Вій­на без стра­те­гії

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Погляд - Ігор Ло­сєв

Ось уже п’ятий рік чи­ма­ло ана­лі­ти­ків на­ма­га­є­ться зба­гну­ти, яки­ми є пла­ни укра­їн­ської вла­ди що­до ни­ні­шньої вій­ни. До чо­го во­на го­ту­є­ться, чо­го пра­гне, на що роз­ра­хо­вує? Зві­сно, що й укра­їн­ське су­спіль­ство не знає, чо­го від неї че­ка­ти. Мо­жна хі­ба що здо­га­ду­ва­ти­ся, ви­хо­дя­чи з окре­мих ознак. Є ще до­во­лі сум­нів­ний і хи­ткий «мир­ний план» По­ро­шен­ка, роз­ра­хо­ва­ний на ци­ві­лі­зо­ва­них по­лі­ти­ків, а зов­сім не на Пу­ті­на, який ви­знає ли­ше си­лу: во­єн­ну, еко­но­мі­чну, по­лі­ти­чну… До­брі на­мі­ри ки­їв­ських на­чаль­ни­ків йо­го не вра­жа­ють. А всі ці ми­ро­лю­бні роз­мо­ви на між­на­ро­дних фо­ру­мах мо­жна ве­сти ро­ка­ми. Тим біль­ше, що сві­то­ві ор­га­ні­за­ції пе­ре­жи­ва­ють важ­ку кри­зу: ООН не над­то ді­є­зда­тна. Де і ко­ли во­на спро­мо­гла­ся звіль­ни­ти від агре­со­ра оку­по­ва­ну те­ри­то­рію? По­над 50 ро­ків Ту­реч­чи­на оку­пує зна­чну ча­сти­ну Ре­спу­блі­ки Кіпр, жо­дних зру­шень у те­ри­то­рі­аль­но­му во­єн­но­му кон­флі­кті між Ін­ді­єю та Па­ки­ста­ном у Джам­му і Ка­шмі­рі, три­ва­ють бо­йо­ві дії на Близь­ко­му Схо­ді, де теж є те­ри­то­рі­аль­ні спо­ри.

Геть роз­кри­ти­ко­ва­на по­пе­ре­дни­ця ООН Лі­га На­цій спро­мо­гла­ся ви­клю­чи­ти зі сво­їх лав СССР за агре­сію про­ти Фін­лян­дії й ви­ки­ну­ти з гре­цько­го остро­ва Кор­фу іта­лій­ських оку­пан­тів. Чи зда­тна на щось по­ді­бне ООН? Одно­зна­чно ні. Не­що­дав­но вна­слі­док роз­ча­ру­ва­н­ня ді­яль­ні­стю Ко­мі­те­ту зі прав лю­ди­ни ООН із ньо­го ви­йшли та­кі сер­йо­зні дер­жа­ви, як Ізра­їль і США. Та ж та­ки Аме­ри­ка де­за­ву­ю­ва­ла Між­на­ро­дний кри­мі­наль­ний суд у Га­а­зі, на який у нас по­кла­да­ють на­дії, бо він ра­птом ви­рі­шив роз­слі­ду­ва­ти «зло­чи­ни США в Аф­га­ні­ста­ні». Зло­чи­ни СССР у тій кра­ї­ні ви­со­ко­по­ва­жний суд не за­ці­ка­ви­ли, як і зло­чи­ни Ро­сії в Гру­зії, Укра­ї­ні та Си­рії. А ще РФ го­ту­є­ться до трі­ум­фаль­но­го по­вер­не­н­ня до скла­ду Пар­ла­мент­ської асам­блеї Ра­ди Єв­ро­пи. При­найм­ні якась про­ро­сій­ська ме­ту­шня в цьо­му ор­га­ні вже ста­ла ду­же по­мі­тною.

Тож роз­ра­хун­ки де­яких ки­їв­ських му­дра­ге­лів «по­рє­шать во­про­си» ти­шком-ни­шком без «би­т­тя по­су­ду» яв­но не ма­ють шан­сів на успіх. І що ж в Укра­ї­ні ма­є­мо сьо­го­дні? На фрон­ті ру­тин­на стріль­ба без рі­шу­чих дій сто­рін. Усе ні­би­то зав­мер­ло. Але ма­ло не що­дня ги­нуть вій­сько­ві, є та­кож утра­ти се­ред ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня. Су­про­тив­ни­ки чо­гось ви­чі­ку­ють. Чо­го са­ме? Ро­сія че­кає на пре­зи­дент­ські й пар­ла­мент­ські ви­бо­ри в Укра­ї­ні, що зов­сім не га­ран­тує нам кіль­кох без­пе­чних мі­ся­ців і від­су­тно­сті по­ту­жно­го кид­ка з бо­ку її військ. Між­на­ро­дні сан­кції псу­ють на­стрій Крем­лю, але, як ствер­джу­ють еко­но­мі­сти, че­рез них РФ що­ро­ку втра­чає не більш як 1% ВВП. За та­ко­го рів­ня втрат, ура­хо­ву­ю­чи фе­но­ме­наль­не со­ці­аль­не тер­пі­н­ня там­те­шньої люд­ської ма­си, Ро­сія мо­же без осо­бли­вих стру­сів про­три­ма­ти­ся ще два-три де­ся­ти­лі­т­тя.

