Азо­тна ку­хня

Зав­дя­ки трей­де­рам на рин­ку мін­до­брив ді­ють ком­пен­са­тор­ні ме­ха­ні­зми, що за­ва­жа­ють на­дмір­но­му під­ви­щен­ню ці­ни

The Ukrainian Farmer - - Зміст - ПАВЛО КОРОТИЧ, МАРІЯ МИХНО

Дев’ятнад­ця­то­го черв­ня в се­лі Ха­цькі, що під Чер­ка­са­ми, від­бу­ло­ся уро­чи­сте пе­ре­рі­за­н­ня стрі­чки на но­во­збу­до­ва­но­му за­во­ді GROSSDORF, де ви­ро­бля­ють гра­ну­льо­ва­ні мі­не­раль­ні до­бри­ва. Під­при­єм­ство ство­ри­ла гру­па укра­їн­ських під­при­єм­ців із за­лу­че­н­ням іно­зем­них ін­ве­сти­цій. Но­ве ви­ро­бни­цтво ста­ло ло­гі­чним про­дов­же­н­ням роз­ви­тку ком­па­нії: по­над два ро­ки Агро­хі­мі­чна ком­па­нія GROSSDORF від­ван­та­жує рід­кі до­бри­ва КАС з вла­сно­го під­при­єм­ства й уже за­ро­би­ла со­бі по­зи­тив­ну ре­пу­та­цію в ба­га­тьох сіль­го­спви­ро­бни­ків. Сергій Ру­бан, ко­мер­цій­ний ди­ре­ктор ТОВ «Грос­дорф», люб’язно по­го­див­ся да­ти ін­терв’ю ав­то­рам цих ряд­ків, у яко­му ви­сві­тлив по­то­чну си­ту­а­цію на сві­то­во­му та вну­трі­шньо­му рин­ках мі­не­раль­них до­брив.

Па­не Сер­гію, ми за­раз спо­сте­рі­га­є­мо пе­ре­фор­ма­ту­ва­н­ня вну­трі­шньо­го рин­ку азо­тних мі­не­раль­них до­брив. Не так дав­но без­за­пе­ре­чним лі­де­ром і на­віть мо­но­по­лі­стом був «Остхем», ду­же по­ту­жно на­ро­щу­ва­ла свою при­су­тність Ро­сія, а спо­жи­вач зна­чною мі­рою тя­жів до її де­шев­ших до­брив. Пев­на не­ве­ли­ка час­тка на­ле­жа­ла за­хі­дним ком­па­ні­ям, які

по­зи­ціо­ну­ва­ли се­бе як ви­ро­бни­ки до­брив хоч і до­рож­чих, але ви­со­кої яко­сті. Що мо­жна ска­за­ти про су­ча­сні роз­кла­ди й ди­на­мі­ку цьо­го про­це­су?

— Справ­ді, основ­ну роль на рин­ку гра­ли укра­їн­ські ком­па­нії, зокре­ма «Остхем». Крім «Остхе­ма», яко­му на­ле­жить чо­ти­ри азо­тних під­при­єм­ства і «Су­ми­хім­пром», мо­жна на­зва­ти не­за­ле­жних ви­ро­бни­ків. Це «Дні­про­а­зот», але че­рез еко­но­мі­чні при­чи­ни він по­ки що від­клав пе­ре­за­пуск ви­ро­бни­цтва до­брив. Оде­ський при­пор­то­вий за­вод — теж ду­же по­ту­жний ви­ро­бник, який зде­біль­шо­го ви­ро­бляв про­ду­кцію для зов­ні­шньо­го рин­ку. Про­те оскіль­ки він пе­ре­бу­ває в дер­жав­ній вла­сно­сті, то пра­цює ду­же не­ри­тмі­чно.

