Як ви­лі­ку­ва­ти чор­но­зе­ми

Не вар­то вті­ша­ти се­бе ілю­зі­я­ми про те, що мі­не­раль­на си­сте­ма удо­бре­н­ня від­но­вить ро­дю­чість ґрун­ту. Це мо­же зро­би­ти тіль­ки ґрун­то­ва мі­кро­біо­та

The Ukrainian Farmer - - Рослинництво - ОЛЕ­КСІЙ ШЕВЧЕНКО, канд. с.-г. на­ук Ми­ро­нів­ський ін­сти­тут пше­ни­ці іме­ні В. М. Ре­ме­сла НААНУ Спі­вав­тор: Яро­слав Шевченко

Ще В. В. До­ку­ча­єв роз­гля­дав чин­ни­ки ґрун­то­утво­ре­н­ня за дво­ма кри­те­рі­я­ми. З одно­го бо­ку, ро­дю­чий ґрунт — це са­мо­стій­не при­ро­дне істо­ри­чне ті­ло, що є ре­зуль­та­том су­ку­пної ді­яль­но­сті зви­чай­но­го ґрун­ту, клі­ма­ту, ро­слин, тва­рин і ре­льє­фу мі­сце­во­сті. З ін­шо­го — до­мі­нан­тний вплив на ґрун­то­твор­ні про­це­си го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті лю­ди­ни. Оби­два кри­те­рії мо­жна об’єктив­но оці­ни­ти у їх зі­став­лен­ні з ці­лин­ни­ми ана­ло­га­ми. Та­ки­ми на те­ри­то­рії Укра­ї­ни, на­при­клад, мо­жуть бу­ти за­по­від­ни­ки.

До­во­лі роз­ло­гі до­слі­дже­н­ня що­до цьо­го бу­ло про­ве­де­но на чор­но­зе­мах ти­по­вих у Хар­ків­сько­му аграр­но­му уні­вер­си­те­ті.

У по­рів­нян­ні між со­бою ці­лин­них ана­ло­гів мо­жна ба­чи­ти істо­тні змі­ни за вмі­стом гу­му­су в чор­но­зе­мах ти­по­вих за­ле­жно від спосо­бу їх утри­ма­н­ня (табл. 1). Так, за одно­ра­зо­во­го ви­ко­шу­ва­н­ня тра­во­стою на сі­но за се­зон про­тя­гом 20 ро­ків уміст гу­му­су в 0–20 см ша­рі ґрун­ту впав з 9,16 до 8,81%, або на 0,35%.

Во­дно­час ви­па­лю­ва­н­ня тра­во­стою, яке бу­ло про­ве­де­но тіль­ки три­чі за остан­ні 20 ро­ків, зу­мо­ви­ло подаль­ше зни­же­н­ня гу­му­су до 8,45% (–0,71%). До ре­чі, зни­же­н­ня спо­сте­рі­га­ло­ся не ли­ше у верх­ньо­му, а й у 20–40 см ша­рі ґрун­ту, хо­ча втра­ти гу­му­су тут бу­ли зна­чно ниж­чи­ми (від –0,12 до –0,22%).

В аб­со­лю­тних по­ка­зни­ках втра­ти гу­му­су на до­слі­джу­ва­них ці­лин­них ді­лян­ках ма­ли зна­чно ви­ра­зні­ший ви­гляд. Зокре­ма, за­па­си гу­му­су у верх­ньо­му ша­рі на при­ро­дній ці­ли­ні ста­но­ви­ли 235 т/га, а на гли­би­ні 20–40 см — 158 т/га, то­ді як ко­сі­н­ня тра­во­стою на сі­но чи йо­го ви­па­лю­ва­н­ня при­зво­ди­ло до ско­ро­че­н­ня цих за­па­сів на 9–19 і на 3–29 т/га від­по­від­но.

Оці­ню­ю­чи на­ве­де­ні ре­зуль­та­ти, мо­жна кон­ста­ту­ва­ти, що зни­же­н­ня за­па­сів гу­му­су в чор­но­зе­мі ти­по­во­му на ці­лин­них зем­лях рі­зно­го спосо­бу утри­ма­н­ня від­бу­ва­ло­ся що­най­пер­ше че­рез збі­дне­н­ня об­ся­гу над­хо­дже­н­ня в ґрунт від­мер­лої ро­слин­ної ма­си та по­гір­ше­н­ня гі­дро­тер­мі­чно­го ре­жи­му менш

за­хи­ще­ної й від­кри­тої (в ре­зуль­та­ті спа­лю­ва­н­ня) йо­го по­верх­ні, що во­че­видь не­га­тив­но по­зна­чи­ло­ся і на мі­кро­біо­ло­гі­чній ді­яль­но­сті.

