Тя­гар по­ми­лок

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - Ігор Ло­сєв

Схиль­ність су­ча­сної укра­їн­ської вла­ди про­тя­гом 27 ро­ків май­же текс­ту­аль­но по­вто­рю­ва­ти по­мил­ки всіх по­пе­ре­дни­ків, по­чи­на­ю­чи з 1917­го, спри­я­ла фор­му­ван­ню ста­лих уяв­лень про «укра­їн­ські гра­блі» та їхню ні­би­то не­ми­ну­чість. По­лі­ти­чна вер­хів­ка мо­дер­ної Укра­ї­ни при­му­дри­ла­ся про­ду­блю­ва­ти май­же всі про­ва­ли ді­я­чів Цен­траль­ної Ра­ди, УНР і Ге­тьма­на­ту.

Де­я­кі істо­ри­ки на­ма­га­ю­ться до­ве­сти, що то­ді, у 1918–1921 ро­ках, Укра­ї­на не ма­ла жо­дних шан­сів ви­сто­я­ти. Але ж змо­гли ма­лень­кі Есто­нія, Ла­твія, Ли­тва ви­сто­я­ти, змо­гли й Фін­лян­дія та Поль­ща, що за­зна­ли зброй­ної на­ва­ли чер­во­ної Мо­скви. А пі­сля про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни у 1991­му в Ки­є­ві чо­мусь ви­рі­ши­ли, що во­єн­на не­без­пе­ка раз і на­зав­жди зни­кла, що на­став «ві­чний мир», про який мрі­яв ще Ім­ма­ну­їл Кант. Крав­чук, Ку­чма, Ти­мо­шен­ко, пев­ною мі­рою, Ющен­ко чо­мусь бу­ли пе­ре­ко­на­ні, що ко­ли­шня ме­тро­по­лія – «бра­тня Ро­сія» – ні­ко­ли не за­хо­че «про­ма­ца­ти ба­гне­том» ко­ли­шню ко­ло­нію. На­слід­ком цьо­го бу­ли мар­гі­на­лі­за­ція та де­гра­да­ція укра­їн­сько­го вій­ська й аб­со­лю­тна не­го­тов­ність до вій­ни.

Ро­згу­бле­ність укра­їн­сько­го ке­рів­ни­цтва у 2014­му тим біль­ше див­на, адже Ро­сія не над­то й хо­ва­ла­ся зі сво­ї­ми агре­сив­ни­ми на­мі­ра­ми, вла­шту­вав­ши Укра­ї­ні ще за ча­сів пі­зньо­го Ку­чми ре­пе­ти­цію агре­сії на остро­ві Ту­зла, а по­тім по­ка­зав­ши на при­кла­ді Гру­зії­2008, як при­бор­ку­ва­ти­ме ко­ли­шні «бра­тні ре­спу­блі­ки». Бу­ло аб­со­лю­тно оче­ви­дно, що на чер­зі Укра­ї­на. На­шо­му ке­рів­ни­цтву тре­ба на­вчи­ти­ся (мо­же, це ще ста­не­ться у 2019­му?) ба­чи­ти оче­ви­дне, ро­би­ти ви­снов­ки й аде­ква­тно ді­я­ти.

Є чи­ма­ло ін­ших вра­жа­ю­чих па­ра­ле­лей між за­ги­блою са­мо­стій­ною Укра­ї­ною по­ча­тку ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя та су­ча­сною укра­їн­ською дер­жа­вою. В Укра­ї­ні 1917­1921 ро­ків про­ро­сій­ські си­ли ді­я­ли аб­со­лю­тно від­кри­то, ні­чо­го не бо­я­чись. Та й не бу­ло їм чо­го бо­я­ти­ся. Цен­траль­на Ра­да, УНР і Ге­тьма­нат не ви­тво­ри­ли по­ту­жно­го ме­ха­ні­зму на­ціо­наль­ної без­пе­ки. То­му ан­ти­укра­їн­ські си­ли пра­цю­ва­ли про­ти Укра­ї­ни ціл­ком без­пе­ре­шко­дно, ор­га­ні­зо­ву­ю­чи ма­со­ві акції, ви­да­ю­чи ку­пу га­зет, ін­філь­тру­ю­чи свої ка­дри в усі дер­жав­ні стру­кту­ри, на­ро­щу­ю­чи то­таль­ну агі­та­цію та про­па­ган­ду, по­всю­дно руй­ну­ю­чи Укра­ї­ну. І кра­ї­на то­ді впа­ла під ти­ском во­ро­га як ззов­ні, так і зсе­ре­ди­ни. Сум­нів­на, без­прин­ци­пна, по­двій­на по­зи­ція сут­тє­во впли­ває на зро­ста­н­ня в укра­їн­сько­му су­спіль­стві ко­ла­бо­рант­ських на­стро­їв. Як за­свід­чу­ють остан­ні со­ціо­ло­гі­чні до­слі­дже­н­ня, 30­35% укра­їн­ських гро­ма­ дян не вва­жа­ють, що в нас іде вій­на з Ро­сі­єю.

