Сте­фан Ро­ма­нів:

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Інтерв’ю - Ро­змов­ля­ла Оль­га Ско­ро­ход

«Цен­зор. НЕТ» по­спіл­ку­вав­ся з пер­шим ві­це-пре­зи­ден­том Сві­то­во­го Кон­гре­су Укра­їн­ців, го­ло­вою ко­мі­сії з ви­зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру ге­но­ци­дом укра­їн­сько­го на­ро­ду Сте­фа­ном Ро­ма­ні­вим.

Ро­ма­нів, що на­ро­див­ся в Ав­стра­лії, є ру­по­ром укра­їн­ства на зе­ле­но­му кон­ти­нен­ті. Ми за­пи­та­ли про ме­то­ди, яки­ми укра­їн­ські гро­ма­ди ло­бі­ю­ють ін­те­ре­си Укра­ї­ни у сві­ті, зокре­ма у зв’яз­ку з агре­сі­єю РФ. Ін­ше пи­та­н­ня – ви­зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру 1932-33 ро­ків ге­но­ци­дом. Як від­бу­ва­є­ться ко­му­ні­ка­ція з уря­да­ми, які по­ки що став­ля­ться до цьо­го пи­та­н­ня обе­ре­жно? Та­кож по­го­во­ри­ли про но­ві ви­кли­ки, з яки­ми сти­ка­є­ться ді­а­спо­ра.

МИ ПОСТІЙНО НАГАДУЄМО: УКРА­Ї­НА ТРИ­МАЄ ЗАГАЛЬНИЙ ФРОНТ

– Всі ми ті­єї но­чі слу­ха­ли на­ра­ду РНБО. По­тім дзво­ни­ли до дер­жав­них пред­став­ни­ків в Аме­ри­ці, Ка­на­ді та Ав­стра­лії. Ко­жен з нас має свої кон­та­кти впли­во­вих лю­дей в уря­до­вих ко­лах. Го­во­ри­ли їм: за­дай­те­ся пи­та­н­ням, що спо­ну­ка­ло Пу­ті­на це ро­би­ти? Від­по­відь про­ста: не да­ва­ти Укра­ї­ні роз­ви­ва­ти­ся. Ми за­кли­ка­ли на­ші уря­ди під­три­ма­ти Укра­ї­ну в ООН що­до скли­ка­н­ня спе­ці­аль­но­го за­сі­да­н­ня Ра­ди Без­пе­ки ООН. Та­кож пе­да­лю­є­мо пи­та­н­ня, щоб на­ре­шті при­пи­ни­ти в Ро­сії ді­яль­ність фі­нан­со­вої про­гра­ми SWIFT. Ми вже дав­но го­во­ри­мо про SWIFT. Постійно нагадуємо за­хі­дним дер­жа­вам, що Укра­ї­на три­має загальний фронт. Якщо він прор­ве­ться, то не ста­не не ли­ше Укра­ї­ни, але й ін­ших кра­їн.

Окрім то­го ми одра­зу зв’яза­ли­ся з пред­став­ни­ка­ми укра­їн­сько­го МЗС що­до не­об­хі­дно­сті уни­кне­н­ня па­ні­ки се­ред укра­їн­ців. Бо лю­ди пе­ре­ва­жно ду­ма­ють, що ого­ло­ше­н­ня во­єн­но­го ста­ну – це вже вій­на. На­дзви­чай­ний стан по­трі­бен для то­го, щоб ви­ко­нав­чі ор­га­ни у май­бу­тньо­му мо­гли швид­ко при­йма­ти пе­ред­ба­че­ні цим ре­жи­мом рі­ше­н­ня, і це ва­жли­во вча­сно по­ясни­ти лю­дям.

