Ви­бо­ри по­над усе?

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Головна Сторінка - Сер­гій Гра­бов­ський

Чо­го тіль­ки не на­го­во­ри­ли у га­зе­тних ста­т­тях, до­пи­сах у со­цме­ре­жах і бло­гах, в ін­тер­нет-ви­да­н­нях, у те­ле­ві­зій­них ви­сту­пах по­лі­ти­ки, екс­пер­ти й усі охо­чі в са­мій кра­ї­ні та по­за нею, від­гу­ку­ю­чись на спри­чи­не­не не­дав­ні­ми по­ді­я­ми у Чор­но­му мо­рі по­бли­зу оку­по­ва­но­го Ро­сі­єю Кри­му за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну в Укра­ї­ні. Рі­зно­бій оці­нок ви­кли­ка­ний, утім, не ли­ше суб’єктив­ни­ми на­ста­но­ва­ми ко­мен­та­то­рів, а й об’єктив­ни­ми чин­ни­ка­ми. Па­ра­до­ксаль­но, але чи не всі (а мо­жли­во, й всі) ін­ве­кти­ви ко­мен­та­то­рів що­до сю­же­тів, пов’яза­них із за­про­ва­дже­н­ням во­єн­но­го ста­ну, пев­ною мі­рою спра­ве­дли­ві.

На­віть ви­слов­ле­на Пу­ті­ним оцін­ка «ін­ци­ден­ту на Чор­но­му мо­рі», бре­хли­ва в го­лов­но­му («Крим ви­рі­шив при­єд­на­ти­ся до Ро­сії», «гро­ма­дян­ська вій­на на Укра­ї­ні» то­що), мі­стить ціл­ко­ви­то спра­ве­дли­ву за­ува­гу – а чо­го це 2014 ро­ку, ко­ли по­дії бу­ли не­зрів­нян­но мас­шта­бні­ши­ми і кри­ва­ві­ши­ми, вла­да Укра­ї­ни не за­про­ва­ди­ла во­єн­ний стан? Бо­дай у Кри­му і на пів­ден­но­му схо­ді?

На за­гал, вра­же­н­ня та­ке, на­че ми ми­мо­хіть ста­ли уча­сни­ка­ми п’єси аб­сур­ду – і не Бек­ке­та чи Йо­не­ско, а, вра­хо­ву­ю­чи ма­ло­цен­зур­ний ле­кси­кон ба­га­тьох її чіль­них ге­ро­їв, – укра­їн­сько­го май­же­кла­си­ка Ле­ся По­дерв’ян­сько­го…

По­чні­мо з Кри­му. Не та­єм­ни­ця, що від­су­тність во­єн­но­го ста­ну на пів­остро­ві на­ве­сні 2014-го чи­ма­лою мі­рою бу­ла зу­мов­ле­на на­по­ле­гли­ви­ми по­ра­да­ми де­яких за­хі­дних лі­де­рів. Мов­ляв, не тре­ба «за­го­стрю­ва­ти си­ту­а­цію», а Крим ви все одно не втри­ма­є­те, бо Ро­сія силь­ні­ша. Та хі­ба бі­блій­ний Да­вид був силь­ні­шим за Го­лі­а­фа, і хі­ба Фін­лян­дія у 1939-му бу­ла силь­ні­ша за СССР? Як­би Крим не був без­дар­но зда­ний, то ро­сій­сько­го втор­гне­н­ня на Дон­бас мо­гло б і не бу­ти, і по­го­тів, як­би з по­ча­тком «рус­ской ве­сны» там та­кож за­про­ва­ди­ли б во­єн­ний стан. При­найм­ні, як­би на пів­остро­ві ого­ло­си­ли во­єн­ний стан, мо­жна бу­ло б ева­ку­ю­ва­ти на «ма­те­рик» – не­хай і з бо­я­ми – вій­сько­ву те­хні­ку та цін­но­сті на де­ся­тки мі­льяр­дів гри­вень, що ре­аль­но ді­ста­ли­ся оку­пан­там (то­ді ще – під ма­скою «зе­ле­них чо­ло­ві­чків»), і си­лою не допу­сти­ти бло­ку­ва­н­ня укра­їн­ських ко­ра­блів на ба­зі у До­ну­зла­ві. Втра­тив­ши чи­ма­ло «чо­ло­ві­чків», Ро­сія бу­ла б по­став­ле­на пе­ред ди­ле­мою: або від­ки­ну­ти міф про «са­мо­ви­зна­че­н­ня на­ро­ду Кри­му» і здій­сни­ти від­кри­ту ін­тер­вен­цію (що бу­ло ду­же ри­зи­ко­ва­но), або вдо­воль­ни­ти­ся ли­ше ча­сти­ною АРК.

