Зер­но у ямі

До по­яви еле­ва­то­рів і під­ло­го­вих скла­дів збіж­жя за­си­па­ли в зем­ля­ні ями, і цей спо­сіб збе­рі­га­н­ня не втра­тив акту­аль­но­сті й до­те­пер

The Ukrainian Farmer - - Зберігання - МАРК БЄЛЯВЦЕВ

Удав­ни­ну на­ші пра­щу­ри все зер­но, з яко­го пе­кли хліб, най­ча­сті­ше на­зи­ва­ли одним сло­вом — «жи­то». Від­по­від­но, і будь-яку бу­до­ву, при­зна­че­ну для збе­рі­га­н­ня зер­на, іме­ну­ва­ли «жи­тни­цею». Обла­шту­ва­н­ня місць, у яких мо­жна бу­ло без­пе­чно й три­ва­лий час збе­рі­га­ти збіж­жя, ста­ло для лю­дей по­стій­ною тур­бо­тою з тих са­мих ча­сів, як во­ни по­ча­ли ви­ро­щу­ва­ти зла­ки та вжи­ва­ти їх у їжу. Для укра­їн­ців тра­ди­цій­ним мі­сцем для збе­рі­га­н­ня вро­жаю до по­яви під­ло­го­вих схо­вищ і еле­ва­то­рів бу­ли хлі­бні ко­мо­ри, у яких зер­но за­си­па­ли в за­сі­ки — де­рев’яні ящи­ки або бо­чки. Та ще ра­ні­ше зер­но збе­рі­га­ли у ямах, які про­сто ви­ко­пу­ва­ли в зем­лі. До цьо­го не­хи­тро­го, але на­дій­но­го та зру­чно­го спосо­бу збе­рі­га­н­ня вда­ва­ли­ся ба­га­то на­ро­дів у рі­зних ку­то­чках сві­ту.

Від Се­ред­зем­но­мор’я до Ру­сі

За ін­фор­ма­ці­єю ан­ти­чно­го істо­ри­ка Плі­нія, зер­но­ві ями («си­ри») ши­ро­ко ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли­ся в Кап­па­до­кії, Фра­кії, Іспа­нії та Афри­ці. В ан­ти­чні ча­си по­руч з Єру­са­ли­мом роз­та­шо­ву­ва­ло­ся мі­сто Се­лум, яке бу­ло на той час одним із най­біль­ших ре­гіо­наль­них рин­ків зер­на. Під час йо­го роз­ко­пок ар­хе­о­ло­ги з’ясу­ва­ли, що все мі­сто бу­ло бу­кваль­но усі­я­не ве­ли­ки­ми зер­но­ви­ми яма­ми, обли­цьо­ва­ни­ми ка­ме­нем.

Під час роз­ко­пок Оль­вії ви­яви­ли зер­но­схо­ви­ще об’ємом май­же 60 ку­бо­ме­трів, спо­ру­дже­не, ймо­вір­но, ще III ст. до н. е. Ця зер­но­ва яма бу­ла гру­шо­по­ді­бної фор­ми, її гли­би­на ста­но­ви­ла 6,1 м, ді­а­метр вго­рі — 1,5 м, вни­зу — 4,4 м. На Кі­прі й Маль­ті зер­но­ві ями зав­глиб­шки до 15 м ви­дов­бу­ва­ли в ске­ля­сто­му ґрун­ті — ва­пня­ку, й успі­шно збе­рі­га­ли в них пше­ни­цю. За­ле­жно від мі­сце­во­сті, ями для зер­на ма­ли рі­зну фор­му й те­хно­ло­гію обла­шту­ва­н­ня. Най­ча­сті­ше це бу­ли са­ме гру­шо­по­ді­бні ями, що роз­ши­ря­ли­ся до­ни­зу.

Їхні стін­ки об­кла­да­ли ка­ме­нем, обма­зу­ва­ли гли­ною, про­сто утрам­бо­ву­ва­ли й об­пі­ка­ли во­гнем, зав­дя­ки чо­му на них фор­му­вав­ся щіль­ний про­ша­рок, який пе­ре­шко­джав про­ни­кнен­ню во­ло­ги з ґрун­ту. Роз­мір ям за­ле­жав від кон­кре­тних по­треб і об­ся­гів збе­рі­га­н­ня.

