Укра­їн­ська куль­ту­ра і ро­сій­ська оку­па­ція. Зно­ву на­дія на до­бро­воль­ців

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Головна Сторінка - Пе­тро Кра­люк

Не­що­дав­но по­зна­йо­мив­ся з одним пе­ре­се­лен­цем із Кри­му. Чо­ло­вік на сво­їй ма­лій ба­тьків­щи­ні мав до­бру ро­бо­ту, не­по­га­ні до­хо­ди. Мав і чи­ма­ло вла­сно­сті в Кри­му — бу­ди­нок у Сім­фе­ро­по­лі, зем­лю, да­чу. І ось він усе це про­дає, ки­дає ро­бо­ту. Ра­зом із сім’єю пе­ре­би­ра­є­ться на ма­те­ри­ко­ву Укра­ї­ну — де вже, зві­сно, не має та­кої ро­бо­ти, як ра­ні­ше. Тут йо­му до­ве­ло­ся по­чи­на­ти з ну­ля. Зда­ва­лось, та­кі дії ціл­ком су­пе­ре­чать «ло­гі­ці жи­т­тя». Та, по­при те, цей чо­ло­вік не жал­кує, що так учи­нив.

Бо вва­жає се­бе укра­їн­цем!

Істо­рія «не­ти­по­во­го

крим­ча­ни­на»

На­ро­див­ся зга­да­ний чо­ло­вік у сім’ї вій­сько­во­слу­жбов­ців, для яких адре­сою бу­ли «нє дом і нє улі­ца», а увесь Ра­дян­ський Со­юз. Май­же все жи­т­тя він про­вів у Кри­му, де укра­їн­ське сві­до­мо мар­гі­на­лі­зу­ва­ло­ся, а то й цьку­ва­ло­ся. У ньо­го ти­по­ве тюрк­ське прі­зви­ще. Йо­го пред­ка­ми бу­ли пред­став­ни­ки рі­зних на­ро­дів — за ви­ня­тком укра­їн­ців. Рі­дною йо­го мо­вою бу­ла ро­сій­ська.

Я не міг не по­ці­ка­ви­ти­ся, що зро­би­ло йо­го укра­їн­цем. Зда­ва­лось би, про­ста річ. Якось йо­му і йо­го ді­тям за­про­по­ну­ва­ли по­їха­ти в Іва­но-Фран­ків­ську область на Рі­здво Хри­сто­ве. Ця по­їзд­ка «пе­ре­вер­ну­ла» цьо­го чо­ло­ві­ка. Він го­во­рив, що йо­го при­єм­но по­ди­ву­ва­ли куль­ту­ра, тра­ди­ції, з яки­ми йо­му до­ве­ло­ся зу­стрі­ти­ся на Га­ли­чи­ні. «Я був вра­же­ний, — го­во­рив цей чо­ло­вік. — І я зро­зу­мів, що цим лю­дям є що за­хи­ща­ти. То­му во­ни й бо­ро­ли­ся про­ти рі­зних оку­пан­тів». Для ньо­го, фа­кти­чно «ра­дян­ської лю­ди­ни», це був шок. По­дру­жив­ся він із сві­до­ми­ми укра­їн­ця­ми й до­ро­жить ці­єю дру­жбою до дня сьо­го­дні­шньо­го.

Від­то­ді цей чо­ло­вік для сво­їх су­сі­дів-крим­чан «став бан­де­рів­цем». Від­дав сво­їх ді­тей на­вча­ти­ся в укра­їн­ську шко­лу. Вив­чив укра­їн­ську мо­ву. До ре­чі, він та йо­го дру­жи­на спіл­ку­ва­ли­ся зі мною ду­же до­брою укра­їн­ською мо­вою. Йо­го син пра­цює лі­ка­рем у Ма­рі­у­по­лі, ря­ту­ю­чи на­ших по­ра­не­них бій­ців, яких при­во­зять із пе­ре­до­вої.

Цей чо­ло­вік із бо­лем го­во­рив про етні­чних укра­їн­ців Кри­му, які ра­ні­ше бу­ли «го­мо со­вє­ті­ку­са­ми», а те­пер ста­ли «ро­сій­ськи­ми лю­дьми». Го­во­рив, що во­ни ві­та­ли ро­сій­ських оку­пан­тів і ла­дні бу­ли би­ти­ся з ним, бо він за­хи­щав укра­їн­ську по­зи­цію.

