ТІ, ХТО НА ЗА­ДНЬО­МУ ТЛІ

П’ЯТЬ РО­КІВ ТО­МУ, 18 ГРУ­ДНЯ 2009-го, ПОЛИНУВ У ЗА­СВІ­ТИ ВІ­КТОР БЕЗВЕРХИЙ — ПЕР­ШИЙ ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ КИ­ЇВ­СЬКО­ГО «ДИ­НА­МО»

Ukrainskiy Futbol - - Друга Ліга - Во­ло­ди­мир БАНЯС.

ПРО ВАНІФАТОВИЧА

Лю­ди­на з ду­же рід­кі­сним по ба­тько­ві — Ва­ні­фа­то­вич — зо­ста­є­ться одні­єю з най­не­о­дно­зна­чні­ших по­ста­тей на­ціо­наль­но­го сок­ке­ра не­за­ле­жно­го пе­рі­о­ду. Так скла­ло­ся, що в на­шо­му со­ці­у­мі, під упли­вом про­па­ган­дист­ської ді­яль­но­сті пев­них осіб, про уро­джен­ця Кі­ро­во­град­щи­ни уста­но­ви­ло­ся до­во­лі одно­бо­ке ба­че­н­ня: мов­ляв, був не над­то про­фе­сій­ним бі­зне­сме­ном, ді­яль­ність яко­го ледь не при­зве­ла до кра­ху сто­ли­чно­го «Ди­на­мо». Те, що за­зна­че­не уяв­ле­н­ня де­що роз­хо­ди­ться з ре­аль­ні­стю, до­во­дять фа­кти.

По-пер­ше, са­ме Безверхий ство­рив прем’єр­ний у ко­ли­шньо­му Со­ю­зі про­фе­сіо­наль­ний ФК: за йо­го іні­ці­а­ти­ви дру­го­го сі­чня 1989-го ки­є­во­ди­на­мів­ці офі­цій­но ви­йшли з-під кри­ла про­філь­но­го спорт­то­ва­ри­ства, перейшовши на са­мо­стій­ні рей­ки існу­ва­н­ня. (Ва­жли­ва за­ува­га: справ­ді, «Дні­про» став «госп­ро­зра­хун­ко­вим клу­бом» на два ро­ки ра­ні­ше, втім, тут, усе ж та­ки, ма­є­мо спра­ву з де­що ін­шим яви­щем…)

По-дру­ге, за по­рів­ня­но не­три­ва­лий строк пе­ре­бу­ва­н­ня на чо­лі «бла­ки­тно-бі­лих» (іде­ться про чо­ти­ри з по­ло­ви­ною ро­ки) ті до­ся­гли ду­же хо­ро­ших ре­зуль­та­тів: два чем­піон­ства (по одно­му у СРСР та в Укра­ї­ні), дві на­ціо­наль­ні Ча­ші (ана­ло­гі­чно), чвер­тьфі­нал єв­ро­пей­сько­го Куб­ка Куб­ків-1990/1991, гру­по­вий етап екс­пе­ри­мен­таль­ної Лі­ги чем­піо­нів-1991/1992. Як вва­жа­є­те, чи мо­гли би ста­ти­ся та­кі звер­ше­н­ня без умі­ло­го клу­бно­го кер­ма­ни­ча?

По-тре­тє, злам епох — від­хід у не­бу­т­тя «ім­пе­рії зла» та на­ро­дже­н­ня Не­за­ле­жної Укра­ї­ни — був над­зви­чай­но скла­дним ча­сом, ко­ли успі­шни­ми, як ві­до­мо, ста­ва­ли пе­ре­ва­жно лю­ди, ко­трі на­вчи­ли­ся по­ру­шу­ва­ти за­ко­ни. Ті, хто са­ме то­ді, на по­ча­тку 1990-х, ско­ло­ти­ли свої пер­ші міль­йо­ни, а ни­ні ста­нов­лять т.зв. «на­ціо­наль­ну бі­знес-елі­ту». Так ось, су­дя­чи з під­ру­чних да­них, Ві­ктор Ва­ні­фа­то­вич усе ж ви­окрем­лю­вав­ся на то­ді­шньо­му тлі: у ве­ли­ких афе­рах (тим па­че — роз­бо­ях, кри­мі­на­лі) він не був по­мі­че­ний.

По су­ті, Безверхий про­го­рів на двох ре­чах. Пер­ша: по­во­див­ся в бі­зне­сі над­то ха­о­ти­чно, ме­ту­шли­во, не­по­слі­дов­но, на­ма­га­ю­чись ста­ти успі­шним на кіль­кох фрон­тах. Дру­га: не­обе­ре­жно про­во­див ка­дро­ву по­лі­ти­ку, на­си­тив­ши свій клуб або не­про­фе­сіо­на­ла­ми, або не­че­сти­ви­ми лю­дьми, ко­трі зго­дом йо­го й зра­ди­ли. При­пу­сті­мо, як мо­жна бу­ло при­зна­ча­ти на­чаль­ни­ком прав­ни­чо­го від­ді­лу ни­ні­шньо­го ку­ма Вла­ді­мі­ра Пу­ті­на — осо­бу, ко­тра див­но отри­ма­ла зва­н­ня спо­ча­тку кан­ди­да­та юри­ди­чних на­ук, а по то­му — до­кто­ра (чи­тай­те кни­гу «Нар­цис, або Штри­хи до по­лі­ти­чно­го порт­ре­ту Ві­кто­ра Ме­двед­чу­ка» ав­тор­ства Дми­тра Чо­бі­та), осо­бу, ко­тра, бу­ду­чи адво­ка­том Ва­си­ля Сту­са, до­кла­ла всіх зу­силь, аби ве­ли­ко­го поета на­дов­го по­са­ди­ли?..

