Акту­аль­но

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Головна Сторінка -

Цер­ков­ні мі­фи і ре­а­лії: від­був­ся ва­жли­вий крок до То­мо­су для Укра­ї­ни

Де-юре ви­бор­ча кам­па­нія в Укра­ї­ні ще не роз­по­ча­ла­ся, а де-фа­кто во­на вже ма­ло не в роз­па­лі. Уся та по­лі­ти­чна пу­блі­ка, що ста­но­ви­ла со­бою осно­ву ре­жи­му Яну­ко­ви­ча, не за­знав­ши жо­дних ре­аль­них пре­тен­зій від но­вої вла­ди, пе­ре­фор­му­ва­ла­ся, від­ки­ну­ла бренд Пар­тія ре­ґіо­нів і ціл­ком бла­го­по­лу­чно по­ста­ла пе­ред су­спіль­ством у ви­гля­ді «Опо­зи­цій­но­го бло­ку», пар­тії «За жи­т­тя» і по­ді­бних до них. Ни­ні во­ни пра­гнуть ре­ван­шу й актив­но го­ту­ю­ться до пе­ре­мо­ги на ви­бо­рах 2019 ро­ку. Але пра­виль­ні­ше бу­ло б ска­за­ти, що це їх го­ту­ють до пе­ре­мо­ги, адже го­лов­ні те­зи, з яки­ми пред­став­ни­ки ре­ван­ши­стів ви­сту­па­ють пу­блі­чно, чо­мусь ду­же на­га­ду­ють те­зи крем­лів­ської про­па­ган­ди про­ти «ки­їв­ської хун­ти».

О.Віл­кул, Ю.Бой­ко, В.Ра­бі­но­вич та їхні одно­дум­ці взя­ли на озбро­є­н­ня ідею «ми­ру за будь-яку ці­ну». Во­ни обі­ця­ють, що, при­йшов­ши до вла­ди, «не­гай­но вста­нов­лять мир в Укра­ї­ні». Але, що ду­же для них ха­ра­ктер­но, не роз­по­від­а­ють яки­ми за­со­ба­ми, який мир і на яких умо­вах. Адже мир мо­же бу­ти або вна­слі­док пе­ре­мо­ги, або вна­слі­док по­раз­ки й ка­пі­ту­ля­ції. Ви­ще­на­зва­ні ді­я­чі, ви­сту­па­ю­чи з кри­ти­кою сво­їх опо­нен­тів, по­лю­бля­ють їх на­зи­ва­ти «пар­ті­єю вій­ни», а се­бе — «пар­ті­єю ми­ру».

На­справ­ді, в Укра­ї­ні є умов­на «пар­тія пе­ре­мо­ги» й умов­на «пар­тія по­раз­ки». Дру­га з них го­то­ва прийня­ти всі ви­мо­ги агре­со­ра і по­ста­ви­ти Укра­ї­ну на ко­лі­на пе­ред Крем­лем. Ко­ли во­ни агі­ту­ють, то уни­ка­ють ста­ви­ти пи­та­н­ня ру­ба: чий Крим? Чи ма­ти­ме Дон­бас та­кий са­мий ста­тус як будь-який ін­ший ре­ґіон Укра­ї­ни? Чи збе­ре­же в ра­зі їхньо­го «ми­ру» Укра­ї­на свій су­ве­ре­ні­тет і не­за­ле­жну вну­трі­шню і зов­ні­шню по­лі­ти­ку?

Ра­зом із тим ці по­лі­ти­ки ви­сту­па­ють із більш чи менш від­кри­тим за­бо­ро­лом, зокре­ма за­пе­ре­чу­ю­чи ав­то­ке­фа­лію укра­їн­сько­го пра­во­слав’я, від­кри­то ви­бо­рю­ю­чи офі­цій­ну дво­мов­ність в ду­сі за­ко­ну Кі­ва­ло­ва-Ко­ле­сні­чен­ка, ви­ма­га­ю­чи ней­тра­лі­те­ту Укра­ї­ни.

Це так би мо­ви­ти від­кри­те, де­мон­стра­тив­не, гу­чне ка­пі­ту­лянт­ство. А є ка­пі­ту­лянт­ство ти­хе, ска­за­ти б, не­пу­блі­чне, ко­ли ре­чни­ки ці­єї по­зи­ції не ду­же її акцен­ту­ють, не ду­же на­го­ло­шу­ють, хо­ча та по­зи­ція є не ви­пад­ко­вою, а ціл­ком кон­це­пту­аль­ною, по­при пев­ну по­лі­ти­чну со­ром’язли­вість її но­сі­їв. Про­те прин­ци­по­ва фун­да­мен­таль­на від­мін­ність між ці­ля­ми пер­ших і дру­гих від­су­тня.

