Уни­кну­ти ір­лан­ди­за­ції

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - Оле­ксандр Кра­мар Да­лі бу­де

По­над де­ся­ти­лі­т­тя то­му ви­йшла ста­т­тя ір­ланд­сько­го жур­на­лі­ста Ман­ха­на Ма­ґа­на, який про­їхав­ся Ір­лан­ді­єю зі сто­ли­ці кра­ї­ни Ду­блі­на, але при цьо­му вда­вав, що не знає жо­дної мо­ви, окрім ір­ланд­ської. І ви­яви­ло­ся, що в сто­ли­ці йо­му не вда­ло­ся по­ро­зу­мі­ти­ся з пра­ців­ни­ка­ми біль­шо­сті за­кла­дів сфе­ри по­слуг і тор­гів­лі.

«— Ви го­во­ри­те ан­глій­ською? — за­пи­тав він хо­ло­дним по­гро­жу­ю­чим то­ном.

Я по­яснив йо­му так про­сто, як тіль­ки міг, що на­ма­га­ю­ся обі­йти­ся ір­ланд­ською мо­вою.

— Я біль­ше не роз­мов­ля­ти­му з ва­ми, — за­явив він. — Ідіть звід­си… Я не роз­мов­ляю ір­ланд­ською, от­же… — він зро­бив за­гроз­ли­ву па­у­зу, а я спро­бу­вав під­ба­дьор­ли­во по­смі­хну­ти­ся. — От­же, якщо ви го­во­ри­те ан­глій­ською мо­вою, я змо­жу вас зро­зу­мі­ти…

— Тіль­ки ан­глій­ська, — ска­зав че­рез йо­го спи­ну на­чаль­ник із су­во­рим ви­ра­зом облич­чя і по­вто­рив це дві­чі на ви­па­док мо­єї не­кмі­тли­во­сті.

Я спи­тав, якою ще мо­вою міг би до них звер­ну­ти­ся, і ме­ні вка­за­ли на спи­сок із се­ми кра­їн на сті­ні».

Ви­ни­ка­ли в Ма­ґа­на чи­ма­лі про­бле­ми й під час по­до­ро­жу­ва­н­ня ін­ши­ми ра­йо­на­ми кра­ї­ни. Цей жа­хли­вий ре­зуль­тат осо­бли­во кон­тра­сту­вав з офі­цій­ни­ми ци­фра­ми: 25-40% ір­ланд­ців ні­би­то зна­ють мо­ву вла­сно­го на­ро­ду, а ір­ланд­ська ви­зна­на одні­єю з ро­бо­чих мов ЄС.