На Дон­ба­сі во­єн­ний стан у 2014 ро­ці спра­цю­вав би ще ефе­ктив­ні­ше – як­би йо­го ре­а­лі­зо­ву­ва­ли без огля­ду на за­ба­ган­ки мі­сце­вих олі­гар­хів, ви­ри­ва­ю­чи в ра­зі по­тре­би їхні «зу­би» у ви­гля­ді вкра­де­ної дер­жав­ної вла­сно­сті та ни­ща­чи під­по­ряд­ко­ва­ні їм, але но­мі­наль­но «обра­ні» ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди.

І вза­га­лі: «гі­бри­дна вій­на», роз­по­ча­та Ро­сі­єю, по­вин­на бу­ла одра­зу ма­ти все­ося­жну від­по­відь, а не не­зро­зумі­лу «АТО», яка за ви­зна­че­н­ням не мо­же три­ва­ти ро­ка­ми. Від­по­відь, яка сто­су­ва­ла­ся б не тіль­ки фрон­ту, а й ти­лу – зі зни­ще­н­ням «п’ятої ко­ло­ни». Бо во­єн­ний стан не в остан­ню чер­гу пе­ред­ба­чає ефе­ктив­ну «за­чис­тку» ти­лу, обме­же­н­ня «сво­бо­ди» ан­ти­дер­жав­ної ді­яль­но­сті, лі­кві­да­цію во­ро­жої аген­ту­ри, зокре­ма, роз­ві­дни­ків, ди­вер­сан­тів і про­па­ган­ди­стів.

За­раз оста­н­ня фун­кція во­єн­но­го ста­ну на­бу­ла, ма­буть, осо­бли­ву ва­гу, адже вну­трі­шньо­по­лі­ти­чна си­ту­а­ція в Укра­ї­ні за­го­стрю­є­ться. Але, схо­же, ледь не всі по­лі­ти­чні си­ли кра­ї­ни пе­ре­йма­ю­ться не на­ціо­наль­ни­ми ін­те­ре­са­ми і не збе­ре­же­н­ням дер­жа­ви а най­ближ­чи­ми ви­бо­ра­ми та сво­ї­ми рей­тин­га­ми.

«Мо­лі­н­ня свя­тим ви­бо­рам», так мо­жна бу­ло б оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти той па­рад аб­сур­ди­зму, який на пов­ну си­лу роз­гор­нув­ся одра­зу ж пі­сля рі­ше­н­ня РНБО за­про­ва­ди­ти в Укра­ї­ні во­єн­ний стан стро­ком на 60 днів. «Не мо­жна! Це бу­де за­гро­зою свя­ту де­мо­кра­тії – пре­зи­дент­ським ви­бо­рам!» Для ти­ску на гла­ву дер­жа­ви бу­ла ви­ко­ри­ста­на «важ­ка ар­ти­ле­рія» – за­клик трьох екс-пре­зи­ден­тів не від­кла­да­ти ви­бо­ри. Мов­ляв, слід уне­сти змі­ни до за­ко­ну «Про пра­во­вий ре­жим во­єн­но­го ста­ну» і при­зна­чи­ти «свя­то де­мо­кра­тії» по­при все на 31 бе­ре­зня 2019 ро­ку, на до­да­чу ви­лу­чив­ши з цьо­го за­ко­ну «на­дмір­не обме­же­н­ня прав і сво­бод». Це са­ме ви­ма­га­ли і май­же всі укра­їн­ські пар­тії. У свою чер­гу, олі­гар­хі­чні мас-ме­діа най­біль­ше пе­ре­йня­ли­ся вла­сною сво­бо­дою. А де­які впли­во­ві за­ру­бі­жні ана­лі­ти­ки пі­шли ще да­лі, на­звав­ши во­єн­ний стан «смер­тним ви­ро­ком укра­їн­ській де­мо­кра­тії» (хо­ча на­справ­ді та­ким ви­ро­ком є сво­бо­да ан­ти­дер­жав­ної ді­яль­но­сті про­ро­сій­ських сил).

Ну, а «ве­се­лі кар­тин­ки» з за­сі­да­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди, при­свя­че­но­го ухва­лен­ню за­ко­ну про за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну, ко­мен­ту­ва­ти, га­даю, не тре­ба. «Цирк під ку­по­лом», – це найм’які­ше су­дже­н­ня про ньо­го у со­цме­ре­жах. А го­ло­ва Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­мир В’ятро­вич на­віть за­го­во­рив про та­ке со­бі «про­кля­т­тя 18-го ро­ку», ко­ли укра­їн­ські ді­я­чі, як і сто­лі­т­тя то­му, по­чи­на­ють вва­жа­ти опо­нен­тів з ін­ших по­лі­ти­чних та­бо­рів біль­ши­ми во­ро­га­ми, ніж ро­сій­ських ін­тер­вен­тів, тим са­мим руй­ну­ю­чи спро­би від­сі­чі про­тив­ни­ка і під­ва­жу­ю­чи осно­ви існу­ва­н­ня не­за­ле­жної дер­жа­ви…