На зов­ні­шньо­му рин­ку укра­їн­ські під­при­єм­ства втра­ти­ли кон­ку­рен­тні пе­ре­ва­ги че­рез ви­со­ку со­бі­вар­тість ви­ро­бни­цтва. Адже у сві­ті за остан­ній час на 30% зро­сли ба­зо­ві ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті, і цей про­цес три­ває. Но­ві під­при­єм­ства є більш еко­ном­ни­ми й те­хно­ло­гі­чни­ми. Укра­їн­ська хі­мія втра­чає свої по­зи­ції на їхньо­му фо­ні. Цей про­фі­цит окре­слив­ся ще ро­ків 15–20 то­му, ко­ли ки­тай­ці впер­ше пе­ре­тну­ли «ну­льо­ву» ме­жу, тоб­то зов­ні­шньо­тор­го­вель­ний ба­ланс мін­до­бри­ва­ми в них став по­зи­тив­ним і во­ни пе­ре­тво­ри­ли­ся на нет­то-екс­пор­те­рів. При­чо­му в до­во­лі істо­тних кіль­ко­стях. Хо­ча те­хно­ло­гії їм не до­зво­ля­ють пра­цю­ва­ти на над­то да­ле­кі від­ста­ні, але свій ре­гіон во­ни за­без­пе­чу­ють. А ви­па­ді­н­ня, ска­жі­мо, 5 млн тонн кар­ба­мі­ду з рин­ку при­зво­дить до то­го, що всі ті кра­ї­ни, й СНД зокре­ма, які ра­ні­ше екс­пор­ту­ва­ли на Ки­тай, втра­ти­ли цей об­сяг про­да­жу і зму­ше­ні бу­ли шу­ка­ти но­ві рин­ки. А шу­ка­ти но­ві рин­ки — це ду­же важ­ко. На­ші су­сі­ди ро­сі­я­ни та­кож не си­дять склав­ши ру­ки. За під­трим­ки дер­жа­ви во­ни по­си­лю­ють свій те­хні­чний по­тен­ці­ал.

Тре­ба ро­зу­мі­ти, що 70% усіх мі­не­раль­них до­брив — це до­бри­ва азо­тні, а ре­шта 30% — фо­сфор­ні й ка­лій­ні. Остан­ні від­рі­зня­ю­ться від азо­тних тим, що їхнє ви­ро­бни­цтво прив’яза­не до дже­ре­ла си­ро­ви­ни, і ця си­ро­ви­на є мі­не­раль­ною, ви­ко­пною. А азо­тні до­бри­ва ви­ро­бля­ють

із при­ро­дно­го га­зу, і за­вод не обов’яз­ко­во ста­ви­ти бі­ля свер­дло­ви­ни. Газ мо­же до­став­ля­ти­ся за ти­ся­чі кі­ло­ме­трів, го­лов­не, щоб йо­го ці­на в кін­ці тру­би бу­ла більш-менш аде­ква­тною.

Ро­сія, як го­лов­ний по­ста­чаль­ник га­зу у Єв­ро­пу, три­ва­лий час гра­ла­ся в га­зо­вий за­шморг, аж до­ки її са­му не при­ти­сли з ці­ною. Єв­ро­пей­ські під­при­єм­ства в тій си­ту­а­ції пра­цю­ва­ли або на мі­ні­маль­них по­ту­жно­стях, або ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли при­ві­зний амі­ак, який є про­мі­жним про­ду­ктом у ви­ро­бни­цтві азо­тних до­брив. Так бу­ло на­ба­га­то де­шев­ше, ніж ку­пу­ва­ти газ за ша­ле­ні гро­ші, ви­ро­бля­ти з ньо­го амі­ак, а вже з амі­а­ку — мі­не­раль­ні до­бри­ва. На­слід­ком цьо­го ста­ло те, що ри­нок змі­нив­ся. Єв­ро­пей­ські хі­мі­чні кор­по­ра­ції пе­ре­орі­єн­ту­ва­ли­ся на ви­ро­бни­цтво ма­со­во­го про­ду­кту на де­ше­вих на­пів­фа­бри­ка­тах. А по­тім за­без­пе­чи­ли се­бе аль­тер­на­тив­ни­ми ка­на­ла­ми по­ста­ча­н­ня при­ро­дно­го га­зу.

Ро­сія ж, втра­тив­ши ко­ли­шню ці­ну на газ, те­пер пра­гне са­ма пе­ре­ро­бля­ти йо­го на мін­до­бри­ва й про­да­ва­ти на сві­то­во­му рин­ку вже їх. Зокре­ма, і в Укра­ї­ні.

А що ж від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні? Вар­тість га­зу, не в остан­ню чер­гу й «зав­дя­ки» по­лі­ти­ці на­шо­го уря­ду, для хі­мі­чних ви­ро­бництв є за­ви­ще­ною — по­рів­ня­но зі сві­то­вою пра­кти­кою. Чо­му «Дні­про­а­зот» ра­ні­ше пра­цю­вав нор­маль­но? То­му що во­ни ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли газ укра­їн­сько­го ви­до­бу­тку. І я не ро­зу­мію, чо­му б укра­їн­ським під­при­єм­ствам, то­му са­мо­му «Остхе­му», не до­зво­ли­ти ви­до­бу­ва­ти вла­сний газ, вкла­да­ю­чи у це ін­ве­сти­ції, і з ньо­го ви­ро­бля­ти на­ціо­наль­ний про­дукт. Адже га­зу в Укра­ї­ні до­ста­тньо. Ми не по­вин­ні йо­го ім­пор­ту­ва­ти стіль­ки, як це ро­би­ться те­пер. Це на­слі­док ко­ру­пцій­них схем, на яких на­ма­га­ю­ться за­ро­бля­ти й до­сі.