Вва­жа­ти, що укра­їн­ській в Укра­ї­ні та­ка до­ля уже не за­гро­жує — над­то без­пе­чно. По­при за­го­стре­н­ня на­ціо­наль­них по­чут­тів та пев­но­го зро­ста­н­ня па­трі­о­ти­зму, в умо­вах ро­сій­ської агре­сії про­стір ви­ко­ри­ста­н­ня укра­їн­ської мо­ви й да­лі зву­жу­є­ться. Хоч ни­ні­шні да­ні со­цо­пи­ту­вань по Укра­ї­ні (під­кон­троль­ній те­ри­то­рії) й ви­да­ю­ться на пер­ший по­гляд зна­чно кра­щи­ми, аніж ті, які бу­ли до 2014 ро­ку, однак це ома­на, бо то­ді во­ни ра­ху­ва­ли­ся ра­зом із то­таль­но зру­си­фі­ко­ва­ним Кри­мом та за­раз оку­по­ва­ни­ми ра­йо­на­ми Дон­ба­су. До­слі­дже­н­ня свід­чать, що біль­шість гро­ма­дян від­чу­ва­ють тиск і за­гро­зи в Укра­ї­ні са­ме для укра­їн­ської мо­ви й шлють за­пи­ти на актив­ні­шу дер­жав­ну по­лі­ти­ку для роз­ши­ре­н­ня її ви­ко­ри­ста­н­ня. На­при­клад, за да­ни­ми соц­до­слі­джень, здій­сне­ни­ми про­від­ни­ми со­ціо­ло­гі­чни­ми слу­жба­ми кра­ї­ни й опри­лю­дне­ни­ми ми­ну­ло­го ро­ку Ру­хом до­бро­воль­ців «Про­стір сво­бо­ди», ли­ше 17% (з яких тіль­ки 5% упев­не­ні в цьо­му одно­зна­чно) опи­та­них вва­жа­ють, що на ро­сій­сько­мов­них гро­ма­дян кра­ї­ни чи­ни­ться тиск че­рез їхню мо­ву, то­ді як за­пе­ре­чу­ють це твер­дже­н­ня 72%. На­то­мість 60% опи­та­них вва­жа­ють, що укра­їн­ська мо­ва має ста­ти основ­ною в усіх сфе­рах спіл­ку­ва­н­ня, а 61% — що дер­жав­на мов­на по­лі­ти­ка має «спри­я­ти по­ши­рен­ню укра­їн­ської мо­ви в усіх сфе­рах жи­т­тя», й 64% вва­жає, що дер­жа­ва має під­три­му­ва­ти на­сам­пе­ред укра­їн­ську мо­ву.

Ко­ли при­ди­ви­ти­ся ближ­че до цифр, які остан­нім ча­сом на­да­ва­ли­ся ві­тчи­зня­ни­ми со­ціо­ло­га­ми, то ви­хо­дить, що час­тка на­віть етні­чних укра­їн­ців, які ви­ко­ри­сто­ву­ють в сі­мей­но­му спіл­ку­ван­ні укра­їн­ську, нев­пин­но ру­ха­є­ться до 50%. За да­ни­ми опи­ту­ва­н­ня Цен­тру Ра­зум­ко­ва на­ве­сні 2017 ро­ку, 92% гро­ма­дян Укра­ї­ни (без ура­ху­ва­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій) вва­жа­ли се­бе етні­чни­ми укра­їн­ця­ми й ли­ше 6% — етні­чни­ми ро­сі­я­на­ми. У про­ве­де­но­му Ки­їв­ським між­на­ро­дним ін­сти­ту­том со­ціо­ло­гії (КМІС) до­слі­джен­ні етні­чни­ми укра­їн­ця­ми се­бе на­зва­ли 88%, на­то­мість ро­сі­я­на­ми — на­віть мен­ше 6%. При цьо­му ли­ше 50% опи­та­них КМІС гро­ма­дян за­яви­ли, що роз­мов­ля­ють удо­ма укра­їн­ською, 25% — зав­жди чи пе­ре­ва­жно ро­сій­ською, 24% — «обо­ма». При­чо­му це в мас­шта­бах усі­єї кра­ї­ни. Тож у ве­ли­ких і се­ре­дніх мі­стах, осо­бли­во Пів­ден­но-Схі­дної та Цен­траль­ної Укра­ї­ни, си­ту­а­ція зна­чно гір­ша.

Син­дром зра­дни­ка

У цьо­му сен­сі в на­шій істо­рії чи­ма­ло схо­жо­го з Ір­лан­ді­єю. По­над три сто­лі­т­тя ці­ле­спря­мо­ва­не нав’язу­ва­н­ня ком­пле­ксу мен­шо­вар­то­сті «ма­ло­ро­сів» так чи іна­кше обер­та­ло­ся дов­ко­ла мо­ви, оскіль­ки, від­мо­вив­шись від сво­єї рі­дної й прийняв­ши па­нів­ну ро­сій­ську, укра­їн­ці мо­гли роз­ра­хо­ву­ва­ти на пов­но­цін­ну ре­а­лі­за­цію сво­їх со­ці­аль­но-по­лі­ти­чних ам­бі­цій, про­со­чу­ва­н­ня в се­ре­до­ви­ще «ви­щих кла­сів». При­ще­пле­ні в кіль­кох по­ко­лі­н­нях ком­пле­кси ро­би­ли їх са­мих, хоч як це па­ра­до­ксаль­но, іні­ці­а­то­ра­ми від­по­від­но­го про­це­су. У ре­зуль­та­ті за інер­ці­єю й да­лі три­ває ру­си­фі­ка­ція улам­ка ро­сій­ської ім­пе­рії, яким за­ли­ша­є­ться Укра­ї­на.