Чи та­кі твер­дже­н­ня об­ґрун­то­ва­но, ви­дно з по­рів­няль­ної оцін­ки ці­лин­них зе­мель із ви­ро­бни­чи­ми ґрун­та­ми, які на­ве­де­но в дру­гій ча­сти­ні табл. 1. При­мі­тним є той факт, що пе­ре­ве­де­на у пе­ре­ліг рі­л­ля вже за 12 ро­ків під рі­зно­трав’ям у верх­ньо­му (0–20 см) ша­рі ґрун­ту на­ко­пи­чу­ва­ла до 7,35% гу­му­су, що на 1,54%, або на 39 т/га ви­яви­ло­ся ви­щим про­ти 120-рі­чної ріл­лі. Зро­сла на 0,53% гу­му­со­ва­ність і під­ор­но­го (20–40 см) ша­ру, що до­да­ло на 1 га ще по 13 т гу­му­су.

За­сто­су­ва­н­ня пе­ре­ло­гу бу­ло ефе­ктив­ним у на­ко­пи­чен­ні гу­му­су в ор­но­му ша­рі ґрун­ту й по­рів­ня­но з кор­мо­вою сі­во­змі­ною, де та­ке зро­ста­н­ня вста­нов­ле­но на рів­ні 1,29%, що зу­мо­ви­ло до­да­тко­ве над­хо­дже­н­ня 32 т гу­му­су на ко­жно­му ге­кта­рі. У свою чер­гу, гу­му­со­ва­ність під­ор­но­го ша­ру кор­мо­вої сі­во­змі­ни ви­яви­ла­ся на 11 т/га ви­щою від пе­ре­ло­гу. Во­че­видь, це є на­слід­ком над­хо­дже­н­ня в під­ор­ний шар біль­шо­го об­ся­гу ко­ре­не­вих ре­шток ба­га­то­рі­чних трав у кор­мо­вій сі­во­змі­ні. Не­зва­жа­ю­чи на те, що ґрунт як під пе­ре­ло­гом, так і в кор­мо­вій сі­во­змі­ні по­сту­пав­ся на 47 та 80 т/га за­па­сам гу­му­су на при­ро­дній ці­ли­ні, їх за­сто­су­ва­н­ня ви­яви­ло­ся ефе­ктив­ним за­со­бом у фор­му­ван­ні від­твор­ної ро­дю­чо­сті ви­ро­бни­чих чор­но­зе­мів.

Як ви­дно з одер­жа­ної на­ми від’єм­ної за­ле­жно­сті, мі­рою по­гір­ше­н­ня умов над­хо­дже­н­ня в чор­но­зе­ми ти­по­ві фі­то­ма­си, по­рів­ню­ю­чи із ці­лин­ни­ми ана­ло­га­ми, йде не­у­хиль­не зни­же­н­ня вмі­сту гу­му­су, що не­га­тив­но по­зна­ча­є­ться на йо­го за­па­сах у ґрун­ті (рис. 1). У ра­зі по­си­ле­н­ня та­ких тен­ден­цій лі­нії трен­дів як на гра­фі­ку, так і на гі­сто­гра­мі вка­зу­ють на подаль­ше мо­жли­ве по­гір­ше­н­ня йо­го ро­дю­чо­сті. Згі­дно з ко­е­фі­ці­єн­та­ми де­тер­мі­на­ції, 95% не­га­тив­них змін зу­мов­лю­є­ться са­ме не­до­ста­тнім об­ся­гом над­хо­дже­н­ня сві­жої ор­га­ні­чної ре­чо­ви­ни в ґрун­то­вий про­філь чор­но­зе­мів.

От­же, під час про­ве­де­но­го оці­ню­ва­н­ня впли­ву двох кри­те­рі­їв на ро­дю­чість чор­но­зе­мів ви­яв­ле­но без­за­сте­ре­жну пе­ре­ва­гу го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті лю­ди­ни над при­ро­дни­ми про­це­са­ми. Су­тність за­зна­че­них пе­ре­ваг по­ля­гає в то­му, що укра­їн­ські агра­рії, обра­зно ка­жу­чи, по­ста­ви­ли не на «буй­во­ла», а на мо­но­це­ноз куль­тур­них ро­слин, від­так ста­ли за­ру­чни­ка­ми хи­бних прі­о­ри­те­тів.