УПРО­ДОВЖ ТЕ­МИ: ПРО НАЙ­УСПІ­ШНІ­ШИХ ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТІВ

Як ві­до­мо, по­ня­т­тя «пре­зи­дент фут­боль­но­го клу­бу» в ра­дян­сько­му сок­ке­рі ви­ни­кло на­при­кін­ці 1980-х, ко­ли з’яви­ло­ся ін­ше по- ня­т­тя — «про­фе­сіо­наль­ний ФК».

До­сі спор­тив­ні ко­ман­ди на­ле­жа­ли до від­по­від­них то­ва­риств, хо­ча їхні­ми фа­кти­чни­ми кер­ма­ни­ча­ми ча­сто бу­ли зов­сім ін­ші лю­ди. На­при­клад, усім зав­жди бу­ло зро­зумі­ло, що ки­їв­ським «Ди­на­мо» осо­би­сто опі­ку­вав­ся Во­ло­ди­мир Щер­би­цький — пер­ший се­кре­тар ЦК КПУ. Лу­ган­ською «Зо­рею» впро­довж «зо­ло­то­го» пе­рі­о­ду за­ймав­ся Во­ло­ди­мир Шев­чен­ко — пер­ший се­кре­тар мі­сце­во­го об­ко­му пар­тії. І т.д.

Опі­сля роз­ва­лу «нє­дє­лі­мо­го» оста­то­чно за­крі­пи­лась ін­ша си­сте­ма ко­ор­ди­нат: од­то­ді на­ші фут­боль­ні ко­ман­ди є са­мо­стій­ни­ми го­спо­дар­ськи­ми утво­ре­н­ня­ми (по­пер­вах клуби, зго­дом — клуби як акціо­нер­ні то­ва­ри­ства), на чо­лі ко­трих, зро­зумі­ло, пе­ре­бу­ва­ють ке­рів­ни­ки.

Кіль­ка мі­ся­ців то­му я спи­тав се­бе: як ви­гля­да­ти­ме зве­де­на та­бли­ця най­успі­шні­ших кер­ма­ни­чів укра­їн­ських ФК — тих лю­дей, хто зав­жди ні­би в ті­ні ігро­во­го про­це­су, та без ко­го їхні ді­ти­ща не до­ся­га­ли би ре­зуль­та­тів? Про­вів­ши не­об­хі­дну ро­бо­ту, уклав від­по­від­ну та­бли­цю, роз­мі­ще­ну вни­зу шпаль­ти.

Утім, із цьо­го при­во­ду ви­ни­кли до­во­лі сер­йо­зні «тру­дно­щі ін­тер­пре­та­ції». Річ у тім, що в на­шо­му фут­бо­лі зу­стрі­ча­ю­ться ці­ка­ві ре­чі: на­при­клад, у одно­го клу­бу мо­же бу­ти і керманич, і вла­сник. Або ж лю­ди­на, ко­тра пе­ре­бу­ває на йо­го чо­лі, змі­нює фор­му­лю­ва­н­ня сво­єї по­са­ди: зокре­ма, Гри­го­рій Сур­кіс був пре­зи­ден­том «Ди­на­мо» до ве­сни 1998-го, але, про­йшов­ши до пар­ла­мен­ту, став «по­че­сним»; та­кож «по­че­сним» є ни­ні­шній гла­ва «Ворскли» Ко­стян­тин Жеваго, ще ра­ні­ше — ко­ли­шній ке­рів­ник «Тав­рії» Сер­гій Куніцин. А, при­пу­сті­мо, В’яче­слав Ле­щук управ­ляв го­лов­ним оде­ським ФК, ко­ли той був ча­сти­ною Чор­но­мор­сько­го мор­сько­го па­ро­плав­ства, тоб­то кла­сний у ми­ну­ло­му захисник ви­ко­ну­вав фун­кції, рад­ше, го­ло­ви одно­го з від­ді­лів ве­ли­кої ор­га­ні­за­ції.

Отож, аби не за­плу­та­тись у зва­н­нях, чи­нах і ти­ту­лах, ви­рі­шив за ро­зум­не по­да­ти в за­про­по­но­ва­ній та­бли­ці уза­галь­не­не по­ня­т­тя «керманич», за яким кри­ю­ться іме­на тих, хто ре­аль­но управ­ляє кон­кре­тни­ми клу­ба­ми (або при­найм­ні гро­мад­ськість ба­чить їх у та­кій ро­лі…). Як ба­чи­те, за остан­нє де­ся­ти­річ­чя Ри­нат Ахме­тов ду­же впев­не­но ви­рвав­ся в лі­де­ри, від­чу­тно ви­пе­ре­див­ши бра­тів Сур­кі­сів. Ось що значить ма­ти не­о­бме­же­ний до­ступ до фі­нан­сів!

Ві­ктор Ва­ні­фа­то­вич Безверхий (фо­то з аль­ма­на­ху «ФК Ди­на­мо Ки­їв» 1992 ро­ку).

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.