Успі­шні ра­зом

Ва­ле­рій Лі­не­вич:«У на­шо­му го­спо­дар­стві хліб із ма­слом їдять не одна-дві осо­би, а весь ко­ле­ктив спів­вла­сни­ків»

The Ukrainian Farmer - - Рослинництво - ІН­НА БІРЮКОВА

«Наш кол­госп» — так у при­ва­тних роз­мо­вах на­зи­ва­ють своє го­спо­дар­ство пра­ців­ни­ки сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­чо­го ко­опе­ра­ти­ву (СВК) «Вів­ся­ни­цький»

(що у с. Вів­ся­ни­ки Ко­зя­тин­сько­го ра­йо­ну Він­ни­цької обла­сті). Істи­на в сло­вах се­лян все-та­ки є, адже під­при­єм­ство справ­ді має ко­ле­ктив­ну фор­му вла­сно­сті, але на від­мі­ну від ра­дян­ських кол­го­спів га­сло «Все — спіль­не, а от­же, ні­чиє» тут зву­чить по-ін­шо­му: «Все — спіль­не, а от­же, і моє!» Як ствер­джує го­ло­ва СВК, лю­ди тут пра­цю­ють на пов­ну від­да­чу, не­має кра­ді­жок, адже ко­жний пра­ців­ник — рів­но­цін­ний спів­вла­сник, отож який сенс кра­сти в са­мо­го се­бе. Не­зва­жа­ю­чи на не ду­же по­ши­ре­ну в Укра­ї­ні фор­му вла­сно­сті та за­пе­ре­че­н­ня ске­пти­ків, мов­ляв, із ко­ле­ктив­ною вла­сні­стю не­мо­жли­во ста­ти ви­со­ко­при­бу­тко­вим під­при­єм­ством, СВК «Вів­ся­ни­цький» ува­жа­є­ться одним із най­по­ту­жні­ших аграр­них го­спо­дарств Він­нич­чи­ни. Про те, як вда­є­ться до­ся­га­ти успі­хів, роз­по­вів ке­рів­ник СВК «Вів­ся­ни­цький»

Ва­ле­рій Лі­не­вич.

Па­не Ва­ле­рію, що со­бою яв­ляє очо­лю­ва­не ва­ми го­спо­дар­ство та які ма­є­те ви­ро­бни­чі по­ка­зни­ки?

— СВК обро­бляє 2400 га ріл­лі, в го­спо­дар­стві сьо­го­дні пра­цю­ють 118 осіб. Прі­о­ри­те­тний на­прям роз­ви­тку — ро­слин­ни­цтво. Ви­ро­щу­є­мо ози­му пше­ни­цю, ку­ку­ру­дзу, го­рох, цукро­вий бу­ряк, ячмінь, рі­пак, сою, со­ня­шник і кор­мо­ві куль­ту­ри. Вро­жай­ність, зви­чай­но, за­ле­жить від по­го­дних умов. У се­ре­дньо­му зби­ра­є­мо 90 ц/га зер­но­вих, 650 — цукро­вих бу­ря­ків, по ку­ку­ру­дзі ста­біль­но ма­є­мо 140–155, со­ня­шни­ку цьо­го ро­ку отри­ма­ли 38 ц/га (да­ла­ся взна­ки від­су­тність ве­сною до­щів, а за­зви­чай уро­жай­ність со­ня­шни­ку в нас ста­но­вить 45–47 ц/га). Та­кож роз­ви­ва­є­мо тва­рин­ни­цтво: утри­му­є­мо 900 го­лів ВРХ та 300 — сви­ней.

Мо­ло­чну та сви­но­фер­му три­ма­є­мо не ли­ше за­ра­ди при­бу­тку, а й то­му, що там пра­цює ве­ли­ка кіль­кість лю­дей — 38 осіб.

Крім то­го, зав­дя­ки тва­рин­ни­цтву отри­му­є­мо гній — ви­со­ко­ефе­ктив­не до­бри­во.

Пе­ре­ва­жну біль­шість про­ду­кції збе­рі­га­є­мо у вла­сних зер­но­схо­ви­щах. Не­що­дав­но по­ста­ви­ли но­вий без­кар­ка­сний ан­гар. Та­кож ма­є­мо вла­сну су­шар­ку, свій млин і пе­кар­ню, де пе­че­мо хліб і бу­ло­чки для сво­їх пра­ців­ни­ків і жи­те­лів се­ла.

Роз­ка­жіть про осо­бли­вість ді­яль­но­сті ва­шо­го СВК — скіль­ки у вас вла­сни­ків, як роз­по­ді­ля­є­ться при­бу­ток?