Тре­ба ре­аль­но біль­ше ти­сну­ти на Ро­сію. На­ша си­ла по­ля­гає в ді­яль­но­сті на ін­фор­ма­цій­но­му по­лі – че­рез на­ше ло­бі­ю­ва­н­ня пред­став­ни­ків і ви­со­ко­по­са­дов­ців Єв­ро­пи і діа­лог з ни­ми. Ска­жі­мо, ко­ли у 2014 ро­ці за­сі­да­н­ня «Ве­ли­кої двад­ця­тки» про­во­ди­ли в Ав­стра­лії, то ми за­пи­та­ли, що там ро­бить Пу­тін. Ав­стра­лій­ська сто­ро­на по­ясни­ла, що йо­го за­про­си­ла не во­на, а ін­ші чле­ни. То­ді ми по­ча­ли ти­сну­ти на ре­шту так, що во­ни му­си­ли по­ясни­ти свою по­зи­цію. Во­ни ска­за­ли: кра­ще Пу­ті­на ма­ти при сто­лі. Але якщо по­ди­ви­ти­ся, що ка­на­дій­ці та ав­стра­лій­ці зро­би­ли на то­му за­сі­дан­ні в Ав­стра­лії, то мо­жли­во це і ма­ло сенс. Во­ни по­про­сту де­мон­стра­тив­но від­пра­ви­ли Пу­ті­на на бік і він швид­ко ви­їхав. – Та біль­шість! Во­ни до­сі не зро­зумі­ли, що з ним не­ма про що до­мов­ля­ти­ся. Ми пра­цю­є­мо з пред­став­ни­ком Укра­ї­ни в ООН па­ном Єль­чен­ком. Про­си­мо йо­го на­да­ти нам спи­сок тих дер­жав, які в го­ло­су­ван­ні з укра­їн­сько­го пи­та­н­ня ва­га­ю­ться. Є спи­сок дер­жав, які пе­ре­ва­жно Укра­ї­ну під­три­му­ють. Є ті, які ні­ко­ли не під­три­му­ють. А є ті, що по­се­ре­ди­ні. На­ша ме­та – впли­ва­ти са­ме на ті дер­жа­ви, які ча­сто не го­ло­су­ють, бо не хо­чуть обра­зи­ти ані Укра­ї­ну, ані Ро­сію. Ми апе­лю­є­мо са­ме до них: їхня бай­ду­жість дає Ро­сії мо­жли­вість ро­би­ти те, що во­на ро­бить.

Ми го­во­ри­мо з по­слом в Ав­стра­лії Ми­ко­лою Ку­лiни­чем, що тре­ба пра­цю­ва­ти з усі­ма кра­ї­на­ми ти­хо­оке­ан­сько­го ре­гіо­ну. Це ве­ли­ка кіль­кість дер­жав! Зда­ва­ло­ся б, яку роль тут мо­жуть ві­ді­гра­ти дер­жа­ви ти­хо­оке­ан­сько­го ре­гіо­ну, що роз­та­шо­ва­ні так да­ле­ко?! Але Ав­стра­лія – єди­на кра­ї­на в сві­ті, яка прийня­ла сан­кції про­ти Ро­сії на два ро­ки. Тоб­то в ра­зі від­су­тно­сті по­сту­пу з бо­ку РФ ці сан­кції не пе­ре­гля­да­ти­муть два ро­ки. А Єв­ро­па впро­ва­джує сан­кції тер­мі­ном на шість мі­ся­ців. Чо­му? Бо ко­ли йде­ться про еко­но­мі­чні сан­кції, то Єв­ро­па го­во­рить: бі­знес є бі­знес.

10 РО­КІВ ТО­МУ НІХТО НЕ МІГ УЯВИТИ, ЩО СЬО­ГО­ДНІ МИ ТАК ПРОСУНЕМОСЯ У ВИЗНАННІ ГО­ЛО­ДО­МО­РУ

ГЕ­НО­ЦИ­ДОМ

– Сьо­го­дні вже 17 дер­жав ви­зна­ли цей ге­но­цид. Зокре­ма та­кі, від яких цьо­го не очі­ку­ва­ли в пер­шу чер­гу. На­при­клад, Пор­ту­га­лія.

– Там ве­ли­ка укра­їн­ська гро­ма­да…

– У США во­на та­кож ве­ли­ка і впли­во­ва, але ба­чи­те, як дов­го три­ває про­цес. То­му по­сту­по­во ми ру­ха­є­мо­ся. Ба­га­то дер­жав на­зи­ва­ють Го­ло­до­мор зло­чи­ном про­ти люд­ства і в за­галь­них ри­сах го­во­рять про ге­но­цид, але не хо­чуть у пар­ла­мен­ті при­йма­ти від­по­від­не рі­ше­н­ня. Во­ни по­ясню­ють не пу­блі­чно, що у ра­зі ви­зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру ге­но­ци­дом, від­кри­ва­є­ться пи­та­н­ня ін­ших не­ви­зна­них ге­но­ци­дів – вір­мен, гре­ків, ма­ке­дон­ців, а це ве­де до зна­чної по­лі­ти­за­ції. – Я чув про цей до­ку­мент. Це та­кти­ка Мо­скви. Во­ни ви­ко­ри­сто­ву­ють рі­зні за­со­би, щоб на­ля­ка­ти ін­ші дер­жа­ви. Та не­зва­жа­ю­чи на це, нам тре­ба йти до сво­єї ме­ти. Зга­дай­те, що бу­ло 10 ро­ків то­му. Чи міг би то­ді хтось ска­за­ти, що ми сьо­го­дні у пи­тан­ні ви­зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру ге­но­ци­дом до­ся­гне­мо та­ко­го по­сту­пу?

