Про «ци­ві­лі­за­цію» пла­гі­а­ту

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Політика -

В ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі Укра­ї­ни, на жаль, діє чи­ма­ло осіб, які нев­пин­но пра­цю­ють над зни­же­н­ням на­ціо­наль­ної са­мо­оцін­ки укра­їн­ців. А низ­ка «укра­їн­ських» те­ле­ка­на­лів по­стій­но на­дає їм для цьо­го три­бу­ну.

Йде­ться не тіль­ки про ди­фа­ма­цію, ви­смі­ю­ва­н­ня і дис­кре­ди­та­цію укра­їн­ської куль­ту­ри, істо­ри­чно­го ми­ну­ло­го, су­ча­сно­сті, але і про по­стій­не зве­ли­чу­ван­ні Росії, її ми­сте­цтва, на­у­ки і те­хні­ки, всі­ля­ких ре­аль­них і уяв­них «до­ся­гнень». На­при­клад, ці­ла гру­па «екс­пер­тів» те­ле­ка­на­лу «NewsONe» спе­ці­а­лі­зу­є­ться на до­ве­ден­ні ні­кчем­но­сті і без­пер­спе­ктив­но­сті роз­ви­тку укра­їн­сько­го су­спіль­ства без «чуй­но­го ке­рів­ни­цтва» з бо­ку Крем­ля. У всіх у них один ре­френ: «Нам без Росії не жи­ти».

При­чо­му са­ма РФ по­да­є­ться як якась вер­ши­на, ета­лон і зра­зок усі­ля­ких куль­тур­них і на­у­ко­во-те­хно­ло­гі­чних пе­ре­мог. Цю си­ту­а­цію об­тя­жує те, що у ві­тчи­зня­них ЗМі май­же не да­є­ться від­січ та­ким іде­о­ло­гі­чним на­мі­рам. тим біль­ше в де­фі­ци­ті сер­йо­зні, ґрун­тов­ні і фа­кто­ло­гі­чно силь­ні текс­ти, про­гра­ми, до­слі­дже­н­ня, які роз­кри­ва­ють очі на істо­ри­чну ре­аль­ність і руй­ну­ють про­па­ган­дист­ські мі­фи. На ща­стя, одна та­ка ро­бо­та вже є. Це книж­ка укра­їн­сько­го пи­сьмен­ни­ка і пу­блі­ци­ста Во­ло­ди­ми­ра Се­ле­зньо­ва «Крем­лів­ській пла­гі­ат від «ша­пки Мо­но­ма­ха» до ке­пки іл­лі­ча», що ви­йшла в 2017 ро­ці в тер­но­піль­сько­му ви­дав­ни­цтві «Ман­дрі­вець». Се­ле­зньов переконливо «роз­дя­гає» ім­пер­ські ви­гад­ки, які за ба­га­то сто­літь на­бу­ли ха­ра­кте­ру ма­ло не істи­ни, за­галь­но­го мі­сця і на­віть істо­ри­чної ба­наль­но­сті («це ж усе ві­до­мо!»). Ко­жен із 19 роз­ді­лів йо­го книж­ки при­свя­че­ний одній із під­ва­лин ім­пер­ської мі­фо­ло­гії: «Ша­пка Мо­но­ма­ха», «Мо­сков­ський Кремль», «Герб Росії», «Ро­сій­ський три­ко­лор», «Ва­тник і ву­шан­ка», «Ро­сій­ська зброя», «Ве­ли­кий і мо­гу­тній», «Са­мо­на­зва Росії» то­що.

У пе­ред­мо­ві Во­ло­ди­мир Се­ле­зньов пи­ше: «Ни­ні, як і кіль­ка сто­літь то­му, в Росії ду­же лю­блять го­во­ри­ти про її са­мо­бу­тність, ви­ня­тко­вість, про ори­гі­наль­ність і ве­лич ро­сій­ської куль­ту­ри. однак якщо по­ди­ви­ти­ся, на­при­клад, на мо­сков­ський Кремль, то мо­жна по­мі­ти­ти йо­го ра­зю­чу схо­жість із мі­лан­ським зам­ком Ка­стел­ло Сфор­це­ско. Су­ча­сний дер­жав­ний пра­пор ро­сій­ської Фе­де­ра­ції на­га­дує пра­пор Ні­дер­лан­дів, а ле­ген­дар­на ро­сій­ська тіль­ня­шка над­то вже схо­жа на сму­га­сту со­ро­чку бре­тон­ських ри­ба­лок. Звід­ки ж узя­ла­ся та­ка ра­зю­ча схо­жість? Спра­ва тут зов­сім не в спіль- но­му по­хо­джен­ні, яко­го у Росії з Єв­ро­пою не так вже і ба­га­то. По­я­сню­є­ться цей феномен до­сить про­сто — тут ба­наль­ний пла­гі­ат.