— Ра­ні­ше тут був кол­госп іме­ні Фрун­зе, який під час ре­фор­му­ва­н­ня став КСП.

По­тім се­ля­ни ви­рі­ши­ли ні­ко­му не від­да­ва­ти го­спо­дар­ство й обра­ли фор­му сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­чо­го ко­опе­ра­ти­ву. Осо­бли­вість на­шо­го під­при­єм­ства в то­му, що йо­го вла­сни­ка­ми є 80 чле­нів СВК. Ко­жен із них що­ро­ку отри­мує фі­нан­со­ву ви­на­го­ро­ду, так зва­ні «за­снов­ни­цькі». Згі­дно зі ста­ту­том, ви­хо­дя­чи з ре­зуль­та­тів еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті, 10% при­бу­тку роз­по­ді­ля­є­мо на ко­ле­ктив. На­при­клад, то­рік ми отри­ма­ли близь­ко 25 млн при­бу­тку, отож ко­жен член ко­опе­ра­ти­ву за­ро­бив по 24 600 гри­вень (окрім що­мі­ся­чної за­ро­бі­тної пла­ти та 13-ї зар­пла­ти у ви­гля­ді трьох окла­дів). Та­кож на за­галь­них збо­рах ви­рі­ши­ли пре­мі­ю­ва­ти й тих пра­ців­ни­ків, які не є чле­на­ми ко­опе­ра­ти­ву. Крім то­го, ми про­ве­ли дру­ге (пер­ше бу­ло до 2000 ро­ку) роз­па­ю­ва­н­ня май­на під­при­єм­ства, й ці ко­шти те­пер у ко­жно­го чле­на ко­опе­ра­ти­ву на бан­ків­сько­му ра­хун­ку. Та­кож ви­пла­чу­є­мо лю­дям орен­дну пла­ту за паї — 5 тис. гри­вень за ге­ктар.

Ска­жу, та­ка фор­ма вла­сно­сті, як у нас, ду­же ди­сци­плі­нує лю­дей. Во­ни зна­ють, що пра­цю­ють са­мі на се­бе, і чим біль­ше за­ро­блять, тим біль­ше отри­ма­ють. Якщо ке­рів­ни­ки де­яких аграр­них го­спо­дарств скар­жа­ться, що бра­кує ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них ка­дрів, то в нас із цим — жо­дних про­блем. Пра­цю­ють 22 ме­ха­ні­за­то­ри, во­дії, ма­є­мо вла­сну бу­ді­вель­ну бри­га­ду то­що. Сло­вом, лю­ди тру­дя­ться й за­ро­бля­ють ста­тки. Згі­дно зі ста­ту­том, чле­на­ми ко­опе­ра­ти­ву мо­жуть бу­ти тіль­ки пра­ців­ни­ки го­спо­дар­ства, якщо ж лю­ди­на, на­при­клад, ви­хо­дить на пен­сію, то во­на за­би­рає свою час­тку від за­галь­ної вла­сно­сті.

Фор­ма вла­сно­сті СВК, ка­жуть, є ду­же зру­чною для рей­де­рів… — Осо­би­сто ме­ні на­ле­жить 1/80 ча­сти­на го­спо­дар­ства. Якщо те­о­ре­ти­чно рей­дер за­хо­че її за­бра­ти, то він ні­чо­го не отри­має. Що ж до ін­ших 79 чле­нів ко­опе­ра­ти­ву, то, як я уже ка­зав, їм що­ро­ку ста­біль­но ви­пла­чу­є­ться фі­нан­со­ва ви­на­го­ро­да (й не­ма­ла). На­при­клад, якщо лю­ди­на за остан­ні п’ять ро­ків отри­ма­ла 130 тис. гри­вень са­мих тіль­ки за­снов­ни­цьких (на­го­ло­шу, крім по­то­чної, 13-ї зар­пла­ти й орен­дної пла­ти), то сум­ні­ва­ю­ся, що во­на за­хо­че про­да­ти час­тку вла­сно­сті, яка ста­біль­но її го­дує. Ну, хі­ба що за ду­же ве­ли­кі гро­ші, але та­ке рей­де­рам, зро­зумі­ло, не­ви­гі­дно. Як по­ка­за­ла пра­кти­ка, за рік із ко­опе­ра­ти­ву мо­жуть ви­йти 1–2 осо­би, на­то­мість 3–4 мо­жуть по­вер­ну­ти­ся (в нас і та­ке пе­ред­ба­че­но).

То­му, на мою дум­ку, са­ме та­ка фор­ма вла­сно­сті, як у нас, є най­більш за­хи­ще­ною від рей­де­рів.

