Іє­рар­хи УПЦ (МП) бо­я­ться ком­про­ма­ту

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - Пе­тро Кра­люк

Те, що Все­лен­ський па­трі­арх Вар­фо­ло­мій ла­дний на­да­ти то­мос для Укра­їн­ської по­мі­сної пра­во­слав­ної цер­кви, зда­є­ться, за­раз ні у ко­го не ви­кли­кає сум­ні­ву. По­слі­дов­но здій­сне­но низ­ку ва­жли­вих кро­ків на шля­ху цьо­го про­це­су. За­раз ви­рі­ше­н­ня цьо­го пи­та­н­ня зна­чною мі­рою за­ле­жить від вну­трі­шньої си­ту­а­ції в Укра­ї­ні, від по­зи­ції трьох пра­во­слав­них юрис­ди­кцій в на­шій дер­жа­ві – Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту (УПЦ КП), Укра­їн­ської ав­то­ке­фаль­ної пра­во­слав­ної цер­кви (УАПЦ) та Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви, що під­по­ряд­ко­ва­на Мо­сков­сько­му па­трі­ар­ха­ту (УПЦ (МП)).

Ке­рів­ни­цтво пер­ших двох юрис­ди­кцій під­три­мує на­да­н­ня то­мо­су, чо­го не ска­жеш про УПЦ (МП). Про­те, на жаль, УПЦ КП і УАПЦ не зав­жди зна­хо­дять по­ро­зу­мі­н­ня. Не хо­чу за­раз всту­па­ти в дис­ку­сію, хто тут більш пра­вий, а хто мен­ше. Факт за­ли­ша­є­ться фа­ктом: ке­рів­ни­ки цих цер­ков не зумі­ли ор­га­ні­зу­ва­ти об’єд­нав­чий со­бор, за­лу­чив­ши до ньо­го окре­мих ді­я­чів УПЦ (МП), які під­три­му­ють на­да­н­ня то­мо­су.

То­му ор­га­ні­за­ці­єю со­бо­ру зму­ше­ний зайня­ти­ся Все­лен­ський па­трі­ар­хат. Си­ту­а­ція обна­дій­ли­ва, але не­про­ста…

Чо­му іє­рар­хи УПЦ (МП)

«бо­я­ться» то­мо­су?

Зда­ва­ло­ся, на­да­н­ня то­мо­су для Укра­їн­ської по­мі­сної пра­во­слав­ної цер­кви має ви­рі­ши­ти низ­ку пи­тань. По-пер­ше, пра­во­слав­ні Укра­ї­ни ма­ють шанс об’єд­на­ти­ся в одній цер­кві, яка бу­де ви­зна­на в пра­во­слав­но­му сві­ті. Для пра­во­слав­них ві­ру­ю­чих це без­пе­ре­чне бла­го. По-дру­ге, Укра­ї­на отри- мує свою по­мі­сну пра­во­слав­ну цер­кву, як і ба­га­то ін­ших кра­їн, де є свої ав­то­ке­фаль­ні цер­кви. Нев­же Укра­ї­на, де існує ве­ли­ка пра­во­слав­на тра­ди­ція не за­слу­го­вує на це?

Зре­штою, хо­тів би на­га­да­ти, що ще 1–3 ли­сто­па­да 1991 ро­ку, ко­ли Укра­ї­на го­ту­ва­ла­ся оста­то­чно ви­йти із СССР і ста­ти не­за­ле­жною дер­жа­вою, від­був­ся по­мі­сний со­бор УПЦ (МП), на яко­му йо­го уча­сни­ки одно­го­ло­сно за­яви­ли про ство­ре­н­ня в Укра­ї­ні ав­то­ке­фаль­ної пра­во­слав­ної цер­кви і ви­рі­ши­ли звер­ну­ти­ся з цим рі­ше­н­ням до Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту. Вар­то бу­ло би їм та­кож із цим то­ді звер­ну­ти­ся до Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха. Але що по­ро­биш. То­ді­шнє ду­хо­вен­ство УПЦ (МП) бу­ло «за­ча­ро­ва­не Мо­сквою». І не ли­ше ду­хо­вен­ство, а й зна­чна ча­сти­на укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му й су­спіль­ства. Се­ред тих, хто про­сив у Мо­скви ав­то­ке­фа­лію в 1991 ро­ці, бу­ло чи­ма­ло ни­ні­шніх іє­рар­хів УПЦ (МП). За­раз во­ни про це скром­но мов­чать або «за­бу­ли».