Ями для зер­на ча­сто тра­пля­ли­ся і в Схі­дній Єв­ро­пі, при­чо­му по­де­ку­ди з них бу­ли сфор­мо­ва­ні ці­лі зер­но­схо­ви­ща. Для при­кла­ду: в Бу­де­штах, що на те­ри­то­рії су­ча­сної Мол­до­ви, за ча­сів чер­ня­хів­ської куль­ту­ри бу­ли по­бу­до­ва­ні два зер­но­схо­ви­ща: одне — на шість ям у двох ря­дах зі спе­ці­аль­но спо­ру­дже­ним над ни­ми на­ві­сом пло­щею 7,5 × 6,5 м, дру­ге — на 10 ям із на­ві­сом пло­щею 15 × 9 м. Ді­а­метр ям був до 80 см, гли­би­на — до 1,3 м, сті­ни бу­ли обма­за­ні гли­ною й об­пе­че­ні. Ана­ло­гі­чні зер­но­схо­ви­ща зна­йшли і на по­се­ле­н­нях пше­вор­ської куль­ту­ри в Поль­щі.

Та най­біль­ший ком­плекс зер­но­схо­вищ то­го ча­су, який на­ле­жить до куль­ту­ри кар­пат­ських кур­га­нів, бу­ло від­кри­то в Пи­ли­пах (За­хі­дна Укра­ї­на) — близь­ко 10 схо­вищ IV ст.

При­чо­му ко­жну яму ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли для збе­рі­га­н­ня зер­на пев­но­го ви­ду.

У пи­сьмо­вих дже­ре­лах ста­ро­дав­ньої Укра­ї­ни зер­но­ві ями ви­ра­зно зга­ду­ю­ться в «Ру­ській прав­ді», яку ки­їв­ський князь Ярослав у 1016 ро­ці при­віз до Нов­го­ро­да. Со­рок тре­тя ста­т­тя мі­стить текст: «Якщо кра­де на то­ку або зер­но у ямі, то скіль­ки їх кра­ли, всім по 3 грив­ні і по 30 кун». А ось що пи­сав про зер­но­ві ями укра­їн­ський істо­рик Дми­тро Явор­ни­цький у сво­їй «Істо­рії за­по­різь­ких ко­за­ків»:

«Ці ями вла­што­ву­ва­ли в та­кий спо­сіб.

Го­спо­да­рі ви­би­ра­ли від­кри­те й су­хе мі­сце у вла­сно­му зи­мів­ни­ку або бі­ля ньо­го; в обра­но­му мі­сці ви­ко­пу­ва­ли кру­глу яму з не­ве­ли­ким отво­ром, че­рез який мо­гла про­ліз­ти одна або дві лю­ди­ни; цю яму, глад­ко ви­ма­зав­ши в ній гли­ною до­лів­ку, сті­ни і сте­лю, про­су­шу­ва­ли і пе­ред са­мим за­си­па­н­ням до неї хлі­ба жар­ко про­то­плю­ва­ли; дав­ши де­я­кий час охо­ло­ну­ти їй від во­гню, на­пов­ню­ва­ли хлі­бом, отвір за­кла­да­ли до­шка­ми, а по­верх до­шок на­гор­та­ли зем­лю; зем­лю щіль­но трам­бу­ва­ли, не­о­дмін­но в рі­вень з зов­ні­шньою по­верх­нею, і та­ким чи­ном збе­рі­га­ли про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків свої хлі­бні за­па­си. За­кла­де­ний за­зна­че­ним спосо­бом хліб рід­ко псу­вав­ся, ви­клю­ча­ю­чи ті ви­пад­ки, ко­ли в яму вна­слі­док по­га­но­го ущіль­не­н­ня зем­лі по­тра­пля­ла во­да. Якщо по­тре­ба ви­ма­га­ла від­кри­ти та­ку яму, то го­спо­да­рі вжи­ва­ли при цьо­му де­які за­по­бі­жні за­хо­ди: зняв­ши до­шки, во­ни по­спі­шно йшли від ями, щоб уни­кну­ти за­тхло­го ду­ху, який міг вби­ти на мі­сці не­обе­ре­жну лю­ди­ну. Зняв­ши та­ким чи­ном до­шки з ями, го­спо­да­рі за­ли­ша­ли її від­кри­тою про­тя­гом ці­ло­го ти­жня і тіль­ки пі­сля за­кін­че­н­ня цьо­го ча­су ви­би­ра­ли за­си­па­ний в неї хліб».

