По­вер­не­н­ня ав­тен­ти­чних ек­зо­тів

За­кар­пат­ські фер­ме­ри взя­ли­ся від­но­ви­ти по­пу­ля­цію кар­пат­сько­го буй­во­ла. Спо­ді­ва­ю­ться на до­по­мо­гу сир­них гур­ма­нів і ту­ри­стів

The Ukrainian Farmer - - Бізнес-проекти - ЛЮДМИЛА МОРОЗОВА

Ни­ні буй­віл в Укра­ї­ні — швид­ше ек­зо­ти­ка. Це в Ін­дії, яка є сві­то­вим лі­де­ром із ви­ро­бни­цтва мо­ло­ка, час­тка буй­во­ли­но­го ста­но­вить 50% за­галь­но­го об­ся­гу. Це в Іта­лії тіль­ки в одно­му ре­гіо­ні за­галь­на кіль­кість утри­му­ва­них на фер­мах буй­во­лів ся­гає 480 тис. го­лів, а на окре­мих фер­мах три­ма­ють до 500 буй­во­лиць.

Буй­во­ли да­ють сво­їм го­спо­да­рям ко­ри­сне без ка­зе­ї­ну мо­ло­ко жир­ні­стю 11%, у яко­му в шість ра­зів біль­ше каль­цію й біл­ка, ніж у ко­ров’ячо­му. Лі­ка­рі на­віть ре­ко­мен­ду­ють пи­ти буй­во­ли­не мо­ло­ко он­ко­хво­рим, лю­дям із хво­рою пе­чін­кою. З мо­ло­ка та­кож мо­жна ви­го­тов­ля­ти рі­зні ви­ди си­рів, ма­сло. Та й м’ясо буй­во­ла на­ле­жить до най­ко­ри­сні­ших. Тор­гів­ля буй­во­ла­ми — теж спра­ва при­бу­тко­ва: би­ків про­да­ють по 5 до­ла­рів за кі­ло­грам жи­вої ва­ги, а за буй­во­лиць про­сять по 10 до­ла­рів за кі­ло.

Якщо вра­ху­ва­ти, що ва­жить са­мець у се­ре­дньо­му 800 кг, а са­ми­чка — 300–400, то су­ма ви­хо­дить чи­ма­лень­ка. Чи не най­ви­гі­дні­ше три­ма­ти би­ків-плі­дни­ків? Так, ни­ні най­важ­чий у сві­ті бик, що жи­ве в Ін­дії, ва­гою 1300 кг що­ро­ку за­ро­бляє сво­є­му вла­сни­ко­ві 150 тис. до­ла­рів.

В укра­їн­сько­му За­кар­пат­ті ще 100 ро­ків то­му буй­во­лів три­ма­ли чи не в ко­жно­му дво­рі. В уся­ко­му ра­зі збе­ре­гли­ся ста­ти­сти­чні да­ні, згі­дно з яки­ми, 1919 ро­ку, ко­ли За­кар­па­т­тя вві­йшло до скла­ду Че­хо­сло­вач­чи­ни, тіль­ки на те­ри­то­рії Хуст­сько­го та

Тя­чів­сько­го ра­йо­нів по­пу­ля­ція ав­тен­ти­чних кар­пат­ський буй­во­лів на­лі­чу­ва­ла 2068 го­лів.

Вар­то за­зна­чи­ти, що За­кар­па­т­тя, Угор­щи­на, Ру­му­нія — спо­кон­ві­чний аре­ал існу­ва­н­ня кар­пат­сько­го буй­во­ла. Від­рі­зня­є­ться він від сво­їх ін­дій­ських чи се­ред­зем­но­мор­ських «бра­тів» дов­гою чор­ною вов­ною та бі­лою ки­ти­чкою на кін­чи­ку хво­ста. До­ся­гну­ти та­ко­го зов­ні­шньо­го ви­гля­ду мо­жна, тіль­ки до­три­му­ю­чись чи­сто­ти се­ле­кцій­них лі­ній, а вкра­пле­н­ня ін­шо­го ко­льо­ру — озна­ка ін­це­сту.