Со­ром’язли­ва ка­пі­ту­ля­ція

Вті­ле­н­ня по­лі­ти­ки ти­хо­го, на­че со­ром’язли­во­го ка­пі­ту­лянт­ства уосо­блює ство­ре­на то­рік пар­тія «Осно­ва» та її лі­дер дон­ба­ський бі­зне­смен Сер­гій Та­ру­та. Під час по­дій 2014 ро­ку йо­го при­зна­чи­ли гла­вою держ­адмі­ні­стра­ції До­не­цької обла­сті.

На від­мі­ну від гла­ви Дні­про­пе­тров­ської обла­сті Іго­ря Ко­ло­мой­сько­го, ді­яль­ність Та­ру­ти на Дон­ба­сі успі­шною не бу­ла. Як і ді­яль­ність там Рі­на­та Ахме­то­ва… Во­ни не спро­мо­гли­ся пе­ре­шко­ди­ти ство­рен­ню там про­мо­сков­ських «бан­ту­ста­нів», «ДНР-ЛНР». А чи ду­же на­ма­га­ли­ся?

Ахме­тов за­пам’ятав­ся ли­ше про­те­стни­ми гуд­ка­ми сво­їх під­при­ємств, а Та­ру­та вза­га­лі ні­чим не за­пам’ятав­ся. Що ж сто­су­є­ться йо­го за­галь­но­го про­ва­лу на Дон­ба­сі, то він ви­да­є­ться за­ко­но­мір­ним і не­ми­ну­чим, якщо по­чи­та­ти ни­ні пе­ред­ви­бор­ну про­гра­му йо­го пар­тії, що бу­ла про­го­ло­ше­на на з’їзді «Осно­ви» 22 ве­ре­сня 2018 ро­ку в Ки­є­ві.

От­же, пункт пер­ший — «По­за­бло­ко­вий ста­тус дер­жа­ви». Що це озна­чає? Це озна­чає за­ли­ши­ти Укра­ї­ну без­за­хи­сним об’єктом за­зі­хань з бо­ку ім­пер­сько-агре­сив­ної Ро­сії. У 2014 ро­ці Укра­ї­на не бу­ла чле­ном жо­дно­го вій­сько­во­го бло­ку, себ­то во­на са­ме і бу­ла по­за­бло­ко­вою дер­жа­вою, як і Гру­зія в 2008 ро­ку. Укра­ї­ну і Гру­зію вря­ту­ва­ла їхня по­за­бло­ко­вість?

По­за­бло­ко­вість пра­кти­чно ні­ко­го не ря­тує. Фін­лян­дія в 1939 ро­ці бу­ла ней­траль­ною, по­за­бло­ко­вою. Але це аж ні­як не зу­пи­ни­ло Ра­дян­ський Со­юз, який на­пав на цю кра­ї­ну. Есто­нія, Ла­твія, Ли­тва та­кож бу­ли в 1940 ро­ці ней­траль­но-по­за­бло­ко­ви­ми. Це зу­пи­ни­ло СРСР від оку­па­ції Бал­тій­ських кра­їн?

Ни­ні кра­ї­ни Бал­тії є чле­на­ми НАТО і ЄС, і Мо­сква не на­ва­жу­є­ться на­па­да­ти на них, хо­ча у вій­сько­во­му пла­ні во­ни є на­ба­га­то слаб­ши­ми від Укра­ї­ни. Чо­му пар­тія «Осно­ва» пра­гне від­ро­ди­ти гео­по­лі­ти­ку ча­сів Яну­ко­ви­ча? Тим біль­ше, що йо­го гео­по­лі­ти­ка ма­ла для Укра­ї­ни ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки…

Бе­зу­мов­но, Укра­ї­ні тре­ба в пер­шу чер­гу роз­ра­хо­ву­ва­ти на се­бе і куль­ти­ву­ва­ти вла­сну ма­кси­маль­но по­ту­жну ар­мію, але до­по­мо­га з бо­ку та­ко­го мі­цно­го між­на­ро­дно­го вій­сько­во-по­лі­ти­чно­го бло­ку, як Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чний альянс, ні­ко­ли не бу­де зай­вою. На­віть Ра­дян­ський Со­юз з йо­го ве­ли­ким вій­сько­вим по­тен­ці­а­лом під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни чо­мусь не від­мов­ляв­ся від усе­бі­чної до­по­мо­ги з бо­ку «кля­тих ка­пі­та­лі­стів» — США і Ве­ли­кої Бри­та­нії. Чо­му «Осно­ва» хо­че в най­ближ­чій істо­ри­чній пер­спе­кти­ві за­ли­ши­ти Укра­ї­ну сам на сам з ро­сій­ським агре­со­ром?