Остан­ні­ми ро­ка­ми ви­до­бу­ток га­зу на­віть змен­шу­є­ться…

— Так, змен­шу­є­ться, то­му що не­має ін­ве­сти­цій. За­раз ви­ти­ска­ють із ро­до­вищ те, що там є, а по­шук но­вих, бу­рі­н­ня свер­дло­вин — це, ви­ба­чте, ве­ли­кі гро­ші. І ці гро­ші з’яви­ли­ся б, як­би від­кри­ли цей шлях для укра­їн­ських під­при­єм­ців, що пе­ре­ро­бля­ють газ і ство­рю­ють для Укра­ї­ни до­да­тко­ву вар­тість. А оскіль­ки цьо­го не від­бу­ва­є­ться, то ми втра­ча­є­мо кон­ку­рен­тність на зов­ні­шніх рин­ках мін­до­брив.

Однак вну­трі­шній укра­їн­ський ри­нок зро­стає. Я ро­бив ана­ліз за остан­ні де­сять ро­ків — зро­ста­н­ня спо­жи­ва­н­ня до­брив в Укра­ї­ні ста-

но­вить при­бли­зно 9% на рік. Це до­во­лі істо­тна ци­фра, і во­на по­ясню­є­ться роз­ви­тком на­шо­го аграр­но­го се­кто­ру.

Однак іно­ді до­во­ди­ться чу­ти, що по­рів­ня­но з ра­дян­ськи­ми ча­са­ми до­брив ни­ні вно­сять ду­же ма­ло.

— Це не так. Згі­дно тіль­ки з офі­цій­ною ста­ти­сти­кою, укра­їн­ські ґрун­ти отри­му­ють по­над 80 кг ді­ю­чої ре­чо­ви­ни на ге­ктар. То­ді як се­ре­дньо­єв­ро­пей­ський по­ка­зник — 100–120 кг.

Ка­жуть, що в Гол­лан­дії спо­жи­ва­ють 350… Але що та­ке ґрунт? Це жи­ва стру­кту­ра, і він мо­же спо­жи­ти азо­ту стіль­ки, скіль­ки по­трі­бно для жи­т­тя ро­слин і ґрун­то­вих ор­га­ні­змів. Зві­сно, мо­жна «за­пхну­ти» й біль­ше, але для цьо­го по­трі­бні спе­ці­аль­ні те­хно­ло­гії. Тоб­то я не вва­жаю, що в за­без­пе­че­но­сті на­ших ґрун­тів по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми є якісь про­бле­ми. Хо­ча, зро­зумі­ло, що спо­жи­ва­н­ня до­брив в Укра­ї­ні зро­ста­ти­ме.

Які про­це­си з ви­ро­бни­цтвом мін­до­брив в Укра­ї­ні від­бу­ва­ю­ться за­раз?

— За остан­ній рік від­бу­ли­ся до­во­лі сут­тє­ві змі­ни. Тро­хи біль­ше ніж рік то­му зу­пи­ни-

ли­ся під­при­єм­ства Фір­та­ша. Че­рез це во­ни за­бор­гу­ва­ли спо­жи­ва­чам зна­чні гро­ші, адже їм зав­жди пла­ти­ли на­пе­ред, і це весь час пра­цю­ва­ло нор­маль­но. Ні­хто не спо­ді­вав­ся, що ви­ни­кне та­ка не­при­єм­на си­ту­а­ція. Пі­сля зу­пин­ки під­при­ємств «Остхем» за­явив, що тих гро­шей, які про­пла­ти­ли спо­жи­ва­чі, уже не­має й по­вер­ну­ти їх во­ни не мо­жуть. Від­то­ді ми­нув рік, а ба­га­то агро­хі­мі­чних трей­де­рів ще й до­сі ма­ють бор­ги пе­ред агра­рі­я­ми. І по­то­чна си­ту­а­ція не дає опти­мі­зму в розв’язан­ні ці­єї про­бле­ми. Тоб­то з ве­ли­ки­ми ком­па­ні­я­ми, які ма­ють сут­тє­вий вплив, роз­ра­хо­ву­ю­ться, а з ма­ли­ми та се­ре­дні­ми — да­ле­ко не зав­жди… А це ж міль­йо­ни гри­вень, для під­при­ємств це — ве­ли­че­зні гро­ші.

Чи об’єктив­ною бу­ла при­чи­на зу­пин­ки за­во­дів?

— З одно­го бо­ку, при­чи­на зу­пин­ки бу­ла зов­ні­шньою: як­би во­ни го­ту­ва­ли­ся до зу­пин­ки, то не ро­би­ли б цьо­го в ава­рій­но­му ре­жи­мі.

