Бо­рис Ма­май­сур: «Я б світ зро­бив ща­сли­ві­шим…»

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Історія - Ла­ри­са Гро­мад­ська

Ор­га­ні­зу­ва­ла свя­то пам’яті за­слу­же­ний вчи­тель Укра­ї­ни, за­ві­ду­вач шкіль­но­го му­зею лі­те­ра­ту­ри рі­дно­го краю на­дія іва­нів­на Гри­цен­ко. на твор­чий за­хід за­ві­та­ли по­е­ти Бо­ри­спіль­щи­ни, чле­ни на­ціо­наль­ної спіл­ки пи­сьмен­ни­ків Укра­ї­ни, жур­на­лі­сти, се­стра Бо­ри­са Ма­май­су­ра ва­лен­ти­на Сер­гі­їв­на, учні та вчи­те­лі шко­ли, пе­да­го­ги осві­тніх за­кла­дів Бо­ри­спіль­щи­ни.

У ви­ко­нан­ні стар­шо­кла­сни­ків, уча­сни­ків шкіль­но­го те­а­тру «Бар­ві­нок» про­зву­ча­ли лі­те­ра­тур­но-му­зи­чна ком­по­зи­ція за тво­ра­ми Бо­ри­са Ма­май­су­ра і роз­по­віді про не­лег­ку до­лю та­ла­но­ви­то­го і му­жньо­го по­е­та.

Бо­рис Ма­май­сур на­ле­жав до ко­гор­ти ва­си­ля Си­мо­нен­ка, Лі­ни Ко­стен­ко, іва­на Сві­тли­чно­го, ва­си­ля Сту­са, Ми­ко­ли він­гра­нов­сько­го, іва­на Дра­ча... Бі­о­гра­фі­чні да­ні по­е­та вне­се­ні до ен­ци­кло­пе­дії «рух опо­ру в Укра­ї­ні: 1960 – 1990», яка ви­йшла у ви­дав­ни­цтві «Смо­ло­скип» 2010 р. Йо­го ім’я впи­са­не до істо­рії лі­те­ра­ту­ри Укра­ї­ни.

на­ро­див­ся він 15 сер­пня 1938 ро­ку на Хар­ків­щи­ні. Пі­сля за­кін­че­н­ня шко­ли дві­чі всту­пав до уні­вер­си­те­ту та­ра­са Шев­чен­ка на фа­куль­тет жур­на­лі­сти­ки, але не про­йшов за кон­кур­сом. Пра­цю­вав у кол­го­спі рі­зно­ро­бо­чим, ко­ре­спон­ден­том ра­йон­ки. 1958 р. всту­пив до Хар­ків­сько­го бі­бліо­те­чно­го ін­сти­ту­ту. Пі­сля за­кін­че­н­ня ву­зу не по­їхав за на­прав­ле­н­ням, а че­рез ма­те­рі­аль­ну скру­ту зму­ше­ний був пра­цю­ва­ти ма­тро­сом, бу­ді­вель­ни­ком у Ка­зах­ста­ні на ці­ли­ні. важ­ка пра­ця пі­дір­ва­ла і так слаб­ке здо­ров’я, і він по­вер­нув­ся до­до­му. Пра­цю­вав у бі­бліо­те­ці Ки­є­ва.

1962 ро­ку окре­мі вір­ші Ма­май­су­ра вві­йшли до збір­ки юних укра­їн­ських по­е­тів «Ща­сли­вої до­ро­ги». У 1963 ви­йшла пер­ша книж­ка по­е­та «Ко­ли бу­де шторм?» Подаль­ші пу­блі­ка­ції бу­ли за­бо­ро­не­ні че­рез від­мо­ву спів­пра­цю­ва­ти з вла­дою… та тво­ри Бо­ри­са Ма­май­су­ра по­ши­рю­ва­ли­ся сам­ви­да­вом. Цьо­му спри­яв іван Сві­тли­чний, у яко­го Бо­рис Ма­май­сур жив на квар­ти­рі у 60-х ро­ках. По­слу­ха­ти по­е­та у ма­гні­то­фон­но­му за­пи­су або по­спіл­ку­ва­ти­ся вжи­ву при­хо­ди­ли Лесь та­нюк, іван Дзю­ба, Єв­ген Свер­стюк, Ми­хай­ли­на Ко­цю­бин­ська. на квар­ти­рі Сві­тли­чно­го не­о­дно­ра­зо­во про­во­ди­ли­ся об­шу­ки, бу­ли ви­лу­че­ні зву­ко­за­пи­си, а та­кож ма­ши­но­пи­си, які Бо­рис Ма­май­сур від­дав йо­му на ре­цен­зу­ва­н­ня.

Пі­сля за­бо­ро­ни дру­ку­ва­ти­ся в Укра­ї­ні кіль­ка по­е­зій Бо­ри­са Ма­май­су­ра, на­ді­сла­ні Сві­тли­чним, ви­йшли у Пра­зі, пе­ре­кла­де­ні че­ською мо­вою (1965 р.).

Про йо­го не­аби­який по­е­ти­чний хист, лі­те­ра­тур­не но­ва­тор­ство схваль­но від­гу­кну­ли­ся Ма­ксим риль­ський та ва­силь Стус.

