ПІ­СЛЯ 600 ІДЕ 300

ПО­ДО­ЛАВ­ШИ НАДЦЯТИЙ РЕ­КОРД, О. В. ШОВ­КОВ­СЬКИЙ ПЕ­РЕ­БУ­ВАЄ В ЧО­ТИ­РЬОХ КРОКАХ ОД ІН­ШО­ГО

Ukrainskiy Futbol - - Друга Ліга - Во­ло­ди­мир БАНЯС.

Хо­че­ться роз­по­ча­ти з (не)лі­ри­чної істо­рії.

Ми­ну­ло­го ти­жня, ще пе­ред зу­стріч­чю з «Ріу Аве», ав­тор цих ряд­ків за­ві­тав до офі­су ФК «Ди­на­мо». Мета ві­зи­ту — при­не­сти цін­ний приз (який, як ме­ні по­обі­ця­ли, бу­де вру­че­ний у ско­рім часі), що йо­го за­мо­ви­ла на­ша га­зе­та для чер­го­во­го ста­ти­сти­чно­го юві­лею ки­їв­сько­го во­ро­та­ря на прі­зви­ще Шов­ков­ський. За­ла­го­див­ши за­пла­но­ва­ні спра­ви, я на­о­ста­нок кіль­ка хви­лин по­спіл­ку­вав­ся зі зна­йо­мим пра­ців­ни­ком клу­бу з при­во­ду не­про­стої ди­ле­ми: то скіль­ки ж усе-та­ки офі­цій­них ма­тчів про­вів «ві­чно пер­ший» за рі­дний ко­ле­ктив?

На той мо­мент у Оле­ксан­дра Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча, за мо­їм під­ра­хун­ком, чи­сли­ло­ся 598 ви­хо­дів на по­ле, тож я ви­сло­вив спо­ді­ва­н­ня: якщо все скла­де­ться вда­ло, вже остан­ньо­го дня осе­ні 2014 ро­ку ко­рін­ний ки­я­нин до­ся­гне фе­но­ме­наль­ної гвар­дій­ської по­зна­чки «600». На що зга­да­ний ди­на­мів­ський пра­ців­ник від­ка­зав: «Га­даю, доведеться че­ка­ти дов­ше, адже Са­Шо не­вда­ло про­вів зу­стріч у За­по­ріж­жі, пропу­стив два м’ячі, то­му, пе­ред­чу­ваю, Ре­бров вла­штує ро­та­цію».

Для ме­не ці сло­ва ста­ли чу­до­вим при­во­дом за­ми­сли­ти­ся над тим, як лю­ди оці­ню­ють футбол. Оче­ви­дно, гло­баль­но існу­ють два ба­че­н­ня: про­фан­не та про­фе­сій­не. Від­по­від­но до про­фан­но­го, з «Ме­та­лур­гом» Шов­ков­ський і справ­ді зі­грав не­вда­ло: не ли­ше дві­чі ви­ймав ку­лю із сі­тки во­ріт, але й ро­бив це ду­же не­ефе­ктно — спо­ча­тку «га­не­бно пропу­стив між но­га­ми», по­тім «за­пі­знив­ся з ре­а­кці­єю». На­то­мість про­фе­сій­не ба­че­н­ня гла­сить: по-пер­ше, ку­ля про­йшла не між ни­жні­ми кін­ців­ка­ми сто­ли­чно­го «бра­ма­ря», а під опор­ну но­гу; по-дру­ге, Оре­ле­сі бив із чо­ти­рьох ме­трів упри­тул — спро­буй тут зре­а­гу­ва­ти; по-тре­тє, опріч цих епі­зо­дів, за 90 хви­лин Оле­ксандр Во­ло­ди­ми­ро­вич не допу­стив жо­дної по­мар­ки. Як і в зу­стрі­чі з «Ріу Аве». А по то­му — в пол­тав­сько­му ма­тчі.

Іду­чи з ди­на­мів­сько­го офі­су, по­ду­мав: тре­нер «бла­ки­тно-бі­лих» — про­фе­сіо­нал, то­му в ро­бо­ті ке­ру­є­ться про­фе­сій­ним ба­че­н­ням спра­ви. Як ба­чи­те, так і ви­йшло…

Уже де­ся­ти­лі­т­тя в кон­текс­ті Са­Шо най­ча­сті­ше лу­на­ють дві, про­сто-та­ки по­ляр­ні, оцін­ки-фра­зи-твер­дже­н­ня: з одно­го бо­ку — «ве­те­ран; ле­ген­да; наше все; сим­вол; ро­зум, честь та со­вість», із ін­шо­го — «пен­сіо­нер; ла­жо­вик; ві­ді­грав своє; тре­ба йти на за­слу­же­ний від­по­чи­нок». При­хиль­ни­ки дру­го­го уяв­ле­н­ня по­лю­бля­ють на­во­ди­ти прі­зви­ща кі­пе­рів, які, мов­ляв, «зі­гни­ли» в сто­ли­ці Укра­ї­ни че­рез те, що су­пер­ни­ча­ли не тіль­ки з Шов­ков­ським, а й із йо­го іме­нем, «брендом», «мар­кою». Остан­нім у цьо­му «мар­ти­ро­ло­зі» на­зи­ва­ють ни­ні­шньо­го грав­ця «Говерли» Ко­ва­ля.

Не­має сен­су спе­ре­ча­ти­ся. Однак є сенс сти­сло окре­сли­ти те, чим сьо­го­дні для «Ди­на­мо» є Оле­ксандр Во­ло­ди­ми­ро­вич. Отже:

— во­ро­та­рем із гі­гант­ським до­сві­дом (не тіль­ки спор­тив­ним, але й жит­тє­вим);

— фут­бо­лі­стом, який має пев­ну ігро­ву план­ку, ниж­че ко­трої в прин­ци­пі не мо­же опу­сти­ти­ся;

— грав­цем зі ста­біль­ною пси­хі­кою, від­так на­віть від­вер­ті ля­пи не зда­тні ви­ве­сти йо­го з рів­но­ва­ги;

— по­ря­дною со­ві­сною лю­ди­ною, ко­тра ре­аль­но лю­бить свою ко­ман­ду, слід­ку­ю­чи за її мі­кро­клі­ма­том.

Як ви вва­жа­є­те, чи не за­слу­го­вує по­стать та­ко­го мас­шта­бу хо­ча би мі­сця ре­зерв­но­го гол­кі­пе­ра? І чи не за­слу­го­вує він того, аби бо­дай не чу­ти «по­ба­жань» яко­мо­га швид­шо­го ві­ша­н­ня бу­тсів на цвя­шок?

… Ну, а на за­вер­ше­н­ня — про но­ву ци­фро­ву план­ку, ко­тру мо­же по­до­ла­ти Са­Шо: те­пер на йо­го ра­хун­ку 296 офі­цій­них ма­тчів за «Ди­на­мо» без пропу­ще­них м’ячів.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.