Аген­ту­ра КҐБ про­ти ув’язне­них ди­си­ден­тів

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Історія - Юрій Щур

У1975-1976 ро­ках до Ду­брав­но­го та Скаль­нин­сько­го ви­прав­но-тру­до­вих за­кла­дів бу­ло здій­сне­но 22 ви­їзди опе­ра­тив­них спів­ро­бі­тни­ків КҐБ УССР, які здій­сни­ли по­над 150 про­фі­ла­кти­чних бе­сід з ув’язне­ни­ми. Дев’ять з остан­ніх да­ли зго­ду на опе­ра­тив­ну спів­пра­цю. У цей же час Львів­ський, Іва­но-Фран­ків­ський, Тер­но­піль­ський, Рів­нен­ський, Во­лин­ський та Ки­їв­ській об­ко­ми ком­пар­тії на­прав­ля­ли до цих та­бо­рів шість спе­ці­а­лі­зо­ва­них про­па­ган­дист­ських груп. Окре­мих ув’язне­них — Сві­тли­чно­го, Сту­са, Чор­но­во­ла, Ге­ля, Осад­чо­го, Ка­лин­ця та ін­ших — ета­пу­ва­ли до слід­чих ізо­ля­то­рів КҐБ, де з ни­ми про­во­ди­ли­ся «ви­хов­ні» бе­сі­ди.

За­га­лом, за ви­зна­че­н­ням ка­ґе­бі­стів, та­кі за­хо­ди осо­бли­во­го успі­ху не ма­ли: «біль­шість за­су­дже­них укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів за­ли­ша­є­ться на во­ро­жих по­зи­ці­ях». Більш за те, спів­ро­бі­тни­ки КҐБ за­ува­жу­ва­ли, що за­су­дже­ні укра­їн­ці (на­ціо­на­лі­сти) на­ма­га­ю­ться про­во­ди­ти ан­ти­со­вєт­ську ді­яль­ність в ув’язнен­ні, є ор­га­ні­за­то­ра­ми «во­ро­жих про­я­вів» й актив­но пе­ре­да­ють ру­ко­пи­си сво­їх тво­рів для дру­ку за кор­дон.

У ве­ре­сні 1975 ро­ці Іван Сві­тли­чний на­пи­сав ко­ле­ктив­ну скар­гу до Пре­зи­дії Вєр­хов­но­го Со­вє­та СССР із ви­мо­гою на­да­ти ста­тус по­літв’язня. Із ці­єю ви­мо­гою йо­му вда­ло­ся озна­йо­ми­ти ба­га­тьох ув’язне­них у та­бо­рах, вна­слі­док чо­го скар­гу під­пи­са­ло ще 40 осіб. Агент КҐБ «Ку­дря», який пе­ре­бу­вав се­ред в’язнів, по­ві­дом­ляв, що цей до­ку­мент на­ма­га­ю­ться пе­ре­пра­ви­ти за кор­дон.

Та­кож аген­ту­ра КҐБ до­по­від­а­ла, що по­ді­бна ді­яль­ність ув’язне­них сво­го ро­ду сти­му­лю­ва­ла­ся ака­де­мі­ком Ан­дрі­єм Са­ха­ро­вим та йо­го ото­че­н­ням, які ве­ли ли­сту­ва­н­ня, під­три­му­ва­ли ма­те­рі­аль­но та спри­я­ли пе­ре­да­чі тво­рів укра­їн­ських по­літв’язнів за кор­дон.

Пі­сля звіль­не­н­ня у сі­чні 1976 ро­ку один з ор­га­ні­за­то­рів Укра­їн­ської ро­бі­тни­чо-се­лян­ської спіл­ки Іван Кан­ди­ба, до­ро­гою до­до­му, у Мо­скві зу­стрі­чав­ся з Са­ха­ро­вим, Гри­го­рен­ком та ін­ши­ми пра­во­за­хи­сни­ка­ми. У Ки­є­ві від­бу­ва­ли­ся зу­стрі­чі з фі­гу­ран­та­ми спра­ви «Блок», се­ред яких бу­ли Ба­дзьо, Ме­шко й ін­ші. Усе це ре­тель­но фі­ксу­ва­ло­ся аген­та­ми КҐБ.