Тоб­то якийсь опе­ра­тор із «На­фто­га­зу», я так ду­маю, зро­бив по­мил­ку чи йо­му да­ли не­пра­виль­ну ко­ман­ду по­ча­ти зни­жу­ва­ти тиск га­зу на ці під­при­єм­ства. Та пі­сля цьо­го мо­жна бу­ло ви­прав­ля­ти си­ту­а­цію в ін­шо­му клю­чі. Однак, на мою дум­ку, «Остхем» ско­ри­став­ся си­ту­а­ці­єю, яка на той мо­мент бу­ла на ру­ку Дми­тру Фір­та­шу. Фір­таш ска­зав, що, мов­ляв, ми ви­гра­ли суд у Сток­голь­мі, нам дер­жа­ва вин­на ве­ли­че­зні гро­ші, тож не­хай по­вер­тає, і ми із цих гро­шей роз­ра­ху­є­мо­ся з усі­ма ін­ши­ми. Про­те ко­са на­йшла на ка­мінь: дер­жа­ва не зби­ра­ла­ся по­вер­та­ти гро­ші Фір­та­шу, Фір­таш фир­кнув і ре­стар­ту за­во­дів не від­бу­ло­ся. От­же, че­рез кор­по­ра­тив­ний кон­флікт між «Остхе­мом» і дер­жав­ним «На­фто­га­зом» по­стра­жда­ли сіль­го­спви­ро­бни­ки. А дер­жа­ва від­сто­ро­ни­ла­ся від ці­єї си­ту­а­ції й спро­бу­ва­ла пе­ре­ве­сти кон­флікт у су­то ко­мер­цій­ну пло­щи­ну: мов­ляв, не ді­йшли зго­ди «Остхем» і спо­жи­ва­чі йо­го про­ду­кції. Хо­ча вин­на в йо­го ви­ни­кнен­ні бу­ла й са­ма дер­жа­ва.

Однак Дми­тро Ва­си­льо­вич та­ким сво­їм рі­ше­н­ням «ви­стре­лив со­бі в но­гу». То­му що трей­де­ри мін­до­брив у цій си­ту­а­ції по­ба­чи­ли, що не мо­жуть ста­біль­но отри­му­ва­ти про­ду­кцію з за­во­дів «Остхе­му», і по­ча­ли шу­ка­ти ін­ші дже­ре­ла. Зокре­ма, й ми: на­ше під­при­єм­ство ви­ро­бляє КАС і ба­га­то­ком­по­нен­тні гра­ну­льо­ва­ні до­бри­ва, а си­ро­ви­ною для ці­єї

про­ду­кції є кар­ба­мід, амі­а­чна се­лі­тра, суль­фат амо­нію. Ми не змо­гли їх отри­ма­ти в Укра­ї­ні, хо­ча гро­ші про­пла­ти­ли. Тож бу­ли зму­ше­ні укла­да­ти ім­порт­ні кон­тра­кти з Узбе­ки­ста­ном, а об­ся­ги там — де­ся­тки ти­сяч тонн. Це ве­ли­че­зні ко­шти, які мо­гли б за­ли­ши­ти­ся в Укра­ї­ні, але не за­ли­ши­ли­ся. І біль­шість трей­де­рів зро­би­ли так са­мо.

Кі­нець ми­ну­ло­го ро­ку за­кін­чив­ся тим, що укра­їн­ське ви­ро­бни­цтво мін­до­брив, яке фа­кти­чно про­сто­ю­ва­ло до ве­ре­сня, бу­ло за­мі­ще­но ім­пор­том, тоб­то спра­цю­вав ком­пен­са­тор­ний ме­ха­нізм рин­ку. Адже в Укра­ї­ні про­ша­рок трей­дер­ських ком­па­ній ду­же по­ту­жний, і це до­зво­ли­ло рин­ку швид­ко пе­ре­орі­єн­ту­ва­ти­ся на ін­ші дже­ре­ла по­ста­ча­н­ня й за­без­пе­чи­ти на­шо­го сіль­го­спви­ро­бни­ка мін­до­бри­ва­ми вча­сно, у по­трі­бних кіль­ко­стях і за ма­кси­маль­но аде­ква­тною ці­ною. Якщо на мо­мент зу­пин­ки за­во­дів ми ба­чи­ли сплеск ці­ни, то до кін­ця ро­ку во­на вже впа­ла до­во­лі істо­тно. Укра­їн­сько­му рин­ку, як пра­ви­ло, по­трі­бно 1,8–2 млн тонн се­лі­три (а се­лі­тра — це ба­зо­ве до­бри­во для на­шо­го рин­ку, час­тка яко­го ста­но­вить близь­ко 40% усіх ви­дів до­брив), а він її мав на кі­нець ро­ку 2,2–2,3 млн тонн, тоб­то був сфор­мо­ва­ний ве­ли­кий про­фі­цит.