На жаль, ни­ні в Укра­ї­ні ав­тен­ти­чних кар­пат­ських буй­во­лів за­ли­ши­ло­ся тіль­ки близь­ко 210 го­лів. Як ро­бо­чу си­лу їх за­мі­ни­ла те­хні­ка, як дже­ре­ло мо­ло­ка з до­мо­го­спо­дарств ви­ті­сни­ла ко­ро­ва. Ма­со­ве ви­ни­ще­н­ня буй­во­лів на За­кар­пат­ті від­бу­ло­ся в пе­рі­од ко­ле­кти­ві­за­ції, ко­ди лю­дей зму­шу­ва­ли зда­ва­ти тва­рин до кол­го­спів.

На­то­мість там їм не мо­гли да­ти ра­ди, адже мо­ло­ка во­ни да­ва­ли мен­ше, ніж ко­ро­ва, та й до апа­ра­тно­го до­ї­н­ня буй­во­лиць, зви­клих до ла­гі­дно­го став­ле­н­ня го­спо­ди­ні, важ­ко бу­ло при­му­си­ти. Тож тва­рин про­сто ви­рі­за­ли.

Мо­жна ска­за­ти, що ни­ні зни­ко­мий в Укра­ї­ні кар­пат­ський буй­віл пе­ре­бу­ває у не­ви­зна­че­но­му ста­ні. З одно­го бо­ку, до Чер­во­ної кни­ги тва­ри­ну не за­не­се­но, бо во­на сіль­сько­го­спо­дар­ська, але й у дер­жав­но­му ре­є­стрі ВРХ ав­тен­ти­чних кар­пат­ських буй­во­лів як окре­мо­го ви­ду та­кож не­має, бо чи­сель­ність ма­ток-буй­во­лиць мен­ша за 200 го­лів.

Утім, си­ту­а­ція не без­на­дій­на. Крім не­чи­слен­них до­мо­го­спо­дарств, де лю­ди три­ма­ють буй­во­лів для вла­сно­го ви­ко­ри­ста­н­ня, остан­нім ча­сом з’яви­ло­ся кіль­ка ферм, що став­лять пе­ред со­бою зав­да­н­ня від­но­ви­ти по­пу­ля­цію кар­пат­ських буй­во­лів, ви­го­тов­ля­ти й про­да­ва­ти про­ду­кцію з мо­ло­ка буй­во­лиць і ма­ти із цьо­го при­бу­ток. Одна з та­ких ферм — «Кар­пат­ський буй­віл» роз­та­шо­ва­на в се­лі Оле­шник Ви­но­гра­дів­сько­го ра­йо­ну. Від ін­ших во­на від­рі­зня­є­ться ще й ту­ри­сти­чною скла­до­вою. Утім, для фер­ме­рів про-

Від ко­ле­кти­ві­за­ції до фер­мер­ства

ве­де­н­ня екс­кур­сій із де­гу­ста­ці­єю мо­ло­чної про­ду­кції — це не ли­ше до­да­тко­вий спо­сіб отри­ма­ти ко­шти для утри­ма­н­ня тва­рин, а й мо­жли­вість при­вер­ну­ти ува­гу до про­бле­ми існу­ва­н­ня ав­тен­ти­чно­го кар­пат­сько­го буй­во­ла.

Вла­сне, пе­ре­д­істо­рія «Кар­пат­сько­го буй­во­ла» по­ча­ла­ся в зга­да­ний уже пе­рі­од ра­дян­ської ко­ле­кти­ві­за­ції. Ро­ків 50 то­му сім’я те­пе­рі­шньо­го вла­сни­ка фер­ми Ро­ма­на Фе­тька хо­ті­ла ство­ри­ти буй­во­ло­ву фер­му в рі­дно­му Ху­сті, але… зму­ше­ні бу­ли від­да­ти 26 кар­пат­ських буй­во­лів до кол­го­спу. Че­рез мі­сяць отри­ма­ли офі­цій­не по­ві­дом­ле­н­ня, що їх усіх від­пра­ви­ли на м’ясо­ком­бі­нат, то­му що «буй­вол — не­при­быль­ное жи­во­тное, ко­то­рое мо­ло­ка мно­го не да­ет», на­то­мість по­тре­бує по­си­ле­но­го до­гля­ду. З то­го ча­су в сім’ї жо­дних тва­рин не утри­му­ва­ли — так важ­ко пе­ре­жи­ли зав­да­ний дер­жа­вою удар.