Пі­клу­ю­чись про вро­жаї, зне­хту­ва­ли жи­т­тям зем­лі, да­лі від­чу­жу­ю­чи з ви­ро­бни­чих по­лів ⅔ біо­ло­гі­чно­го вро­жаю (зер­но + со­ло­ма). Брак по­жи­ви в агро­це­но­зах час­тко­во за­мі­ню­ють на хі­мі­чні до­бри­ва, що вно­сять під оран­ку. От­же, ви­йшло так, що, ро­зі­рвав­ши лан­цюг уста­ле­но­го ко­ло­обі­гу ре­чо­вин в при­ро­дних

це­но­зах «ро­сли­на→ґрунт→ро­сли­на» й обрав­ши тіль­ки лан­ку «грунт→ро­сли­на», агра­рії так і не зна­йшли рів­но­цін­ної за­мі­ни ви­лу­че­ної ни­ми лан­ки, що й да­лі зу­мов­лює па­ді­н­ня по­тен­цій­ної ро­дю­чо­сті ор­них чор­но­зе­мів.

Жи­ва си­сте­ма

Змі­ни­ти тра­ди­ції в прі­о­ри­те­тах мо­жли­во за ро­зу­мі­н­ня ґрун­ту не як суб­стра­ту, що мі­стить пев­ний рі­вень по­жив­них ре­чо­вин для ро­слин, а як жи­ву еко­си­сте­му се­ре­до­ви­ща роз­ви­тку ґрун­то­вих ор­га­ні­змів, їх біо­ген­ність.

Адже са­ме ґрун­то­ва мі­кро­біо­та й зоо­фа­у­на, ство­рю­ю­чи со­бі жит­тє­вий про­стір під час роз­кла­да­н­ня від­мер­лої біо­ма­си ро­слин, за ти­ся­чі ро­ків із мер­твої гір­ської по­ро­ди сфор­му­ва­ли ро­дю­чий ґрунт. Без­пе­ре­чно, ро­слин­ний по­крив впли­ває на ґрун­то­тво­ре­н­ня сво­єю жи­вою ма­сою (че­рез ко­ре­не­ву си­сте­му ви­ді­ля­є­ться у се­ре­дньо­му 12% про­ду­ктів фо­то­син­те­зу й обмі­ну ре­чо­вин) і від­мер­лим об­ся­гом опа­ду, але не пря­мо, а че­рез ґрун­то­ву біо­ту, що кон­тро­лю­є­ться гі­дро­тер­мі­чни­ми умо­ва­ми. На­при­клад, за ці­ло­рі­чно­го те­пло­го во­ло­го­го клі­ма­ту про­це­си мі­не­ра­лі­за­ції ро­слин­но­го опа­ду від­бу­ва­ю­ться в ґрун­ті так швид­ко, що гу­мус не всти­гає утво­ри­тись, а за су­хо­го спе­ко­тно­го ве­ге­та­цій­но­го пе­рі­о­ду гу­мі­фі­ка­ція у сі­ро­зе­мах пра­кти­чно зу­пи­ня­є­ться. Опти­маль­ні умо­ви для гу­мі­фі­ка­ції зем­лі та збе­ре­же­н­ня в ній гу­му­со­вих ре­чо­вин ство­рю­ю­ться за по­мір­но­го клі­ма­ту без пе­ре­зво­ло­же­н­ня. В про­це­сі роз­кла­да­н­ня біо­ма­си в ґрун­ті 50–75% її мі­не­ра­лі­зу­є­ться і тіль­ки 25–50% гу­мі­фі­ку­є­ться, що по­пов­нює за­па­си гу­му­су.