У цьо­му пла­ні аме­ри­кан­ська си­ту­а­ція ду­же ці­ка­ва. Укра­їн­ський кон­гре­со­вий ко­мі­тет, Укра­їн­ська на­ціо­наль­на ін­фор­ма­цій­на слу­жба у Ва­шинг­то­ні, по­сол Ва­ле­рій Ча­лий під­го­ту­ва­ли ре­зо­лю­цію, що в свою чер­гу по­си­ла­є­ться на ре­зо­лю­цію, яку Кон­грес прийняв у 1987 ро­ці на осно­ві ро­бо­ти ко­мі­сії Джейм­са Мей­са. То­ді ко­мі­сія ді­йшла ви­снов­ку про те, що Го­ло­до­мор був ге­но­ци­дом. Тоб­то оста­н­ня ре­зо­лю­ція Се­на­ту са­ма по со­бі не го­во­рить, що Го­ло­до­мор був ге­но­ци­дом, а по­си­ла­є­ться на ви­снов­ки ко­мі­сії, яка це ви­знає.

Але і в цьо­му ви­пад­ку не обі­йшло­ся без за­мин­ки. У ре­зо­лю­ції, яку зре­штою прийня­ли аме­ри­кан­ці, був ви­слів про «міль­йо­ни жертв». Але є лю­ди в на­шій гро­ма­ді, які, по­чи­тав­ши той текст до прийня­т­тя, по­ча­ли го­во­ри­ти про не­об­хі­дність за­зна­че­н­ня то­чної ци­фри – але пи­та­н­ня ци­фри ще дис­ку­ту­є­ться. Я то­ді ска­зав: ми до­би­ли­ся на­ре­шті, що ре­зо­лю­цію роз­гля­да­ти­ме Се­нат і Кон­грес. І як би ми ви­гля­да­ли, як­би за­бра­ли її на­зад, бо хо­че­мо ци­фру вста­ви­ти? Зре­штою про­го­ло­су­ва­ли так, як є. – Ми зав­жди го­во­ри­мо про те, що по­вин­ні вчи­ти­ся на істо­рії. Чо­му існує Мі­жна­ро­дний три­бу­нал? Чо­му пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни про­ве­ли три­бу­нал у Нюрн­бер­гзі? Адже та­кож мо­жна бу­ло ска­за­ти: Гі­тлер був по­га­ний, на­цизм по­га­ний, їхні ді­я­н­ня жа­хли­ві, ми це ро­зу­мі­є­мо і жи­ве­мо да­лі. Але лю­ди хо­чуть за­фі­ксу­ва­ти та­кі зло­чи­ни в істо­рії. А по-дру­ге – по­кли­ка­ти зло­чин­ну си­сте­му до від­по­від­аль­но­сті. Пе­ред міль­йо­на­ми за­ги­блих на­шим обов’яз­ком є до­ве­сти це до кін­ця.

Пи­та­н­ня пам’яті є над­зви­чай­но ва­жли­ве, але це ли­ше один з на­прям­ків ро­бо­ти СКУ. Ми всі ро­зу­мі­є­мо, що йде вій­на. Ма­ло то­го, ми ро­зу­мі­є­мо, що той те­рор, який був у 1932 ро­ці, і той те­рор, що ми ма­є­мо на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях, ма­ють одну ме­ту – ви­ни­ще­н­ня.

ЯНУКОВИЧ СКА­ЗАВ, ЩО НЕ ДАСТЬ ГРОШЕЙ НА МЕМОРІАЛ ГО­ЛО­ДО­МО­РУ. МИ ВІДПОВІЛИ: ГРО­ШІ

ЗНАЙДЕМО

– Так, ми від­ки­ну­ли те, що про­по­ну­ють де­мо­гра­фи. Ми в СКУ зав­ше схо­ди­ли­ся на ци­фрі по­мер­лих в 7 міль­йо­нів. Ющен­ко го­во­рив про 10 міль­йо­нів – об’єд­ну­вав одра­зу всі Го­ло­до­мо­ри (1921-22, 1932-33 і 1946-47), хо­ча ми пе­ре­ко­ну­ва­ли йо­го не змі­шу­ва­ти їх. Де­мо­гра­фи го­во­рять та­кож про 600 ти­сяч не­на­ро­дже­них че­рез Го­ло­до­мор. Один свя­ще­ник ме­ні ска­зав: ніхто, крім Бо­га не мо­же зна­ти, скіль­ки ді­тей мо­гло на­ро­ди­ти­ся у ті ча­си.