При­чи­на та­ко­го мов­ча­н­ня зро­зумі­ла. Пе­ред їхні­ми очи­ма до­ля ко­ли­шньо­го пред­сто­я­те­ля УПЦ (МП), ми­тро­по­ли­та Ки­їв­сько­го й Га­ли­цько­го Фі­ла­ре­та (Де­ни­сен­ка). Як тіль­ки він по­чав до­би­ва­ти­ся ав­то­ке­фа­лії, по­ча­ла­ся ша­ле­на ком­па­нія що­до йо­го ком­про­ме­та­ції. Схо­же, не без до­по­мо­ги спец­служб Ро­сії був «зли­тий» ком­про­мат на цьо­го іє­рар­ха в мас-ме­діа. На са­мо­го Фі­ла­ре­та в Мо­сков­сько­му па­трі­ар­ха­ті по­ча­ли чи­ни­ти ша­ле­ний тиск, ви­ма­га­ю­чи, аби він від­мо­вив­ся від ке­рів­ни­цтва УПЦ (МП). Зре­штою 11 черв­ня 1992 ро­ку йо­го по­зба­ви­ли всіх сту­пе­нів свя­щен­ства, а у 1997 ро­ці на­віть під­да­ли ана­фе­мі. Що­прав­да, 11 жов­тня цьо­го ро­ку си­нод Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха­ту зняв цю ана­фе­му. Але Фі­ла­ре­ту до­ве­ло­ся прой­ти че­рез ба­га­то ви­про­бу­вань.

Іє­рар­хи УПЦ (МП) пре­кра­сно ро­зу­мі­ють: Мо­сква мо­же те са­ме зро­би­ти з ни­ми. Не ви­клю­че­но, що на ба­га­тьох з них є ком­про­мат у ро­сій­ських спец­служб. Зре­штою, ком­про­мат мо­жна «ство­ри­ти», сфаль­си­фі­ку­вав­ши до­ку­мен­ти. Ще з ча­сів «ате­їсти­чно­го» СССР, в яко­му на­чеб­то цер­ква бу­ла від­ді­ле­на від дер­жа­ви, зро­би­ти цер­ков­ну кар’єру без спів­пра­ці з вла­дою бу­ло ду­же про­бле­ма­ти­чно. Ра­дян­ська вла­да пра­гну­ла кон­тро­лю­ва­ти все, зокре­ма, й ре­лі­гій­ні ор­га­ні­за­ції. Від­по­від­ні до­ку­мен­ти про спів­пра­цю цер­ков­них ді­я­чів із ра­дян­ською вла­дою ні­ку­ди не по­ді­ли­ся і у від­по­від­ний мо­мент мо­жуть бу­ти опри­лю­дне­ні. Зві­сно, се­ред ни­ні­шніх іє­рар­хів УПЦ (МП) є від­но­сно мо­ло­ді ка­дри, які зро­би­ли свою цер­ков­ну кар’єру за ча­сів не­за­ле­жної Укра­ї­ни. Не всі во­ни «за­ча­ро­ва­ні Мо­сквою». І хо­че­ться спо­ді­ва­ти­ся, що не на всіх них є мо­жли­во­сті впли­ва­ти спец­слу­жбам Ро­сії.

Ни­ні іє­рар­хія УПЦ (МП) не мо­но­лі­тна що­до пи­та­н­ня на­да­н­ня то­мо­су. На ке­рів­ни­цтво ці­єї цер­кви здій­сню­є­ться ша­ле­ний тиск із Мо­скви. Однак є ар­хі­є­реї, які не про­ти при­йти на об’єд­нав­чий со­бор і ста­ти спів­твор­ця­ми Укра­їн­ської по­мі­сної пра­во­слав­ної цер­кви. Ро­зу­мі­ю­чи, що си­ту­а­ція в УПЦ (МП) мо­же ви­йти з-під кон­тро­лю, ро­сій­ська аген­ту­ра (а її в Укра­ї­ні до­ста­тньо!) на­ма­га­є­ться впли­ва­ти й пра­цю­ва­ти не ли­ше з іє­рар­ха­ми ці­єї цер­кви, а й з бла­го­чин­ни­ми та на­сто­я­те­ля­ми мо­на­сти­рів. Але це ще да­ле­ко не все.