Ґрун­то­знав­ці вва­жа­ють, що з ура­ху­ва­н­ням усіх об­ста­вин на ко­жно­му ге­кта­рі що­рі­чно утво­рю­є­ться від 0,33 до 1,68 т гу­му­со­вих ки­слот. До то­го ж над­хо­дже­н­ня в ґрунт сві­жої ко­ре­не­во-ро­слин­ної ма­си не має бу­ти мен­шим від 6–7 т/га! Про­те пра­кти­чний до­свід до­во­дить, що ко­ре­ні зер­но­вих ко­ло­со­вих куль­тур зда­тні за­ли­ша­ти в чор­но­зем­них ґрун­тах 1,25–2,5 т/га ор­га­ні­ки. Об­ся­ги стер­ні ра­зом із втра­та­ми ли­стя­ної ма­си на по­лі пі­сля ком­бай­ну­ва­н­ня до­да­ють ще 2,3–3,7 т/га по­жнив­них ре­шток. У під­сум­ку до вка­за­но­го мі­ні­му­му бра­кує не мен­ше як 2 т/га сві­жої ор­га­ні­чної ма­си, не­зва­жа­ю­чи вже на ін­ші куль­ту­ри сі­во­змі­ни. Для по­рів­ня­н­ня: су­мар­ний опад під лу­чною ро­слин­ні­стю Лі­со­сте­по­вої зо­ни ста­но­вить 180 т/га, а на ці­лин­них чор­но­зе­мах зви­чай­ної Сте­по­вої зо­ни — близь­ко 350 т/га.

На дум­ку мі­кро­біо­ло­гів, на ста­ро­ор­них чор­но­зе­мах жи­ва ма­са мі­кро­біо­ти у верх­ньо­му ша­рі ґрун­ту ва­рі­ює від 0,7 до 2 т/га, або не пе­ре­ви­щує 1–2% на­яв­но­го за­па­су ор­га­ні­чної ре­чо­ви­ни, що мен­ше за не­об­хі­дний об­сяг на 4–6 т. До то­го ж змен­ше­н­ня від­бу­ва­є­ться пе­ре­ва­жно зав­дя­ки її ко­ри­сній скла­до­вій (азо­то­ба­кте­ра, про­то­зоа й ін.). За низь­кої біо­ген­но­сті ор­них чор­но­зе­мів мі­не­ра­лі­за­ція ро­слин­них ре­шток упо­віль­ню­є­ться і, ра­зом зі сві­жи­ми над­хо­дже­н­ня­ми, не пе­ре­ви­щує 15% за­галь­но­го за­па­су.

Ви­ро­бни­чі пло­щі чор­но­зе­мів осо­бли­во від­чу­тно збі­дні­ли на та­ку ко­ри­сну зоо­фа­у­ну, як ків­ся­ки та до­що­ві чер­ви. Ба біль­ше, ці пред­став­ни­ки вза­га­лі від­су­тні на чор­но­зе­мах, де за­сто­со­ву­ють ґрун­то­ві пе­сти­ци­ди, амі­а­ка­ти й від­хо­ди про­ми­сло­во­сті (фо­сфа­тшла­ки, амі­а­чну во­ду). Що­до за­сто­су­ва­н­ня 20–25% амі­а­чної во­ди чи амі­а­ка­тів, то во­ни вза­га­лі на пев­ний пе­рі­од фа­кти­чно сте­ри­лі­зу­ють ор­ний шар ґрун­ту. Во­дно­час до­ста­тньо зга­да­ти, що на лу­ках і па­со­ви­щах чи­сель­ність до­що­вих черв’яків ва­рі­ює від 250 тис. до 1 млн/га жи­вою ма­сою від 0,5 до 1 т/га. Упро­довж те­пло­го пе­рі­о­ду во­ни ви­ко­ну­ють ро­бо­ту, яка за су­мар­ною по­ту­жні­стю до­рів­нює двом кін­ським си­лам (150 кг·м/с). За да­ни­ми за­кор­дон­них до­слі­джень, тіль­ки ме­ре­жа хо­дів, що про­кла­да­ють до­що­ві черв’яки на пло­щі 1 м², до­ся­гає 100 м/м², або 70 тис. км/га. Зав­дя­ки їхній ро­бо­ті во­до­про­ни­кність ґрун­ту зро­стає до 25 мм/год, во­до­у­три­му­валь­на зда­тність — на 17%, ко­е­фі­ці­єнт філь­тра­ції па­дає до 0,13 мм/год, від­бу­ва­є­ться зне­за­ра­же­н­ня ґрун­ту, зро­стає рН до спри­я­тли­вих зна­чень то­що.

