ФУТБОЛЬНА ДЕРУСИФІКАЦІЯ

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Калейдоскоп - Гри­го­рій Жи­бак

На­ціо­наль­на ко­ман­да Укра­ї­ни за­зна­ла га­не­бної по­раз­ки від Сло­вач­чи­ни в остан­ньо­му ту­рі гру­по­во­го тур­ні­ру Лі­ги на­цій.

По­єди­нок у Тр­на­ві мав біль­шу ва­гу для го­спо­да­рів, які зма­га­ю­ться із Че­хі­єю за збе­ре­же­н­ня про­пи­ски. Але це аж ні­як не ви­прав­до­вує без­дар­ну гру ко­ман­ди Ан­дрія Шев­чен­ка. Мо­жна по­сту­пи­ти­ся, але не із га­не­бним – 1:4! Зре­штою, тра­пля­є­ться, що ко­ман­да ви­гля­дає до­стой­но, рве зем­лю під со­бою, але не та­ла­нить. Вре­шті, мо­жна про­гра­ти із ве­ли­ким ра­хун­ком але по­ка­за­ти зу­би. Збір­на Укра­ї­ни до­тер­мі­но­во га­ран­ту­ва­ла со­бі пер­шість у гру­пі. Від­так, тре­нер­ський штаб міг да­ти по­че­сне пра­во зодя­гну­ти фут­бол­ку го­лов­ної ко­ман­ди кра­ї­ни бран­цям, пе­ре­гля­ну­ти їхній хист на між­на­ро­дно­му рів­ні. До то­го ж, бу­ла на­го­да ви­про­бу­ва­ти но­ві та­кти­чні схе­ми і та­ке ін­ше.

Що на­гра­ва­ла у Сло­вач­чи­ні на­ша збір­на за­ли­ши­ло­ся за­гад­кою. Ні обо­ро­ни, ні ата­ки у цей ве­чір у ста­ні «жов­то-си­ніх» не бу­ло. Зда­ва­ло­ся, що Ше­ва ви­рі­шив чи­сель­но збіль­ши­ти се­ре­дню лі­нію. В ата­ці ді­яв на­па­дник «Ма­рі­у­по­ля» Ан­дрій Бо­ря­чук, який впер­ше грав за збір­ну, до то­го ж, із пер­ших хви­лин. Але «ді­яв» – ска­за­но із пе­ре­біль­ше­н­ням. Адже так і не з’ясу­ва­ло­ся, що він мо­же на та­ко­му рів­ні і яким чи­ном мав за­сму­ти­ти обо­ро­ну сло­ва­ків. Жо­дно­го, бо­дай най­мен­шо­го шан­су, фор­вард не мав. Зві­сно, за­без­пе­чу­ва­ти грав­ців ата­ки має на­пів­за­хист. Та, не­зва­жа­ю­чи на ве­ли­ке чи­сло ви­ко­нав­ців у цій лан­ці, тол­ку із них бу­ло ма­ло. За та­кої си­ту­а­ції на­па­дник мав від­тя­гу­ва­ти­ся на­зад, спро­бу­ва­ти са­мо­туж­ки про­рва­ти­ся до во­ріт. Сло­вом, тво­ри­ти, фан­та­зу­ва­ти. Са­ме пі­сню «Фан­та­зер», як но­ва­чок збір­ної, Бо­ря­чук спів­ав на свя­тко­во­му ве­чо­рі збір­ної, який від­бу­вав­ся за де­кіль­ка днів до зві­тно­го по­єдин­ку. Зві­сно, що пі­сня ця на мо­сков­сько­му «на­рє­чіі». Май­же всі ре­пре­зен­тан­ти го­лов­ної ко­ман­ди Укра­ї­ни у цьо­му пла­ні ман­кур­ти. По­слу­го­ву­ю­ться «язи­ком» во­ро­га. Спів­ав Бо­ря­чук у ду­е­ті із Сер­гі­єм Бол­ба­том, яко­го кіль­ка ро­ків то­му вже кли­ка­ли під «не­бе­сно-зо­ло­ті» зна­ме­на, але, за ке­рів­ни­цтва Ан­дрія Шев­чен­ка, на­пів­обо­ро­нець з’явив­ся впер­ше. То­му й спів­ав.

