­сі (Утрехт, Ні­дер­лан­ди) журі визна­ло польсь­кий марш­рут Green Velo най­к­ра­щим на кон­ти­нен­ті. Він про­ля­гає че­рез низ­ку на­ціо­наль­них пар­ків, ма­лень­ких та ве­ли­ких міст на сході Поль­щі, себ­то близь­ко до за­хід­но­го кор­до­ну Украї­ни. Інак­ше ка­жу­чи — ру­кою сяг­ну­ти. Діста­ти­ся ту­ди мож­на ав­то­мо­білем, ав­то­бу­сом, поїз­дом.

Озолі­на під­ка­зує, що вже в са­мій Поль­щі мож­на сі­сти на спе­ціаль­ну елек­трич­ку (ши­но­бус). Во­на об­лад­на­на міс­ця­ми для пе­ре­ве­зен­ня ве­ло­си­пе­дів. Кви­ток для ва­шо­го “ко­ни­ка” тре­ба ку­пу­ва­ти ок­ре­мо. Що­прав­да, це ак­ту­аль­но для тих, хто ве­зе транс­порт із со­бою та не хо­че зв’язу­ва­ти­ся з орен­дою. Во­на тут по­ши­ре­на.

На що слід звер­ну­ти ува­гу, так це на су­ворість поль­ских транс­порт­них за­конів. Пи­во для

Ні­чо­го подіб­но­го немає не ли­ше в Україні, айу Єв­ро­пі Оль­га Озолі­на

ве­ло­си­пе­ди­стів — та­бу.

І йдеть­ся не ли­ше про пе­ріод, ко­ли ви на ве­ло­си­пе­ді, а й ко­ли ве­ло­си­пед на вас. Тоб­то як­що ти ве­зеш йо­го поруч із со­бою, несеш на пле­чах, а в твоїй кро­ві вже гу­ляє мікс пи­ва з ад­ре­налі­ном — мо­жеш на­летіти на штраф. Як це тра­пи­ло­ся з Олексієм, що за­пла­тив 20 єв­ро за від­кор­ко­ва­ну пляш­ку пи­ва, ко­ли піс­ля ве­ло­пробі­гу їхав елек­трич­кою, а поруч із ним сто­яв йо­го ве­ло­си­пед. “На моїй п’ят­на­дцятій ход­ці до Поль­щі впій­мав­ся,— по­смі­хаєть­ся Гав­ри­люк.— Ве­ло­си­пе­ди­сти — зви­чай­ні лю­ди, які люб­лять пи­во”.

Ну, те­пер до при­єм­но­го. Марш­рут Green Velo при­зна­че­ний для лю­дей різ­но­го рів­ня під­го­тов­ки, здебіль­шо­го на по­чат­ків­ців і пе­ресіч­них лю­би­телів ве­ло­по­до­ро­жі. У се­ред­ньо­му за день проїж­д­жаєш близь­ко 60 км. “Зву­чить страш­ну­ва­то, але ми прої­ха­ли, і нор­маль­но,— ка­же Озолі­на.— Той, у ко­го кра­ща під­го­тов­ка, мо­же по­ска­ка­ти далі, до Під­кар­патсь­ко­го воє­вод­ства. Там уже тро­хи вго­ру-до­до­лу”.

Кож­ні 5–10 км на шля­ху Оль­ги та її мо­ло­дої ко­ман­ди зустрі­ча­ли­ся на­ме­ти, де мож­на пе­ре­по­чи­ти. Що­най­мен­ше кож­ні 20 км — кав’яр­ні, при­до­рож­ні ре­сто­ран­чи­ки, ба на­віть ве­ло­май­стер­ні. Кіль­кість сільсь­ких про­дук­то­вих ма­га­зин­чи­ків визна­чи­ти на око склад­но. “Ми за­зда­ле­гідь за­мо­ви­ли жит­ло, але по­тім зро­зу­мі­ли: мож­на й не за­мо­в­ля­ти,— роз­по­ві­дає Озолі­на.— Уз­до­вж по­в­но бу­ди­ноч­ків з ого­ло­шен­ня­ми: “Здає­мо жит­ло”.

Гав­ри­люк до­пов­нює, що мож­на бу­ло б по­жи­ти й у на­ме­тах, які лег­ко вста­но­ви­ти на об­лад­на­них май­дан­чи­ках уз­до­вж тра­си. Але не цьо­го ра­зу. Ко­ман­да ви­рі­ши­ла ви­най­ма­ти кім­на­ти в бюд­жет­них го­те­лях, що зустрі­ча­ли­ся до­ро­гою. Най­до­рож­чий чек — 15 єв­ро за міс­це.

Марш­рут про­ве­де­но так, аби мак­си­маль­но роз­кри­ти унікаль­ність краю та охо­пи­ти яко­мо­га біль­ше міс­це­вих пам’яток польсь­кої про­він­ції, ку­ди неча­сто за­літає пе­ресіч­ний ту­рист. “Ми їха­ли На­ціо­наль­ним за­по­від­ни­ком і па­ра­лель­но ще по­ди­ви­ли­ся два ма­лень­ких містеч­ка з різ­но­маніт­ни­ми ко­сте­ла­ми,— зга­дує Оль­га.— За­то­ка, ве­жі, щоб спо­стері­га­ти за пта­ха­ми. Фан­та­сти­ка”.

Олексію в пам’ять упав лі­со­вий ма­сив Сольсь­кої пу­щі, Чор­то­ве по­ле, ку­пан­ня в озе­рах і річ­ках сільсь­ких пля­жів по­бли­зу Юзе­фо­ва й Нелі­жа та неве­лич­кі рай­цен­три на кшталт Звер­жін­ця, Щеб­же­ши­на та Крас­но­ста­ва. “От сю- ди ми, імо­вір­ні­ше, не дої­ха­ли б на ма­шині, а в ав­то­бус­но­му турі й по­го­тів”,— під­креслює Гав­ри­люк.

За­галь­ноєв­ро­пейсь­ка мо­да на ве­ло­по­до­ро­жі змі­нює до­рож­ні ма­пи та до­по­ма­гає роз­вит­ку гли­бин­ки. Ко­лись по­рож­ні тра­си недер­жав­но­го зна­чен­ня те­пер об­ро­ста­ють ін­фра­струк­ту­рою, на якій міс­цеві бу­ду­ють своє ма­лень­ке польсь­ке щастя у вигляді сі­мей­но­го біз­не­су. Містеч­ка та се­ла, що ли­ши­ли­ся осто­ронь рух­ли­вої ци­вілі­за­ції, ожи­ва­ють. Не бу­ло би ве­ли­ко­го грі­ха, як­би українсь­ка про­він­ція на­слі­ду­ва­ла та­кий при­клад. “Ні­чо­го подіб­но­го немає не ли­ше в Україні,— ре­зю­мує Оль­га Озолі­на,— айу Єв­ро­пі”.

КОЛЕСА ВДАЧІ: Олексій Гав­ри­люк із дру­жи­ною Те­тя­ною під час ве­ло­ту­ру в ста­ро­дав­ньо­му містеч­ку За­мос­ць

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.