По­стає пи­та­н­ня, чи має Ки­їв ще якусь стра­те­гію, крім стра­те­гії ви­сна­же­н­ня, яка у ви­пад­ку з РФ є ма­ло­пер­спе­ктив­ною? Су­дя­чи з по­лум’яних па­те­ти­чно-па­трі­о­ти­чних ви­сту­пів Пре­зи­ден­та По­ро­шен­ка, якась стра­те­гія з пре­тен­зі­єю на ефе­ктив­ність не про­гля­да­є­ться. Щось та­ки справ­ді ро­би­ться в цій сфе­рі, але ре­во­лю­цій­них змін, яких по­тре­бує но­ве вій­сько, не­має. Ні­хто не на­ма­га­є­ться пе­ре­ве­сти жи­т­тя кра­ї­ни на во­єн­ні рей­ки, на­пев­но, спо­ді­ва­ю­чись на все­си­л­ля ку­лу­ар­них ме­то­дів, «до­го­вор­ня­ків» те­пер уже між­на­ро­дно­го рів­ня.

Смер­тель­на за­гро­за ви­бо­рів 2019 ро­ку, що мо­жуть ста­ти трі­ум­фом пу­тін­ської по­лі­ти­ки «пла­ща і кин­джа­ла», хви­лює ба­га­тьох гро­ма­дян. То­таль­не ан­ти­укра­їн­ське те­ле­зом­бу­ва­н­ня на­се­ле­н­ня в умо­вах вій­ни мо­же да­ти свій ре­зуль­тат. Вла­да, ро­зу­мі­ю­чи си­ту­а­цію чи ні, де­мон­струє ли­ше лі­бе­раль­ну ім­по­тен­цію, по­си­ла­ю­чись на «де­мо­кра­тію», «пра­ва лю­ди­ни», «сво­бо­ду сло­ва» та «сво­бо­ду ду­мок», які за­ва­жа­ють їй на­ве­сти еле­мен­тар­ний по­ря­док у кра­ї­ні, що во­ює.

Не зай­ве озна­йо­ми­ти­ся з тим, як ді­я­ли де­мо­кра­ти­чні США та Ве­ли­ка Бри­та­нія під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни: те, що тре­ба бу­ло за­кри­ти, за­кри­ва­ли, ко­го тре­ба бу­ло по­са­ди­ти, са­ди­ли, а ко­го по­ві­си­ти, ві­ша­ли. І без зай­вих сен­ти­мен­тів. На цьо­му тлі за­кли­ки ве­сти не­си­ме­три­чну вій­ну про­ти силь­ні­шо­го во­ро­га (це про­зву­ча­ло і в остан­ньо­му ви­сту­пі пре­зи­ден­та По­ро­шен­ка у Вер­хов­ній Ра­ді) справ­ля­ють вра­же­н­ня де­що ві­дір­ва­них від ре­аль­но­сті. Це на­га­дує про­по­зи­ції бо­ро­ти­ся за сві­то­ві рин­ки, у той час як вла­сний вну­трі­шній ри­нок пов­ні­стю зда­ли іно­зем­ним ком­па­ні­ям. Щоб ве­сти та­ку вій­ну, тре­ба на на­ціо­наль­ній те­ри­то­рії ма­ти ко­ор­ди­на­цій­ний центр. Та­ким при­ро­дним цен­тром є вла­да. Однак тут ми ма­є­мо свій «Аб­сур­ди­стан».

Будь ла­ска, як ка­зав «вождь сві­то­во­го про­ле­та­рі­а­ту», «ма­лень­ка кар­тин­ка для з’ясу­ва­н­ня ве­ли­ких пи­тань». ГПУ Лу­цен­ка під час вій­ни ви­дає Ро­сії на ви­мо­гу її ФСБ та Слід­чо­го ко­мі­те­ту укра­їн­сько­го до­бро­воль­ця, ін­гу­ша за по­хо­дже­н­ням Ті­му­ра Ту­мґо­є­ва. Пред­став­ник Хар­ків­ської пра­во­за­хи­сної гру­пи Бо­рис За­ха­ров спра­ве­дли­во на­звав це «зра­дою без ла­пок». А ни­ні в ки­їв­ських ка­бі­не­тах обго­во­рю­ють пи­та­н­ня про вне­се­н­ня Ту­мґо­є­ва (яко­го щой­но са­мі від­да­ли Ро­сії на по­та­лу) до спи­ску осіб, яких Укра­ї­на ви­ма­гає по­вер­ну­ти нам… Якщо це не адмі­ні­стра­тив­на ши­зо­фре­нія, то що то­ді? Ін­ци­дент яскра­во ха­ра­кте­ри­зує ни­ні­шній рі­вень аде­ква­тно­сті та спро­мо­жно­сті укра­їн­ської вла­ди. Чи зда­тна та­ка вла­да ди­ри­гу­ва­ти спе­ці­аль­ни­ми ді­я­ми в рі­зних ре­ґіо­нах сві­ту? Адже ма­є­мо адмі­ні­стра­тив­ний ха­ос і анар­хію. Та­ким чи­ном, па­трі­о­ти­чним ен­ту­зі­а­стам у цьо­му ви­пад­ку (як і в ба­га­тьох ін­ших) у їхній ді­яль­но­сті роз­ра­хо­ву­ва­ти на «ке­рів­ну і спря­мо­ву­ю­чу» роль офі­цій­но­го Ки­є­ва аж ні­як не ви­па­дає.