До ре­чі, са­ме по­за­бло­ко­во­сті (на за­хі­дно­му на­пря­мі, але ні­як не схі­дно­му з йо­го ОДКБ) по­стій­но ви­ма­гає від Укра­ї­ни Кремль…

Дру­га те­за про­гра­ми «Осно­ви»: «Дер­жав­на мо­ва єди­на — укра­їн­ська. Але, крім ро­сій­ської, офі­цій­ною про­по­ну­є­мо ого­ло­си­ти й ан­глій­ську». Чу­до­во. Усі су­про­тив­ни­ки укра­їн­ської мо­ви й при­хиль­ни­ки про­дов­же­н­ня ру­си­фі­ка­ції Укра­ї­ни мо­жуть ра­ді­ти і пле­ска­ти в до­ло­ні. Це ж тре­ба та­кий спри­тний хід! Одним еле­ган­тним по­ру­хом ру­ки зно­ву від­ки­ну­ти укра­їн­ську мо­ву на узбіч­чя, зве­сти її дер­жав­ність до чи­стої фор­маль­но­сті й не­о­бов’яз­ко­во­сті.

Тут є оче­ви­дна ма­ні­пу­ля­ція — дер­жав­на мо­ва й офі­цій­на мо­ва — це одне й те са­ме, це си­но­ні­ми. Дер­жав­на мо­ва — це та мо­ва, що в да­ній дер­жа­ві є офі­цій­ною, об­слу­го­вує всю офі­цій­ну сфе­ру пев­ної кра­ї­ни. Нам зно­ву про­по­ну­ють дав­ню ра­дян­ську схе­му ро­сій­сько-укра­їн­ської дво­мов­но­сті, при­кри­ва­ю­чи це «фі­го­вим ли­сто­чком» ан­глій­ської мо­ви. Ми мо­же­мо спо­сте­рі­га­ти ре­зуль­та­ти ре­а­лі­за­ції ці­єї схе­ми дво­мов­но­сті в су­сі­дній Бі­ло­ру­сі.

Між ін­шим, Мо­сква ба­га­то ро­ків ви­ма­га­ла і за­раз ви­ма­гає від Укра­ї­ни са­ме та­кої дво­мов­ної по­лі­ти­ки, що в пер­спе­кти­ві має при­ве­сти до одно­зна­чно ро­сій­ської одно­мов­но­сті. Як са­ме Ро­сія це ро­бить, во­на ни­ні де­мон­струє в ане­ксо­ва­но­му Кри­му, де фор­маль­но-офі­цій­но ма­ють бу­ти три мо­ви: ро­сій­ська, укра­їн­ська і крим­сько­та­тар­ська, про­те фа­кти­чно дві остан­ні пе­ре­бу­ва­ють під не­гла­сною, але ду­же ефе­ктив­ною за­бо­ро­ною і пра­кти­чно не ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться в осві­ті.

До ре­чі: чи всі лі­де­ри «Осно­ви» віль­но во­ло­ді­ють ан­глій­ською?

Тре­тій пункт про­гра­ми «Осно­ви»: «Дер­жа­ва не по­вин­на втру­ча­ти­ся в пи­та­н­ня ре­лі­гії та істо­рії». «Осно­ві» вар­то бу­ло б (якщо во­ни че­сні лю­ди) до цьо­го до­да­ти: «Укра­їн­ська дер­жа­ва не по­вин­на втру­ча­ти­ся в ре­лі­гій­но-цер­ков­ні та істо­ри­чні пи­та­н­ня. А ро­сій­ська дер­жа­ва втру­ча­є­ться і бу­де втру­ча­ти­ся в цю сфе­ру на те­ре­нах Укра­ї­ни».

Хі­ба «Осно­ва» не ба­чить фун­да­мен­таль­не втру­ча­н­ня Мо­скви в по­дії, пов’яза­ні з на­бу­т­тям Укра­їн­ською цер­квою То­мо­су Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха? Са­ме Ро­сія по­стій­но ви­ма­га­ла від Укра­ї­ни не­втру­ча­н­ня в актив­ну ді­яль­ність на укра­їн­ських те­ре­нах ро­сій­ських стру­ктур у сфе­рі ре­лі­гії, істо­рії, на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті то­що. А на рі­дно­му Сер­гію Та­ру­ті Дон­ба­сі ро­ка­ми пе­ред ро­сій­ською агре­сі­єю про­мо­сков­ські аген­ти ви­сту­пи­ли з ви­мо­га­ми: не­хай в ко­жно­му ре­ґіо­ні Укра­ї­ни бу­де своя мо­ва, своя істо­рія, свої ге­рої, своя цер­ква…

То чи­єю ж по­лі­ти­чною і ду­хов­ною осно­вою є пар­тія «Осно­ва» з її про­гра­мою? Хі­ба 2014 рік жорс­тко і кри­ва­во не про­де­мон­стру­вав, чим на пра­кти­ці за­кін­чу­є­ться та­ка іде­о­ло­гія?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.