Тіль­ки дев’ять ро­ків то­му пан Ро­ман на­ва­жив­ся зно­ву за­ве­сти буй­во­лів — щоб ма­ти мо­ло­ко. Пер­ши­ми при­дбав одно­го буй­во­ла та двох буй­во­лиць. Ко­ли шу­кав ху­до­бу по се­лах, лю­ди пе­ре­ка­зу­ва­ли одне одно­му про та­ко­го по­ку­пця й зго­дом уже йо­го роз­шу­ку­ва­ли, щоб за­про­по­ну­ва­ти то­вар.

За­зви­чай це бу­ли стар­ші лю­ди, які не ма­ли сил три­ма­ти ху­до­бу, а на м’ясо від­да­ва­ти її бу­ло шко­да.

Утри­му­ва­ли тва­рин Фе­тьки на око­ли­ці Ху­ста, бі­ля вла­сної осе­лі — там бу­ло мі­сце для ви­па­су, ще й не­по­да­лік про­ті­ка­ла рі­чка, де їх мо­жна бу­ло ку­па­ти. На­яв­ність во­до­йми — одна з го­лов­них умов утри­ма­н­ня кар­пат­сько­го буй­во­ла. По-пер­ше, в рі­ці він охо­ло­джу­є­ться від лі­тньої спе­ки, бо са­мо­стій­но це ро­би­ти не мо­же, адже по­то­ві за­ло­зи роз­та­шо­ва­ні ду­же гли­бо­ко під тов­стою шкі­рою. По-дру­ге, що­ден­ні во­дні про­це­ду­ри не­об­хі­дні як гі­гі­є­ні­чний за­хід про­ти екто­па­ра­зи­тів, що ком­фор­тно по­чу­ва­ю­ться в гу­стій дов­гій шер­сті — са­ме во­ни є го­лов­ною за­гро­зою здо­ров’ю буй­во­ла. До ре­чі, за ра­дян­ської до­би, ко­ли ма­со­во осу­шу­ва­ли бо­ло­та, щоб там ви­ро­щу­ва­ти ку­ку­ру­дзу, брак во­дойм та­кож ві­ді­грав фа­таль­ну роль у ви­ни­щен­ні по­пу­ля­ції буй­во­лів.

З ча­сом тва­рин у па­на Ро­ма­на ста­ва­ло все біль­ше, три­ма­ти їх у ме­жах мі­ста вже бу­ло важ­ко, тож ви­ни­кла ідея ство­ри­ти фер­му. Тим біль­ше, як з’ясу­ва­ло­ся, що в Укра­ї­ні ні­хто цьо­го про­фе­сій­но не ро­бив. Від­так на те­ри­то­рії Ви­но­гра­дів­сько­го ра­йо­ну зна­йшли гар­ну еко­ло­гі­чно чи­сту мі­сци­ну, де мо­жна буй­во­лів по­ви­па­са­ти й по­ку­па­ти,

і три ро­ки то­му обла­шту­ва­ли там фер­му «Кар­пат­ський буй­віл».

Чи­сто­та та здо­ро­ве хар­чу­ва­н­ня

Фер­му бу­ду­ва­ли з ну­ля. На ше­сти ге­кта­рах зве­ли три бу­дів­лі — склад для кор­мів, при­мі­ще­н­ня для утри­ма­н­ня буй­во­лів і пе­ре­ро­бний цех із де­гу­ста­цій­ною за­лою. Крім то­го, для ту­ри­стів обла­шту­ва­ли на по­двір’ї фо­то­зо­ну, якій до­да­ють на­ціо­наль­но­го ко­ло­ри­ту по­бу­то­ві ста­ро­жи­тно­сті — щось на кшталт му­зею про­сто не­ба.