За­ли­ша­ю­ться пов­стан­сько­пар­ти­зан­ські ме­то­ди по­за ме­жа­ми офі­цій­ної по­лі­ти­ки. А це озна­чає, що й ко­ор­ди­на­цій­ний центр до­ве­де­ться ство­рю­ва­ти на гро­мад­ській, мо­жли­во, на­віть на­пів­під­піль­ній осно­ві, вра­хо­ву­ю­чи схиль­ність ни­ні­шньої вла­ди бо­ро­ти­ся про­ти іні­ці­а­тив, які во­на не мо­же кон­тро­лю­ва­ти…

Але на­віть у цих не ду­же спри­я­тли­вих умо­вах мо­жна зро­би­ти чи­ма­ло. Так, у сві­ті (за ме­жа­ми Укра­ї­ни) про­жи­ває, за рі­зни­ми оцін­ка­ми, близь­ко 20 млн укра­їн­ців. Ки­їв пра­кти­чно ні­ко­ли з ни­ми не пра­цю­вав по-справ­жньо­му (як пра­цю­ють Угор­щи­на, Вір­ме­нія, Ізра­їль та ін­ші кра­ї­ни зі сво­ї­ми ді­а­спо­ра­ми). Се­ред них є чи­ма­ло лю­дей, які не бай­ду­жі до Укра­ї­ни. Їм тре­ба до­по­мог­ти зор­га­ні­зу­ва­ти­ся, щоб во­ни по­стій­но три­ма­ли укра­їн­ське пи­та­н­ня у фо­ку­сі гро­мад­ської ува­ги ба­га­тьох кра­їн. У Лон­до­ні, Па­ри­жі, Бер­лі­ні, Ри­мі, Ма­дри­ді, Ва­шинг­то­ні, Нью-Йор­ку, От­та­ві, Кан­бер­рі та ін­ших сві­то­вих цен­трах укра­їн­ці мо­гли б по­стій­но чер­гу­ва­ти під по­соль­ства­ми, кон­суль­ства­ми, пред­став­ни­цтва­ми Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції зі сво­ї­ми про­те­ста­ми і роз’ясню­валь­ни­ми кам­па­ні­я­ми що­до агре­сив­ної по­лі­ти­ки Крем­ля, йо­го за­гар­бни­цьких війн і ка­ту­ва­н­ня за­ру­чни­ків, по­літв’язнів та по­ло­не­них. Та­кі по­стій­ні пі­ке­ти при­вер­та­ли б ува­гу пре­си та про­стих гро­ма­дян іно­зем­них дер­жав. Це те, що ре­аль­но до­шку­ляє Мо­скві й зна­чною мі­рою де­валь­вує її про­па­ган­ду.

Але го­лов­не — бо­роть­ба про­ти РФ у са­мій Укра­ї­ні, себ­то бо­роть­ба про­ти вну­трі­шньо­го во­ро­га, про­ти ча­сти­ни во­ро­жої по­лі­ти­чної ар­мії, яка діє в нас. Адже Пу­тін на­вряд чи роз­по­чав би зброй­ну агре­сію, не спо­ді­ва­ю­чись на по­ту­жний вну­трі­шній ви­бух, на ан­ти­укра­їн­ські за­ко­ло­ти і пов­ста­н­ня в Укра­ї­ні, на ши­ро­ку до­по­мо­гу та спів­у­часть про­мо­сков­ської аген­ту­ри на всіх рів­нях. Про­ро­сій­ські по­лі­ти­чні си­ли, про­ро­сій­ські те­ле­ка­на­ли, ра­діо­стан­ції, га­зе­ти, ін­тер­нет-ре­сур­си, про­ро­сій­ські ді­я­чі є ти­ми чин­ни­ка­ми, на які в Крем­лі по­кла­да­ють ве­ли­кі й не­без­під­став­ні на­дії. Са­ме роз­гром вну­трі­шньо­го во­ро­га Укра­ї­ни по­сла­бить по­зи­ції РФ у цій вій­ні. Про­те ни­ні­шня «гі­бри­дна» вла­да Укра­ї­ни пра­гне не бо­роть­би про­ти ро­сій­ської аген­ту­ри, а «до­го­вор­ня­ків», «по­ро­зу­мі­н­ня» з нею. Мо­жна роз­ра­хо­ву­ва­ти ли­ше на гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, на «ар­мію без дер­жа­ви»… Хо­ча слаб­ка на­дія на дер­жав­ну вла­ду, на її опри­том­не­н­ня ще за­ли­ша­є­ться.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.