Але пи­та­н­ня цифр для нас є дру­го­ря­дним. Бо якщо ми ви­хо­ди­мо зі сво­єю іні­ці­а­ти­вою на сві­то­вий рі­вень, то спе­ре­ча­ти­ся про ті ци­фри – то є зле. Ва­жли­во, чо­му це ста­ло­ся. Ба­га­то з тих 17 дер­жав, які вже ви­зна­ли ге­но­цид, ке­ру­ва­ли­ся са­мим фа­ктом зло­чи­ну, а не ци­фра­ми чи ню­ан­са­ми. Тре­ба чі­тко ска­за­ти: ми не хо­че­мо, щоб у сві­ті зно­ву та­ке ста­ло­ся. – Я не істо­рик, і СКУ не має ква­лі­фі­ка­ції про­во­ди­ти та­кий ана­ліз. Та­кі дис­ку­сії і ар­гу­мен­та­ції – то зав­да­н­ня на­у­ков­ців. На­ше зав­да­н­ня – гро­мад­ське спри­я­н­ня. Так, за на­шої іні­ці­а­ти­ви ство­рю­є­ться Ін­сти­тут Го­ло­до­мо­ру. І він зав­дя­ки де­таль­ним до­слі­дже­н­ням по­ви­нен від­по­ві­сти на всі пи­та­н­ня, які спли­ва­ють. Якщо на­у­ков­ці хо­чуть обго­во­рю­ва­ти бі­чні ар­гу­мен­ти – то це не має за­ва­жа­ти го­лов­ній спра­ві. – У цьо­му пи­тан­ні ма­є­мо ро­зу­мі­н­ня з МЗС та Пре­зи­ден­том Укра­ї­ни. За­раз по­руч з Ме­мо­рі­а­лом ство­рю­ють му­зей. Уряд ви­ді­лив 30 міль­йо­нів, ми ство­ри­ли бла­го­дій­ний фонд. На від­мі­ну від то­го, що бу­ло в ча­си Яну­ко­ви­ча. Пі­сля йо­го при­хо­ду до вла­ди ми не дар­ма ство­ри­ли Гро­мад­ський ко­мі­тет зі вша­ну­ва­н­ня пам’яті жертв Го­ло­до­мо­ру. Йо­го очо­ли­ли ми з Юхнов­ським, Ва­сю­ник і В’ятро­вич усім ке­ру­ва­ли, і так ми ді­я­ли окре­мо від пре­зи­ден­та. – Я ста­вив йо­му пи­та­н­ня: як­би при­їхав з ві­зи­том Прем’єр-мі­ністр Ка­на­ди, яка то­ді вже ви­зна­ла Го­ло­до­мор ге­но­ци­дом, Сті­вен Гар­пер: що ви ска­же­те Ка­на­ді? Я по­ра­див йо­му за­су­ди­ти ко­му­ні­сти­чну си­сте­му за­га­лом – не кон­кре­тних осіб, а си­сте­му. Янукович то­го не зро­зу­мів і не міг зба­гну­ти. Янукович і Го­ло­до­мор – це окре­ме пи­та­н­ня. Взя­ти хо­ча б істо­рію по­бу­до­ви Ме­мо­рі­а­лу жертв Го­ло­до­мо­ру. То­ді пре­зи­ден­том був Ющен­ко, а прем’єром – Янукович. Остан­ній не ба­жав ви­ді­ля­ти ко­шти. Ото­чен- ня Яну­ко­ви­ча пи­та­ло: яке пра­во ви ма­є­те тут бу­ду­ва­ти? Ми грошей не да­мо. Ми одра­зу ска­за­ли, що гро­ші знайдемо. Я Ющен­ку зав­жди роз­по­від­ав одну істо­рію з ав­стра­лій­сько­го фут­бо­лу. Був один клуб, що май­же збан­кру­ту­вав. У час кри­зи при­йшов но­вий ме­не­джер. Він не став сам спла­чу­ва­ти усі бор­ги клу­бу, але по­чав шу­ка­ти ви­хід. Зі­брав в одній кім­на­ті усіх лю­дей, яким він сво­го ча­су до­по­міг. Ска­зав їм: ме­ні сьо­го­дні по­трі­бна пев­на су­ма грошей, ось ма­є­те ка­на­пки, на­пої, ком­форт, але ви не ви­йде­те з ці­єї кім­на­ти, по­ки не ма­ти­му по­трі­бної су­ми. Ми за­про­по­ну­ва­ли Ющен­ку схо­жу стра­те­гію: він же мав дов­ко­ла се­бе лю­дей, які йо­му бу­ли щось вин­ні.