Ко­ли я ви­сту­пав на рі­зних за­сі­да­н­нях і по­го­джу­валь­них на­ра­дах, то за­кли­кав не при­ду­му­ва­ти ні­чо­го з ре­гу­лю­ва­н­ням цін. Бо ці­ни са­мі ма­ли про­ва­ли­ти­ся че­рез те, що був на­дли­шок про­ду­кту на рин­ку. Тре­ба ли­ше від­пу­сти­ти «віж­ки», і все за­пра­цює як го­дин­ник, без жо­дних адмі­ні­стра­тив­них ва­же­лів. Вре­шті так і ста­ло­ся. В най­актив­ні­ший се­зон, у бе­ре­зні, ми вже ма­ли про­сі­да­н­ня ці­ни по­рів­ня­но із сі­чне­вою більш ніж на 1000 гри­вень. А на чер­вень ці­на зни­зи­ла­ся вже на 2000 гри­вень і біль­ше. Так пра­цює ри­нок.

Якою бу­ла і є ни­ні участь в укра­їн­сько­му рин­ку мін­до­брив ро­сій­ських ком­па­ній?

— Що­до ро­сій­ських ви­ро­бни­ків за­сто­со­ву­ю­ться обме­же­н­ня, які тре­ба роз­ді­ли­ти на дві ча­сти­ни. Пер­ша — ан­ти­дем­пін­го­ві обме­же­н­ня: про­це­ду­ра три­ва­ла кіль­ка ро­ків, і це був нор­маль­ний ци­ві­лі­зо­ва­ний під­хід. Ви ме­не ви­ба­чте: ро­сій­ські хі­мі­чні під­при­єм­ства отри­му­ють газ вдві­чі де­шев­ше, ніж укра­їн­ські. Це нор­маль­но чи ні? Те­о­ре­ти­чно, нор­маль­но — бо свій газ. Однак на­справ­ді не існує сво­го га­зу для ви­ро­бни­ка, ін­те­гро­ва­но­го у сві­то­вий ри­нок. Адже на сві­то­вий ри­нок Ро­сія про­дає газ за аб­со­лю­тно ін­ши­ми ці­на­ми, тоб­то та­ка по­ве­дін­ка на­зи­ва­є­ться суб­си­ду­ва­н­ням вну­трі­шньо­го ви­ро­бни­цтва й на­да­н­ням йо­му не­пе­ре­дба­че­них сві­то­вою пра­кти­кою кон­ку­рен­тних пе­ре­ваг. І що, ця пе­ре­ва­га зу­мо­ви­ла кра­щу якість про­ду­кції? Ні. Пе­ре­ва­га по­ля­гає ли­ше в мо­жли­во­сті отри­му­ва­ти де­ше­вий си­ро­вин­ний ре­сурс. При­чо­му, зав­дя­ки адмі-

ні­стра­тив­ним ме­то­дам. Як­би во­ни ку­пу­ва­ли газ на рин­ку ра­зом з усі­ма ін­ши­ми грав­ця­ми, то­ді мо­жна бу­ло б по­го­ди­ти­ся, а так — ні.

Ча­сто мо­жна по­чу­ти та­ку дум­ку, мов­ляв, допу­стіть ро­сі­ян на укра­їн­ський ри­нок, і ці­на на мін­до­бри­ва одра­зу впа­де до ро­сій­сько­го рів­ня. Та­ко­го не­має. Ро­сі­я­ни ми­ну­ло­го ро­ку збіль­ши­ли ім­порт ті­єї са­мої се­лі­три у два-три ра­зи, їхня час­тка се­ред ім­пор­те­рів ста­но­ви­ла 80%. А за­галь­на час­тка ім­пор­ту на укра­їн­сько­му рин­ку — до 40%. Чи при­зве­ло це до па­ді­н­ня ці­ни? Ні! На­віть якщо ро­сій­ський ім­пор­тер брав се­лі­тру на за­во­ді за ці­ною 100 до­ла­рів, то укра­їн­сько­му сіль­го­спви­ро­бни­ко­ві він все одно про­да­вав її по 200. Про­сто зро­ста­ла йо­го мар­жа. І чим біль­ше во­ни за­во­зять до­брив в Укра­ї­ну, тим біль­ше від­кри­ва­ють тут вла­сних пред­став­ництв, а про­да­ва­ти на­ма­га­ю­ться все одно за ма­кси­маль­ною ці­ною. А якщо є кон­ку­рен­ція з бо­ку укра­їн­сько­го чи ін­шо­го ви­ро­бни­ка, то во­ни ста­ви­ти­муть ці­ну тро­шки ниж­чу. Бо це є рин­ко­ва пра­кти­ка, ні­хто ні­ко­му ні­чо­го да­ру­ва­ти не бу­де. На нас все одно хо­чуть за­ро­би­ти, і з цим ні­чо­го не по­ро­биш.

