Олег Ві­тві­цький: «По­лі­ти­ка — це по­кли­ка­н­ня і слу­жі­н­ня, а не той те­атр аб­сур­ду, який нам нав’язу­ють»

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Об’єктив -

Про­по­ну­є­мо ува­зі чи­та­чів низ­ку зре­фе­ро­ва­них ду­мок Оле­га Ві­тві­цько­го, одно­го із лі­де­рів гро­мад­сько­по­лі­ти­чно­го об’єд­на­н­ня «Укра­їн­ська спра­ва», істо­ри­ка та пи­сьмен­ни­ка, не ли­ше про акту­аль­ні ви­кли­ки сьо­го­де­н­ня, але і про осо­би­сте, те, що ви­хо­дить за рам­ки обра­зу ти­по­во­го по­лі­ти­ка.

Про аген­тів

З по­ня­т­тям «агент» у ко­жно­го свої асо­ці­а­ції. Ко­мусь зга­ду­ю­ться шпи­гун­ські істо­рії, хтось ці­ка­ви­ться кон­спі­ро­ло­гі­єю, те­о­рію змо­ви чи зра­ди. У на­шій істо­рії це сло­во уві­бра­ло в се­бе чи­ма­ло не­га­ти­ву.

Про­те я пе­ре­ко­на­ний, що Укра­ї­ні та­ки по­трі­бні аген­ти. Свої. Ті, які пра­цю­ють на на­ціо­наль­ний ін­те­рес. Аген­ти впли­ву. Аген­ти прав­ди. А ще — аген­ти змін.

Зна­чну ча­сти­ну сво­го жи­т­тя я при­свя­тив по­шу­ку і ви­шко­лу та­ких укра­їн­ських аген­тів. Спо­ча­тку у мо­ло­ді­жних на­ціо­на­лі­сти­чних ор­га­ні­за­ці­ях, зго­дом на гро­мад­сько-по­лі­ти­чно­му по­лі. То­му маю пра­во сьо­го­дні від­по­від­аль­но за­яви­ти про те, що у нас сфор­мо­ва­но бо­йо­ве ядро та­ких аген­тів змін, які вже у най­ближ­чо­му ча­сі тво­ри­ти­муть но­ву якість укра­їн­сько­го жи­т­тя. На най­ближ­чих ви­бо­рах Пре­зи­ден­та їм ще бу­де важ­ко отри­ма­ти пе­ре­мо­гу, то­му пер­шим по­мі­тним успі­хом для них ма­ють ста­ти мі­сце­ві ви­бо­ри 2020 року.

Ні­хто не зу­пи­нить ідеї, час якої нев­пин­но на­бли­жа­є­ться!

Про шлях у по­лі­ти­ці

Якщо все по-справ­жньо­му, то по­лі­ти­ка зна­хо­дить те­бе са­ма. Зов­сім не в то­му зна­чен­ні, про яке ска­зав ко­лись сер Уїн­стон Чер­чилль. Але по­тім усе, як у кла­си­ків: во­на те­бе про­бує спо­ку­си­ти, під­ку­пи­ти, за­ля­ка­ти, зла­ма­ти і т. п. Тре­ба прой­ти дев’ять кіл тої по­лі­ти­ки, щоб ви­ро­бив­ся іму­ні­тет.

Зві­сно, що на цьо­му під­сту­пно­му шля­ху тра­пля­ю­ться і успі­хи, і по­мил­ки. І нам, пред­став­ни­кам по­ко­лі­н­ня, гар­то­ва­но­го про­це­са­ми на­ціо­наль­но­го від­ро­дже­н­ня на ме­жі 80-90-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, до­ве­лось у свій час ви­ру­ши­ти у не­про­сту ман­дрів­ку по цьо­му шля­ху. Тво­ри­ти «Ре­во­лю­цію на гра­ні­ті», під­ні­ма­ти мо­лодь на По­ма­ран­че­вий Май­дан, а зго­дом на Ре­во­лю­цію Гі­дно­сті. Бра­ти на се­бе від­по­від­аль­ність, ви­прав­ля­ти вла­сні, а іно­ді і чу­жі про­ра­хун­ки. І не зда­ва­тись!

Про­те сьо­го­дні ми та­кож чі­тко усві­дом­лю­є­мо, що існує ін­ший шлях. Як пра­ви­ло, він від­кри­ва­є­ться пі­сля зна­ко­вих су­спіль­них транс­фор­ма­цій, як то в укра­їн­сько­му ва­рі­ан­ті — пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. З’яв­ля­є­ться мо­жли­вість спро­бу­ва­ти з чи­сто­го ар­ку­ша роз­по­ча­ти ро­би­ти усе так, як по­трі­бно, а не «як зав­жди» чи «як прийня­то». І в цьо­му наш шанс. Але над­зви­чай­но ва­жли­во ро­зу­мі­ти, що ча­су ско­ри­ста­тись цим шан­сом із ко­жним днем стає де­да­лі мен­ше.