На ви­па­док вій­ни

Ну, то все спра­ви дав­но ми­ну­лих ча­сів, по­ду­має чи­тач. Однак ні — ще кіль­ка де­ся­ти­літь то­му збе­рі­га­н­ня зер­на у ямах ува­жа­ло­ся до­сить пер­спе­ктив­ною те­хно­ло­гі­єю, а по­де­ку­ди во­на ви­ко­ри­сто­ву­є­ться і в на­ші дні.

Так, під­зем­но­му збе­рі­ган­ню зер­на в ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни і пі­сля неї при­ді­ляв ве­ли­ку ува­гу уряд Ар­ген­ти­ни че­рез тру­дно­щі зер­но­екс­пор­ту. В кра­ї­ні спо­ру­джу­ва­ли мі­цні бе­тон­ні під­зем­ні схо­ви­ща з бі­тум­ною во­до­не­про­ни­кною ізо­ля­ці­єю та по­стій­ни­ми да­ха­ми, які вмі­ща­ли близь­ко 500 т збіж­жя. У 1951 ро­ці Мі­ні­стер­ство на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки Ар­ген­ти­ни на­віть по­ши­ри­ло офі­цій­не по­ві­дом­ле­н­ня про хід бу­дів­ни­цтва під­зем­них схо­вищ і стан зер­на в них. Зокре­ма, по­ві­дом­ля­ло­ся, що пі­сля 18-мі­ся­чно­го збе­рі­га­н­ня пше­ни­ця не за­зна­ла сут­тє­вих змін. Уміст біл­ка, клей­ко­ви­ни й маль­то­зи в ній збе­ріг­ся на по­ча­тко­во­му рів­ні, ли­ше не­зна­чно зни­зи­ла­ся схо­жість зер­на. На­то­мість бо­ро­шно­мель­ні та хлі­бо­пе­кар­ські вла­сти­во­сті бу­ли ціл­ком за­до­віль­ни­ми.

Та­кож екс­пе­ри­мен­ти зі збе­рі­га­н­ням зер­на в під­зем­них бун­ке­рах ба­га­то кра­їн про­во­ди­ли в ча­си хо­ло­дної вій­ни, ко­ли атом­ну вій­ну вва­жа­ло­ся за мо­жли­ве пе­ре­жи­ти гли­бо­ко під зем­лею з до­ста­тнім за­па­сом во­ди й про­ду­ктів. Та й сьо­го­дні від та­ко­го спосо­бу збе­рі­га­н­ня не по­спі­ша­ють від­мов­ля­ти­ся. На­при­клад, у кра­ї­нах Ла­тин­ської Аме­ри­ки (Ве­не­су­е­ла, Па­ра­гвай) у під­зем­ні схо­ви­ща й до­ни­ні що­рі­чно за­си­па­ють по кіль­ка міль­йо­нів тонн зер­на.

А кіль­ка ро­ків то­му де­пар­та­мент сіль­сько­го го­спо­дар­ства й про­до­воль­ства Ав­стра­лії про­вів ви­про­бу­ва­н­ня трьох під­зем­них схо­вищ зер­на міс­ткі­стю від­по­від­но 5, 50 і 120 т. Пі­сля збе­рі­га­н­ня про­тя­гом 3,5 ро­ків зер­но не втра­ти­ло ви­со­ку схо­жість і енер­гію про­ро­ста­н­ня, по­шко­джень шкі­дли­ви­ми ко­ма­ха­ми та мі­кро­ор­га­ні­зма­ми та­кож не ви­яви­ли. Збе­ре­же­ний у та­кий спо­сіб урожай ціл­ком мо­жна бу­ло ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти як на на­сін­нє­ві, так і на хар­чо­ві ці­лі. З до­сві­ду де­яких фер­ме­рів За­хі­дної Ав­стра­лії збе­рі­га­н­ня зер­на в під­зем­них ямах мо­жли­ве і впро­довж зна­чно дов­шо­го стро­ку — до 11 ро­ків. То­му цей де­ше­вий і на­дій­ний спо­сіб во­ни ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють для збе­рі­га­н­ня фу­ра­жно­го зер­на, а та­кож для про­до­воль­чо­го, ко­ли на рин­ку за ньо­го про­по­ну­ють над­то низь­кі ці­ни.