Якщо ува­жно при­ди­ви­ти­ся до ха­ра­ктер­них «ро­сій­ських брен­дів», то з’ясу­є­ться, що якщо не все, то при­найм­ні ду­же ба­га­то, по­чи­на­ю­чи з дер­жав­них сим­во­лів і за­кін­чу­ю­чи ма­трьо­шка­ми і са­мо­ва­ром, Ро­сія про­сто за­по­зи­чи­ла у чу­жин­ців як на «за­гни­ва­ю­чо­му За­хо­ді», так і на «ди­ко­му» Схо­ді. На­віть свою істо­рію Ро­сій­ська ім­пе­рія спи­са­ла, як не­дбай­ли­вий шко­ляр.

До ре­чі, і це вель­ми по­ка­зо­во, у Во­ло­ди­ми­ра Се­ле­зньо­ва є низ­ка одно­дум­ців із са­мої ро­сій­ської куль­тур­но-істо­ри­чної тра­ди­ції.

На­при­клад, Пе­тро Ча­а­да­єв, ро­сій­ський па­трі­от, уча­сник Бо­ро­дін­ської би­тви, яко­му Пу­шкін адре­су­вав своє зна­ме­ни­те «Мой друг, отчи­зне по­свя­тим ду­ши пре­кра­сные по­рывы!», пи­сав: «При­ди­ві­ться до­бре, і ви по­ба­чи­те, що ко­жен ва­жли­вий факт на­шої істо­рії при­йшов ззов­ні, ко­жна но­ва ідея май­же зав­жди за­по­зи­че­на». а іван тур­ге­нєв ствер­джу­вав: «Ста­рі на­ші ви­гад­ки при­пов­зли зі Схо­ду, но­ві ми з грі­хом нав­піл із За­хо­ду пе­ре­тя­гну­ли, а ми все про­дов­жу­є­мо го­во­ри­ти про ро­сій­ське са­мо­стій­не ми­сте­цтво!».

Справ­ді, про яку російську са­мо­бу­тність мо­жна го­во­ри­ти, якщо і сам мо­сков­ський Кремль по­бу­ду­ва­ли іта­лій­ські ар­хі­те­кто­ри ари­сто­тель Фі­о­ра­ван­ті, Мар­ко Руф­фо, П’єтро ан­то­ніо Со­ла­рі, але­віз Фря­зін і Бон Фря­зін. Спо­ча­тку мо­сков­ські кня­зі до­ру­чи­ли бу­дів­ни­цтво ро­сій­ським май­страм Крив­цо­ву і Ми­шкі­ну. але у тих спо­ру­ди за­ва­ли­ли­ся при пер­ших же під­зем­них по­штов­хах (але ж Мо­сква да­ле­ко не най­більш сей­смі­чна зо­на!).

Є в книж­ці Се­ле­зньо­ва не менш ці­ка­ві фа­кти су­ча­сної істо­рії. На­при­клад, про та­кий при­від для гор­до­сті Росії, як ав­то­мат М.Ка­ла­шни­ко­ва. Що­прав­да, ті, хто пи­ша­ю­ться, або не зна­ють, або при­хо­ву­ють ін­фор­ма­цію про те, що з 1946 ро­ку «під­май­стром» у ма­ло­гра­мо­тно­го стар­шо­го сер­жан­та Ка­ла­шни­ко­ва при­му­со­во пра­цю­вав ні­ме­цький кон­стру­ктор стрі­ле­цької зброї 63-рі­чний Гу­го Шмай­сер, роз­ро­бник штур­мо­вої гвин­тів­ки ні­ме­цько­го вер­ма­хту SturM Gewehr-44 (StG-44). Усі її кре­сле­н­ня і 50 зраз­ків пі­сля вій­ни бу­ли пе­ре­да­ні Со­вєт­сько­му Со­ю­зу. «Пе­ре­да­ли» СССР і са­мо­го Гу­го Шмай­се­ра, який був від­прав­ле­ний на ро­бо­ту і про­жи­ва­н­ня у мі­сто іжевськ. Крім Шмай­се­ра, в СССР пра­цю­ва­ло не мен­ше 474 ні­ме­цьких фа­хів­ців у га­лу­зі стрі­ле­цької зброї. Се­ред них і твор­ці ле­ген­дар­но­го ні­ме­цько­го ку­ле­ме­та Вер­нер Гру­нер і Курт Горн. Ка­ла­шни­ков же, ма­ю­чи де­ся­тки за­во­дів і кон­стру­ктор­ських бю­ро, з 1947-го по 2013 рік ні­яких нових зраз­ків зброї не ство­рив, крім по­стій­них мо­ди­фі­ка­цій усе то­го ж аК-47...