Про цін­но­сті

Я ча­сто пе­ре­ко­ну­юсь, що для укра­їн­ців ви­бра­но осо­бли­ву мі­сію. Мі­сію від­ро­дже­н­ня фун­да­мен­таль­них хри­сти­ян­ських цін­но­стей, на яких, зокре­ма, бу­ла за­сно­ва­на пі­сля­во­єн­на Єв­ро­па. Ми збе­ре­гли їх у най­кри­ти­чні­ший час про­ти­сто­я­н­ня ко­му­но­мо­сков­ській на­ва­лі і спо­від­у­є­мо по сьо­го­дні. По­при усі со­ці­аль­но-еко­но­мі­чні про­бле­ми, по­при мас­шта­бну ру­си­фі­ка­цію, по­при від­су­тність справ­жньої на­ціо­наль­ної елі­ти, укра­їн­ці про­дов­жу­ють ди­ву­ва­ти світ зраз­ка­ми суб­си­ді­ар­но­сті та ді­є­во­го па­трі­о­ти­зму.

Три­ває вій­на. Жор­сто­ка і свя­щен­на во­дно­час. Вій­на гі­бри­дна, до якої ми не бу­ли до­ста­тньо го­то­ви­ми. Три­ває во­на не ли­ше по лі­нії фрон­ту на Дон­ба­сі, а й у на­ших го­ло­вах і ду­шах. Во­рог силь­ний і під­сту­пний (зре­штою, яким ще ін­шим мо­же бу­ти ди­я­вол). Ма­є­мо це ро­зу­мі­ти і не допу­сти­ти по­раз­ки, зокре­ма, і на фрон­ті іде­о­ло­гі­чно­му. На­ша си­ла — в на­шій по­свя­ті!

Про ви­кли­ки і план­ки

«Ве­ли­ко­го ба­жай­те!» — цей за­клик Па­трі­ар­ха Йо­си­фа Слі­по­го є до­ро­го­вка­зом для су­ча­сни­ків. Впро­довж но­ві­тньої істо­рії Укра­ї­ни ча­сто мо­жна бу­ло по­чу­ти про те, що у нас не­має мо­дер­ної на- ціо­наль­ної ідеї, про роз­ми­ті цін­но­сті і від­су­тність дер­жа­во­твор­чої ме­ти. Пев­ною мі­рою так во­но і бу­ло.

Але з по­ча­тком крем­лів­ської агре­сії в Кри­му і на Дон­ба­сі все кар­ди­наль­но змі­ни­лось. Те­пер ми чі­тко зна­є­мо, що на­ша ме­та — укра­їн­ська пе­ре­мо­га. На­ша на­ціо­наль­на ідея — со­бор­на дер­жа­ва з не­по­ру­шни­ми кор­до­на­ми!

Ду­же ча­сто не так стра­шний во­рог зов­ні­шній як вну­трі­шній. Справ­ді, ко­ру­пція, бай­ду­жість, амо­раль­ність руй­ну­ють на­ше су­спіль­ство не мен­ше, ніж мо­сков­ські «Гра­ди». Ма­є­мо на­вчи­тись три­ма­ти удар, прийняв­ши ви­клик і на цьо­му фрон­ті. Пер­шо­чер­го­во вар­то пе­ре­мог­ти са­мо­го се­бе. Ві­дмо­ви­тись від «вдя­чно­сті» у лі­кар­нях, зу­пи­ни­ти без­ціль­ні збо­ри ко­штів у шко­лах, не ку­пля­ти во­дій­ські пра­ва і на­віть ви­ма­га­ти кви­ток за про­їзд у мар­шру­тці. Це ста­не пер­шою, але ба­зо­вою пе­ре­мо­гою.

А ще тре­ба вмі­ти ста­ви­ти пе­ред со­бою і сво­ї­ми ко­ман­да­ми ви­со­кі, але дося­жні план­ки. Во­ни є за­по­ру­кою пе­ре­мог гря­ду­щих! І в по­лі­ти­ці та­кож. Му­си­мо раз і на­зав­жди за­кар­бу­ва­ти у сві­до­мо­сті, що по­лі­ти­ка — це по­кли­ка­н­ня і слу­жі­н­ня, а не той те­атр аб­сур­ду, який нам нав’язу­ють!

Про за­хо­пле­н­ня

Ре­во­лю­ція і вій­на змі­ни­ли нас усіх. Тих, хто во­ює, хто во­лон­те­рить, хто про­сто че­сно ро­бить свою спра­ву. Чи­ма­ло впо­до­бань і за­хо­плень до­ве­лось, так би мо­ви­ти, за­мо­ро­зи­ти. От, на жаль, ка­та­стро­фі­чно бра­кує ча­су на на­у­ко­ві до­слі­дже­н­ня, ви­вче­н­ня чи ви­кла­да­н­ня істо­рії.

Во­дно­час, у те, що за­ли­ши­лось, на­ма­га­є­шся вкла­да­ти акту­аль­ний зміст і пе­ре­мо­жний дух.

Якщо у лі­те­ра­ту­рі, то це — «Пов­стан­ська абе­тка» і «При­го­ди Аляр­ми­ка та йо­го дру­зів». У му­зи­ці — при­свя­ти Ва­си­ле­ві Слі­па­ку«Мі­фу» й усім на­шим Ге­ро­ям.

Окре­ма те­ма — ін­тер­нет та со­ці­аль­ні ме­ре­жі. І тут вже йде мо­ва не стіль­ки про за­хо­пле­н­ня, як про від­чу­т­тя по­тре­би і обов’яз­ку тво­ри­ти які­сний укра­їн­ський кон­тент, про­ти­сто­я­ти на­ти­ску пу­тін­ської про­па­ган­ди, бу­ти по­слі­дов­ним аген­том укра­їн­ської прав­ди й укра­їн­сько­го сві­тла.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.