Ни­ні на фер­мі утри­му­ють 60 тва­рин, із яких 34 сам­ки ре­про­ду­ктив­но­го ві­ку. Як їх до­гля­да­ти, вла­сник фер­ми кон­суль­ту­є­ться з до­свід­че­ним зоо­те­хні­ком, що опі­ку­є­ться буй­во­ла­ми, яких три­ма­ють мо­на­хи ки­їв­сько­го Го­ло­сі­їв­сько­го мо­на­сти­ря. Чо­ло­вік три­ва­лий час їх ви­вчає і на­віть пи­ше на­у­ко­ві стат­ті, щоб у май­бу­тньо­му за­ре­є­стру­ва­ти кар­пат­сько­го буй­во­ла як окре­мий вид тва­рин. До то­го ж у май­бу­тньо­му це дасть змо­гу отри­му­ва­ти їх вла­сни­кам до­та­цію від дер­жа­ви.

За­га­лом на фер­мі пра­цю­ють 10 лю­дей, але без­по­се­ре­дньо до­гля­да­ють буй­во­лів тіль­ки троє. Го­лов­ні ви­мо­ги до пра­ців­ни­ків — пов­ні­стю від­да­ва­ти­ся сво­їй спра­ві, лю­би­ти тва­рин, бу­ти від­по­від­аль­ним. Тоб­то не ли­ше утри­му­ва­ти буй­во­лів у чи­сто­ті — ви­ми­ва­ти, ви­чі­су­ва­ти, а й сте­жи­ти, щоб тва­ри­ни не за­йшли на чу­жі угі­д­дя, не на­їли­ся обро­бле­ної ЗЗР ку­ку­ру­дзи то­що. Адже хар­чу­ва­н­ня тва­рин тіль­ки еко­ло­гі­чно чи­сти­ми на­ту­раль­ни­ми кор­ма­ми — обов’яз­ко­ва умо­ва ви­ро­бни­цтва ор­га­ні­чної мо­ло­чної про­ду­кції. То­му буй­во­лів го­ду­ють тіль­ки хар­ча­ми,

ви­ро­ще­ни­ми на 90 га орен­до­ва­них угідь.

Для по­льо­вих ро­біт фер­ме­ри на­йма­ють лю­дей. Вла­сної те­хні­ки та­кож не ма­ють — ко­са та па­ра ко­ней, от і всі зна­ря­д­дя.

– За до­бу до­ро­слий буй­віл з’їдає 40 кг сі­на та 6–8 кг су­мі­ші вів­са та ячме­ню, — роз­по­від­ає адмі­ні­стра­тор фер­ми «Кар­пат­ський буй­віл» Ін­на Лев­дар. — Окрім то­го, да­є­мо си­ло­сну ку­ку­ру­дзу — гу­сто са­ди­мо, щоб не утво­рю­ва­ло­ся зер­ня­ток у ка­ча­ні, а та­кож ово­чі — гар­буз, рі­пу. На зи­му тре­ба за­го­тов­ля­ти дев’ять ти­сяч тю­ків сі­на. І во­ди во­ни п’ють ба­га­то — за раз до 60 л. Тож ми спе­ці­аль­но про­би­ли свер­дло­ви­ну, щоб ма­ти чи­сту во­ду. Влі­тку має бу­ти ви­пас — два ге­кта­ри зе­ле­ної па­ші на до­ро­слу осо­би­ну. Нам сіль­ра­да ви­ді­ли­ла дев’ять ге­кта­рів па­ші для цьо­го, там і ме­лі­о­ра­тив­ний ка­нал

На до­ро­слу осо­би­ну має при­па­да­ти не мен­ше як 2 га зе­ле­ної па­ші

Ба­гно — не ли­ше по­ря­ту­нок від пе­ку­чо­го сон­ця, а й гі­гі­є­ні­чна про­це­ду­ра

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.