Са­мо­ре­а­бі­лі­та­ція на ви­пе­ре­дже­н­ня?

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - Ігор Ло­сєв

Дня­ми те­ле­ка­нал Іго­ря Ко­ло­мой­ско­го «1+1» про­де­мон­стру­вав до­ку­мен­таль­ний фільм «Не­ми­ну­ча вій­на», де три спі­ке­ри: Тур­чи­нов, Яце­нюк і Ава­ков — роз­по­від­а­ли про по­дії 2014 ро­ку і свою роль у них, так би мо­ви­ти, «про час і про се­бе». Десь за­гу­би­ли па­на На­ли­вай­чен­ка, яко­му, на­пев­но, теж бу­ло б що ска­за­ти, як­би він, на від­мі­ну від ви­ще­на­зва­них осіб, не був у де­мон­стра­тив­ній опо­зи­ції до чин­ної вла­ди.

На­су­ва­ю­ться пре­зи­дент­ські, а по­тім пар­ла­мент­ські ви­бо­ри, і ціл­ком мо­жли­во, що Тур­чи­но­ва, Яце­ню­ка та Ава­ко­ва бу­дуть зви­ну­ва­чу­ва­ти в зда­чі Кри­му і про­ва­лах на Дон­ба­сі. То­му ви­ни­кає вра­же­н­ня, що «Не­ми­ну­ча вій­на» — це хід на ви­пе­ре­дже­н­ня. Це са­мо­ре­а­бі­лі­та­ція і са­мо­за­хист.

Про­те яки­хось но­вих ар­гу­мен­тів фі­гу­ран­ти не ви­га­да­ли. Тур­чи­нов дра­ма­ти­чно роз­по­від­ав про зра­ду вій­сько­вих та ін­ших си­ло­ви­ків у Кри­му. Так, на пів­дні бу­ла зра­да. Однак Тур­чи­нов сві­до­мо чи не­сві­до­мо плу­тає кар­ти. Він за­яв­ляє про зра­ду ма­ло не 90% вій­сько­вих.

Але фа­кти­чно справ­жні­ми зра­дни­ка­ми мо­жна вва­жа­ти ли­ше тих ма­тро­сів, сол­да­тів, офі­це­рів, адмі­ра­лів і ге­не­ра­лів, які пе­ре­йшли слу­жи­ти до зброй­них сил іно­зем­ної дер­жа­ви. А та­ких зна­йшло­ся близь­ко 30%. Ще тре­ти­на пі­шла у від­став­ку, не ба­жа­ю­чи слу­жи­ти під про­во­дом без­си­лої (як во­ни пе­ре­ко­на­ли­ся) цен­траль­ної вла­ди в Ки­є­ві, а тре­ти­на ви­йшла на ма­те­ри­ко­ву Укра­ї­ну і про­дов­жує слу­жбу. Хо­ча ба­га­тьох на ма­те­ри­ку зу­стрі­ли не ду­же ла­гі­дно. Знаю це на при­кла­ді дру­ко­ва­но­го ор­га­ну Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни га­зе­ти «Флот Укра­ї­ни», що, пе­ре­дис­ло­ку­вав­шись із Се­ва­сто­по­ля в Оде­су, «з ко­лес» про­дов­жи­ла пра­цю­ва­ти. «Флот Укра­ї­ни» не змо­гли зни­щи­ти ро­сі­я­ни на­віть за ча­сів Яну­ко­ви­ча, по­при те, що ду­же пра­гну­ли, але це успі­шно зро­би­ли у ві­дом­стві ге­не­ра­ла Пол­то­ра­ка. Га­зе­ту злі­кві­ду­ва­ли, а го­лов­но­го ре­да­кто­ра вна­слі­док бю­ро­кра­ти­чних ін­триг ви­ки­ну­ли на ву­ли­цю з мі­зер­ною пен­сі­єю за ба­га­то ро­ків вій­сько­вої слу­жби.

Три спі­ке­ри чи­ма­ло роз­по­ві­ли про не­га­ра­зди на мі­сцях, про­те чо­мусь за­ли­ши­ли в ті­ні те, що від­бу­ва­ло­ся 2014-го в Ки­є­ві.