По­чну­ться пе­ред­ви­бор­чі пре­зи­дент­ська та пар­ла­мент­ська кам­па­нії, со­тні аген­тів ФСБ РФ, ГРУ, СЗР РФ по­си­лю­ва­ти­муть під­рив­ну агі­та­цію та про­па­ган­ду, оби­ра­ти­му­ться на­ро­дни­ми й мі­сце­ви­ми де­пу­та­та­ми в пра­кти­чно іде­аль­них для них умо­вах, бо їм ні­хто не за­ва­жа­ти­ме, як не за­ва­жає і сьо­го­дні.

Ме­двед­чук, Віл­кул, Бой­ко, Ра­бі­но­вич, Му­ра­єв, Доб­кін, Тру­ха­нов, Кер­нес, Но­вин­ський – це ли­ше зір­ки пер­шої ве­ли­чи­ни, але та­ких ба­га­то на всіх рів­нях. Пу­ тін від­вер­то за­явив, що йо­му по­трі­бні в Ки­є­ві ді­я­чі са­ме та­ко­го шти­бу, з яки­ми мо­жна до­мов­ля­ти­ся. Про що? Ясна річ, про ка­пі­ту­ля­цію Укра­ї­ни.

Ро­сій­ський на­пад 2014 ро­ку – це зов­сім не ви­пад­ко­вість, не збіг об­ста­вин, не по­мил­ка Пу­ті­на, а по­слі­дов­на по­лі­ти­ка Ро­сії, що ґрун­ту­є­ться на ду­же мі­цних істо­ри­чних, мен­таль­них і куль­тур­них чин­ни­ках. Агре­сія про­ти Укра­ї­ни – то не осо­би­ста прим­ха Пу­ті­на. Тре­ба на­ре­шті усві­до­ми­ти цей факт. Оскіль­ки не усві­до­ми­ли, то ще й до­сі зву­чать ман­три про без­аль­тер­на­тив­ність мін­ських до­мов­ле­но­стей. А во­ни ні­кчем­ні від мо­мен­ту їх під­пи­са­н­ня ви­пад­ко­ви­ми осо­ба­ми. Ці, так зва­ні, до­мов­ле­но­сті че­рез об­стру­кцію Мо­скви не зда­тні на­віть ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня по­вер­не­н­ня в Укра­ї­ну бран­ців Крем­ля. Хі­ба що, ко­гось по­вер­нуть ближ­че до ви­бо­рів ру­ка­ми пред­став­ни­ків про­мо­сков­ської Пар­тії ми­ру в Укра­ї­ні. Є всі під­ста­ви вва­жа­ти, що на Укра­ї­ну че­кає ще один ра­унд «рус­ской вє­сни». І до цьо­го тре­ба го­ту­ва­ти­ся не ли­ше на рів­ні за­яв. Про­те є ці­ла низ­ка пи­тань, слаб­ких ла­нок в обо­ро­ні кра­ї­ни, на які не­об­хі­дно ре­а­гу­ва­ти в екс­тре­но­му ре­жи­мі, чо­го ми, на жаль, не спо­сте­рі­га­є­мо. Укра­ї­на пра­кти­чно не­за­хи­ще­на з мо­ря. От ко­ли ви­ла­зять по­мил­ки всіх ро­ків не­за­ле­жно­сті, бо то­ді фа­кти­чно від­мо­ви­ли­ся від роз­бу­до­ви укра­їн­сько­го вій­сько­во­мор­сько­го фло­ту.

Про­те най­біль­ша бі­да – від­су­тність во­єн­но­по­лі­ти­чної на­ціо­наль­ної стра­те­гії. По­ки що все зво­ди­ться до то­го, щоб пе­ре­си­ді­ти во­ро­га, до­че­ка­ти­ся роз­па­ду Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції чи фі­зи­чно­го кін­ця Пу­ті­на. І Укра­ї­на ба­чи­ться тут аб­со­лю­тно па­сив­ним об’єктом, що ні­як не зда­тний бо­дай тро­хи впли­ну­ти на хід по­дій і по­спри­я­ти вла­сно­му по­ря­тун­ку.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.