Про­цес від­мо­ви де­да­лі біль­шої кіль­ко­сті но­сі­їв від укра­їн­ської про­дов­жу­є­ться че­рез від­су­тність ефе­ктив­ної мов­ної по­лі­ти­ки дер­жа­ви, че­рез по­стім­пер­ську інер­цію та па­сив­ність у за­хи­сті сво­їх мов­них прав зна­чною ча­сти­ною усе ще укра­їн­сько­мов­но­го на­се­ле­н­ня. Ро­сій­ська мо­ва фа­кти­чно за­ли­ша­є­ться па­нів­ною. Уна­слі­док ко­ло­ні­аль­но­го спад­ку во­на по­ки що до­мі­нує в основ­них еко­но­мі­чних та куль­тур­них цен­трах кра­ї­ни, за ви­ня­тком хі­ба що Льво­ва. Збе­рі­га­є­ться ціл­ко­ви­те до­мі­ну­ва­н­ня ро­сій­ської в бі­знес-се­ре­до­ви­щі та ЗМІ кра­ї­ни, нею пу­блі­ку­є­ться біль­шість дру­ко­ва­ної про­ду­кції, окрім шкіль­них під­ру­чни­ків, зви­чай­но. Ро­сій­ською й да­лі спіл­ку­є­ться біль­шість дер­жав­них слу­жбов­ців ви­що­го та се­ре­дньо­го ран­гу (при­найм­ні на сі­мей­но-по­бу­то­во­му рів­ні), всу­пе­реч за­ко­но­дав­ству (і з ура­ху­ва­н­ням ла­зі­вок в ньо­му) ро­сій­ська про­дов­жує до­мі­ну­ва­ти се­ред бю­ро­кра­ти­чно­го апа­ра­ту (при­найм­ні в ре­жи­мі «не на лю­ди/ві­део­ка­ме­ру»).

По­при по­зір­ну укра­ї­ні­за­цію, де-фа­кто збе­рі­га­є­ться на­дмір­на при­су­тність ро­сій­ської мо­ви в осві­ті (осо­бли­во якщо йде­ться про не­гу­ма­ні­тар­ні пре­дме­ти в си­сте­мі се­ре­дньої та про­фе­сій­ної осві­ти, не­гу­ма­ні­тар­ні ви­ші, а та­кож про зна­чну ча­сти­ну гу­ма­ні- тар­них ви­шів у пів­ден­но-схі­дних ре­ґіо­нах Укра­ї­ни). Якщо ле­кції мо­жуть чи­та­ти­ся укра­їн­ською, то се­мі­нар­ські за­ня­т­тя й кон­суль­та­ції ча­сто від­бу­ва­ю­ться ро­сій­ською. Не є та­єм­ни­цею, що й да­лі в біль­шо­сті фор­маль­но укра­їн­ських шко­лах, про­фе­сій­них за­кла­дах та ЗВО ве­ли­ких і се­ре­дніх міст (при­чо­му не ли­ше на Схо­ді та Пів­дні кра­ї­ни) на­вчаль­ний про­цес, осо­бли­во по­за­уро­чна ро­бо­та, здій­сню­є­ться ро­сій­ською. Ще гір­ша си­ту­а­ція у по­за­шкіль­ній осві­ті.