Укра­їн­ське вій­сько в Кри­му фа­кти­чно ки­ну­ли на­при­зво­ля­ще, про­тя­гом мі­ся­ця не да­ю­чи аде­ква­тних ко­манд і ні­чо­го не по­ясню­ю­чи. Єди­не, чо­го до­че­ка­ли­ся, це уні­вер­саль­не роз­по­ря­дже­н­ня з цен­тру: «Три­май­те­ся!». Як три­ма­ти­ся, скіль­ки, з якою ме­тою, чо­го че­ка­ти — за­ли­ша­ло­ся за­гад­кою. Весь той час укра­їн­ські вій­сько­ві бу­ли са­мі по со­бі.

Вла­да в Ки­є­ві де­мон­стру­ва­ла па­ра­ліч і без­си­л­ля. Усе бу­ло, як у 1991 ро­ці, ко­ли па­ра­ліч і без­си­л­ля де­мон­стру­ва­ла вла­да в Мо­скві. Чи­ма­ло укра­їн­ських вій­сько­вих пе­ре­жи­ли роз­пад СССР і те­пер від­чу­ва­ли щось ана­ло­гі­чне що­до Укра­ї­ни. Тіль­ки стій­кий па­трі­от Укра­ї­ни міг за тих умов за­ли­ши­ти­ся від­да­ним Укра­ї­ні, але в ЗСУ (за­свід­чую це сам як член ред­ко­ле­гії га­зе­ти «Флот Укра­ї­ни» і на­у­ко­вий ре­да­ктор жур­на­лу «Мор­ська дер­жа­ва») за Крав­чу­ка, Ку­чми, Ющен­ка та Яну­ко­ви­ча ви­хо­ву­ва­ли все, що зав­го­дно, тіль­ки не укра­їн­ський па­трі­о­тизм, куль­ти­ву­ва­н­ня яко­го у вій­ську бу­ло спра­вою окре­мих ен­ту­зі­а­стів, ре­зуль­та­том їхніх «пар­ти­зан­ських дій», які на­чаль­ство, м’яко ка­жу­чи, не за­охо­чу­ва­ло. У 2014му чи­ма­ло лю­дей у вій­сько­вих одно­стро­ях на пів­дні ви­рі­ши­ли (спо­гля­да­ю­чи за ре­а­кці­єю цен­тру), що Укра­ї­на при­пи­няє своє існу­ва­н­ня (як це бу­ло з Ра­дян­ським Со­ю­зом у 1991-му) і ко­жен має сам да­ва­ти со­бі ра­ду і дба­ти про свою до­лю. Ні­я­ко­го на­ціо­наль­но­го лі­де­ра в Ки­є­ві во­ни не по­ба­чи­ли, хі­ба тіль­ки ку­пку пе­ре­ля­ка­них і де­мо­ра­лі­зо­ва­них лю­дей. Сьо­го­дні во­ни роз­по­від­а­ють про то­таль­ну зра­ду, однак на пів­дні, як і на ма­те­ри­ку, во­на не бу­ла то­таль­ною. Три­мав си­ту­а­цію під кон­тро­лем ко­ман­ду­вач бе­ре­го­вою обо­ро­ною ВМС Укра­ї­ни ге­не­рал-ма­йор Во­рон­чен­ко, йо­го ча­сти­ни бу­ли го­то­ві ви­ко­на­ти на­каз, як­би він був. Ни­ні ві­це-адмі­рал Во­рон­чен­ко ко­ман­дує укра­їн­ським вій­сько­вим фло­том. От­же, у цьо­му ви­пад­ку го­во­ри­ти про зра­ду не ви­па­дає. Зі сво­ї­ми лю­дьми був го­то­вий ви­ко­на­ти на­каз і ко­ман­дир вну­трі­шніх військ на те­ре­нах Кри­му ге­не­рал Бі­лан. Ни­ні він за­сту­пник ко­ман­ду­ва­ча Нац­гвар­дії. Тут та­кож те­за про то­таль­ну зра­ду не про­хо­дить. Рі­шу­ча від­січ цих під­роз­ді­лів спри­я­ла б утя­гнен­ню в про­цес зброй­ної бо­роть­би всіх ін­ших укра­їн­ських вій­сько­вих на те­ре­нах Се­ва­сто­по­ля і Кри­му.