Під­сум­ком усіх цих сум­нів­них до­ся­гнень мо­гла б ста­ти оцін­ка іва­на тур­ге­нє­ва, який 1851 ро­ку від­ві­дав Ве­ли­ку ви­став­ку про­ми­сло­вих ро­біт всіх на­ро­дів у Лон­до­ні і так опи­сав свої вра­же­н­ня: «Від­ві­дав я ці­єї ве­сни Кри­шта­ле­вий па­лац бі­ля Лон­до­на; в цьо­му па­ла­ці по­мі­ща­є­ться, як вам ві­до­мо, щось на зра­зок ви­став­ки всьо­го, чо­го до­ся­гла люд­ська ви­на­хі­дли­вість, — ен­ци­кло­пе­дія люд­ства, так би мо­ви­ти тре­ба. Ну, по­хо­джав я, хо­див повз усі ці ма­ши­ни і зна­ря­д­дя, і ста­туї ве­ли­ких лю­дей; і по­ду­мав я в ту по­ру: як­би та­кий ви­йшов на­каз, що ра­зом зі зни­кне­н­ням будь-яко­го народу з ли­ця зем­лі не­гай­но ма­ло зни­кну­ти з Кри­шта­ле­во­го па­ла­цу все те, що той на­род ви­га­дав, — на­ша ма­тін­ка, Русь пра­во­слав­на, про­ва­ли­ти­ся б мо­гла в тар­та­ри, і жо­дно­го цвя­шка, жо­дної бу­ла­во­чки не по­три­во­жи­ла б рі­дна: усе б спо­кій­ні­сінь­ко за­ли­ши­ло­ся на сво­є­му мі­сці, бо на­віть са­мо­вар і по­сто­ли, і ду­га, і ба­тіг — ці на­ші зна­ме­ни­ті про­ду­кти — не на­ми ви­га­да­ні. По­ді­бно­го до­сві­ду на­віть з Сан­дві­че­ви­ми остро­ва­ми зро­би­ти не­мо­жли­во; там­те­шні жи­те­лі якісь чов­ни та спи­си ви­на­йшли: від­ві­ду­ва­чі по­мі­ти­ли б їхню від­су­тність...»

Як спра­ве­дли­во за­зна­чає ав­тор ре­цен­зо­ва­ної кни­ги: «Дій­сно, вклад Росії у сві­то­вій те­хні­чний про­грес ду­же пе­ре­біль­ше­ний, а всі «ге­ні­аль­ні» ро­сій­ські ідеї бу­ли про­сто за­по­зи­че­ні, а то й укра­де­ні в епо­ху со­вєт­сько­го те­хно­ло­гі­чно­го шпи­гун­ства».

Що ж, Во­ло­ди­мир Се­ле­зньов зро­бив ве­ли­че­зну і над­зви­чай­но ко­ри­сну для укра­їн­ців ро­бо­ту. З йо­го книж­кою обов’яз­ко­во вар­то озна­йо­ми­ти­ся. Зга­дай­мо по­ра­ду Ко­бза­ря: «Учи­те­ся, бра­ти мої, ду­май­те, чи­тай­те…» — Чи мо­жна га­зе­ту укра­їн­ською мо­вою? — Мо­жна, є ось та­ка, і та­ка, а та­ка за­кін­чи­ла­ся, а ця вже мі­сяць не ви­хо­дить, а цю че­кай­те зав­тра, її зі Льво­ва ве­зуть.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.