Але най­біль­шою про­бле­мою за­ли­ша­є­ться те, що ро­сій­ська й да­лі до­мі­нує в ЗМІ та те­ле­ра­діо­про­сто­рі, а та­кож у сфе­рі по­слуг. За да­ни­ми Ру­ху до­бро­воль­ців «Про­стір сво­бо­ди», ли­ше 31,9% ти­ра­жу пре­си в кра­ї­ні є укра­їн­сько­мов­ним, то­ді як май­же 62% за­ли­ша­є­ться ро­сій­сько­мов­ним. При­чо­му із 2015 ро­ку час­тка пер­ших змен­ши­ла­ся з 34% до 32%, а дру­гих, нав­па­ки, зро­сла. Укра­їн­ська за­ли­ша­є­ться у від­чу­тній мен­шо­сті в ра­діо- й те­ле­е­фі­рі, які справ­ля­ють зна­чно біль­ший вплив на гро­ма­дян. Мо­ні­то­ринг за­кла­дів гро­мад­сько­го хар­чу­ва­н­ня та ма­га­зи­нів у 26 мі­стах Укра­ї­ни по­ка­зав, що ни­ні у сфе­рі тор­гів­лі до­мі­нує ро­сій­ська мо­ва. Ли­ше в по­ло­ви­ні цих за­кла­дів (49%) укра­їн­сько­мов­но­му клі­єн­ту від­по­від­а­ють дер­жав­ною мо­вою. При­чо­му в ма­га­зи­нах си­ту­а­ція ще гір­ша — укра­їн­ською від­по­від­а­ють 44% про­дав­ців і кон­суль­тан­тів. Зві­сно, це кра­ще, ніж в Ір­лан­дії, але ж чи вар­то ру­ха­ти­ся до та­ко­го ста­ну?

Ко­ло­ні­аль­ні мі­ста

За­гро­за ір­лан­ди­за­ції осо­бли­во не­без­пе­чна, оскіль­ки їй спри­яє на­чеб­то «об’єктив­на» ло­гі­ка істо­ри­чно­го роз­ви­тку — з її ур­ба­ні­за­ці­єю та су­б­ур­ба­ні­за­ці­єю. На під­кон­троль­ній Укра­ї­ні те­ри­то­рії не за­ли­ша­є­ться ро­сій­сько­мов­них ре­ґіо­нів, та й укра­їн­сько­мов­ни­ми мо­жуть вва­жа­ти­ся хі­ба що те­ри­то­рії Га­ли­чи­ни. У ре­шті обла­стей ба­чи­мо спів­існу­ва­н­ня ве­ли­ких і се­ре­дніх зру­си­фі­ко­ва­них міст та укра­їн­сько­мов­них те­ри­то­рій. Про­пор­ції рі­зні, во­ни вза­є­мо­ді­ють, а от­же, у мі­стах є біль­ша чи мен­ша ча­сти­на лю­дей, які роз­мов­ля­ють укра­їн­ською, а в ма­лень­ких мі­сте­чках та се­лах — тих, які по­слу­го­ву­ю­ться ро­сій­ською. Однак за­галь­ної кар­ти­ни це не змі­нює. Біль­шість ве­ли­ких міст з око­ли­ця­ми та зна­чна ча­сти­на се­ре­дніх за­ли­ша­ю­ться за інер­ці­єю пос­тко­ло­ні­аль­ни­ми осе­ред­ка­ми ру­си­фі­ка­ції від ко­ли­шніх ча­сів ро­сій­сько­го по­не­во­ле­н­ня Укра­ї­ни. По­при те, що во­на за­раз во­ює з РФ, де­кла­рує дер­жав­ний ста­тус і низ­ку за­ко­но­дав­чих норм на за­хист укра­їн­ської мо­ви.