Пе­ре­кри­ти ки­сень шкі­дни­кам

Збе­рі­га­н­ня зер­на у ямах бу­ло по­ши­ре­не в ста­ро­дав­ньо­му сві­ті, оскіль­ки во­но бу­ло пра­кти­чно єди­но до­сту­пним, а обла­шту­ва­ти та­кі схо­ви­ща бу­ло до­во­лі про­сто. Однак спра­ва не ли­ше в про­сто­ті, а й в осо­бли­во­стях те­хно­ло­гії. На­при­клад, сьо­го­дні три­ва­ле збе­рі­га­н­ня на еле­ва­то­рах ба­зу­є­ться на су­шін­ні та ре­гу­ляр­ній вен­ти­ля­ції зер­но­вої ма­си. Збе­рі­га­н­ня ж зер­на у ямі ви­ко­ри­сто­вує зов­сім ін­ші ме­то­ди — гер­ме­ти­за­цію й охо­ло­дже­н­ня.

Зро­зумі­ло, що мо­жли­во­сті су­ши­ти зер­но, осо­бли­во в до­во­лі ве­ли­ких кіль­ко­стях, у дав­ні ча­си не бу­ло. Су­ши­ти зер­но мо­жна бу­ло тіль­ки в по­лі, та все одно вміст во­ло­ги в ньо­му ча­сто був ви­щий за при­пу­сти­мі сьо­го­дні нор­ми. Однак не­за­ле­жно від кіль­ко­сті во­ло­ги в зер­ні гер­ме­ти­за­ція зер­на у ямі (не­дар­ма ж їх ро­би­ли пе­ре­ва­жно гру­шо­по­ді­бної фор­ми, щоб че­рез вузь­ке гор­ле­чко обме­жи­ти до­ступ по­ві­тря) за­без­пе­чує зни­же­н­ня кон­цен­тра­ції ки­сню в ній до рів­ня, за яко­го ко­мір­ні ко­ма­хи та цві­ле­ві гри­би або ги­нуть, або при­пи­ня­ють пло­ди­ти­ся.

Ін­тен­сив­ність по­гли­на­н­ня ки­сню та ви­ді­ле­н­ня ву­гле­ки­сло­го га­зу за­ле­жить від чи­сель­но­сті по­пу­ля­ції шкі­дни­ків, тем­пе­ра­ту­ри й сту­пе­ня гер­ме­ти­чно­сті схо­ви­ща.

Зві­сно, аб­со­лю­тної гер­ме­ти­чно­сті в зер­но­вій ямі до­сяг­ти важ­ко, але пра­кти­ка свід­чить, що на­віть у міс­тко­стях із не­зна­чним ви­то­ком по­ві­тря силь­на за­ра­же­ність зер­на усу­ва­ла­ся. Ко­ли над­хо­дже­н­ня ки­сню в схо­ви­ще за до­бу мен­ше за 0,5% об­ся­гу віль­но­го про­сто­ру, то, якщо на­віть за­ра­же­ність не лі­кві­ду­є­ться пов­ні­стю, час­тко­ве її зни­же­н­ня за­по­бі­гає зна­чно­му псу­ван­ню зер­на.

Крім то­го, для під­зем­них схо­вищ ха­ра­ктер­на по­рів­ня­но рів­но­мір­на тем­пе­ра­ту­ра про­тя­гом ро­ку, і цим во­ни ні­чим не від­рі­зня­ю­ться від льо­хів, у яких на­віть спе­ко­тним лі­том зав­жди прохо­ло­дно — 15–20 °С. Охо­ло­дже­н­ня зер­на — це ще одна з те­хно­ло­гій йо­го збе­рі­га­н­ня. В охо­ло­дже­но­му зер­ні й на­сін­ні спо­сте­рі­га­є­ться зни­же­н­ня не ли­ше фі­зіо­ло­гі­чної актив­но­сті зер­но­вої ма­си, а й усіх її жи­вих ком­по­нен­тів — мі­кро­фло­ри та шкі­дни­ків хлі­бних за­па­сів. Як ві­до­мо, ко­ма­хи й клі­щі не ма­ють по­стій­ної тем­пе­ра­ту­ри ті­ла, то­му актив­ність їх жит­тє­вих про­це­сів ціл­ком за­ле­жить від тем­пе­ра­ту­ри нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща і про­ті­кає тіль­ки в ін­тер­ва­лі ціл­ком пев­них тем­пе­ра­тур, за ме­жа­ми яких на­стає хо­ло­дне або те­пло­ве за­ці­пе­ні­н­ня і за­ги­бель.