Зна­че­н­ня до­що­вих черв’яків не ви­чер­пу­є­ться по­лі­пше­н­ням фі­зи­чних і ме­лі­о­ра­тив- них вла­сти­во­стей ор­но­го ша­ру. Зав­дя­ки пе­ре­трав­лен­ню ор­га­ні­чних спо­лук і по­гли­нан­ню ґрун­то­вих ча­сток во­ни спри­я­ють йо­го остру­кту­рен­ню по всій гли­би­ні за­се­ле­н­ня й до­да­тко­во­му зба­га­чен­ню ко­ри­сною мі­кро­фло­рою. Бу­ло до­ве­де­но, що за по­пу­ля­ції 4–6 шт./м² за те­плий пе­рі­од ро­ку черв’яки по­гли­на­ли до 90 т/га ґрун­ту, що ста­но­ви­ло близь­ко 9% ма­си йо­го верх­ньо­го 0–10 см ша­ру, а ви­ді­ле­н­ня, які про­йшли че­рез їхній трав­ний тракт (ко­про­лі­ти) ви­яви­ли­ся на 50% ба­га­тши­ми на енер­гію, як по­рів­ня­ти з нав­ко­ли­шнім се­ре­до­ви­щем. За­галь­на ма­са ко­про­лі­тів на оди­ни­ці пло­щі до­во­лі істо­тна. Зокре­ма, ні­ме­цькі до­слі­дни­ки вста­но­ви­ли, що їхній об­сяг під по­сі­ва­ми жи­та без уне­се­н­ня хі­мі­чних до­брив у се­ре­дньо­му ва­рі­ює від 4,7 до 5,5 т/га. В умо­вах Ан­глії об­сяг ко­про­лі­тів на па­со­ви­щах був утри­чі ви­щим, тоб­то ва­рі­ю­вав від 14,1 до 16,5 т/га!

Отож ви­хо­дить, що при­бли­зно один раз на три ро­ки до­що­ві черв’яки пра­кти­чно «пе­ре­орю­ють» всю пло­щу. До то­го ж ко­про­лі­ти мі­стять по­жив­ні ре­чо­ви­ни в до­сту­пній для ро­слин фор­мі у до­во­лі ви­со­кій кон­цен­тра­ції. За рі­зни­ми лі­те­ра­тур­ни­ми дже­ре­ла­ми ко­про­лі­ти, по­рів­ню­ю­чи з нав­ко­ли­шнім ґрун­том, мі­стять удві­чі біль­ше до­сту­пно­го для ро­слин ма­гнію, в 5 ра­зів біль­ше роз­чин­но­го азо­ту, та в 7 ра­зів ру­хо­мо­го фо­сфо­ру й роз­чин­но­го ка­лію. Са­ме то­му до­що­ві черв’яки є не­за­мін­ною лан­кою ґрун­то­твор­но­го про­це­су, що без­по­се­ре­дньо зба­га­чу­ють ґрунт на Рис. 1. Уміст і за­па­си гу­му­су в ґрун­ті за­ле­жно від зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня

гу­мус, яку не мо­жна втра­ча­ти. Не­дар­ма сво­го ча­су Чарльз Дар­він, спо­сте­рі­га­ю­чи за при­ро­дни­ми ланд­ша­фта­ми, був пе­ре­ко­на­ний, що ґрунт ство­ри­ли до­що­ві черв’яки.

Низ­хі­дний тренд

На по­ча­тку ХІХ ст. в укра­їн­ських чор­но­зе­мах уміст гу­му­су був на рів­ні 8–10%, а в чор­но­зе­мах ти­по­вих по­де­ку­ди до 12%. За та­кої гу­му­со­ва­но­сті йо­го за­па­си за­зви­чай ста­но­ви­ли 850–900 т/га і біль­ше. Впро­довж ХХ ст. чор­но­зе­ми не­ща­дно екс­плу­а­ту­ва­ли­ся. Фа­кти­чно вро­жаї отри­му­ва­ли зав­дя­ки по­тен­цій­ній ро­дю­чо­сті ґрун­ту та до­да­тко­во­му вве­ден­ню зе­мель в обро­бі­ток. Тіль­ки по­чи­на­ю­чи з 1965 ро­ку бу­ла роз­по­ча­та го­ре­зві­сна хі­мі­за­ція сіль­сько­го го­спо­дар­ства, що до­зво­ли­ло вно­си­ти на кі­нець 1980-х по 4 млн тонн хі­мі­чних до­брив. Про­те до­мог­ти­ся по­зи­тив­но­го ба­лан­су гу­му­су в ор­них чор­но­зе­мах так і не вда­ло­ся, за­те істо­тно по­ру­ши­ли їх агро­фі­зи­чні та фі­то­са­ні­тар­ні вла­сти­во­сті, що по­си­ли­ло еро­зій­ні про­це­си та зни­зи­ло у 2,5–3 ра­зи ро­дю­чість ор­них зе­мель.