При­мі­ром, на Хар­ків­щи­ні до­мі­ну­ва­н­ня ро­сій­ської спо­сте­рі­га­є­ться ли­ше на 9% її те­ри­то­рії — це по­рів­ня­но су­ціль­ний ма­сив, що охо­плює Хар­ків, Чу­гу­їв, Чу­гу­їв­ський ра­йон та біль­шу ча­сти­ну Хар­ків­сько­го. Та оскіль­ки су­ку­пне на­се­ле­н­ня ті­єї ком­па­ктної те­ри­то­рії (мен­ше ніж 3 тис. км²) ста­но­вить 1,71 млн (62,5% усіх ме­шкан­ців обла­сті), то її за­га­лом за­ра­хо­ву­ють до ро­сій­сько­мов­них ре­ґіо­нів. Хо­ча на ре­шті те­ри­то­рії обла­сті (28,5 тис. км², або 90,7%) із на­се­ле­н­ням близь­ко 1 млн осіб (що спів­мір­но з біль­ші­стю обла­стей Цен­траль­ної та За­хі­дної Укра­ї­ни) час­тка жи­те­лів, для яких укра­їн­ська є рі­дною, пе­ре­ви­щує 80% (69-95% за­ле­жно від ра­йо­ну).

На Дні­про­пе­тров­щи­ні ж у ко­жно­му з адмі­ні­стра­тив­них ра­йо­нів час­тка укра­їн­сько­мов­них пе­ре­ви­щує 80%, по­де­ку­ди ся­га­ю­чи 90-95%, а ро­сій­сько­мов­ні скон­цен­тро­ва­ні (і справ­ді там пе­ре­ва­жа­ють) ли­ше в кіль­кох ве­ли­ких і се­ре­дніх мі­стах. У них про­жи­ває біль­шість на­се­ле­н­ня обла­сті, однак ра­зом во­ни за­йма­ють мен­ше, ніж 3% її те­ри­то­рії, й ба­ча­ться ця­то­чка­ми на кар­ті ре­ґіо­ну.

На Ми­ко­ла­їв­щи­ні ро­сій­сько­мов­ні ста­нов­лять аб­со­лю­тну біль­шість ли­ше в са­мо­му обла­сно­му цен­трі та на йо­го око­ли­цях, але їх ви­со­ка час­тка в на­се­лен­ні (42,5%) так са­мо зу­мов­лює за­ра­ху­ва­н­ня ці­єї обла­сті до пе­ре­ва­жно ро­сій­сько­мов­них ре­ґіо­нів. Хо­ча за ме­жа­ми Ми­ко­ла­є­ва в усіх без ви­ня­тку ра­йо­нах укра­їн­сько­мов­них ме­шкан­ців 80-97%. Ана­ло­гі­чна си­ту­а­ція і в усіх ра­йо­нах Хер­сон­щи­ни (окрім Ге­ні­че­сько­го).

До­мі­ну­ва­н­ня ро­сій­ської у ве­ли­ких мі­стах укра­їн­сько­мов­ної дер­жа­ви — оче­ви­дний на­слі­док ко­ло­ні­аль­ної по­лі­ти­ки Ро­сій­ської ім­пе­рії та СССР. Щоб зро­зу­мі­ти пе­ред­умо­ви ці­єї си­ту­а­ції, вар­то зга­да­ти, що чи­сель­ність на­се­ле­н­ня міст у ХVIII сто­літ­ті, ко­ли й роз­по­ча­ла­ся їх актив­на ру­си­фі­ка­ція, бу­ла не­ве­ли­ка. На­при­клад, 1742 ро­ку в Ки­є­ві на 20 тис. ме­шкан­ців (!) при­па­да­ло 129 ро­сі­ян (0,7%) — «ве­ли­ко­рос­сий­ских тор­го­вых лю­дей», але збіль­ши­ти їхню за­галь­ну кіль­кість на яки­хось 5-10 тис. бу­ло не над­то скла­дно.