Ста­ні­слав Пор­хун, за­ві­ду­вач мо­ло­чно­го ком­пле­ксу, та го­лов­ний зоо­те­хнік го­спо­дар­ства Володимир Де­рев’ян­ко

цін­ним вла­сни­ком, ма­те­рі­аль­ний сти­мул був би зов­сім ін­шим… — Ве­ли­кі вер­ти­каль­ні стру­кту­ри — це до­бре, але там зба­га­чу­є­ться кіль­ка осіб. Я ж вва­жаю, що зем­ля да­на всім се­ля­нам із тим, аби во­ни на ній тру­ди­ли­ся й отри­му­ва­ли гі­дну ви­на­го­ро­ду. Ме­ні лег­ко пра­цю­ва­ти з лю­дьми, адже во­ни ме­ні до­ві­ря­ють, бо зна­ють, що ні­чо­го їхньо­го со­бі не за­би­раю. Ма­те­рі­аль­ний сти­мул та­кож є. Я пра­цюю го­ло­вою СВК і отри­мую за це зар­пла­ту. Щоб бу­ти ща­сли­вим, лю­ди­ні не по­трі­бно ма­ти ба­га­то­міль­йон­ні ста­тки. До ре­чі, по­са­да го­ло­ви — не ві­чна. Згі­дно зі ста­ту­том, ви­бо­ри го­ло­ви СВК про­хо­дять ко­жні 5 ро­ків на за­галь­них збо­рах шля­хом та­єм­но­го го­ло­су­ва­н­ня.

Як за та­кої ве­ли­кої кіль­ко­сті спів­вла­сни­ків до­ся­га­є­те зго­ди у ви­рі­шен­ні ви­ро­бни­чих пи­тань?

— На­при­кін­ці ро­ку про­во­ди­мо за­галь­ні збо­ри чле­нів ко­опе­ра­ти­ву, де на обго­во­ре­н­ня ви­но­си­мо основ­ні на­пря­ми, за яки­ми пра­цю­ва­ти­ме під­при­єм­ство ці­лий рік. По­то­чні пи­та­н­ня ви­рі­шу­є­мо на за­сі­да­н­нях прав­лі­н­ня, до скла­ду яко­го вхо­дять пред­став­ни­ки ко­жно­го ви­ро­бни­чо­го під­роз­ді­лу.

Чи є за та­кої фор­ми вла­сно­сті по­да­тко­ві піль­ги для го­спо­дар­ства?

— Жо­дних. То­рік за­пла­ти­ли дер­жа­ві 11,5 млн по­да­тків (фонд зар­пла­ти — 14,5 млн). По­да­тки — ве­ли­кий тя­гар, але від ньо­го ні­ку­ди не по­ді­не­шся. От­же ма­є­мо пра­цю­ва­ти в тих умо­вах, у яких тру­дя­ться всі аграр­ні під­при­єм­ства.

Зав­дя­ки чо­му до­ся­га­є­те ви­со­ких ре­зуль­та­тів у ро­слин­ни­цтві?

— Най­пер­ше, дба­є­мо про ро­дю­чість ґрун­ту. Що­ро­ку вно­си­мо близь­ко 8 т/га

гною, 8–9 т/га де­фе­ка­ту (там, де по­трі­бно).

Гру­бі від­хо­ди не спа­лю­є­мо, вки­да­є­мо їх до гно­яр­ки й пе­ре­ро­бля­є­мо на до­бри­во.

Прин­цип ро­бо­ти го­спо­дар­ства та­кий: за будь-яку ці­ну вро­жай нам не по­трі­бний. Аби збе­рег­ти зем­лю, пра­цю­є­мо по сі­во­змі­ні й ма­є­мо не­по­га­ні ре­зуль­та­ти. Ро­зу­мі­є­мо, що ін­шо­го шля­ху пра­цю­ва­ти при­бу­тко­во, ніж із ви­со­ки­ми вро­жа­я­ми, в нас не­має. Якщо, ска­жі­мо, зби­ра­ти­ме­мо ози­му пше­ни­цю по 50 ц/га, то при­бу­тку не отри­ма­є­мо. Про­те не ста­ви­мо со­бі зав­да­н­ня зі­бра­ти її 100 ц/га, нам до­ста­тньо й 80, але пі­сля пше­ни­ці цукро­ві бу­ря­ки ма­ють да­ти 600–700 ц/га, пі­сля бу­ря­ків ячмінь — 70 ц/га. На­ма­га­є­мо­ся, аби ко­жен сі­во­змін­ний ге­ктар при­но­сив ма­кси­маль­ний при­бу­ток. Та­ко­го, щоб на якійсь куль­ту­рі «урва­ти», а по­тім «мі­н­усу­ва­ти» — нам не по­трі­бно.