З по­ча­тком ХХІ ст. ви­мо­ги куль­тур що­до опти­мі­за­ції агро­фі­зи­чних вла­сти­во­стей чор­но­зе­мів із при­чин екс­тен­сив­но­го ви­ро­бни­цтва за­до­воль­ни­ти не вда­є­ться, про що пе­ре­кон­ли­во за­свід­чує екс­пер­тна оцін­ка ННЦ ІГА ім. О. Н. Со­ко­лов­сько­го (табл. 2).

Ви­хо­дя­чи з на­яв­но­го по­жив­но­го ре­жи­му ор­них зе­мель за уста­ле­ної си­сте­ми зем­ле­роб­ства (оран­ка, ігно­ру­ва­н­ня сі­во­змін, ви­бір­ко­ве за­без­пе­че­н­ня куль­тур до­бри­ва­ми, від­чу­же­н­ня по­жнив­них ре­шток, вве­де­н­ня па­рів то­що), уро­жаї зер­но­вих за спри­я­тли­вих по­го­дних умов і на­да­лі біль­шою мі­рою фор­му­ва­ти­му­ться шля­хом по­тен­цій­ної ро­дю­чо­сті чор­но­зе­мів.

Від­ко­ли ці­лин­ні зем­лі бу­ли пе­ре­ве­де­ні у ви­ро­бни­чі, за­па­си гу­му­су в них тіль­ки зни­жу­ва­ли­ся. Сьо­го­дні се­ре­дньо­рі­чні втра­ти гу­му­су на ві­тчи­зня­них ла­нах за уза­галь­не­ни­ми да­ни­ми ста­нов­лять близь­ко 1 т/ га. Зокре­ма, у Лі­со­сте­по­вій зо­ні — 0,68, а Сте­по­вій — близь­ко 0,60 т/га. За рі­зни­ми оцін­ка­ми, що­рі­чні втра­ти гу­му­су з чор­но-

зе­мів (без ура­ху­ва­н­ня еро­зій­них про­це­сів) ста­нов­лять близь­ко 14 млн тонн.

Утім, ще й до сьо­го­дні збе­ріг­ся по­діл чор­но­зе­мів на дві гра­да­ції: за по­ту­жні­стю всьо­го гу­му­со­ва­но­го про­фі­лю та за вмі­стом гу­му­су у верх­ньо­му го­ри­зон­ті. Згі­дно з пер­шою, чор­но­зе­ми бу­ва­ють над­по­ту­жні (гли­би­на гу­му­со­ва­но­го ша­ру по­над 120 см), по­ту­жні — 120–80 см, се­ре­дньо­по­ту­жні — 80–40 см і ма­ло­по­ту­жні — мен­ше 40 см. За вмі­стом гу­му­су у верх­ньо­му го­ри­зон­ті: ту­чні чор­но­зе­ми з умі­стом гу­му­су по­над 9%, се­ре­дньо­гу­му­сні — 9–6%, ма­ло­гу­му­сні — 6–4% та сла­бо­гу­му­сні — мен­ше ніж 4%. Що­до остан­ньої гра­да­ції слід ви­зна­ти, що ста­ро­ор­ні чор­но­зе­ми вже не мо­жуть на­ле­жа­ти до ту­чних чи на­віть до се­ре­дньо­гу­му­сних, бо ре­аль­ний рі­вень гу­му­су в них не пе­ре­ви­щує 6% (табл. 3). Най­ниж­чим рів­нем гу­му­со­ва­но­сті (2,8%) ви­рі­зня­ли­ся чор­но­зе­ми пів­ден­ні, що пе­ре­бу­ва­ють в обро­бі­тку. Во­ни фа­кти­чно за вмі­стом гу­му­су в пів­то­ра ра­за по­сту­па­ли­ся чор­но­зе­мам ти­по­вим (4,5%) і на 1,1% — чор­но­зе­мам зви­чай­ним.

Звер­тає ува­гу, що під ро­слин­ні­стю, тоб­то у сі­во­змі­ні, вміст гу­му­су в усіх ти­пах чор­но­зе­мів на 0,3–0,9% ниж­чий про­ти лу­чних угідь, при­чо­му ви­щи­ми втра­та­ми ви­рі­зня­ли­ся чор­но­зе­ми ти­по­ві. Це вко­тре за­свід­чує, що за спри­я­тли­ві­ших по­го­дних умов втра­ти гу­му­су та­кож біль­ші. За­га­лом в ор­но­му ша­рі во­ни за ти­па­ми чор­но­зе­мів ва­рі­ю­ва­ли від 7,6 до 20,3 т/га. Цей стан пов­ною мі­рою від­дзер­ка­лю­є­ться і на агро­но­мі­чно­му по­тен­ці­а­лі ві­тчи­зня­них чор­но­зе­мів.