Укра­їн­ська куль­ту­ра має про­ти­сто­я­ти ро­сій­сько­му куль­тур­но­му ім­пе­рі­а­лі­зму

На­ве­де­ний при­клад чу­до­во де­мон­струє, що на­ціо­наль­на (чи на­ціо­наль­но-дер­жав­на) іден­ти­чність лю­ди­ни ча­сто ви­зна­ча­є­ться куль­тур­ни­ми чин­ни­ка­ми. Це до­бре ро­зу­міє су­ча­сне ро­сій­ське ке­рів­ни­цтво, яке вкла­дає ве­ли­кі гро­ші в роз­ви­ток і по­ши­ре­н­ня ро­сій­ської мо­ви, куль­ту­ри. Пі­сля роз­ва­лу Ра­дян­сько­го Со­ю­зу во­но по­слі­дов­но про­во­ди­ло по­лі­ти­ку ро­сій­сько­го куль­тур­но­го ім­пе­рі­а­лі­зму, яка ви­яв­ля­ла­ся в «за­хи­сті прав ро­сій­сько­мов­них», у на­са­джен­ні «ру­ско­го мі­ра» і ро­сій­сько­го пра­во­слав’я, по­ши­рен­ні ро­сій­ських мас-ме­діа й по­пу­ляр­ної куль­ту­ри на те­ре­нах ко­ли­шніх ра­дян­ських ре­спу­блік і на­віть у кра­ї­нах За­хо­ду, де з’яви­ли­ся чи­слен­ні ро­сій­ські та ро­сій­сько­мов­ні ді­а­спо­ри.

Одним із об’єктів ро­сій­сько­го куль­тур­но­го ім­пе­рі­а­лі­зму ста­ла Укра­ї­на. На жаль, укра­їн­ське ке­рів­ни­цтво не ро­зумі­ло не­без­пе­ку та­кої по­лі­ти­ки, а то й сві­до­мо чи не­сві­до­мо пі­ді­гру­ва­ло ро­сі­я­нам. Не тре­ба ма­ти ілю­зій — ро­сі­я­ни по­ста­ра­ли­ся, щоб їхні аген­ти впли­ву бу­ли вве­де­ні в склад ке­рів­них ка­дрів не­за­ле­жної Укра­ї­ни. Ро­сі­я­ни оку­пу­ва­ли наш ін­фор­ма­цій­ний про­стір — якщо не в пря­мій, то в опо­се­ред­ко­ва­ній фор­мі. Ро­сій­ська мо­ва ста­ла до­мі­ну­ю­чою в за­со­бах ма­со­вої ін­фор­ма­ції. Укра­їн­ська кни­га ста­ла ек­зо­ти­кою на по­ли­цях кни­га­рень — там па­ну­ва­ла кни­га ро­сій­ська. Під мар­кою так зва­ної Укра­їн­ської Пра­во­слав­ної Цер­кви на­са­джу­ва­ло­ся ро­сій­ське пра­во­слав’я й «ру­скій мір».

Пра­кти­чно зни­кло укра­їн­ське кі­но. За­те по­всю­дно в Укра­ї­ні за­па­ну­ва­ло кі­но ро­сій­ське. Укра­їн­ську пі­сню в мас-ме­діа, а від­по­від­но, й у по­бу­ті по­ча­ла ви­ті­сня­ти ро­сій­ська по­пса.

При цьо­му укра­їн­ська куль­ту­ра сві­до­мо чи не­сві­до­мо мар­гі­на­лі­зу­ва­ла­ся. А то й ви­смі­ю­ва­ла­ся (як це ро­би­ли й пра­кти­чно про­дов­жу­ють ро­би­ти де­які го­ре-гу­мо­ри­сти, яких охо­че по­пу­ля­ри­зу­ють олі­гар­хі­чні мас-ме­діа).

Який ре­зуль­тат куль­тур­но­го ім­пе­рі­а­лі­зму в Укра­ї­ні? Ми отри­ма­ли не­ма­лу кіль­кість лю­дей «ро­сій­ської куль­ту­ри», які ла­дні роз­гля­да­ти ро­сі­ян як сво­їх. І та­кі є не ли­ше на Схо­ді та Пів­дні, а й на За­хо­ді. Про­сто в рі­зних ре­ґіо­нах є їхні рі­зні кон­цен­тра­ції.

Ро­сій­ський куль­тур­ний ім­пе­рі­а­лізм став одним із го­лов­них чин­ни­ків ро­сій­ської оку­па­ції Кри­му, а та­кож ство­ре­н­ня про­ро­сій­ських се­па­ра­тист­ських «ре­спу­блік» на Дон­ба­сі. Оку­па­ції те­ри­то­рії пе­ре­дує оку­па­ція сві­до­мо­сті.