Яка у вас те­хні­ка?

— У нас ду­же по­ту­жний те­хні­чний парк.

Ма­ши­ни пе­ре­ва­жно ві­до­мих єв­ро­пей­ських і сві­то­вих ви­ро­бни­ків. Ко­ли оби­ра­є­мо ком­байн чи тра­ктор, то на ці­ну не ди­ви­мо­ся: усім ві­до­мо, що хо­ро­ше де­ше­вим не бу­ває. Якщо пла­ну­є­мо щось при­дба­ти — по­їха­ли, по­ди­ви­ли­ся те­хні­ку в ро­бо­ті, по­спіл­ку­ва­ли­ся з лю­дьми, ко­трі пра­цю­ють на ній, бо са­ме во­ни ска­жуть прав­ду, а не про­дав­ці. Якщо все спо­до­ба­ло­ся, то­ді бе­ре­мо. Те­хні­чний парк онов­лю­є­мо по­стій­но.

Ба­га­то агра­рі­їв, які три­ма­ють мо­ло­чну фер­му, роз­по­від­а­ють, що тва­рин­ни­цтво в них зде­біль­шо­го — со­ці­аль­ний про­ект. Ви та­кож не отри­му­є­те при­бу­тків від ці­єї га­лу­зі?

— Хто ка­же, що йо­му тва­рин­ни­цтво не­ви­гі­дне, той про­сто не хо­че пра­цю­ва­ти. Ми не отри­му­є­мо ду­же ви­со­ких на­до­їв, але

ви­ро­бни­цтво мо­ло­ка в нас рен­та­бель­не.

Мо­же, то­му, що не да­є­мо ко­ро­вам жо­дної «хі­мії», всі­ля­ких мо­дних про­біо­ти­ків то­що. Го­ду­є­мо тва­рин так, як вдо­ма го­ду­ють свою ко­рів­ку го­спо­да­рі.

При­єм­но чу­ти, що ваш го­спо­дар­ський ме­ха­нізм пра­цює, як го­дин­ник. А чи ма­є­те будь-які про­бле­ми?

— Про­бле­ми та­кі, як у всій дер­жа­ві.

На­при­клад, звер­та­є­ться до нас лі­кар­ня із Сам­го­род­ка — до­по­мо­жіть із бен­зи­ном. Як не до­по­мог­ти, ту­ди ж лю­ди на­ші звер­та­ю­ться. По­тім при­хо­дить по­да­тко­ва й ви­пи­сує штраф. По­ді­бних ка­зу­сів ви­ста­чає. Ми одні з най­біль­ших пла­тни­ків по­да­тків в обла­сті, але, на жаль, ви­хо­дить так: чим біль­ше «ве­зеш», тим біль­ше й «по­га­ня­ють». Де ж спра­ве­дли­вість? Один агра­рій спла­чує з ге­кта­ра 100 грн по­да­тку, а ін­ший по­ка­зує ре­аль­ну вро­жай­ність і пла­тить 600. Ви­хо­дить, пра­цю­ва­ти «по-бі­ло­му» не­ви­гі­дно, адже, крім то­го, що ти біль­ше пла­тиш, ще й по­да­тко­ва з пе­ре­вір­ка­ми по­стій­но при­хо­дить. Ува­жаю, по­трі­бно вве­сти єди­ний по­да­ток із ге­кта­ра, то­ді бу­де спра­ве­дли­вість і по­ря­док. Го­лов­не, щоб дер­жа­ва не за­ва­жа­ла пра­цю­ва­ти, то­ді агра­рії ма­ти­муть ви­со­кі ре­зуль­та­ти. На мою дум­ку, агро­бі­знес — вза­га­лі «ці­ка­ва» шту­ка: про­да­єш за опто­ви­ми ці­на­ми, ку­пу­єш за роз­дрі­бни­ми ще й до­став­ку опла­чу­єш…

І на­о­ста­нок по­ді­лі­ться пла­на­ми… — Ство­ри­ти ком­фор­тні­ші умо­ви пра­ці для лю­дей, за­ку­пи­ти но­ву те­хні­ку й, зви­чай­но, під­ви­щу­ва­ти ро­дю­чість ґрун­ту. Щоб пі­сля се­бе ми за­ли­ши­ли не пу­сте­лю, а ба­га­ту ро­дю­чу зем­лю.

Ва­ле­рій Лі­не­вич

У го­спо­дар­стві пра­кти­ку­ють прив’язне утри­ма­н­ня ВРХ

Ан­гар­не схо­ви­ще

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.