Раз вже зга­да­ли про свя­тко­вий ве­чір на­ціо­наль­ної ко­ман­ди, то тре­ба ви­окре­ми­ти той факт, що не все так га­не­бно й при­кро. Окрім вже зга­ду­ва­них, де­бю­тан­та­ми бу­ли Мар’ян Швед із львів­ських «Кар­пат» і Ві­та­лій Ми­ко­лен­ко із ки­їв­сько­го «Ди­на­мо». Мар’ян, щой­но ді­знав­шись про за­ці­кав­ле­ність у йо­го по­слу­гах тре­нер­сько­го шта­бу збір­ної, від­ра­зу за­явив, що спів­а­ти­ме пі­сню, за яку вбо­лі­валь­ни­ки від­да­дуть най­біль­ше го­ло­сів. Очі­ку­ва­но, пе­ре­міг ві­чний хіт Іва­сю­ка «Чер­во­на ру­та», який до то­го ж є не­о­фі­цій­ним фут­боль­ним слав­нем укра­їн­ських фа­на­тів. Спі­ва­ли йо­го Швед і Ми­ко­лен­ко та­кож ду­е­том. При­єм­но! Не за го­ра­ми той час, ко­ли й збір­ній «усмі­хне­ться до­ля». Не тіль­ки у ба­та­лі­ях, а й по­за фут­боль­ним по­лем. Це ва­жли­во. Адже обра­ні грав­ці не тіль­ки най­кра­щі за фут­боль­ним хи­стом, а й ре­пре­зен­ту­ють Укра­ї­ну у сві­ті! На­ра­зі ж ми «у по­ло­ні пе­ча­лі». Чи мо­жна уяви­ти со­бі но­во­бран­ця збір­ної Ні­меч­чи­ни, який на сво­є­му пред­став­лен­ні спів­ає поль­ською? Або че­ха, що обрав ма­дяр­ську пі­сню?

Не­що­дав­но ми від­зна­ча­ли День укра­їн­ської пи­сем­но­сті та мо­ви. Яким же не­спо­ді­ва­ним і вель­ми при­єм­ним був при­віт із Бель­гії ко­ли­шньо­го грав­ця збір­ної Укра­ї­ни Ро­ма­на Бе­зу­са, який ни­ні за­хи­щає ко­льо­ри «Сент-Трюй­де­на». Ви­хо­ва­нець пол­тав­сько­го фут­бо­лу ви­ста­вив у со­ці­аль­них ме­ре­жах ві­део, на яко­му чи­тає вірш Та­ра­са Шев­чен­ка «Са­док ви­шне­вий ко­ло ха­ти»! Бра­во!

Ки­їв­ська квар­ти­ра Ро­ма­на роз­та­шо­ва­на на Пе­чер­ську. Ми з ним су­сі­ди. Не раз зу­стрі­чав йо­го під час сі­мей­ної про­гу­лян­ки. Щи­рий і від­кри­тий хло­пець. Жо­дних про­блем із спіл­ку­ва­н­ням. Зві­сно, укра­їн­ською. Спо­ді­ва­ю­ся, Ро­ман ще не ска­зав остан­ньо­го сло­ва у го­лов­ній ко­ман­ді Укра­ї­ни.

Гра на­ших у 70-ти­ся­чній Тр­на­ві бу­ла на­стіль­ки без­дар­ною, що роз­по­чав я цей до­пис са­ме із неї. Бо над­то вже не­при­єм­ні вра­же­н­ня. А бу­ло ще пе­ред ма­тче­ве ви­ко­на­н­ня дер­жав­них гім­нів. На­ші спі­ва­ли май­же всі. Хто го­ло­сно, хто со­бі під ніс. Не бу­ло Ра­ки­цько­го. Йо­го за­мі­нив Сер­гій Крив­цов. І не тіль­ки в обо­ро­ні, а й мов­ча­н­ням під час зву­ча­н­ня дер­жав­но­го слав­ня. Вид­ко, у ньо­го та­кож свої, як ка­жуть в Га­ли­чи­ні, ку­кі-на­му­ні. Тут тре­ба по­вер­ну­ти­ся до вже зга­ду­ва­ної свя­тко­вої ве­че­рі «жов­то-си­ніх». Окрім но­во­бран­ців, спів­ав там і Крив­цов. Про­сто так, бо вва­жає, що вміє. Мо­сквин­ською він ви­ко­ну­вав пі­сню Ма­го­ма­є­ва «Си­ня ві­чність». На­ма­га­ю­ся слід­ку­ва­ти за всі­ма на­ши­ми фут­боль­ни­ми «сє­па­ра­ми», три­ма­ти на олів­ці. Про Крив­цо­ва не знав. Не­при­єм­но зди­во­ва­ний.

Схо­же, «ру­ско­я­зи­чниє» ста­ли, так би мо­ви­ти, огля­да­ти­ся на за­дні ко­ле­са. Де­я­кі з кри­ти­чних стріл все ж бу­ли влу­чни­ми. Фор­вард лон­дон­сько­го «Вест Ге­му» Ан­дрій Яр­мо­лен­ко, який сум­но про­сла­вив­ся на­пад­ка­ми на жур­на­лі­ста Ми­ко­лу Не­се­ню­ка че­рез ре­ко­мен­да­цію грав­це­ві на­ціо­наль­ної ко­ман­ди по­слу­го­ву­ва­ти­ся укра­їн­ською мо­вою, ни­ні за­лі­ко­вує важ­ку трав­му. Про­цес ре­а­бі­лі­та­ції три­ва­ти­ме дов­го. Ба­га­то ча­су Ан­дрій про­во­дить у тре­на­жер­ній за­лі. Там він на­вчив іспан­сько­го во­ро­та­ря сво­го клу­бу Адрі­а­на спів­а­ти гімн Укра­ї­ни. Ві­део Яр­мо­ла ви­ста­вив у со­ці­аль­ні ме­ре­жі.