аре­шти по­бра­ти­мів, ви­лу­че­н­ня ру­ко­пи­сів, за­бо­ро­на дру­ку­ва­ти свої тво­ри не­га­тив­но впли­ну­ли на здо­ров’я по­е­та. Йо­го за­про­то­ри­ли у Гле­ва­ху до пси­хі­а­три­чної лі­кар­ні, ки­ну­ли до па­ла­ти із тяж­ко­хво­ри­ми. він за­зна­вав не­стер­пних тор­тур і по­би­т­тя: усі­ля­ко на­ма­га­ли­ся вби­ти йо­го сві­до­мість... До Бо­ри­са не пу­ска­ли ні дру­зів, ні рі­дних. Це бу­ла стра­шна епо­ха «за­стою», ко­ли сві­до­му лю­ди­ну, іна­ко­ми­сля­чу, що має вла­сну по­зи­цію, спец­слу­жби опу­ска­ли на са­ме дно, на­ма­га­ли­ся під­да­ти за­бу­т­тю, стер­ти з пам’яті ша­ну­валь­ни­ків по­е­зії. Бо­рис Ма­май­сур про­йшов справ­жні­ми ко­ла­ми пе­кла… Про­те не зла­мав­ся. він мав впер­тий, від­вер­тий, іно­ді різ­кий, ха­ра­ктер. не­по­сту­пли­вість, не сприйня­т­тя мі­щан­ства і під­ла­бу­зни­цтва, ві­дір­ва­ність від лі­те­ра­тур­но­го про­це­су спри­я­ли де­пре­сії, він за­ми­кав­ся у со­бі. Хтось вва­жав йо­го ди­ва­ком і від­людь­ком… а він пи­сав вір­ші…

Сві­тлою сто­рін­кою у жит­ті по­е­та бу­ло ко­ха­н­ня. Че­рез ли­сту­ва­н­ня він по­зна­йо­мив­ся з Ма­рі­єю Ма­тух з мі­ста Хмель­ни­цький. Бо­рис пи­сав дів­чи­ні, при­ку­тій до ліж­ка, ли­сти від іме­ні іва­на Хо­мен­ка з во­ронь­ко­ва, та­кож не­ру­хо­мо­го пі­сля ава­рії. а ко­ли іван по­мер, Бо­рис про­дов­жу­вав пи­са­ти, адже до­бре ро­зу­мів, що та­ке са­мо­тність. Ма­рія та­кож пи­са­ла вір­ші, які дру­ку­ва­ли у мі­сце­вій пре­сі, тож у них бу­ло ба­га­то спіль­но­го. во­ни ли­сту­ва­ли­ся 17 літ! всу­пе­реч рі­дним, одру­жи­ли­ся (1985 р.) і ра­зом про­жи­ли 18 ро­ків. «Бо­рис мав бла­го­ро­дну ду­шу. він був ува­жним, не ки­дав до­ко­рів за мої фі­зи­чні не­до­лі­ки, а то для жін­ки – го­лов­не. і я дя­ку­ва­ла за це Бо­гу, що у ме­не зо­ло­тий чо­ло­вік! на­віть ро­ди­чі ра­ді­ли за нас, а моя ма­ти за­спо­ко­ї­лась, ка­за­ла: «Ді­ти, ви, пев­но, на­ро­дже­ні одне для одно­го!» – пи­ше Ма­рія у на­ри­сі «Дві до­лі». во­на при­га­дує, що Бо­рис мав ду­шев­ний по­рив до пре­кра­сно­го, умів гли­бо­ко про­ни­кну­ти у сло­во по­е­зії, з ним бу­ло ці­ка­во спіл­ку­ва­ти­ся, він лю­бив укра­їн­ську мо­ву і не­по­га­но знав ні­ме­цьку і поль­ську…

По­ет Пе­тро За­сен­ко при­га­ду­вав, як по­зна­йо­мив­ся з Бо­ри­сом – чор­ня­вим кра­се­нем, з дов­ги­ми ву­са­ми, у ви­ши­ван­ці, який пле­кав у сво­є­му сер­ці ве­ли­ку лю­бов до рі­дної зем­лі, до при­ро­ди. «У ньо­го бу­ло пра­дав­нє не­пі­дро­бне укра­їн­ське, ко­за­цьке єство. він мав мі­цний ха­ра­ктер, не спри­ймав ра­дян­ську іде­о­ло­гію, мав свою по­зи­цію, знав, на­ві­що при­йшов у жи­т­тя»...

1991 ро­ку у га­зе­ті «Лі­те­ра­тур­на Укра­ї­на» ви­йшла ста­т­тя іва­на Дзю­би про Бо­ри­са Ма­май­су­ра і ряд не­о­пу­блі­ко­ва­них вір­шів. Слав­не по­е­то­ве ім’я бу­ло по­вер­ну­то із за­бу­т­тя. Йо­го тво­ри дру­ку­ю­ться і в жур­на­лі «Укра­ї­на». За спри­я­н­ня іва­на Дзю­би 1997 ро­ку ви­йшла дру­га збір­ка Бо­ри­са Ма­май­су­ра «Дру­гий по­ча­ток». Книж­ка «Йди і го­во­ри» по­ба­чи­ла світ у 2006 ро­ці, пі­сля смер­ті по­е­та.

Зви­чай­но, йо­го ра­ди­каль­ні, від­вер­ті, прав­ди­ві вір­ші, у яких він кри­ти­ку­вав ра­дян­ську епо­ху, ли­це­мі­рів-по­е­тів, бай­ду­жість, не­при­ми­рен­ність до не­прав­ди, не по­до­ба­ли­ся цен­зо­рам. Ба­га­то тво­рів не ді­йшли до нас, а, мо­жли­во, десь че­ка­ють сво­го ча­су в ар­хі­вах КГБ… але ва­жли­во, що ім’я гор­до­го, не­по­хи­тно­го по­е­та Бо­ри­са Ма­май­су­ра, для яко­го честь і во­ля бу­ли по­над усе, во­скре­сає із за­бу­т­тя.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.