От­же, ко­ли за­пра­цю­ва­ли обме­же­н­ня що­до ро­сій­ських ви­ро­бни­ків, трей­де­ри по­ча­ли вво­зи­ти до­бри­ва ду­же з ба­га­тьох дже­рел.

Якщо до 2017 ро­ку ми ма­ли се­ред іно­зем­них по­ста­чаль­ни­ків амі­а­чної се­лі­три до 2/3 ро­сі­ян, то у 2017 ро­ці за­галь­на кіль­кість іно­зем­них по­ста­чаль­ни­ків зро­сла вдві­чі, а час­тка ро­сі­ян у кіль­ка ра­зів упа­ла. Вво­зи­ли і При­бал­ти­ка, і Поль­ща, і Гру­зія, і Ка­зах­стан, і Узбе­ки­стан, і Ту­реч­чи­на. Гео­гра­фія ду­же ши­ро­ка, і це до­бре, бо це ство­рює кон­ку­рен­тний ри­нок.

Не так дав­но де­я­кі гро­мад­ські стру­кту­ри в укра­їн­сько­му АПК, зокре­ма Все­укра­їн­ська аграр­на ра­да, про­ве­ли сер­йо­зну ін­фор­ма­цій­ну кам­па­нію із за­кли­ком зня­ти обме­же­н­ня на вве­зе­н­ня ро­сій­ських до­брив. Мов­ляв, ці обме­же­н­ня по­трі­бні тіль­ки Фір­та­шу, а укра­їн­ським агра­рі­ям во­ни на шко­ду.

— Я ду­маю, це чи­стої во­ди ло­бізм. Най­імо­вір­ні­ше, до­бре про­сти­му­льо­ва­ний за­ці­кав­ле­ни­ми сто­ро­на­ми.

От­же, за ан­ти­дем­пін­го­ви­ми обме­же­н­ня­ми про­ти ро­сій­ських ви­ро­бни­ків мін­до­брив на­ста­ла чер­га сан­кцій­них.

— Так, по­тім бу­ли вве­де­ні пер­со­наль­ні обме­же­н­ня про­ти де­яких ви­ро­бни­ків. І ме­ні зда­є­ться, що во­ни не бу­ли опра­цьо­ва­ні. Я ро­зу­мію, що «Єв­ро­хім» по­ста­чав свою про­ду­кцію на оку­по­ва­ну те­ри­то­рію, — з та­ки­ми ре­ча­ми ми­ри­ти­ся не мо­жна. Однак ком­па­нія «Фо­са­гро» є ви­ро­бни­ком, який до­бро­со­ві­сно по­ста­чає в Укра­ї­ну фо­сфор­ні до­бри­ва, і за­мі­ни­ти де­я­кі їх ви­ди фа­кти­чно ні­чим. На­віть якщо вве­де­н­ня цих обме­жень бу­ло та­ким по­трі­бним, то спо­ча­тку під­го­туй­те для цьо­го ба­зис, якісь ре­зер­ви, і вже по­тім уводь­те. Якщо та­кої під­го­тов­чої ро­бо­ти не ви­ко­на­ти, то ви­ни­кне де­фі­цит і зро­ста­н­ня ці­ни. Так во­но й ста­ло­ся. Адже по­над 90% фо­сфор­них до­брив в Укра­ї­ні є ім­порт­ни­ми, оскіль­ки ми не ма­є­мо для їх ви­ро­бни­цтва мі­не­раль­ної ба­зи. Мо­жна ім­пор­ту­ва­ти фо­сфо­ри­ти, ска­жі­мо, з Ма­рок­ко — не пи­та­н­ня. Про­те до цьо­го тре­ба бу­ти го­то­вим. По­трі­бно ство­ри­ти пор­то­ву ін­фра­стру­кту­ру то­що. Тоб­то ось та­ко­го ро­ду обме­же­н­ня, як про­ти «Фо­са­гро», ре­аль­но мо­жуть уда­ри­ти по на­ших агра­рі­ях.

У той час, ко­ли зу­пи­ни­ли­ся за­во­ди Фір­та­ша, чи ро­сій­ські до­бри­ва по­ста­ча­ли­ся ста­біль­но?

— Так, то­ді все по­ста­ча­ло­ся згі­дно з кон­тра­кта­ми.

Однак усе одно на­ціо­наль­ний ви­ро­бник по­ви­нен за­йма­ти від по­ло­ви­ни до двох тре­тин рин­ку, то­ді ри­нок пра­цює най­ефе­ктив­ні­ше для за­до­во­ле­н­ня по­треб вну­трі­шньо­го спо­жи­ва­ча.