До схо­жо­го чи­ну вдав­ся і бо­ксер Оле­ксандр Усик, який не­що­дав­но пе­ре­міг нок­ау­том бри­тан­ця То­ні Бе­лью, чим за­хи­стив усі свої бо­ксер­ські по­яси. Ві­до­мий ви­сло­ва­ми, що Крим – це Крим, по­хо­да­ми за бла­го­сло­ве­н­ням до мо­сков­сько­го по­па Ону­фрія та во­я­жем до Лон­до­на, щоб під­три­ма­ти мо­сквин­сько­го бо­ксе­ра По­вє­ткі­на, Усик склав вірш про Укра­ї­ну. Вель­ми па­трі­о­ти­чний: «моя силь­на, моя Ба­тьків­щи­на, ти для ме­не, як ма­тір єди­на», «так по­мо­ли­мось, бра­т­тя, ми Бо­гу, щоб збе­ріг нас у єд­но­сті всіх». По­е­зія бо­ксе­ра ще біль­ше мо­бі­лі­зу­ва­ла йо­го при­хиль­ни­ків. За­слі­пле­ні яскра­ви­ми пе­ре­мо­га­ми Уси­ка, во­ни не ба­жа­ють ви­зна­ва­ти хи­бність чи на­віть во­ро­жість йо­го гро­ма­дян­ської по­зи­ції. Тим па­че, всі ки­ва­ють на йо­го жов­то-си­ню фор­му, ви­ко­на­н­ня Слав­ня пе­ред бо­я­ми то­що. Те­пер, мов­ляв, ске­пти­ки оста­то­чно за­ткну­ться. З-по­між ске­пти­ків що­до Уси­ка і я. За­ле­две, що Усик мав ви­хо­ди­ти на ринг у ко­льо­рах Мо­ско­вії чи спів­а­ти її гімн. Чи ма­ло ма­є­мо ни­ні в Укра­ї­ні ман­кур­тів, пе­ре­вер­тнів, «сє­па­рів», тро­ян­ських ко­ней то­що? Чи, ска­жі­мо, во­ро­жі по­лі­ти­ки від­вер­то під­три­му­ють Кремль і йо­го кар­ли­ко­во­го ди­кта­то­ра? Ні! Во­ни та­кож за Укра­ї­ну! Силь­ну, про­цві­та­ю­чу і яку тіль­ки не хо­чеш! От­же, й вірш Уси­ка має, що­най­мен­ше, не вво­ди­ти в ома­ну. Дай, Бо­же, аби на­пи­са­ний він був щи­ро. І щоб пі­сля йо­го опри­лю­дне­н­ня бо­ксер зно­ву не шу­кав омо­фо­ру у мо­сков­ській се­кті під ря­са­ми. Як на ме­не, у та­ко­му ві­ці лю­ди­на не мо­же кар­ди­наль­но мі­ня­ти по­гля­ди. Ця па­трі­о­ти­чна по­е­зія – всьо­го лиш шир­ма, щоб від­ве­сти спра­ве­дли­ве обу­ре­н­ня й ува­гу гро­мад­сько­сті до сво­єї не­о­дно­зна­чної пер­со­ни.

Зно­ву по­вер­та­ю­чись до Тр­на­ви, не мо­жу не від­зна­чи­ти укра­їн­ських убо­лі­валь­ни­ків. Пе­ред ма­тчем їхній се­ктор ма­йо­рів у на­ціо­наль­них ко­льо­рах. Не знаю, мо­же це спра­ва ді­а­спо­ри у Сло­вач­чи­ні. На ко­жно­му си­дін­ні був кар­тон­ний на­ціо­наль­ний пра­пор. Під час укра­їн­сько­го гім­ну на­ші фа­на­ти ство­ри­ли вра­жа­ю­чий пер­фор­манс. А пі­сні впро­довж по­єдин­ку! На­віть на­ро­дні, жар­тів­ли­ві! Сло­ва­ки бу­ли у за­тін­ку. То бу­ло щось! Жо­дних сум­ні­вів, що до­ля ще нам усмі­хне­ться. У фут­бо­лі, зокре­ма!

Одра­зу й не при­га­даю, ко­ли впер­ше по­тра­пив ме­ні до рук «Шлях пе­ре­мо­ги». Звід­то­ді чи­таю га­зе­ту по­стій­но. Ці­ка­вить все: по­лі­ти­чне жи­т­тя в Укра­ї­ні та сві­ті, но­ви­ни куль­ту­ри, спор­ту, укра­їн­ська ді­а­спо­ря­на, істо­ри­чні роз­від­ки.

Ва­жли­во, що ча­со­пис ви­сві­тлює жи­т­тя укра­їн­ської мо­ло­ді: та­бо­ру­ва­н­ня, чи­сель­ні акції та пі­ке­ти. Оче­ви­дно, що тре­ба збіль­шу­ва­ти ти­раж га­зе­ти, аби во­на бу­ла в осві­тніх уста­но­вах та бі­бліо­те­ках.

Дми­тро Швед, Мо­ло­ді­жний На­ціо­на­лі­сти­чний Кон­грес

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.