Тож гро­ші зна­йшли. Іван Ва­сю­ник, що був Ві­це-прем’єром, про­су­вав ідею в уря­ді. Та ідеї бу­дів­ни­цтва Ме­мо­рі­а­лу галь­му­ва­ли­ся вже не фі­нан­со­во, а ор­га­ні­за­цій­но: ка­за­ли, що не­має ма­те­рі­а­лів, де­та­лей, до­ку­мен­тів і так да­лі. Ді­йшло до то­го, що Ва­сю­ник за­явив: якщо не­має шу­ру­пів, то ми по­бу­ду­є­мо за­вод з ви­го­тов­ле­н­ня тих шу­ру­пів. Зре­штою, ми до­ти­сну­ли цей про­ект.

НАМ ТРЕ­БА ВО­Ю­ВА­ТИ ЗА

УКРАЇНСТВО В РО­СІЇ

– Як ка­же Пав­ло Клім­кін, нам тре­ба во­ю­ва­ти за українство в Ро­сії. То­му, го­во­ря­чи про гро­ма­ду в Ро­сії, ми по­вин­ні усві­до­ми­ти, що ма­є­мо їм до­по­ма­га­ти, а не кри­ти­ку­ва­ти ни­щів­но. На­при­клад, Укра­їн­ський хор у Мо­скві. Йо­го ко­лись ро­сі­я­ни Ав­стра­лії за­про­си­ла на свя­тку­ва­н­ня Ма­сля­ної. Де­хто з укра­їн­ців по­чав обу­рю­ва­ти­ся. Як­би во­ни зна­ли, скіль­ки до­бра той хор зро­бив і як тяж­ко бу­ло йо­го про­ва­ди­ти в Мо­скві! Спі­ва­ки то­го хо­ру бу­ли най­кра­щи­ми по­сла­ми Укра­ї­ни в тяж­ких умо­вах. Зре­штою, ве­ли­ка укра­їн­ська де­ле­га­ція при­їха­ла з Ро­сії на ни­ні­шній Кон­грес. На­шим обов’яз­ком є під­три­му­ва­ти до­брі зв’яз­ки і хо­ро­ші від­но­си­ни.

Во­дно­час тре­ба ува­жно ди­ви­ти­ся, з ким ми ма­є­мо спра­ву. Ко­ли лі­кві­ду­ва­ли укра­їн­ські стру­кту­ри, зокре­ма Бі­блі­о­те­ку укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри, ро­сій­ські стру­кту­ри бу­цім­то на­ма­га­ли­ся щось від­нов­лю­ва­ти. Ми ду­же ске­пти­чно до цьо­го ста­ви­мо­ся, бо якщо МЗС Ро­сії щось ро­бить, то це на­вряд чи для до­бра укра­їн­ської гро­ма­ди.

Це сто­су­є­ться не ли­ше Ро­сії. Ми ба­чи­мо в де­яких гро­ма­дах сво­го ро­ду під­рив­ний еле­мент. Є ма­ло­ві­до­мі лю­ди, що по­чи­на­ють ро­бить та­кі акції, пі­сля яких нам тіль­ки ли­ша­є­ться пи­та­ти: як це мо­гло ста­ти­ся? На­при­клад, ми про­во­ди­ли еста­фе­ту з пе­ре­да­чі укра­їн­сько­го пра­по­ра по всьо­му сві­ту. У кіль­кох гро­ма­дах бу­ло за­мі­ша­н­ня, бо не вча­сно під­пи­са­ли до­ку­мен­ти пе­ре­да­чі або нев­ча­сно про­ін­фор­му­ва­ли, звід­ки той пра­пор при­йшов. Або по­стій­на кри­ти­ка ке­рів­ни­цтва, що лу­нає від лю­дей, які са­мі гро­ма­ді ні­чо­го не да­ють.

Фо­то: На­та­лія Ша­ро­мо­ва

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.