Бо зов­ні­шнє по­ста­ча­н­ня — це ре­гу­ля­тор ці­ни й під­три­ма­н­ня ба­лан­су про­ду­кції, а вну­трі­шнє ви­ро­бни­цтво — це основ­ний об­сяг про­да­жу і, від­по­від­но, на­пов­не­н­ня дер­жав­но­го бю­дже­ту. Вну­трі­шнім ви­ро­бни­цтвом ми по­вин­ні за­без­пе­чу­ва­ти без­пе­ку на­шо­го сіль­го­спви­ро­бни­ка і, вре­шті, про­до­воль­чу без­пе­ку дер­жа­ви, щоб ні­хто нам не міг ви­кру­ти­ти ру­ки.

Ми за­раз за­ле­жи­мо від по­ста­ча­н­ня, ска­жі­мо, ро­сій­ських фо­сфор­них до­брив на 80% і не зна­є­мо, що зав­тра Пу­ті­ну стрель­не в го­ло­ву. По­ди­ві­ться, що ре­транс­лює ро­сій­ський зер­но­вий со­юз: во­ни ка­жуть, що по­ста­ча­н­ня пше­ни­ці з Чор­но­мор­сько­го ре­гіо­ну мо­гло б бу­ти та­ким-то, як­би не укра­їн­ці, що зби­ва­ють ці­ну. І ось, уяві­мо, Пу­тін слу­хає це й ка­же: «А да­вай­те ми на три ти­жні при­пи­ни­мо по­ста­ча­н­ня до­брив». При­пи­ни­ли. В ре­зуль­та­ті під час по­сів­ної укра­їн­ці не­дов­не­сли до­брив, одер­жа­ли мен­ший уро­жай, ці­на під­ви­щи­ла­ся. Це ціл­ком імо­вір­ний сце­на­рій, який мо­же бу­ти за­пу­ще­но.

Не­що­дав­но бу­ло анон­со­ва­но ство­ре­н­ня в Укра­ї­ні но­вої ве­ли­кої ме­ре­жі тор­гів­лі мі­не­раль­ни­ми до­бри­ва­ми, одним із пар­тне­рів якої є «Остхем».

— Дру­гим пар­тне­ром є Тор­го­вий дім «Агро­ім­порт»: ця ком­па­нія зли­ла­ся на пев­них умо­вах з «УкрАгро­НПК», яка є роз­дрі­бною ме­ре­жею «Остхе­му», і в ре­зуль­та­ті утво­ри­ла­ся най­по­ту­жні­ша склад­ська ме­ре­жа мін­до­брив в Укра­ї­ні. Це об’єд­на­н­ня до­зво­лить Фір­та­шу зно­ву отри­ма­ти до­мі­нан­тне по­ло­же­н­ня на рин­ку. Я б не да­вав по­зи­тив­ної оцін­ки цьо­му яви­щу, але, з дру­го­го бо­ку, та­кий їхній крок є ло­гі­чним, адже дає змо­гу роз­та­шу­ва­ти скла­ди ближ­че до клі­єн­тів. І якщо ці­ни не за­ви­щу­ва­ти­муть і там бу­де ма­кси­маль­на кіль­кість

до­брив, по­трі­бних агра­рі­ям, то, в прин­ци­пі, для спо­жи­ва­чів це бу­де по­зи­тив­ним яви­щем. Го­лов­не, щоб це не при­зве­ло до ви­ті­сне­н­ня з рин­ку всіх ін­ших грав­ців, адже во­ни є отим ком­пен­са­тор­ним ме­ха­ні­змом від будь-яко­го мо­но­по­лі­зму. Адже щой­но мо­но­по­ліст від­чує, що він ви­ті­снив усіх сво­їх кон­ку­рен­тів, то по­чи­нає мі­ні­мі­зу­ва­ти ви­да­тки — тоб­то по­гір­шу­ва­ти якість і ма­кси­мі­зу­ва­ти при­бу­ток — тоб­то під­ні­ма­ти ці­ни. Мо­но­по­лізм — це зло за будь-яких об­ста­вин. Тож дер­жа­ва по­вин­на кон­тро­лю­ва­ти та­кі про­е­кти. І обов’яз­ко­во тре­ба під­три­му­ва­ти не­за­ле­жний трей­динг, який зда­тен стри­му­ва­ти на­віть та­ку ве­ли­че­зну ком­па­нію, як «Остхем».