Однак ни­ні за­ко­но­мір­ні про­це­си ур­ба­ні­за­ції, а від­так і су­б­ур­ба­ні­за­ції, зда­ва­ло­ся б, уже об’єктив­но «пе­ре­ме­лю­ють» укра­їн­сько­мов­них із ро­сій­сько­мов­ни­ми. Та стрім­ке по­пов­не­н­ня пер­ши­ми ве­ли­ких і се­ре­дніх міст не стіль­ки укра­ї­ні­зує остан­ніх, як ру­си­фі­кує пер­ших. Бо по­ки­нув­ши до­мів­ку та пе­ре­сту­пив­ши на­віть адмін­ме­жу та­ко­го на­се­ле­но­го пун­кту, зна­чна ча­сти­на під­ла­што­ву­є­ться під до­мі­ну­ю­чу там мо­ву, по­мил­ко­во вва­жа­ю­чи, що не во­ни є там го­спо­да­ря­ми. Со­ці­о­ло­гі­чно чі­тко фі­ксо­ва­ний зна­чно ниж­чий по­ка­зник ви­ко­ри­ста­н­ня укра­їн­ської під час спіл­ку­ва­н­ня у гро­мад­ських мі­сцях по­рів­ня­но із сі­мей­ним ко­лом — пря­мий ре­зуль­тат і на­о­чне свід­че­н­ня її подаль­шої дис­кри­мі­на­ції в пу­блі­чній сфе­рі. При­чо­му це яви­ще осо­бли­во по­мі­тне у спе­ктрі ре­ґіо­нів та рі­зних ти­пів на­се­ле­них пун­ктів. На­при­клад, за да­ни­ми до­слі­дже­н­ня Ін­сти­ту­ту со­ціо­ло­гії НАНУ та SOCIS, про­ве­де­но­го у кві­тні 2007 ро­ку, в сім’ї спіл­ку­ва­ло­ся укра­їн­ською 57,2% опи­та­них, а в гро­мад­ських мі­сцях — ли­ше 53,6%. У пів­ден­них та схі­дних ре­ґіо­нах (окрім Кри­му та Дон­ба­су) — від­по­від­но 41% і 34%, у Ки­є­ві в ро­ди­ні укра­їн­ською (вклю­чно із сур­жи­ком) роз- мов­ля­ло 43,7%, а в гро­мад­ських мі­сцях — ли­ше 35,4%, в ін­ших мі­стах із на­се­ле­н­ням по­над 250 тис. — від­по­від­но 37,7% і 33,3%.

А зі змі­ною по­ко­лінь зна­чна ча­сти­на мо­ло­ді, яка в ба­тьків­ській ро­ди­ні спіл­ку­ва­ла­ся укра­їн­ською, а в гро­мад­ських мі­сцях, на на­вчан­ні чи ро­бо­ті — ро­сій­ською, по­сту­по­во пе­ре­хо­дить на остан­ню і в сі­мей­но­му спіл­ку­ван­ні, ко­ли до­ро­слі­шає. При­чо­му за­пу­ще­ний у та­кий ціл­ком суб’єктив­ний спо­сіб про­цес ру­си­фі­ка­ції зов­ні­шньо­му спо­сте­рі­га­че­ві мо­же зда­ва­тись об’єктив­ним. А оскіль­ки цей роз­кру­че­ний на всю си­лу ма­хо­вик ве­де до по­сту­по­во­го зни­кне­н­ня укра­їн­ської мо­ви й укра­їн­ців як на­ції, при­найм­ні на зна­чній ча­сти­ні те­ри­то­рії дер­жа­ви, то са­ме він і є справ­жнім пре­дме­том за­хи­сту «бор­ців із на­силь­ни­цькою укра­ї­ні­за­ці­єю». Сві­до­мо чи ні, всі по­бор­ни­ки «прав ро­сій­ської мо­ви» в пос­тко­ло­ні­аль­них ре­а­лі­ях Укра­ї­ни є ло­бі­ста­ми «ру­ско­го мі­ра», кон­цепт яко­го ґрун­ту­є­ться на аре­а­лі її по­ши­ре­н­ня й до­мі­ну­ва­н­ня та від­по­від­них екс­пан­сіо­ніст­ських пре­тен­зі­ях Крем­ля.