Уре­шті-решт за­кон, у вщент об­кра­я­но­му ви­гля­ді, був ухва­ле­ний, ра­зом із по­ста­но­вою про пре­зи­дент­ські ви­бо­ри 31 бе­ре­зня. І зно­ву пі­шли роз­мо­ви про ви­бо­ри, які на­чеб­то по­ря­ту­ють укра­їн­ську де­мо­кра­тію. Хо­ча на­справ­ді цим по­ря­тун­ком є вмі­лий за­хист дер­жа­ви від ро­сій­ської агре­сії.

Зга­дай­мо: на­при­кін­ці 1917 ро­ку Цен­траль­на Ра­да щой­но про­го­ло­ше­ної УНР най­біль­ше бо­я­ла­ся «укра­їн­сько­го бо­на­пар­ти­зму» й об­сто­ю­ва­ла не­озо­ру сво­бо­ду сло­ва. На­слі­док: на те­ре­нах Укра­ї­ни біль­шо­ви­ки здо­бу­ли ли­ше 10% го­ло­сів на ви­бо­рах до Уста­нов­чих збо­рів, що не за­ва­ди­ло їм на по­ча­тку 1918-го роз­про­па­гу­ва­ти по­збав- ле­не про­фе­сій­но­го ко­ман­ду­ва­н­ня («бо­на­пар­ти»!) вій­сько УНР і за­хо­пи­ти май­же всю те­ри­то­рію укра­їн­ських гу­бер­ній.

А влі­тку 1932 ро­ку у де­мо­кра­ти­чній то­ді ще Ні­меч­чи­ні по­над 52% ви­бор­ців від­да­ли пе­ре­ва­гу то­та­лі­тар­ним пар­ті­ям Гі­тле­ра та Тель­ма­на, тоб­то віль­но ви­сло­ви­ли­ся за кон­цта­бо­ри, хоч і під рі­зни­ми ва­рі­ан­та­ми чер­во­них пра­по­рів. Як­би якась гру­па ні­ме­цьких офі­це­рів вчи­ни­ла то­ді вій­сько­вий пе­ре­во­рот і лі­кві­ду­ва­ла вер­хів­ку на­ци­стів і ко­му­ні­стів – нев­же це бу­ло б стра­шне ли­хо?

І ще сю­жет: у 1944–46 ро­ках Тим­ча­со­вий уряд на чо­лі з ге­не­ра­лом де Гол­лем, який здо­був вла­ду не на ви­бо­рах, а у вій­ні з оку­пан­та­ми, від­но­вив ста­тус Фран­ції як ве­ли­кої дер­жа­ви та до­міг­ся ствер­дже­н­ня де­мо­кра­тії в кра­ї­ні.

Ін­ши­ми сло­ва­ми, де­мо­кра­тію ча­сом мо­жна вря­ту­ва­ти ли­ше гру­бою си­лою. Пов­но­цін­ний во­єн­ний стан в Укра­ї­ні да­вав шанс мо­бі­лі­зу­ва­ти су­спіль­ство на від­січ не ли­ше зов­ні­шнім, а і вну­трі­шнім во­ро­гам, зни­щив­ши «п’яту ко­ло­ну» та лі­кві­ду­вав­ши олі­гар­хію. Але…

Єди­ний сенс, який ав­тор цих ряд­ків ба­чить в об­кра­я­но­му «на­пів­во­єн­но­му ста­ні» – це те­сту­ва­н­ня зда­тно­сті вла­ди, ар­мії та су­спіль­ства ви­хо­ди­ти з то­го не­про­сто­го ста­но­ви­ща, до яко­го во­ни на­ра­зі по­тра­пи­ли. Те­сту­ва­н­ня ко­ри­сне і по­трі­бне – бо ж да­лі в кра­ї­ні роз­по­чне­ться та­ка пе­ред­ви­бор­на ве­ре­мія і та­ке роз­хи­ту­ва­н­ня си­ту­а­ції, у по­рів­нян­ні з яки­ми ігри­ща під ку­по­лом Вер­хов­ної Ра­ди під час обго­во­ре­н­ня й ухва­ле­н­ня за­ко­ну про за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну ви­гля­да­ти­муть ди­тя­чи­ми за­бав­ка­ми. Що ж, не­дар­ма Він­стон Чер­чилль го­во­рив: дер­жав­ний ді­яч від­рі­зня­є­ться від по­лі­ти­ка тим, що ду­має не про на­сту­пні ви­бо­ри, а про на­сту­пні по­ко­лі­н­ня…

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.