В укра­їн­ських мас-ме­діа мо­жна зу­стрі­ти ма­те­рі­а­ли, в яких йде ці­ле­спря­мо­ва­на ком­про­ме­та­ція пи­та­н­ня на­да­н­ня то­мо­су. Про ро­сій­ські за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції не­ма що й го­во­ри­ти. Ма­є­мо справ­жню ін­фор­ма­цій­ну вій­ну нав­ко­ло цьо­го пи­та­н­ня. Чи ви­пад­ко­вою є во­на? Зві­сно, ні. І твер­ди­ти, що в цьо­му не за­ді­я­на ро­сій­ська вла­да та її аген­ту­ра, бу­ло б на­їв­но.

Ство­ре­н­ня Укра­їн­ської по­мі­сної пра­во­слав­ної цер­кви – це спра­ва пе­ред­усім укра­їн­ців

На жаль, ре­а­кція укра­їн­сько­го су­спіль­ства на ці про­це­си да­ле­ко не та­ка, як би хо­ті­ло­ся. Укра­їн­ські цер­ков­ні ді­я­чі, зокре­ма ті, які під­три­му­ють на­да­н­ня то­мо­су, ча­сто за­йма­ють очі­ку­валь­ну по­зи­цію. Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, ні­би во­ни спо­ді­ва­ю­ться, що пи­та­н­ня ви­рі­ши­ться са­ме со­бою.

Що­прав­да, ви­ща дер­жав­на вла­да де­мон­струє актив­ність у ви­рі­шен­ні цьо­го пи­та­н­ня. Для Пре­зи­ден­та Пе­тра По­ро­шен­ка за­раз во­но є одним із го­лов­них. При­найм­ні, на­да­н­ня то­мо­су ста­ло б для ньо­го зна­чним плю­сом у пе­ред­ви­бор­чій пре­зи­дент­ській кам­па­нії, яка вже ре­аль­но роз­по­ча­ла­ся.

Однак, це не озна­чає, що пра­ців­ни­ки дер­жав­них служб на мі­сцях (та й у цен­трі) актив­но під­три­му­ють у цьо­му пи­тан­ні Пре­зи­ден­та. Се­ред них чи­ма­ло та­ких, які сим­па­ти­зу­ва­ли й про­дов­жу­ють сим­па­ти­зу­ва­ти УПЦ (МП). Пи­та­н­ня не сто­їть про втру­ча­н­ня дер­жав­них ор­га­нів у цер­ков­ні спра­ви. Пи­та­н­ня в ін­шо­му. Чи зда­тна дер­жав­на вла­да за­хи­сти­ти укра­їн­ських цер­ков­них ді­я­чів від впли­ву ро­сій­ської вла­ди й ро­сій­ських спец­служб.

Остан­нім ча­сом де­що акти­ві­зу­ва­ла­ся про­укра­їн­ськи на­ла­што­ва­на гро­мад­ськість. Це, без­пе­ре­чно, плюс. Ве­де­ться пев­на роз’ясню­валь­на ро­бо­та, від­бу­ва­ю­ться зу­стрі­чі гро­мад­ських акти­ві­стів із ду­хо­вен­ством. Хо­ті­ло­ся б, щоб ця акти­ві­за­ція да­ла по­зи­тив­ні пло­ди.

Але ро­бо­ти ще чи­ма­ло… Вла­сне, про­цес ство­ре­н­ня Укра­їн­ської по­мі­сної пра­во­слав­ної цер­кви ли­ше роз­по­чи­на­є­ться. То­мос – ли­ше один (хай і ду­же ва­жли­вий!) крок на цьо­му шля­ху. Чи­ма­ло про­блем до­ве­де­ться ви­рі­шу­ва­ти, ко­ли він бу­де на­да­ний.

Укра­їн­цям по­ра усві­до­ми­ти, що ство­ре­н­ня Укра­їн­ської по­мі­сної пра­во­слав­ної цер­кви – це спра­ва рук са­мих укра­їн­ців. Не тре­ба тут че­ка­ти ла­ски від Мо­скви – во­на має тут свої ін­те­ре­си і, в цьо­му пи­тан­ні, чи­ни­ти­ме нам ша­ле­ну про­ти­дію. Не тре­ба спо­ді­ва­ти­ся, що це пи­та­н­ня ви­рі­шить Все­лен­ський па­трі­арх. Так, він чи­ма­ло зро­бив і ро­бить для цьо­го. Але те­пер ми са­мі ма­є­мо ви­ко­на­ти не­про­сту «до­ма­шню ро­бо­ту».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.