Та й ін­ші ви­ро­бни­ки мін­до­брив, як от ми, бу­де­мо зав­жди ве­сти бо­роть­бу за свою час­тку рин­ку, і для агра­рія це ду­же до­бре. Ми ком­пен­су­є­мо пев­ні ри­зи­ки, які в ньо­го ви­ни­ка­ють, ство­рю­є­мо то­вар­ний за­пас, щоб зно­ву не по­тра­пи­ти в си­ту­а­цію, ко­ли в роз­пал се­зо­ну на рин­ку ра­птом зни­кає якийсь вид про­ду­кту.

Яким чи­ном роз­ви­ва­є­ться ви­ро­бни­цтво азо­тних до­брив в Укра­ї­ні по­за ме­жа­ми відо-

мих тра­ди­цій­них грав­ців? Чи «Грос­дорф» є уні­каль­ним у цьо­му сен­сі?

— Ні. Є ба­га­то ви­ро­бни­ків, що ви­ро­бля­ють і рід­кі до­бри­ва, і твер­ді. Пи­та­н­ня ли­ше в то­му, як ре­тель­но лю­ди під­хо­дять до яко­сті. Ми на­ма­га­є­мо­ся під­хо­ди­ти з по­зи­ції єв­ро­пей­ських те­хно­ло­гій і єв­ро­пей­ської ме­то­до­ло­гії. І це дає ре­зуль­тат: із на­ми вже спів­пра­цю­ють та­кі ве­ли­кі грав­ці, як «Кер­нел», МХП, «Ба­ри­шів­ська зер­но­ва ком­па­нія», «Хар­віст» й ін­ші. І по­вір­те, хол­дин­ги — ду­же при­скі­пли­ві оці­ню­ва­чі яко­сті. То­му нас уже по­ча­ли під­ро­бля­ти. По КАСах у 2017 ро­ці ми вже отри­ма­ли 15% рин­ку Укра­ї­ни.

Однак на рин­ку до­во­лі ба­га­то ком­па­ній, що ви­ро­бля­ють не­які­сний про­дукт. Зокре­ма, не ви­три­му­ють па­ра­ме­три вмі­сту ді­ю­чої ре­чо­ви­ни в до­бри­ві, рід­ке до­бри­во до­пу­скає роз­ша­ру­ва­н­ня в про­це­сі збе­рі­га­н­ня, ді­ю­ча ре­чо­ви­на втра­ча­є­ться під час уне­се­н­ня. Все це є на­слід­ком не­до­три­ма­н­ня те­хно­ло­гії в про­це­сі ви­ро­бни­цтва до­брив.

Що по­трі­бно для то­го, щоб за­пра­цю­ва­ло но­ве ви­ро­бни­цтво азо­тних мін­до­брив? Га­зо­ва тру­ба? Амі­ак?

— Ви­ро­бни­кам по­трі­бно не за­ва­жа­ти. Ось, ска­жі­мо, ми за­раз пра­цю­є­мо на твер­дій си­ро­ви­ні. Мо­гли б ви­йти і на ви­ро­бни­цтво з амі­а­ку, але на­ше еко­ло­гі­чне за­ко­но­дав­ство й на­ші до­звіль­ні ор­га­ни ду­же при­скі­пли­во став­ля­ться до від­кри­т­тя ко­жно­го но­во­го ви­ро­бни­цтва, і про­це­ду­ри за­тя­гу­ю­ться на три­ва­лий час. Як­би їх спро­сти­ти, то, на мою дум­ку, зро­ста­н­ня ма­лої хі­мії в Укра­ї­ні пі­шло б ша­ле­ни­ми тем­па­ми.

А га­зо­ва тру­ба в нас у се­лі є — це вза­га­лі не про­бле­ма. Ме­ні ча­сто ка­жуть, що «справ­жні» ви­ро­бни­ки мін­до­брив по­вин­ні ма­ти до­ступ до га­зу, отри­му­ва­ти з ньо­го амі­ак, а з амі­а­ку — се­лі­тру. Про­те це зов­сім не обов’яз­ко­во, сві­то­ва пра­кти­ка це не під­твер­джує. На ко­жно­му ета­пі є своє окре­ме ви­ро­бни­цтво, окре­мий про­дукт і до­да­тко­ва вар­тість, яку цей про­дукт дає. З цьо­го при­бу­тку спла­чу­ю­ться по­да­тки, ство­рю­ю­ться ро­бо­чі мі­сця. І якщо на ко­жно­му ета­пі є та­кий при­бу­ток, то весь лан­цю­жок пра­цює ефе­ктив­но. А якщо бу­де ви­гі­дні­ше пе­ре­хо­ди­ти на си­ро­ви­ну ниж­чо­го пе­ре­ді­лу, то то­ді тре­ба бу­де це ро­би­ти, але в на­шій дер­жа­ві умов для цьо­го по­ки що не­має.

Сергій Ру­бан

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.