На­став час ство­ри­ти пан­те­он ге­ро­їв

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - Ро­ман Мал­ко

Вій­на укра­їн­ців за не­за­ле­жність три­ває сто­лі­т­тя­ми. Так скла­ло­ся. Міль­йо­ни жит­тів на­ція по­кла­ла на вів­тар сво­єї сво­бо­ди. І скіль­ки ще по­кла­де, ні­хто не знає. Але хоч би яку ці­ну до­ве­ло­ся за­пла­ти­ти, ця бо­роть­ба не при­пи­ни­ться, до­ки пе­ре­мо­гу не бу­де здо­бу­то.

Що ке­рує на­ро­дом, який, мов фе­нікс, раз у раз від­ро­джу­є­ться з по­пе­лу, і де схо­ва­на йо­го си­ла, ко­тру не зда­тні зни­щи­ти ні роз­стрі­ла­ми, ні го­ло­до­мо­ра­ми, ні ре­тель­ною аси­мі­ля­ці­єю? Де хо­ва­є­ться той дух во­ї­нів, який ви­бу­хає ні­звід­ки, пе­ре­тво­рю­ю­чи зви­чай­ні­сінь­ких, зда­ва­ло­ся б, за­би­тих і бай­ду­жих оби­ва­те­лів на справ­жніх бо­гів вій­ни? Чо­му, не­зва­жа­ю­чи на всі на­дзу­си­л­ля оку­пан­тів, ви­ча­ви­ти з укра­їн­ців їхню суть так ні­ко­му й не вда­ло­ся? Ін­ші на­ро­ди дав­но впа­ли під тя­га­рем мук, а цей жи­вий, та ще й зно­ву і зно­ву огри­за­є­ться, ви­ма­га­ю­чи ша­ну­ва­ти своє пра­во бу­ти со­бою.

Се­крет про­стий. І всім, без ви­ня­тку, зай­дам, яким хо­ті­ло­ся зни­щи­ти укра­їн­ців та пе­ре­тво­ри­ти їх на при­да­тну для трав­ле­н­ня біо­ма­су, він до­бре ві­до­мий. То­му за ледь не ти­ся­чо­лі­тню істо­рію во­єн і пов­стань май­же не збе­ре­гло­ся в нас мо­гил на­ших ге­ро­їв, не­має й слі­ду по­хо­вань біль­шо­сті кня­зів, ко­ро­лів та геть­ма­нів, за­ли­ши­ли­ся по­оди­но­кі на­д­гроб­ки на­ших ми­сли­те­лів і ге­ні­їв. Кіс­тки Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го ви­ки­ну­ті з йо­го цер­кви в Су­бо­то­ві, мо­ги­ла Іва­на­Ма­зе­пи в Га­ла­ці (Ру­му­нія) зни­ще­на, прах ко­ро­ля Да­ни­ла Га­ли­цько­го в Хол­мі (ни­ні Поль­ща) до­сі не зна­йде­ний, до­мо­ви­на кня­зя Ко­стян­ти­на Острозь­ко­го, пе­ре­мож­ця над мо­ско­ви­та­ми під Ор­шею, пі­дір­ва­на ра­зом з Успен­ським со­бо­ром Ки­є­во-Пе­чер­ської лав­ри в 1941 ро­ці, ті­ло Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча зни­ще­не без слі­ду.

Ті са­мі зна­ме­ни­ті укра­їн­ці, чи­їм кіс­ткам по­ща­сти­ло не зги­ну­ти в мо­ро­ці істо­рії й за­ли­ши­ти­ся свід­ка­ми ми­ну­лої сла­ви, за по­оди­но­ки­ми ви­ня­тка­ми, по­хо­ва­ні на чу­жи­ні (від геть­ма­на До­ро­шен­ка до Сте­па­на Бан­де­ри). Ці­лі цвин­та­рі, на яких по­ко­я­ться укра­їн­ські во­я­ки, є в Че­хії та Поль­щі, США, Ве­ли­кій Бри­та­нії, Ав­стра­лії та Ка­на­ді; без­краї про­сто­ри Си­бі­ру й тун­дри всі­я­ні укра­їн­ськи­ми кіс­тка­ми, і всі во­ни вар­ті на­шої пам’яті. Ті­єї са­мої, яка у важ­кі ча­си во­скре­сає «дух одві­чної сти­хії», що­ми­т­тю пе­ре­тво­рює сви­но­па­сів на ко­за­ків і вже сто­лі­т­тя­ми не дає нам зни­кну­ти з ли­ця зем­лі.