Рі­зні ви­ди шкі­дни­ків і ста­дії їх роз­ви­тку ма­ють рі­зну хо­ло­до­стій­кість. До дії низь­ких тем­пе­ра­тур най­чу­тли­ві­ші те­пло­лю­бні ви­ди шкі­дни­ків: зер­но­вий то­чиль­ник, зер­но­ва міль, ква­со­ле­ва зер­нів­ка, ри­со­вий дов­го­но­сик. По­збу­ти­ся шкі­дни­ків пов­ні­стю шля­хом охо­ло­дже­н­ня зер­на не в ямі не є мо­жли­вим, оскіль­ки для цьо­го не­об­хі­дно охо­ло­ди­ти зер­но­ву ма­су до тем­пе­ра­ту­ри 15°C і ниж­че.

Про­те спо­віль­ни­ти їхній роз­ви­ток, обме­жи­ти чи­сель­ність — ціл­ком ре­аль­но. То­му при­ро­дне охо­ло­дже­н­ня зер­на у ямі ви­яв­ля­є­ться ду­же до­ре­чним і ко­ри­сним.

Ко­па­ти тро­хи да­лі від во­ди

От­же, ями — про­сті, ви­про­бу­ва­ні ча­сом схо­ви­ща, при­да­тні для три­ва­ло­го збе­рі­га­н­ня за­па­сів зер­на, а та­кож йо­го се­зон­них на­дли­шків. Ями мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти і для не­три­ва­ло­го збе­рі­га­н­ня, на­при­клад, щоб по­збу­ти­ся роз­пло­дже­н­ня в зер­ні шкі­дни­ків.

За по­тре­би ями для збе­рі­га­н­ня зер­на мо­жна обла­што­ву­ва­ти і в умо­вах су­ча­сних го­спо­дарств, тіль­ки слід ви­би­ра­ти для них мі­сце, у яко­му рі­вень під­зем­но­го во­дно­го го­ри­зон­ту ниж­чий за дни­ще ями про­тя­гом усьо­го ро­ку. Та­кож ді­лян­ка бі­ля схо­ви­ща по­вин­на ма­ти не­ве­ли­кий ухил, щоб не від­бу­ва­ло­ся її за­то­пле­н­ня до­що­вою во­дою під час зли­ви. Дах над ямою теж має бу­ти во­до­не­про­ни­кним, мі­цним і щіль­ним. Осо­бли­ву ува­гу на­ле­жить при­ді­ля­ти мі­сцям при­ля­га­н­ня да­ху до стін — у них не має бу­ти щі­лин ані для про­ни­кне­н­ня во­ло­ги, ані для актив­но­го по­ві­тро­об­мі­ну.

Якщо схо­ви­ще дов­ге і вузь­ке, йо­го до­ціль­но роз­ді­ли­ти вер­ти­каль­ни­ми пе­ре­го­род­ка­ми на від­сі­ки. Щоб змен­ши­ти об­сяг по­ві­тря­но­го про­сто­ру й тим са­мим «пе­ре­кри­ти ки­сень» для ко­мах і гри­бів, схо­ви­ще по­трі­бно за­пов­ню­ва­ти на ма­кси­мум йо­го об­ся­гу. Ще ба­жа­но вста­но­ви­ти в ньо­му про­сті при­ла­ди для ви­мі­рю­ва­н­ня тем­пе­ра­ту­ри, рів­ня ки­сню і ву­гле­ки­сло­го га­зу, а та­кож ма­ти при­строї для пе­рі­о­ди­чно­го від­бо­ру проб зер­на.

Ями для збе­рі­га­н­ня зер­на у пе­чер­но­му мі­сті Ба­кла

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.