Ґрунт і си­сте­ма вдо­бре­н­ня

На­ра­зі най­біль­ше за­пи­тань ви­ни­кає з при­во­ду від­ро­дже­н­ня ро­дю­чо­сті ор­них чор­но­зе­мів за до­по­мо­гою рі­зних си­стем їх удо­бре­н­ня. На­йоб’єктив­ні­шу від­по­відь на ці за­пи­та­н­ня мо­жна отри­ма­ти з ре­зуль­та­тів по­льо­вих дов­го­стро­ко­вих до­слі­дів. Зокре­ма, за 90-рі­чно­го ор­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня чор­но­зе­мів ти­по­вих у Ми­ро­нів­сько­му ста­ціо­на­рі 1912 ро­ку жо­дна з трьох до­слі­джу­ва­них си­стем удо­бре­н­ня не спри­я­ла під­ви­щен­ню ро­дю­чо­сті ґрун­ту (табл. 4). Тіль­ки за до­по­мо­гою ор­га­ні­чної та ор­га­но-мі­не­раль­ної си­стем уда­ва­ло­ся під­три­му­ва­ти рі­вень і за­па­си гу­му­су в 0–40 см ша­рі ґрун­ту, по­рів­ню­ю­чи з ва­рі­ан­та­ми без до­брив і мі­не­раль­ною си­сте­мою. Во­дно­час су­мар­ні за­па­си гу­му­су ор­но­го й під­ор­но­го ша­рів за ор­га­но-мі­не­раль­ної та ор­га­ні­чної си­стем до­брив по­сту­па­ли­ся на 13–22 т/га ці­лин­ним ана­ло­гам.

Мі­не­раль­на си­сте­ма до­брив ви­яви­ла­ся най­гір­шою се­ред до­слі­джу­ва­них си­стем. Що­до за­па­сів гу­му­су во­на пе­ре­ви­щу­ва­ла ва­рі­ан­ти без до­брив тіль­ки на 8 т/га. То­му за­кли­ки що­до від­нов­ле­н­ня хі­мі­за­ції ор­них площ на

рів­ні кін­ця 1980-х є без­під­став­ни­ми й му­сять за­ли­ши­ти­ся в ми­ну­ло­му.

По­гли­бле­ний роз­гляд ре­зуль­та­тів до­слі­джень дає змо­гу зро­би­ти гра­фі­чний ана­ліз для 0–40 см ша­ру ґрун­ту (рис. 2). З гі­сто­гра­ми ви­дно, що тіль­ки ор­га­но-мі­не­раль­на си­сте­ма до­брив бу­ла най­спро­мо­жні­шою впро­довж 90 ро­ків стри­му­ва­ти не­га­тив­ний тренд.

За­сто­су­ва­н­ня в ана­лі­зі дво­лі­ній­ної філь­тра­ції у змі­нах гу­му­су де­мон­струє мо­жли­ву зу­пин­ку подаль­шо­го ви­сна­же­н­ня чор­но­зе­мів за умо­ви за­сто­су­ва­н­ня ор­га­ні­чної чи ор­га­но­мі­не­раль­ної си­сте­ми удо­бре­н­ня. Втім, для від­ро­дже­н­ня ро­дю­чо­сті ґрун­тів, як бу­ло ска­за­но ви­ще, цьо­го за­ма­ло. Тре­ба впро­ва­джу­ва­ти агро­те­хно­ло­гії з від­нов­ле­н­ня біо­ген­но­сті на­ших чор­но­зе­мів і не вті­ша­ти се­бе на­ді­я­ми, що ні­би­то на ста­рих за­са­дах вда­сться ста­бі­лі­зу­ва­ти не ли­ше ро­дю­чість ґрун­ту, а й про­ду­ктив­ність ви­ро­бни­чих ла­нів. Не­без­пе­чною є тен­ден­ція (осо­бли­во за мі­не­раль­ної си­сте­ми удо­бре­н­ня й на­си­че­н­ня сі­во­змін про­са­пни­ми куль­ту­ра­ми) що­до па­ді­н­ня гу­му­су на ор­них пло­щах у верх­ньо­му ша­рі ґрун­ту до кри­ти­чних рів­нів, які для всіх ти­пів чор­но­зе­мів ви­зна­че­но ме­жею 2%. За ці­єю ме­жею, на дум­ку вче­них, мо­жли­ві не­зво­ро­тні про­це­си, що зда­тні спря­му­ва­ти ви­ро­бни­чі пло­щі до опу­сте­лю­ва­н­ня.