Роз­мо­ви про ство­ре­н­ня Пан­те­о­ну ве­ли­ких укра­їн­ців лу­на­ють по­стій­но, від­ко­ли Укра­ї­на здо­бу­ла не­за­ле­жність. То сти­ха­ють, то ви­бу­ха­ють із но­вою си­лою. Пі­сля По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції 2005 ро­ку пре­зи­дент Ющен­ко на­віть ви­дав Указ «Про ство­ре­н­ня ме­мо­рі­аль­но­го істо­ри­ко-ар­хі­те­ктур­но­го ком­пле­ксу «Алея ви­да­тних ді­я­чів Укра­ї­ни», а зго­дом з’яви­ло­ся від­по­від­не роз­по­ря­дже­н­ня Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів. У 2008-му був ще один Указ «Про не­від­кла­дні за­хо­ди що­до роз­ви­тку мі­ста Ки­є­ва», яким пе­ред­ба­ча­ло­ся спо­ру­дже­н­ня в сто­ли­ці ме­мо­рі­а­лу пам’яті бор­ців за не­за­ле­жність Укра­ї­ни, про­те все це ли­ши­ло­ся на па­пе­рі. Як, зре­штою, тіль­ки в пла­нах біль­шо­сті при­ва­тних іні­ці­а­тив пе­ре­вез­ти на ба­тьків­щи­ну остан­ки ви­зна­чних укра­їн­ців. «Не на ча­сі», — тра­ди­цій­но зву­ча­ла від­мов­ка в та­ких ви­пад­ках, і це «не на ча­сі» справ­ді ма­ло під со­бою пев­не під­ґрун­тя, бо Пан­те­он тре­ба бу­ло спо­ру­ди­ти ще в пер­ші ро­ки не­за­ле­жно­сті. Са­ме то­ді для скрі­пле­н­ня ду­ху на­ції не­об­хі­дно бу­ло іні­ці­ю­ва­ти ство­ре­н­ня цьо­го вель­ми сим­во­лі­чно­го й во­дно­час ду­же змі­стов­но­го об’єд­нав­чо­го сим­во­лу.

Звіль­не­ний на­род від­дає ша­ну сво­їм пред­кам-ге­ро­ям, які вла­сним жи­т­тям і смер­тю на­бли­жа­ли йо­го сво­бо­ду. Але хто то­ді про та­ке ду­мав. На­віть у се­ре­до­ви­щі па­трі­о­тів не­рід­ко мо­жна бу­ло по­чу­ти це вбив­че «не на ча­сі». Ще не­ві­до­мо, мов­ляв, що бу­де да­лі. «Укра­ї­на не є до­ста­тньо не­за­ле­жною, і в ра­зі чо­го ми на­ві­ки втра­ти­мо остан­ки на­ших ге­ро­їв. Тре­ба по­че­ка­ти». Див­ля­чись із ви­со­ти ни­ні­шніх по­дій, зро­зумі­ло, що ло­гі­ка в цих сло­вах і справ­ді бу­ла, але ли­ше з по­гля­ду тих, хто не ві­рив в існу­ва­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви як до­ко­на­ний факт. І що вже грі­ха та­ї­ти, при­чин не ві­ри­ти то­ді й справ­ді бу­ло ба­га­то.

Що та­ке Пан­те­он і на­ві­що він по­трі­бен? Чо­му са­ме сьо­го­дні про йо­го ство­ре­н­ня де­да­лі актив­ні­ше дис­ку­тує гро­мад­ськість і на­віть чи­нов­ни­ки по­вер­ну­ли­ся до ці­єї те­ми? Вер­хов­на Ра­да ухва­ли­ла По­ста­но­ву «Про уві­ко­ві­че­н­ня пам’яті Ге­ро­їв Укра­ї­ни, які від­да­ли своє жи­т­тя за сво­бо­ду і не­за­ле­жність Укра­ї­ни», якою зно­ву ж та­ки пе­ред­ба­че­но ство­ре­н­ня в сто­ли­ці Укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го пан­те­о­ну та ре­ко­мен­до­ва­но Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів роз­гля­ну­ти це пи­та­н­ня. Пре­зи­дент ви­дав Указ «Про за­хо­ди що­до ство­ре­н­ня ме­мо­рі­а­лу укра­їн­ських ге­ро­їв», до­ру­чив­ши то­му са­мо­му Ка­бмі­ну йо­го вті­ле­н­ня, а зго­дом під­пи­сав роз­по­ря­дже­н­ня про ор­га­ні­за­цій­ний ко­мі­тет, який мав би за­йма­ти­ся йо­го ство­ре­н­ням. Нев­же ни­ні, у час, ко­ли кра­ї­на пе­ре­жи­ває та­кі стра­шні й важ­кі ви­про­бу­ва­н­ня, впер­ло­ся ро­гом у вті­ле­н­ня в сто­ли­ці цьо­го скла­дно­го й вель­ми не­де­ше­во­го про­е­кту? Впер­ло­ся. І са­ме за­раз, а не зав­тра чи ко­лись по­тім. Бо са­ме те­пер це і на ча­сі, і ду­же не­об­хі­дно.

Два ро­ки то­му укра­їн­ці пе­ре­жи­ли справ­жнє од­кро­ве­н­ня. Во­ни до­ве­ли со­бі та ці­ло­му сві­то­ві, що мо­жуть і бу­дуть ви­рі­шу­ва­ти свою до­лю са­мі, не по­кла­да­ю­чись ні на ко­го. Від­то­ді ви­те­кло ба­га­то во­ди, але ще біль­ше кро­ві зро­си­ло укра­їн­ську зем­лю, а з на­ро­ду-мрій­ни­ка укра­їн­ці зно­ву пе­ре­тво­ри­ли­ся на во­ї­нів. І не­зва­жа­ю­чи на всі втра­ти та тру­дно­щі, а ча­сом і роз­ча­ру­ва­н­ня, во­ни впев­не­ні, що ви­сто­ять, хай там що. До­ве­де­но не раз. Ар­гу­мен­ти на­во­дя­ться

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.