Хтось зі спі­ке­рів на­віть по­чав роз­по­від­а­ти улю­бле­ні каз­ки ро­сій­ської про­па­ган­ди про «дра­ма­ти­чну» роль у крим­ських по­ді­ях ска­су­ва­н­ня мов­но­го за­ко­ну Кі­ва­ло­ва-Ко­ле­сні­чен­ка. Це оче­ви­дні дур­ни­ці, бо ска­су­ва­н­ня ре­аль­но не ма­ло сут­тє­во­го впли­ву на те, що від­бу­ва­ло­ся в Кри­му. До речі, го­лов­ний іні­ці­а­тор ска­су­ва­н­ня В’яче­слав Ки­ри­лен­ко спо­кій­но пра­цює ві­це-прем’єром уря­ду Укра­ї­ни з гу­ма­ні­тар­ної по­лі­ти­ки.

Сто­сов­но то­го, що не бу­ло ар­мії в 2014-му, на чо­му акцен­ту­ва­ли спі­ке­ри філь­му «Не­ми­ну­ча вій­на», то на схо­ді чо­мусь до­бро­воль­ці з Май­да­ну ці­ною вла­сно­го жи­т­тя змо­гли зу­пи­ни­ти ро­сій­ську ре­гу­ляр­ну ар­мію та її мі­сце­ві ко­ло­ні­аль­ні фор­му­ва­н­ня. На­пев­но, во­ни не менш охо­че пі­шли б у Крим… Однак по­трі­бна бу­ла лю­ди­на в Ки­є­ві, яка взя­ла б на се­бе від­по­від­аль­ність і ста­ла б сим­во­лом обо­ро­ни. Та­кої лю­ди­ни не зна­йшло­ся… За­те зна­йшло­ся чи­ма­ло охо­чих ви­ма­га­ти, щоб усю від­по­від­аль­ність на се­бе взяв який-не­будь укра­їн­ський пол­ков­ник Пе­трен­ко в Кри­му, на яко­го мо­жна бу­ло би все зва­ли­ти, са­мо­му за­ли­ша­ю­чись у «всьо­му бі­ло­му». Ба­га­то ро­ків «на­ціо­наль­ним спор­том» укра­їн­ських чи­нов­ни­ків і по­лі­ти­ків є ухи­ля­н­ня від будь-якої від­по­від­аль­но­сті. То­му й тут, у філь­мі, зно­ву по­ча­ли «спів­а­ти», що ні­яких на­ка­зів із цен­тру й не тре­ба бу­ло, є вій­сько­ві ста­ту­ти, де мі­стя­ться стат­ті, за яки­ми вій­сько­вий по­ви­нен стрі­ля­ти у ра­зі по­ру­ше­н­ня будь-якою сто­рон­ньою осо­бою пра­вил ка­ра­уль­ної слу­жби. Але ста­ту­ти та­ко­го шти­бу сто­су­ю­ться окре­мо­го вар­то­во­го, а не ці­лих під­роз­ді­лів. Та й ні­хто то­ді не ро­зу­мів, що ре­аль­но від­бу­ва­є­ться, а Ки­їв не по­спі­шав роз’ясню­ва­ти.

У Ки­є­ві аж до­те­пер не мо­жуть ви­зна­чи­ти­ся: так ми во­ю­є­мо чи ми не во­ю­є­мо?

Фільм на­о­чно по­ка­зує, що вла­да всі­ля­ко уни­кає роз­мов про вла­сні по­мил­ки й не­до­лу­гість.

В ар­гу­мен­тах Тур­чи­но­ва, Яце­ню­ка й Ава­ко­ва є ду­же ба­га­то слаб­ких місць. Зокре­ма в те­зі про зра­ду в Кри­му. Чо­мусь вій­сько­ві ці­лий мі­сяць три­ма­ли­ся, че­ка­ю­чи ки­їв­ських на­ка­зів, і не бу­ло ні­якої зра­ди. Усе по­си­па­ло­ся пі­сля то­го, як вій­сько­ві від­чу­ли, що від­по­від­аль­ної вла­ди в Ки­є­ві не бу­ло, і ні­чо­го аде­ква­тно­го звід­ти не до­че­ка­є­шся. На схо­ді до­бро­воль­ці пра­кти­чно го­лі­руч зу­пи­ни­ли во­ро­га. Чо­му їм не да­ли мо­жли­во­сті ввійти в Крим? Чи­ма­ло па­трі­о­тів за­ги­ну­ло б, але не бу­ло б на­ціо­наль­ної гань­би. А те­пер і гань­ба, і вій­на, і втра­та те­ри­то­рій. І той са­мий За­хід, який у 2014-му ра­див «не про­во­ку­ва­ти» Ро­сію, за­пи­тує: «А чо­му ви не чи­ни­ли опо­ру в Кри­му?».