Та­кі про­гно­зи ма­ють ра­цію. Адже вміст гу­му­су в чор­но­зе­мах ви­зна­чає не ли­ше те, чи ґрунт жи­вий, а й рі­вень про­ду­ктив­но­сті ви­ро­бни­чих площ зав­дя­ки аку­му­ля­ції в ньо­му 98% за­галь­но­го азо­ту, 80% — сір­ки, 50% — фо­сфо­ру та ще ба­га­тьох біо­філь­них еле­мен­тів і ре­чо­вин, які зу­мов­лю­ють по­тен­цій­ну ро­дю­чість. На до­бре роз­ви­не­них за про­фі­лем чор­но­зе­мах зав­дя­ки гу­му­су ро­сли­ни на 70% за­без­пе­чу­ю­ться окси­дом ву­гле­цю, на 60% — сір­кою та на 50% — ін­ши­ми по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми. В ре­зуль­та­ті чо­го на 70% фор­му­є­ться вро­жай пше­ни­ці, на 60 і 50% — уро­жаї ячме­ню та цукро­вих бу­ря­ків. І, нав­па­ки, змен­ше­н­ня за­па­сів гу­му­су на 10–12% при­зво­дить до па­ді­н­ня про­ду­ктив­но­сті сі­во­змін на 10–30%. У ра­зі по­си­ле­н­ня втрат основ­но­го ґрун­то­во­го ре­сур­су до 20–50% па­ді­н­ня про­ду­ктив­но­сті мо­же ся­га­ти 30–60 і на­віть 80%. До­ве­де­но, що за під­ви­ще­н­ня у сі­во­змі­нах час­тки про­са­пних куль­тур на ко­жні 10% втра­ти гу­му­су в ґрун­ті зро­ста­ють на 0,2–0,4%, а зби­ра­н­ня зер­на па­дає в се­ре­дньо­му на 2,4 ц/га.

З ін­шо­го бо­ку, не­га­тив­ні змі­ни в гу­му­со­ва­но­сті чор­но­зе­мів зу­мов­лю­ють зро­ста­н­ня бри­ли­сто­сті на 7,5%, на 10–18% змен­шу­є­ться вміст агро­но­мі­чно цін­них агре­га­тів (10–0,25 мм), на 15–19% — во­до­стій­кість ґрун­то­вої стру­кту­ри, на 18–26% — ме­ха­ні­чна стій­кість і 2–4% — шпа­ру­ва­тість агре­га­тів. Як ре­зуль­тат, ко­е­фі­ці­єнт стру­ктур­но­сті ор­них зе­мель па­дає вдві­чі, а щіль­ність скла­де­н­ня верх­ніх го­ри­зон­тів зна­чно зро­стає.

От­же, укра­їн­ські чор­но­зе­ми по­ча­тку тре­тьо­го ти­ся­чо­лі­т­тя по­рів­ня­но з ці­лин­ни­ми ана­ло­га­ми яв­ля­ють со­бою хво­рі, ви­сна­же­ні, де­гра­до­ва­ні, еро­зій­но­не­без­пе­чні зем­лі, які по­тре­бу­ють осо­бли­вої еко­ло­гі­чної ре­гла­мен­та­ції що­до їх подаль­шо­го ви­ко­ри­ста­н­ня. На жаль, ни­ні ко­жен вла­сник розв’язує ці про­бле­ми на свій роз­суд, мі­рою сво­їх знань і мо­жли­во­стей. І це в той час, ко­ли сіль­ське го­спо­дар­ство за­без­пе­чує 10% ВВП Укра­ї­ни, а час­тка про­ду­кції АПК у зов­ні­шній тор­гів­лі ся­гну­ла 28%. Щоб оста­то­чно не втра­ти­ти ро­дю­чість чор­но­зе­мів, не мо­жна допу­сти­ти, аби за­зна­че­ні про­це­си у ві­тчи­зня­ній агро­сфе­рі й на­да­лі від­бу­ва­ли­ся са­мо­плин­но, ха­о­ти­чно, по­за ува­гою дер­жа­ви.

Рис. 2. Вплив си­стем до­брив на ро­дю­чість ґрун­ту

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.