По­дії в Укра­ї­ні 2014 ро­ку зму­си­ли сер­йо­зно за­ми­сли­ти­ся ке­рів­ни­ків низ­ки ко­ли­шніх ра­дян­ських ре­спу­блік. Адже Ро­сія мо­же спро­бу­ва­ти за укра­їн­ським сце­на­рі­єм оку­пу­ва­ти де­які те­ри­то­рії цих кра­їн, де є від­но­сно ве­ли­ка кіль­кість про­ро­сій­ськи орі­єн­то­ва­но­го на­се­ле­н­ня. На­при­клад, у Ка­зах­ста­ні остан­нім ча­сом по­ча­ли при­ді­ля­ти чи­ма­лу ува­гу про­па­ган­ді куль­тур­них тра­ди­цій, що існу­ва­ли на те­ре­нах ці­єї кра­ї­ни. Ме­та — сфор­му­ва­ти на осно­ві мі­сце­вих куль­тур­них цін­но­стей ка­зах­ський па­трі­о­тизм, який би про­ти­сто­яв ро­сій­сько­му куль­тур­но­му ім­пе­рі­а­лі­зму.

А Укра­ї­на?

Не без то­го, що ро­би­ли­ся в нас пев­ні кро­ки, аби змен­ши­ти ро­сій­ську куль­тур­ну екс­пан­сію. Це рі­зно­ма­ні­тні обме­же­н­ня й за­бо­ро­ни, які сто­су­ва­ли­ся ро­сій­ських ма­сме­діа, со­ці­аль­них ме­реж, кі­но- і кни­го­про­ду­кції, ви­сту­пів окре- мих ро­сій­ських спів­а­ків то­що. Але чи ма­ли во­ни си­стем­ний ха­ра­ктер? І чи да­ли очі­ку­ва­ний ре­зуль­тат? Адже зав­дя­ки су­ча­сним ко­му­ні­ка­цій­ним си­сте­мам світ став від­кри­тим. І за­бо­ро­на­ми тут осо­бли­во не за­ра­диш. Ро­сій­сько­му куль­тур­но­му ім­пе­рі­а­лі­зму тре­ба про­ти­ста­ви­ти свій куль­тур­ний про­дукт. А з цим якраз і є про­бле­ми. Чи мо­же на­ше те­ле­ба­че­н­ня кон­ку­ру­ва­ти з ро­сій­ським? Зре­штою, на укра­їн­ських те­ле­ка­на­лах є чи­ма­ло про­ро­сій­ської про­ду­кції — що­прав­да, пе­ре­ва­жно не у від­вер­тій, а при­хо­ва­ній фор­мі. І ці ні­би­то на­ші те­ле­ка­на­ли, за ве­ли­ким ра­хун­ком, у пла­ні куль­тур­но­му ма­ло чим від­рі­зня­ю­ться від ро­сій­ських. Те са­ме мо­жна ска­за­ти про ін­ші мас-ме­діа, кі­но, кни­го­ви­да­н­ня, поп-куль­ту­ру. І, схо­же, цим не осо­бли­во пе­ре­йма­ю­ться на­ші мо­жно­влад­ці. Спо­сте­рі­га­ю­чи за ро­бо­тою укра­їн­ських гу­ма­ні­тар­них мі­ні­стерств та від­по­від­них дер­жав­них ін­сти­ту­цій, скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що в них на­віть не­має ро­зу­мі­н­ня ці­єї про­бле­ми. У прин­ци­пі, ді­яль­ність на­ших дер­жав­них куль­тур­них ін­сти­ту­цій ма­ло чим рі­зни­ться від то­го, що бу­ло до 2014 ро­ку. У на­шій дер­жа­ві як не бу­ло, так і не­має аде­ква­тної куль­тур­ної по­лі­ти­ки, яка б вра­хо­ву­ва­ла чин­ник ро­сій­ської агре­сії.

То­му, як у 2014 ро­ку ве­ли­ка на­дія бу­ла на во­лон­те­рів, які до­по­ма­га­ли роз­ва­ле­ній ар­мії, на до­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни, що, не ма­ю­чи на­ле­жної під­го­тов­ки й до­бро­го озбро­є­н­ня, про­ти­сто­я­ли ро­сій­ським оку­пан­там, так і за­раз у сфе­рі куль­тур­ній на­дія на до­бро­воль­ців, що на­ма­га­ю­ться збе­рі­га­ти й тво­ри­ти укра­їн­ський куль­тур­ний про­стір.

Що­прав­да, по­стає за­пи­та­н­ня, а чим за­йма­ю­ться дер­жав­ні куль­тур­ні ін­сти­ту­ції, на утри­ма­н­ня яких укра­їн­ський люд спла­чує по­да­тки?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.