Та­кож зав­дя­ки аген­там бу­ло ві­до­мо, що Кан­ди­ба ви­їжджав до Чер­ні­го­ва, Во­лин­ської та Хмель­ни­цької обла­стей, де від­ві­ду­вав Лев­ка Лук’янен­ка, а та­кож Ка­те­ри­ну За­ри­цьку й Дар­ку Гу­сяк, які ра­ні­ше на­ле­жа­ли до ке­рів­ни­цтва ОУН (б) у Краї. З ни­ми Кан­ди­ба обго­во­рю­вав ста­но­ви­ще у та­бо­рах, а та­кож вів роз­мо­ви про та­кти­ку ді­яль­но­сті в умо­вах то­го ча­су. Зокре­ма, й про не­об­хі­дність «сам­ви­да­ву» для акти­ві­за­ції ді­яль­но­сті.

Із об’єкта­ми роз­роб­ки спра­ви «Блок» та­кож зу­стрі­ча­ла­ся дру­жи­на по­літв’язня Свя­то­сла­ва Ка­ра­ван­сько­го Ні­на Стро­ка­та, звіль­не­на з ув’язне­н­ня на­при­кін­ці 1975 ро­ку. Аген­ту­ра, яка «кру­ти­ла­ся» нав­ко­ло неї, до­по­від­а­ла в КҐБ, що «Стро­ка­та за­ли­ши­ла­ся на во­ро­жих по­зи­ці­ях й го­то­ва про­дов­жу­ва­ти бо­роть­бу». Ра­зом із тим, во­на за­ува­жу­ва­ла, що «не по­ба­чи­ла тут жо­дно­го на­ціо­наль­но­го ру­ху, все по­дав­ле­не й мов­чить», на від­мі­ну від Мо­скви, де до­сить по­ту­жний ди­си­дент­ський рух. Най­ближ­чо­му ото­чен­ню Стро­ка­та чи­та­ла но­ві вір­ші Ка­ра­ван­сько­го, отри­ма­ні від ньо­го під час по­ба­че­н­ня у та­бо­рі. Аген­ти до­по­від­а­ли, що ці вір­ші бу­ли різ­ко на­ціо­на­лі­сти­чні, ан­ти­со­вєт­ські.

До­по­від­а­ю­чи про укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів та ди­си­ден­тів, які пе­ре­бу­ва­ли в ув’язнен­ні ке­рів­ни- цтву ком­пар­тії УССР, ка­ґе­бі­сти на­да­ли де­які ре­ко­мен­да­ції що­до пер­спе­ктив про­фі­ла­кти­чної ро­бо­ти. На дум­ку КҐБ, більш ефе­ктив­ною та­ка ді­яль­ність мо­гла бу­ти за умо­ви пе­ре­ве­де­н­ня ча­сти­ни ув’язне­них, най­більш во­ро­же на­ла­што­ва­них, до та­бо­рів із по­си­ле­ним ре­жи­мом утри­ма­н­ня на те­ри­то­рії ін­ших со­вєт­ських ре­спу­блік. Це, на дум­ку КҐБ, за­без­пе­чи­ло б ізо­ля­цію «екс­тре­мі­стів» від ін­ших за­су­дже­них, обме­жи­ло мо­жли­во­сті їх кон­со­лі­да­ції, про­во­ку­ва­н­ня ко­ле­ктив­них акцій то­що.

Спів­ро­бі­тни­ки КҐБ спе­ці­аль­но ви­вча­ли ма­те­рі­а­ли про по­ве­дін­ку 166 ув’язне­них у та­бо­рах ан­ти­со­вє­тчи­ків. З’ясу­ва­ло­ся, що спіль­не пе­ре­бу­ва­н­ня цих лю­дей з ін­ши­ми ка­те­го­рі­я­ми ув’язне­них (зло­чин­ців) не спри­я­ло про­ве­ден­ню вла­сне ан­ти­со­вєт­ських за­хо­дів. Та­ка до­ля, зокре­ма, спі­тка­ла ві­до­мо­го ре­жи­се­ра Па­ра­джа­но­ва. Пе­ре­бу­ва­ю­чи се­ред по­бу­то­вих зло­чин­ців, він не мав мо­жли­во­сті здій­сню­ва­ти спро­тив си­сте­мі і про­во­ди­ти по­лі­ти­чну бо­роть­бу.

Ви­хо­дя­чи з та­ких ре­зуль­та­тів, ка­ґе­бі­сти про­по­ну­ва­ли роз­ді­ля­ти укра­їн­ських по­лі­ти­чних в’язнів, зокре­ма ін­кри­мі­ну­ю­чи їм по­бу­то­ві зло­чи­ни. Роз­чи­ня­ти по­лі­ти­чно актив­ний та сві­до­мий еле­мент, щоб во­ни не ма­ли мо­жли­во­сті здій­сню­ва­ти ко­ле­ктив­ну бо­роть­бу.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.