У цьо­му кон­текс­ті ва­жли­во звер­ну­ти ува­гу, що най­біль­ше осіб, пе­ре­ко­на­них у по­ру­шен­ні в Укра­ї­ні прав ро­сій­сько­мов­них гро­ма­дян, со­цо­пи­ту­ва­н­ня фі­ксу­ють са­ме в тих обла­стях, де дов­ший час від­бу­ва­є­ться дис­кри­мі­на­ція укра­їн­сько­мов­но­го на­се­ле­н­ня, а ін­тен­сив­на ру­си­фі­ка­ція три­ває всі ро­ки не­за­ле­жно­сті: на До­неч­чи­ні, Лу­ган­щи­ні, Хар­ків­щи­ні та Оде­щи­ні. Тож ма­є­мо спра­ву із лю­дьми, які пра­гнуть не яки­хось шир­ших мо­жли­во­стей для ви­ко­ри­ста­н­ня ро­сій­ської мо­ви, а пов­но­го зни­кне­н­ня укра­їн­ської з усіх сфер жи­т­тя що­най­мен­ше на те­ри­то­рії їхніх ре­ґіо­нів. За де­кла­ро­ва­но­го то­ле­ран­тно­го став­ле­н­ня до укра­їн­ської мо­ви ро­сій­сько­мов­ні го­то­ві агре­сив­ні­ше за­хи­ща­ти своє пра­во роз­мов­ля­ти вла­сною. На­то­мість не­по­мір­на «то­ле­ран­тність» укра­їн­сько­мов­них гро­ма­дян (осо­бли­во в цен­траль­но­му ре­ґіо­ні) су­про­во­джу­є­ться зго­дою по­сту­па­ти­ся сво­ї­ми по­зи­ці­я­ми у ви­бо­рі мо­ви спіл­ку­ва­н­ня на­сам­пе­ред із мір­ку­вань «не­пре­сти­жно­сті», «не­при­ва­бли­во­сті» укра­їн­ської та «від­су­тно­сті по­тре­би» го­во­ри­ти нею.

Так са­мо не ви­три­му­ють ви­про­бу­ва­н­ня фа­кта­ми і да­ни­ми три­ва­лих со­ціо­ло­гі­чних мо­ні­то­рин­гів по­пу­ляр­ні в пев­них по­лі­ти­чних ко­лах ідеї дво­мов­но­сті Укра­ї­ни. Упро­довж остан­ніх де­ся­ти­літь у нас від­бу­вав­ся нев­пин­ний про­цес го­мо­ге­ні­за­ції бі­лін­гваль­них се­ре­до­вищ. За від­су­тно­сті ефе­ктив­ної мов­ної по­лі­ти­ки ка­те­го­рія дво­мов­них за­зви­чай є ли­ше про­мі­жною лан­кою на шля­ху до ру­си­фі­ка­ції. За пе­рі­од 1992-2010 ро­ків у Цен­траль­ній Укра­ї­ні із 5% ко­лись дво­мов­них ли­ше 1% пе­ре­йшов на укра­їн­ську, а 4% — на ро­сій­ську; на Пів­дні з 10% бі­лін­гвів 1% став укра­їн­сько­мов­ним, а 9% — ро­сій­сько­мов­ни­ми. Як на­слі­док, час­тка тих, хто в сі­мей­но­му спіл­ку­ван­ні ви­ко­ри­сто­ву­вав ли­ше ро­сій­ську, на Пів­дні зро­сла із 43% до 54%, на Схо­ді — з 56% до 64%. Оче­ви­дним дже­ре­лом фор­му­ва­н­ня бі­лін­гвів бу­ли са­ме укра­їн­сько­мов­ні гро­ма­дя­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.