Зра­да в Кри­му справ­ді бу­ла, але це на­слі­док ка­дро­вої по­лі­ти­ки в ЗСУ про­тя­гом усіх ро­ків не­за­ле­жно­сті. Однак ця по­лі­ти­ка са­ме в Кри­му на­бу­ла най­більш ви­ра­зних форм, ко­ли всі­ля­ко за­охо­чу­ва­ла­ся ло­яль­ність до РФ. На­то­мість офі­це­рів-па­трі­о­тів на­ма­га­ли­ся не під­ви­щу­ва­ти в зва­н­нях і по­са­дах. Тут най­більш яскра­вий при­клад — до­ля Сер­гія На­стен­ка. Ще на по­ча­тку 1990-х ро­ків він на знак про­те­сту про­ти са­бо­та­жу роз­по­ді­лу фло­ту на ро­сій­ську та укра­їн­ську ча­сти­ни ви­вів свій ко­ра­бель із рей­ду ба­зи До­ну­злав і під укра­їн­ським пра­по­ром пі­шов на Оде­су. Йо­го ата­ку­ва­ли ро­сій­ські лі­та­ки й ра­ке­тні ка­те­ри, але бун­тів­ний ко­ра­бель ді­став­ся Оде­си. По­тім На­стен­ко став ду­же успі­шним офі­це­ром ВМС Укра­ї­ни. Про­те ко­ли до­слу­жив­ся до ка­пі­та­на 1-го ран­гу, йо­го від­пра­ви­ли у від­став­ку. По­бо­я­ли­ся да­ти йо­му адмі­раль­ське зва­н­ня, щоб не про­во­ку­ва­ти лють ко­ман­ду­ва­н­ня ро­сій­сько­го фло­ту, що не­на­ви­ді­ло На­стен­ка. Сер­гій На­стен­ко і чи­ма­ло па­трі­о­тів не ста­ли укра­їн­ськи­ми адмі­ра­ла­ми, за­те ни­ми ста­ли Бе­ре­зов­ський, Єлі­сє­єв, Ша­ку­ро та ін­ші зра­дни­ки, які ни­ні слу­жать у ро­сій­сько­му ВМФ. Чи змі­ни­ла­ся ни­ні ка­дро­ва по­лі­ти­ка в си­ло­вих стру­кту­рах Укра­ї­ни?

Сьо­го­дні фі­гу­ран­ти по­дій 2014 ро­ку в Кри­му мо­жуть скіль­ки зав­го­дно ви­сту­па­ти з апо­ло­гі­єю вла­сних дій і вла­сної без­ді­яль­но­сті. Однак прав­да про ті по­дії ра­но чи пі­зно ста­не яв­ною. Най­гір­ше, що пра­кти­чно не змі­ню­є­ться си­сте­ма управ­лі­н­ня дер­жа­вою і ар­мі­єю, сфор­мо­ва­ні олі­гар­хі­чно-бю­ро­кра­ти­чною вер­хів­кою пра­ви­ла і нор­ми, традиції та зви­чки. Са­ме це сьо­го­дні ре­аль­но за­гро­жує Укра­ї­ні, її без­пе­ці. Зда­є­ться, яки­хось фун­да­мен­таль­них ви­снов­ків із то­го, що від­бу­ло­ся в 2014 ро­ці, спі­ке­ри філь­му «Не­ми­ну­ча вій­на» не зро­би­ли як для се­бе, так і для кра­ї­ни, зо­се­ре­див­шись ви­клю­чно на за­хи­сті се­бе, лю­бих, від усіх мо­жли­вих пре­тен­зій.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.